Цінності. 
Нові вимоги до людини і освіти

Для досягнення якісної освіти корективи необхідно провести і в такій важливій сфері, як формування системи цінностей особистості. Освіта має готувати по-сучасному цінністно орієнтовану особистість. Суспільство в цілому і освіта зокрема несуть відповідальність за формування у дітей цінностей, час яких уже минув. Варто зрозуміти, що утвердження цінностей, які віджили свій вік, дуже негативно позначається не тільки на сутності особистості, а й, безумовно, на життєвому шляху людини та характері суспільства в цілому. Формування неадекватних часу цінностей стриножує людину, викривляє її життєвий шлях та істотно знижує, а то й узагалі перекреслює самореалізацію. Особлива актуальність цієї проблеми для нашої країни полягає в тому, що, окрім причин загальноцивілізаційного характеру, які диктують зміни, — зміни обумовлюють також українські трансформації, як уже проведені, так і ті, котрі будуть реалізовані в майбутньому. Ідеться насамперед про створення незалежної держави, перехід до демократії, формування ринкової економіки, формування повноцінного духовного світу тощо.

Навіть, здавалося б, зрозумілі і вічні категорії отримують нове тлумачення. Скажімо, поняття добра і зла. За багато десятиліть із відомих причин в Україні сформовано негативне, засуджуюче ставлення до людей заможних, а тим більше — багатих. Водночас без утвердження позитивного ставлення до чесно заробленого багатства, віднесення його в суспільній думці до категорії «добро», без відповідного суспільного ставлення до його носіїв ми не зможемо динамізувати прогрес у країні, утвердити зрештою цивілізовані ринкові відносини. І, навпаки, законсервуємо ринок у системі координат етапу первісного нагромадження капіталу з його несправедливим переділом національного багатства, що, на наш погляд, є найбільшою несправедливістю п’ятнадцяти років незалежності, з трагічними наслідками для більшості населення України. Бо, зазвичай, не за талантами та ефективністю діяльності поділене українське суспільство на невелику групу людей дуже багатих — і абсолютну більшість бідних громадян. І завдання держави полягає хоча б у тому, щоб максимально наблизити стартові можливості дітей із різних сімей до отримання освіти та здійсненні перших самостійних кроків у житті.

Потрібно істотно поглибити й модернізувати економічне мислення в суспільстві, надати можливість молодим людям усвідомити реалії цивілізованих економічних відносин ХХІ століття.

Економічне мислення нині заполонило життя людини у світі. Економічний вимір є закономірним породженням розвитку європейського капіталізму. Але не як експлуататорського ладу, який несе в собі тільки зло і всі жахи тоталітаризму, знущання тощо (такий образ донині залишається у свідомості багатьох представників старшого покоління, вихованого в умовах «боротьби двох систем», і швидше за все, більшість їх уже не відмовиться від такого стереотипу), а як природний для людини, об'єктивно обумовлений і найбільш ефективний для теперішнього етапу розвитку людства тип суспільства.

Більш молоде покоління, на якому лежить фактична відповідальність за долю країни, значною мірою перебуває в невизначеності, оскільки політична боротьба, яка не вщухає, все ще спрямована проти багатства й олігархів, котрі уособлюють капіталізм. Крім того, у багатьох лекційних курсах, журнальних і газетних публікаціях можна натрапити на твердження про «антагоністичні суперечності», властиві капіталістичному ладу, і звичайно, про далеко не оптимістичні наслідки цього для людини.

Ринкова економіка, на фундаментальних засадах якої побудоване сучасне суспільство, — це не просто товарне обмінно-оцінювальне господарство, а господарство, орієнтоване на прибуток, на приріст грошей. Метою господарювання стає насамперед виробництво матеріальних благ завдяки активності людини, її сутнісних сил. Гроші, а одночасно й вартість, виходять на перший план, саме вони тепер впливають на розвиток господарства, а не лише його опосередковують. Економічна детермінація буття, здійснена вульгаризованим марксизмом, перетвореним в ідеологію, насправді спотворювала сутність самого капіталізму. Виділяючи лише його суперечності, вона водночас ставила людину в пряму залежність від матеріальних чинників. Можна стверджувати: більшість негараздів, які є в Україні, виникають саме завдяки стереотипам, які все ще існують у свідомості.

І це стосується не тільки сфери економіки, а і політики, духовного світу, соціальної сфери. Тому що без свідомої, самокерованої і самодостатньої особистості неможливо мати стабільної і ефективної демократії; без багатого духовного світу людина перестає бути гуманною у своїх відносинах, зокрема в економічних, до інших людей, що викорінює саму суть ринкової економіки, вихолощує соціальне життя. І цей перелік можна продовжувати.

Тому людина має усвідомлювати себе громадянином не тільки своєї країни, а й цілісного, все більш взаємопов'язаного світу. Такий громадянин має прийняти загальнолюдські цінності, жити і діяти на підставі конструктивізму і позитивного, поважного відношення до іншого, відмінного від особистого і національного. В свою чергу, позиція будь-якої країни у сучасному світі має визначатись органічною приналежністю до все більш єдиного людства. Звідси і відповідальність самої держави і її громадян за загальнолюдську цивілізацію, гуманістичний характер її подальшого розвитку, що надає можливості для самореалізації і кожній державі - нації і, врешті-решт, кожній людині.

Глобалізація, без сумнівів, має об'єктивний характер і саме так до неї потрібно ставитись. Але глобалізація — явище складне і сповнене протиріч.

Часто її зводять лише до зближення народів, до створення дедалі більш єдиного економічного простору, інформаційного середовища і т. п. Але, поряд із цим, глобалізація означає загострення конкуренції між державами-націями, набуття нею глобальних масштабів, поширення не тільки на економіку, а й на інші сфери життєдіяльності країн. Тому для кожної країни багато важать згуртування громадян, найбільш повне усвідомлення справжніх національних інтересів у кожній сфері життєдіяльності і їх послідовне відстоювання у конкурентних відносинах з іншими державами. Це особливо важливо для України як держави, що стала самостійним суб'єктом геополітики недавно, коли світ уже був поділений на зони впливів традиційними геополітичними країнами-гравцями.

Тому в умовах глобалізації громадянська єдність, національне згуртування, а отже — патріотичне виховання молоді не тільки не втрачають актуальності, а навпаки є завданням, по-справжньому стратегічним за своїм значенням. Патріотичне виховання не тільки важливе для формування почуття приналежності до нації, держави, а й має суто прикладний характер, бо веде до національного згуртування, а отже — до ефективнішого відстоювання національних інтересів у відносинах з іншими державами, що є надзвичайно актуальним, і врешті-решт призводить до заможнішого життя громадян.

Але й розуміння патріотизму на початку ХХІ століття вирізняється певними особливостями. Як ніколи раніше, воно передбачає не тільки любов до свого народу, а й повагу до інших, пошанування кожної людини, незалежно від її національності та громадянства. Такі почуття потрібно формувати на основі гуманізму. Ми живемо в цілісному світі, який перейшов своєрідну межу: з появою ядерної зброї і глобальних екологічних проблем набув здатності до самознищення. І саме від відносин між народами, державами і конкретними людьми залежатиме існування самого людства, не кажучи вже про характер цивілізації.

Аби підготувати людину до життя в нинішньому столітті, варто сповна усвідомити сутність змін, які привносить новий час, зорієнтувати суспільство і державу на свідоме, послідовне й динамічне їх сприйняття. Це завдання всього суспільства, а особливо ж — освіти. Від здатності освіти дати гідну відповідь на виклики ХХІ століття залежатимуть долі мільйонів поки що маленьких українців та й, власне, майбутнє самих наших країн.