Перекладна література та перші педагогічні пам'ятки Київської Русі

Процес освоєння нашими предками здобутків античних, болгарських, візантійських авторів розпочався уже в ІХст. У Х ст., після створення Кирилом і Мефодієм слов’янської азбуки, на Русі поширюється перекладна література. Наприклад, грамоту викладали за твором відомого візантійського вченого і богослова Іоаїїна Дамаскіна (VIII ст.). На Русі був також відомий трактат Георгія Хіровоска «О образех' створений у Візантії у УШ-ІХ ст., що ввійшов потім у склад » Ізборніка" 1073 р. Відомим твором риторичного мистецтва було " Слово" Іоанна Златоуста (347−407) — візантійського оратора. Вислови Іоанна Златоуста користувалися великою популярністю, вони входили до складу " Ізборників'1' 1073 та 1076 рр., збірників " Златоструй", «Ізмарагд», «Златоуст» . Невдовзі, вже у XI ст., з’являються оригінальні твори києворуських авторів. Так, у 1051 р. київським митрополитом їларІоном був написаний перший з таких творів -" Слово про закон і благодать". «Слово1'1 складається з трьох частин, які винесені в розширений заголовок: співставлення закону і благодаті, опису поширення християнства на Русі та похвали Володимиру Ярославичу і його сину Ярославу. Як виразник передових поглядів, Ьіаріон не підтримав візантійської ідеї виховання в дусі аскетизму, а захищав принцип активної діяльності у формуванні особистості. Він наполягає на пильному догляді за немовлятами, покаранні за грубе ставлення до матері, що дає підстави вважати його засновником вітчизняної дошкільної педагогіки.

" Ізборнік" 1073 р. — збірник статей різних авторів, що дозволяв читачам отримати відповіді на різні питання старота ново-заповітної історії, філософії, поетики, догматики та деяких науково-природничих уявлень Середньовіччя. Протографом " Ізборніка" , як відомо, була книга, замовлена болгарським царем Симе-оном. Київську копію, імовірно, замовив Ізяслав Ярославович. Ця книга великого формату, вона написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текст прикрашено кольоровими заставками.

Хоч " Ізборнік" переписано з болгарського оригіналу, в ньому трапляються східнослов'янізми та окремі слова з повноголоссям. Місце написання " Ізборніка" та його датування не викликає жодного сумніву — це Київ і 1073 р., що підтверджується припискою писаря Іоанна наприкінці книги, присвяченою Святославові. Починається вона висловом про користь книжного читання ченця, " калугера" : «Добро єсть братие почитанье книжное…» .

Значне місце в " Ізборніку" посідають Афанасієві відповіді, Стословець, Премудрість Ісусова, Сина Сірахова тощо. Упорядкував твір київський книжник Іоан (Грішний). Він був не просто писарем, а редактором-упорядником, який намагався полегшити читачам розуміння складних філософських понять. " Ізборнік" -пам’ятка східнослов'янського ізводу/його лексика насичена схі-днослов'янізмами. Частину творів книги перекладено безпосередньо з грецьких оригіналів, проте деякі тексти взято з місцевих перекладів " Ізборніка" 1073 р. Наприкінці книги поставлено дату написання. Особливо підкреслюється, що це відбулося за Святослава, князя Руської землі.

У книзі сформульовано державну концепцію виховання у феодальному суспільстві, що знайшла відображення у настановах дітям Ксенофонта і Феодори (грецький царедворець V ст. і його дружина).

Збірник під назвою " Пчела" складається не з окремих творів, а з афоризмів, висловів із Святого Письма, отців церкви або стародавніх філософів Сократа, Платона, Аристотеля.

У XII столітті, незважаючи на період феодальної роздробленості і втрату частини свого політичного впливу, Київ залишався центром київської писемної школи, в осередках якої - Печорському і Видубицькому монастирях та Софійському соборі - вирувало культурне життя. До Видубицького монастиря, що був «вот-чим», тобто родовим, Мономаховичів, якоюсь мірою можна віднести і твори Володимира Мономаха — " Повчання дітям" та " Лист до Олега Святославича". «Повчання дітям, назване Володимиром Мономахом » граматицею" , написане в 1117 р., коли князь уже кілька років «сидів» на великокнязівському столі в Києві. Твір, вірніше його текст, зберігся у " Повісті минулих літ" 1096 р.

Мономах у творі зобразив Ідеальний образ князя, що піклується про свою державу та народ. Велике значення він надавав навчанню, підкреслюючи, що все життя необхідно вчитися, а хто цього не робить, той позбудеться і того, що знає. Наприклад, він вказує на свого батька Всеволода, який володів п’ятьма іноземними мовами. У сімейних стосунках він радить любити свою дружину, але не давати їй влади над собою. Мономах засуджує пияцтво та неправду. Як представник християнського гуманізму, він дотримується правила: «винний чи невинний — не вбивайте». Чимало місця у творі Мономаха займає автобіографічний опис військових походів і князівських полювань.

Особливе значення для нас у " ПовчаннГ Мономаха має його вислів про необхідність і користь навчання. Він з повагою ставиться до вивчення іноземних мов, вважаючи це великим досягненням.

Володимир Мономах боровся проти роздробленості країни і тям, уперше обґрунтувавши необхідність зв’язку освіти з потребами життя особистості та ЇЇ діяльністю. При цьому особлива увага зверталася на необхідність виховання у дітей ініціативи та працелюбності. Він обгрунтував думку про те, що праця є основним засобом запобігання лінощам у дітей. Значне місце у творі відведено ролі прикладу старших у вихованні, особливо батьків. У повчаннях Володимир Мономах розглядає правила та норми поведінки: любов до Батьківщини, гуманне ставлення до людей, правдивість і чесність. Загалом " Повчання" є визначною пам’яткою давньоруської педагогічної думки XII ст. Володимир Мономах обґрунтував необхідність практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.

Очевидно, за часів князювання Мономаха у Київській Русі вперше зявляються громадські форми опіки над дітьми — сиротами. Першими було усиновлення бездітними родинами сиріт за рішенням церковної ради певної населеного пункту. Другою варто вважати організацію невеликих сиротинців (божедомок) на 8−1-0 дітей при окремих церквах.

Прогресивне значення цього твору полягає в тому, що Мономах вперше обґрунтував необхідність переходу від релігійного виховання до практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.

Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягнень педагогічної думки, здобутків народної педагогіки полягає в тому, що вони створили основу для подальшого розвитку школи і педагогіки українського, російського і білоруського народу.