Структурно-композиційні особливості німецькомовних біблійних притч

Структурно-композиційні особливості німецькомовних біблійних притч

Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми притчі (або параболи) у тексті досліджували як українські, так і німецькі вчені в теологічному й літературознавчому аспектах (А. С. Близнюк, В. Бреттшнайдер, Р. Бультман, Д. О. Віа, Т. В. Данилова, Т. Ельм, Й. Єреміас, Л. С. Піхтовнікова, А. Юліхер та ін.). Дослідники аналізували природу й сутність притчі, історію та тенденції розвитку притчі як жанру чи типу тексту; проводили історико-літературні дослідження притчі різних національних літератур, притчевості поезії ХХ століття. Розроблено також дефініцію параболи, у якій ураховано соціальні, комунікативні, художньо-естетичні цілі та мовні засоби виразності, а також враховані певні відношення між адресатом і адресантом (Ф. Вішер, Л. С. Піхтовнікова).

Метою статті є дескриптивний аналіз композиційної специфіки німецькомовних біблійних притч. Під композицією тексту розуміють побудову тексту, зумовлену його змістом, характером та призначенням [5, с. 600]. Актуальність розвідки полягає в потребі системного опису їхніх структурнокомпозиційних особливостей з огляду на лексико-стилістичні засоби вираження. Така необхідність зумовлена недостатньою вивченістю архітектоніки явища параболізації в сучасному науковому просторі.

Виклад основного матеріалу. Притча є розповідним текстом, у якому повідомляється принаймні про одну послідовність або зміну дії і який сконцентрований на значенні (кожне слово та деталь ретельно продумані). Можна навести такі відомі євангельські притчі: 1) «Про насіння, яке росте» з тексту Мarkus 4:26−29; 2) «Про гірчичне зерно» з тексту Мarkus 4:30−32; 3) «Про дітей, що граються» з тексту Lukas 7:31−35; 4) «Про загублену вівцю» з тексту Lukas 15:4−7; 5) «Про загублену драхму» з тексту Lukas 15:8−10; 6) «Про скарб у полі; купця та перлину» з тексту Matthaus 13:44−46; 7) «Про закинений невід» з тексту Matthaus 13:47−50.

Хоч притчі вигадані, але багато з них мають тісний зв’язок із реальністю, охоплюють сфери як особистого, так і громадського життя людини (народження, смерть, задоволення основних потреб, соціальні зв’язки, стосунки з іншими). Цим біблійні параболи відрізняються від роману, фантастичної розповіді, байки чи міфу. Епізод у параболі, узятий із буденності, здається правдоподібним; у ньому зображено типовий показовий приклад і передбачено наслідування або уникнення певної поведінки, продемонстрованої в розповіді. Спільним із цими текстовими формами є те, що об'єктом унаочнення чи персонажами можуть бути не лише люди, але й рослини (фігове дерево (Markus 13:28; Lukas 13:6−9), лілії, гірчичне та пшеничне зерно) і тварини, але найчастіше без антропоморфізації (наприклад, у параболах згадано свиней (Matthaus 7:6), собак (Markus 7:27), вовків (Johannes 10:12) та птахів) [18, с. 411−413]. Використано зрозумілі метафори (наприклад, «Бог» — Vater, Konig, Richter, Hausherr; «люди» — Kinder, Sklaven, Gaste, Schuldner тощо).

Важливу роль у структурі параболи відіграють монологи, діалоги, риторичні запитання, умовчання, які спрямовані на те, щоб викликати внутрішню реакцію реципієнта, спонукають його замислитися над порушеною в притчі проблемою. Тому персонажі притч часто не мають визначеного характеру та позбавлені психологічного характеру (ein Konig, ein Mann і т. п.) [7, с. 25−30]. Використано перебільшення, оскільки воно допомагає розгледіти за образом моральну чи релігійну істину. Важливу роль відіграють аналогія, псевдореалістичність та поетична градація — поступове підвищення, підсилення якості або риси. Це пояснює активне використання в параболі елементів умовності зображення, парадоксу, що призводить до деформації реальності, тих чи тих рис поведінки чи якостей людини в притчі [12, с. 1000−1009]. Зв’язок із реальністю є дуже різноманітним. Часто одне ключове слово (приміром «Dieb») передає всю сферу уявлень, частково подробиці актуалізовані через внутрішні монологи (Lukas 15:17−19), багатоступеневе розгортання подій (Matthaus 20:1−16) чи довші часові проміжки. Іноді акцентовано на окремих, начебто другорядних деталях, таких як світильники на весіллі (Matthaus 25:1−13), розливання молодого вина (Markus 2:22), порядок розташування гостей за столом (Lukas 14:7−11), а також ставлення найманого пастуха до овець (Johannes 10:12). В інших випадках йдеться про головне в певних діях (наприклад, установлення світильника, будування дому, сіяння зерна чи запрошення на свято).

Д. О. Віа виділяє два типи викладу епізодів у біблійних параболах: 1) дія — критична ситуація — розв’язка; 2) критична ситуація — дія — розв’язка. Розвиток подій, на думку дослідника, відбувається висхідним або низхідним способом (комічно або трагічно) [16].

Отже, розповідну форму німецькомовної біблійної параболи характеризує низка чинників.

• 1. Початок параболи з давального відмінка: Womit sollen wir die Gottesherrschaft vergleichen, in welche Parabel sollen wir sie stecken, wie einem Senfkorn… (9, Markus 4:30−31) або в розгорнутій формі: Wem soll ich die Gottesherrschaft vergleichen? Sie sei gleich einem Sauerteig… (9, Lukas 13:20−21).
• 2. Початок параболи з називного відмінка: Ein Samann ging aus, zu saen… (9, Markus 4:3). Іншими прикладами слугують такі тексти: Markus 12:1; Lukas 7; Lukas 10:30; Lukas 15:11.
• 3. Початок параболи із запитання: Welcher Konig… (Lukas 14:31;15:8;14:28;11:5;15:4;17:7). Такий вступ залучає реципієнта до події та спонукає сформувати певне ставлення до ситуації.
• 4. У біблійних параболах часто має місце особливе розташування персонажів: а) головної дійової особи, яка зазвичай згадана першою; б) фігури, яка їй протиставлена; в) другорядного персонажа. На цьому «трикутнику» ґрунтується оповідна структура параболи (наприклад, Matthaus 20:1−16; Matthaus 21:28−31; Lukas 15:11−32). Інколи протиставну чи другорядну дійову особу згадано першою (наприклад, Lukas 16:1−8; 16:19−31).
• 5. Стислість оповіді: Markus 4:3.
• 6. Сценічний дуалізм, тобто одночасна діяльність двох персонажів параболи: Matthaus 21 (два сини).
• 7. Прямолінійність оповіді без зайвих подробиць та опису персонажів: Matthaus 25:1−13 (розсудливі та нерозсудливі дівчата).
• 8. Повторення тих самих фраз для виразності. Наприклад: Hab Mitleid mit mir! (9, Matthaus 18:21−35) або Vater, ich habe gesundigt (9, Lukas 15:11−32). Число «три» часто вживане в параболах: Matthaus 25:14−30 (3 раби).
• 9. Гіперболізація: Matthaus 13:1−23 (тридцяти-, шістдесятита стократний урожай)
• 10. Монологи та діалоги: Lukas 12:16−21.
• 11. Кінцеве загострення сюжету параболи: Markus 4:3.
• 12. Відсутнє завершення параболи через очевидність: Lukas 4:10; 13:9.

Беручи до уваги контекст, у якому використано біблійну параболу, ми розрізняємо такі три площини її реалізації на текстовому матеріалі сучасної німецької мови: перехідну, розповідну та образну. Функціональне призначення «перехідної площини» має на меті показати причину проблеми, зацікавити реципієнта подальшими подіями, які розгортаються в «розповідній площині». В «образній площині» реалізовано повчальність та мораль за допомогою метафоричних елементів та інших стилістичних фігур (тропів), лексичних образотворчих засобів експресії, які посилюють типову структурну або семантичну рису мовної одиниці. Крім метафори та порівняння, які є фундаментом біблійних парабол, ми встановили, що вагому роль у їхньому лексичному складі відіграють такі стилістичні фігури: метонімія, синекдоха, епітети, іронія, персоніфікація, гіпербола та літота.

Порівняння ґрунтується на аналогії між двома феноменами або сферами дійсності завдяки зіставленню з предметом, явищем, особою; основна ознака або одна з ознак слугує водночас і ознакою порівнюваного [1, с. 144−145]. Наприклад: Das Konigreich der Himmel ist einem im Feld verborgenen Schatz gleich, den ein Mensch fand und verbarg; und vor Freude daruber geht er hin und verkauft alles, was er hat, und kauft jenes Feld (15, Matthaus 13:44). В основі порівняння може бути уподібнення чи протиставлення або уподібнення-протиставлення водночас. У цьому випадку воно розширюється до рівня паралелізму, побудованому на аналогії між двома явищами, і виконує в параболі композиційну функцію, пов’язуючи мотиви та частини твору [4, с. 474−478]. Зокрема, у притчі «Про сіяча» / «Von dem Samann» (Matthaus 13:3−8, 18−23) наявна така аналогія: як через різну якість ґрунту зерно приносить неоднаковий врожай, так і люди по-різному сприймають Боже Слово. Усього в складі біблійних притч було зафіксовано 197 випадків уживання порівняння.

На відміну від порівняння, яке ґрунтується на прямому значенні з чітким відмежуванням сполучувальною часткою предмета й образу, метафора становить основний елемент переносного значення в мові, замінюючи предмет образом [14, с. 6−7]. Її приховане значення з’ясоване через тлумачення експліцитних чи імпліцитних вказівок [13, с. 52−58]. Метафора, на думку Г. Ведера, містить щонайменше три складники: суб'єктну (S), предикативну (P) частини та зв’язку (K) [17, с. 60], що визначає композицію параболи. Так, у більшості з них суб'єктом постає «Konigreich der Himmel» («Небесне Царство»), предикативною частиною є розповідь-приклад, а зв’язкою слугує сполучник або займенник (його може й не бути). Наприклад, Denn das Konigreich (S) der Himmel ist gleich (K) einem Menschen, einem Hausherrn, der fruhmorgens ausging, um Arbeiter fur seinen Weingarten einzustellen… (P). Завдяки метафоризації предикативної частини простежуємо цілком несподівану зміну подій, що має вплив на слухача. Зокрема, у «Притчі про робітників у винограднику» / «Die Arbeiter im Weinberg» (Matthaus 20:1−16) виплата зарплатні відбувається не так, як очікувалося. Усього в складі біблійних притч засвідчено 76 випадків уживання метафор.

Різновидом метафори, на думку мовознавців, є алегорія — стилістична фігура, під якою розуміють злиття кількох метафор [3, с. 142; 11, с. 163; 6, с. 238]. Вона виражає певне абстрактне поняття чи явище через конкретніше за допомогою умовного передавання, відтворення, зображення абстрактного поняття, уявлення, зв’язків моральних, соціальних та інших явищ через наочний конкретний образ. У біблійних параболах відбувається перехід із початкового рівня основної розповіді в площину образу, а в кінці - повернення до цього рівня. Тому правомірно вести мову про алегоричність біблійної параболи. Загалом у німецькомовному біблійному тексті виявлено 30 випадків уживання алегорії.

Ще одним різновидом метафори вважають персоніфікацію, або уособлення, — троп, у якому властивості людини переносять на абстрактні поняття й неживі предмети. Зокрема, Muhe dich nicht, Reichtum zu gewinnen. Lafi ab von deinem eigenen Verstandnis. Hast du deine Augen darauf hinfliegen lassen, da er doch nichts ist? Denn ganz bestimmt macht er sich Flugel gleich denen eines Adlers und entfliegt den Himmeln zu (15, Spruce 23:4−5). У цьому прикладі багатство прирівнюють до орла, що відлітає. Усього в німецькомовному тексті біблійних притч проаналізовано 22 приклади вживання персоніфікації.

Метонімія ґрунтується на асоціації за суміжністю. Наприклад: Die Erde wird laut krachen, die Erde wird reifien und bersten, die Erde wird bedenklich wanken. Die Erde wird schwanken wie ein Betrunkener und schaukeln wie eine Hangematte; ihre Missetat liegt schwer auf ihr; sie fallt und steht nicht wieder auf! (8, Jesaja 24:19−20). Тут під «землею» слід розуміти людей (її мешканців). У німецькомовному тексті біблійних притч засвідчено 56 прикладів метонімії.

В основу синекдохи покладено заміну однієї назви іншою за ознакою кількісного відношення. Наприклад: Tiefes Wasser ist der Ratschlufi im Herzen des Mannes, aber ein verstandiger Mann schopft ihn heraus (10, Spruce 20:5). У наведеному уривку «серце» асоціюють із внутрішньою сутністю людини. Усього в німецькомовному тексті біблійних притч зафіксовано 25 прикладів використання синекдохи.

У лінгвістиці під метонімією розуміють перенесення «від виду до виду», а в основі синекдохи — перенесення «від роду до виду» та «від виду до роду» [6, с. 301]. Ці прийоми ґрунтуються на семантичному відношенні між більшими та меншими категоріями та на відношенні просторово-часової суміжності.

Епітет як лексико-синтаксичний троп допомагає слову набути нового значення або значеннєвого відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість якогось предмета або явища, збагачує мову новим емоційним забарвленням, привносить у текст певну мальовничість, насиченість). Напр.: Leg mich wie ein Siegel auf dein Herz, wie ein Siegel auf deinen Arm; denn die Liebe ist so stark wie der Tod, das Beharren auf ausschliefilicher Ergebenheit ist so unnachgiebig wie der Scheol. Ihre Gluten sind die Gluten eines Feuers, die Flamme Jahs. Selbst viele Wasser vermogen die Liebe nicht auszuloschen, noch konnen selbst Strome sie hinwegschwemmen. Wenn ein Mann fur Liebe alle wertvollen Dinge seines Hauses gabe, wurde man sie ganz bestimmt verachten (15, Hohes Lied 8:6−7). Загалом у німецькомовному тексті біблійних притч проаналізовано 88 прикладів, у яких використано епітети.

Іронія — троп, у якому справжнє значення суперечить явному або воно приховане, завдяки чому виникає відчуття, що предмет обговорення не такий, як здається. Напр.: Wem soll ich nun die Menschen dieses Geschlechts vergleichen? Und wem sind sie gleich? Sie sind Kindern gleich, die am Markte sitzen und einander zurufen und sprechen: Wir haben euch aufgespielt, und ihr habt nicht getanzt; wir haben euch Klagelieder gesungen, und ihr habt nicht geweint! (8, Lukas 7:31−32). У німецькомовному тексті біблійних притч знайдено 24 приклади вживання іронії.

Гіпербола — стилістична фігура, яка створює явне перебільшення, завдяки чому посилено експресивність висловлювання й підкреслено висловлену думку. Напр.: Denn wer fur sein eigenes Fleisch sat, wird von dem Fleische Verderben ernten; wer aber fur den Geist sat, wird von dem Geiste ewiges Leben ernten (10, Galater 6:8). Усього в німецькомовному тексті біблійних притч зареєстровано 24 приклади вживання гіперболи.

Літота — стилістична фігура, що створює применшення, як-от: Zu jener Stunde traten die Junger zu Jesus und sprachen: Wer ist wohl der Grofite im Himmelreich? Und Jesus rief ein Kind herbei, stellte es mitten unter sie und sprach: Wahrlich, ich sage euch, wenn ihr nicht umkehret und werdet wie die Kinder, so werdet ihr nicht in das Himmelreich kommen! (8, Matthaus 18:1−3). Усього в німецькомовному тексті біблійних притч ми виявили 9 прикладів уживання літоти.

На відміну від тропів, які є наслідком аналогового й асоціативного поетичного мислення, що допомагає встановити схожості й відмінності між гетерогенними сутностями, парабола поєднує різні тропи в межах одного словесного образу [2, с. 205, 210]. Це створено з метою кодування в семантиці його компонентів іншого значення, яке встановлюють шляхом залучення різних знань читача (енциклопедичних і лінгвістичних).

Висновки дослідження. Отже, німецькомовній біблійній притчі загалом властива структурно-логічна схема побудови «виклад — тлумачення». Зображувані події та образи у викладі представлені узагальнено, а в другій частині притчі вони набувають одиничного, конкретного вираження. Тлумачення викладу слугує узагальненим образом пізнаваної людиною діяльності у формі релігійних, моральних і суспільних понять. За допомогою біблійної параболи позначено реалії та поняття переважно духовного життя, залучено мовні одиниці, які вже існують у мовній системі й призначені для маркування фактів довколишньої матеріальної дійсності. Завдяки метафоричності біблійного інакомовлення читач вдається до інтерпретації його складників (розповідних елементів, риторичних запитань, відкритої кінцівки тощо) за допомогою інформації з контексту, із чого випливає глибше розуміння значення, особисте ставлення до повідомлення та навіть відповідна поведінка. Порушення загальнолюдських проблем біблійного інакомовлення формує моралізаторський, філософський характер притчі та постає в ролі її релевантної специфічної властивості.

Перспективу подальших наукових розвідок убачаємо в пошуку інтертекстуальних зв’язків окремого параболічного образу з іншими образами, що значною мірою впливає як на значеннєву, так і на композиційну структуру тексту біблійної притчі.

Список використаної літератури

притча біблійний переклад німецькомовний.

• 1. Білодід І. К. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / І. К. Білодід. — К.: Наук. думка, 1973. — 588 с.
• 2. Бєлєхова Л. І. Словесний поетичний образ в історико-типологічній перспективі: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі американської поезії): [монографія] / Л. І. Бєлєхова — Херсон: Айлант, 2002. — 368 с.
• 3. Брандес М. П. Стилистика немецкого языка: для институтов и факультетов иностранных языков: [учебник] / М. П. Брандес. — М.: Высшая школа, 1983. — 271 с.
• 4. Лановик М. Б. Українська усна народна творчість: навч. посіб. / М. Б. Лановик, З. Б. Лановик. — К.: Знання, 2006. — 591 с.
• 5. Мусієнко Ю. Функціональні та структурно-семантичні характеристики англійських притч / Ю. Мусієнко // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка /О. Семенюк (відп. ред.). — Випуск 96 (1). — (Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 2 ч. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2011. — 610 с. — С. 598−603.
• 6. Потебня А. А. Теоретическая поэтика / А. А. Потебня. — М.: Высш. школа, 1990. — 344 с.
• 7. Сержантова М. А. Проблема современной интерпретации библейской притчи / М. А. Сержантова // Вестник Моск. гос. обл. ун-та. — 2009. — № 4. — С. 25−30. — (Серия «Лингвистика»).
• 8. Bibel, Schlachter Ubersetzung, Version 2000 (neue revidierte Fassung). — CLV Verlag, 2004. — 1358 S.
• 9. Die Bibel nach der Ubersetzung Martin Luthers (in der revidierten Fassung von 1984). — Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft, 1985. — 1232 S.
• 10. Elberfelder Bibel. — Mannheim: Brockhaus R. Verlag GmbH, 2007. — 1536 S.
• 11. Fleischer W. Stilistik der deutschen Gegenwartssprache / W. Fleischer, G. Michel. — Leipzig, 1977. — 394 S.
• 12. Historisches Worterbuch der Rhetorik / Hgg. Gert Ueding u. a. — Bd. 3. — Tubingen: M. Niemeyer, 1996. — 1610 col.
• 13. Julicher A. Die Gleichnisreden Jesu: in 2 Bd. / A. Julicher. — Aufl. 2. — Tubingen: Mohr Verlag, 1910. — 971 S.
• 14. Klauck H. J. Allegorie und Allegorese in synoptischen Gleichnistexten / H. J. Klauck // Neutestamentliche Abhandlungen. — Munster, 1978. — 410 S.
• 15. Neue-Welt-Ubersetzung der Heiligen Schrift / Wachtturm Bibelund Traktat-Gesellschaft, Deutscher Zweig, e. V. — Selters / Taunus, 2006. — 1661 S. Riesel E. Deutsche Stilistik / E. Riesel, E. Schendels. — M., 1975. — 316 S.
• 16. Via D. O. Die Gleichnisse Jesu. Ihre literarische und existentiale Dimension / D. O. Via // Beitrage zur evangelischen Theologie. — Munchen, 1970. — Bd. 57. — 217 S.
• 17. Weder H. Die Gleichnisse Jesu als Metaphern. Traditionsund redaktionsgeschichliche Analysen und Interpretationen / H. Weder. — Gottingen: Vandenhoeck und Ruprecht Verlag, 1978. — 312 S.
• 18. Zimmermann R. Hermeneutik der Gleichnisse Jesu. Methodische Neuansatze zum Verstehen urchristlicher Parabeltexte / R. Zimmermann. — Tubingen: Mohr Siebeck Verlag, 2008. — S. 383−419.