Розділ 1. Загальна характеристика словникового складу лексики за активністю і пасивністю вживання

Активна і пасивна лексика в сучасній українській мові

семантичний лексика архаїзм Мова — специфічне суспільне явище, що має свій зміст і фору і в своєму виникненні та розвитку нерозривно зв’язане з матеріальним і духовним життям народу. Люди постійно користуються мовою і в своїй суспільно-виробничій діяльності, і в побутовому житті, і у взаємних стосунках. Комунікативна роль мови дедалі більше зростає і ускладнюється, що зумовлюється безперервним розвитком суспільства.

У виконанні мовою різноманітних функцій обслуговування багатогранного життя людського колективу першорядна роль належить словам і словосполученням, що входять до складу мовної системи і перебувають в органічному зв’язку з іншими мовними одиницями різного рівня і значення — звуками, морфемами, реченнями. За допомогою слів і словосполучень, організованих у речення, людина викладає на письмі або в усній формі свої думки, почуття, сподівання, висловлює своє ставлення до інших людей, своє розуміння і сприйняття предметів, явищ, подій реальної дійсності.

Усі слова, якими більш чи менш активно користуються люди у своєму житті і своїй діяльності, входять до словникового складу мови. Вони перебувають у постійному взаємообумовленому семантичному і граматичному зв’язку одне з одним, утворюючи свою власну систему в єдиній системі мови [37, с. 225].

Лексична система так само, як і система мови в цілому, весь час розвивається за своїми внутрішніми законами, а також під більшим або меншим впливом позалінгвістичних факторів, тобто суспільно-історичних умов життя народу — творця і носія мови. Характерною особливістю словникового складу української мови, як і будь-якої іншої, є його безперервний розвиток. Причому саме у словниковому складі найбільш повно і наочно відображається розвиток мови в усіх її структурних компонентах і функціонально-стильових різновидах, а також єдність і взаємодія її внутрішньолінгвістичних та позалінгвістичних факторів — основної причини змін, що відбувається в мові. Тому не випадкова саме рівень розвитку словникового складу є найвиразнішим показником рівня розвитку мови взагалі. Чим багатший словниковий склад мови, чим більший лексико-фразеологічний запас народу, тим краще вона виконує свої суспільно важливі функції. І навпаки, збідніння словникового складу мови завжди свідчить про гальмування розвитку самої мови або навіть про її занепад, головним чином, внаслідок несприятливих суспільно-історичних умов життя народу, якому вона належить.

Серед лексичних елементів сучасної української мови, семантична структура яких має певну часову маркованість, ґрунтовно досліджуються архаїзми. Вивчаючи застарілу лексику сучасної української мови, ми стикаємось із процесом архаїзації слів, який має складний характер. Цей процес відбувається під впливом внутрішньомовних і позамовних факторів. Зміни, які відбуваються у мові під впливом екстралінгвістичних чинників, проявляються в найбільшій мірі на лексичному мовному рівні, а саме в архаїзації слів або їхніх значень, у появі нових слів або в розвиткові нових значень у словах. Це змушує мовну систему постійно перебудовуватись, що призводить до переміщення раніше активно вживаних слів у розряд архаїзмів. Крім того, кваліфікація застарілих слів можлива лише на синхронному рівні. З функціональної точки зору, слово є застарілим лише з погляду сучасної мови. Процес архаїзації лексики літературної мови в різних функціональних стилях відбувається нерівномірно. Вивчення цього процесу ускладнюється, з одного боку, текстами художньої літератури; а з іншого боку, мова художніх творів є широким полем для використання словникового складу минулого. Застарілі слова звичайно використовуються у мові історичних романів, повістей, оповідань та інших творів на історичні теми. Саме тому матеріалом представленого дослідження ми обрали творчість Л. Горлача.

Леонід Горлач, змальовуючи історичні обставини та історичних осіб, створюючи колорит доби Київської Русі і часів козацтва, природно вдається до застарілої лексики, але саме застарілі слова, на нашу думку, ускладнюють процес читання твору для сучасного читача.

Словниковий склад мови, як і сама мова, перебуває весь час у русі. У ньому постійно відбуваються різні зміни, викликані і зумовлені дією як внутрішніх закономірностей його розвитку, так і поза лінгвістичними факторами. Причому зміни ці неоднаково охоплюють весь словниковий склад. Значно менше, повільніше, порівняно з іншими групами слів, змінюється основний лексичний фонд, що становить, так би мовити, ядро словникового складу мови, найбільш сталу категорію слів.

Переважну частину основного лексичного фонду української літературної мови становлять слова, що з’явились у ній давно, пережили довгі віки і продовжують жити і дотепер [33, с. 115].

Лексика української мови, як відомо, на основі активного та пасивного її використання в повсякденному спілкуванні традиційно диференціюється на два основні різновиди, відповідно, активну та пасивну. До останньої зараховують здебільшого слова, якими носії тієї чи іншої мови не послуговуються взагалі або послуговуються лише з певними, переважно стилістичними, інтенціями. Така лексика набула статусу застарілої, оскільки вийшла з ужитку, не задовольняє вимог і потреб сучасної комунікації, інакше кажучи, відійшла на перефирію лексичної системи. У науковій літературі застарілі слова кваліфікують як лексичні архаїзми [5, с. 264].

Лексичні архаїзми — це слова або словосполучення слів, які активно функціонували на певному етапі розвитку мови, репрезентували в конкретній звуковій матеріальний формі вираження життя, побут, соціальну належність і т. ін. її носіїв, однак із часом утратили свою актуальність і активність у зв’язку із суспільним прогресом (передусім соціальним, політичними та виробничими змінами). Відповідно до твердження Е. Косеріу, у функціональному плані архаїзми як елементи, здатні надавати мові архаїчного забарвлення, є такими лише з погляду сучасної мови, адже в попередні епохи вони не могди виконувати цієї функції [24, с. 149]. Попри те, що лексичні архаїзми складають пасивний словниковий склад носіїв мови, віддалені на периферію лексичного складу у зв’язку з їхньою номінативною неактуальністю, спричиненою втратою (частковою або повною) суспільної ваги відповідними конкретними реаліями, явищами, процесами, шкільні програми передбачали, передбачають і, сподіваємося, передбачатимуть години на опанування цією складною категорією одиниць.

Поява лексичних архаїзмів спричинена постійними процесами старіння певної частини словникового складу, зумовленими як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками розвитку мови загалом. Адже, беззаперечно, у кожного слова, що тепер воно отримало статус застарілого, була власна історія виникнення, становлення, прийняття узусос, стабілізації, активного використання і, врешті-решт, архаїзації. Вони «віджили» термін, після якого втратили свою актуальність, поступово почали зникати «з історичної пам’яті», потреба в їхній активній відтворюваності відпала сама по собі. А відтак можна з упевненістю сказати, що лексичні архаїзми — це відгомони давнини, відголоски колишніх славних (і не дуже) історичних подій, «відзвуччя живоття» наших дідів і прадідів. Застарілі слова пасивно, час від часу, при нагальній потребі використовуються мовцями і то здебільшого лише тими, які, послуговуючись ними, намагаються реалізувати певні граматичні завдання. До такої категорії належать передовсім письменники [22, с. 69].

До загальновживаної лексики належать слова, що означають назви відомих явищ, конкретних предметів, якими широко користуються всі, хто розмовляє українською мовою. Слова основного лексичного фонду мають загальнонародне значення, зрозумілі кожній людині незалежно від її соціального стану, професії, освіти, роду трудової діяльності. Вони відіграють особливо велику роль у спілкуванні людей. Коли б у словниковому складі мови не було б такого основного лексичного фонду, що без істотних змін існує протягом віків, попередні поколінні не змогли б засобами мови передавати наступним виробленні ними поняття у галузі виробництва, громадських стосунків, науки, культури, мистецтва, свого досвіду і свої знань, набутих у процесі суспільно-трудової діяльності.

Цей найстійкіший шар лексики активно використовується в мові для творення нових похідних слів переважно за допомогою афіксації та словоскладання. Так від давнього слова син утворені слова синок, синочок, синуля, синів, синівський, синовній, пасинок [37, с. 219].

Отже, основний лексичний фонд української мови становить собою невичерпне джерело поповнення і збагачення її новими словами. Але в словниковому складі української мови є багато слів, які не належать до його ядра, перебувають поза основним фондом. Серед них можна виділити такі лексичні групи:

• · вузьковживані слова терміни;
• · професіоналізми;
• · фонетико-морфологічні, лексико-семантичні та етнографічні діалектизми.
• · окремі назви предметів побуту;
• · усі застарілі слова, зокрема історизми;
• · неологізми, що не набули поширення в мові;
• · емоційні синоніми до стилістично нейтральних літературних слів;
• · всі жаргонізми й арготизми [37, с. 221].

Спільними рисами перелічених груп слів є, по-перше, їх більш чи менш обмежена певним колом людей вживаність, по-друге, їх відносно велика нестійкість у мові, зумовлена появою або зникненням позначуваних цими словами предметів, понять, явищ, навколишньої дійсності, а також перетворення суспільно-економічного, політичного та культурного життя даної мови. Залежно від характеру різноманітних змін у світі предметів, явищ, подій і т.д. весь час відбуваються — то повільніше, то інтенсивніше — зміни в словниковому складі мови, переважно в тій його частині, що перебуває на більшій віддалі від її основного лексичного ядра.

Отже, слова, що перебувають на периферії лексичного фонду мови, характеризуються меншою стійкістю, ніж ті, що входять до його основного ядра.

Лексичний склад української мови, як і будь-якої іншої, безперервно розвивається, що зумовлено таким же ж безперервним розвитком суспільства. Поява у мові нових або розширених значень існуючих слів викликається потребою людини називати нові предмети, поняття, явища, що з’являються у суспільно-економічному, політичному і культурному житті народу. І навпаки, зникнення старих предметів, явищ, понять зумовлює випадінню з ужитків слів, що їх позначали. Поява нових і втрата старих слів — два процеси, що діють у мові постійно. Причому перший з них випереджає другий: у мові нових слів завжди з’являється більше, ніж зникає старих. Тому розвиток словникового складу мови на всіх етапах її існування характеризується поступальністю, яка виражається в постійному збагаченні й удосконаленні як мови в цілому, так і її лексики зокрема.

Шляхи і засоби кількісного і якісного поповнення словникового запасу української мови різні. Основним із них на всіх етапах її історії виступає словотворення, що відбувається за властивими їй законами, з використанням внутрішніх ресурсів, наявних у ній кореневих і афіксальних морфем. Словотворення в сучасній українській літературній мові представлене, головним чином, морфологічним, лексико-семантичним, лексико-синтаксичним і морфолого-синтаксичним способами, органічно пов’язаними з внутрішніми закономірностями розвитку її лексичної і граматичної систем.

Поповнення лексичного запасу мови новими словами є основним процесом у розвитку мови, в її постійному збагаченні й удосконаленні. Разом з тим у мові весь час відбувається інший процес, який також сприяє покращенню й удосконаленню її лексичної системи, а саме — процес усунення, зникнення з ужитку слів або окремих значень, що виявилися зайвими, стали непотрібні для спілк-ування людей, для висловлення їхніх думок, почуттів тощо [37, с. 221].

Обидва процеси характеризуються поступовістю, довго тривалістю. Нові слова або окремі нові значення давніх слів набувають поширення, стають активно використовуваними в житті і діяльності людей, звичайно не відразу, а протягом певного часу. Так само не відразу виходять із загального вжитку старі слова або їх окремі значення: дедалі рідше використовуючись, вони поступово зникають із словникового складу мови.

Таким чином, у мові в будь-який період її існування можна виділити два шари лексики: активний і пасивний.

До активної лексики сучасної української літературної мови належать звичайні, без помітної новизни або застарілості сучасні слова. Щодо поширеності вживання вони поділяються на дві групи:

• 1) загальнонародні слова, вживані в усіх стилях писемного і усного різновидів української літературної мови, використовувані в усіх жанрах сучасної художньої літератури, в народній творчості, в публіцистичних, науково-популярних, суспільно-економічних і наукових напрямах;
• 2) широковживані в різних галузях науки і мистецтва, техніки і виробництва терміни і номенклатурні слова [18, с. 222].

Розрізняються активна лексика мови і активний запас слів окремих носіїв. Такі слова, як ампер, вольт, електрон, мезон та інші широко вживаються в науковій і науково-популярній літературі з фізики, тому вони належать до активної лексики мови. Але ці слова, можуть не входити до активного лексичного запасу осіб, які не працюють в даній галузі науки, навіть багатьох вони можуть зовсім не знати. Взагалі активний запас слів в окремих носіїв мови набагато менший порівняно з активною лексикою в цілому. Він завжди і безпосередньо залежить від рівня загальної культури й освіченості людини.

До пасивної лексики сучасної української літературної мови належать слова, які рідко вживаються її носіями в повсякденному спілкуванні. Пасивну лексику також можна поділити на дві групи. До першої з них належать застарілі слова, які вже вийшли або виходять з повсякденного вжитку в літературній мові внаслідок того, що відпадає або уже відпала потреба користуватися ними при називанні предметів, явищ, подій, сучасної дійсності або при висловлюванні певних думок з тієї чи іншої галузі діяльності, почуттів тощо. До другої - нові слова, які недавно виникли і ще не стали загальновживаними або активно ще не використовуються в мові.

Таким чином, з погляду активності і повсякденності вживання в лексичному складі сучасної української літературної мови розрізняються слова: а) звичайні, сучасні; б) застарілі, або архаїзми; в) нові, або неологізми.

Застарілі слова, або архаїзми, входять до пасивної частини словникового складу сучасної української літературної мови. Кваліфікація певних слів — застарілих, або архаїчних, можлива лише в синхронному плані.

Архаїзми — це застарілі слова або ж застарілі значення слів, які позначають поняття, що зникли з побуту національної спільноти або замінені їхнями сучасними відповідниками [20, с. 192].

Застарілі слова стають внаслідок постійного процесу старіння, архаїзації якоїсь частини словникового складу, процесу, що весь час відбувається у складній лексичній системі мови паралельно з процесом народження нових слів чи розвитком окремих нових значень. Процеси ці зумовлені як зовнішніми, так і внутрішніми факторами розвитку мови в цілому. Обидва вони при всій їх полярності тісно пов’язані один з одним і викликають у мові зрушення її лексичної системи, певні переміщення в цій системі тих чи інших категорій слів [18, с. 225].

Обидва процеси — народження і старіння слів — характеризуються тривалістю і поступовістю і протікання. Застарілі слова, що є наслідком архаїзації певних лексичних категорій, не відразу випадають із мовного вжитку. Спочатку ці слова або окремі їх значення переходять зі складу активної лексики до пасивної лексики і лише потім, через тривалий час, рідко використовуючись у спілкуванні, поступово забуваються носіями мови. Деякі з них зовсім зникають з мови, а деякі переходять, так би мовити, у її лексичний резерв. У ряді випадків застарілі слова з лексичного резерву можуть знову повертатися до активного життя в мові. При цьому носії мови використовують, як правило, стару звукову оболонку слів, наповнюючи її новим змістом.

Склад застарілої лексики неоднорідний. Насамперед у ньому розрізняють за ступенем їх архаїзації. Одну групу застарілих слів становлять ті, що зовсім вийшли з мовного вжитку і не побутують у сучасній українській літературній мові: віститель — парламентар, правотар — адвокат, галити — радіти, блендати — плентати та інші. Всі ці слова, звичайно, незрозумілі носіям мови без відповідних пояснень і довідок.

До іншої групи застарілої лексики належать слова, що в сучасній українській літературній мові вживаються рідко, тільки в певних функціональних стилях або лише в певному контекстуальному оточенні, напр.: аршин, боярин, рать, прах тощо. Ці слова здебільшого зрозумілі носіям української мови, хоча і входять до пасивного складу її лексики.

Ступінь застарілості слова великою мірою залежить і від того, коло воно випало з активного вжитку. Архаїчнішими звичайно є ті слова, що давно перейшли у пасивний запас мови і здебільшого вже забуті її носіями. Але буває і навпаки. Пояснюється це тим, що подібні слова вживалися в українській мові недовгий час, не набули в ній загального визнання і суспільної апробації і тому відносно швидко випали з її словникового складу.

Застарілі слова різняться між собою також тим, що саме спричинило їх випадіння зі складу активної лексики [39, с. 231].

Першу групу застарілих слів іноді називають матеріальними архаїзмами, другу — стилістичними. Однак на означення назв звиклих предметів, явищ, понять, тобто усього того, що належить до старовини, історії суспільства, минулого науки, культури тощо, набагато ширше вживають термін історизми, а для всіх інших застарілих слів — архаїзми.

Матеріальні архаїзми, або історизми, не мають в сучасній українській літературній мові синонімічних замінників. Тому, коли виникає потреба назвати той чи інший предмет старовини, зникле явище, поняття або подію, що відбувалась в минулому, завжди звертаються до цієї категорії лексики.

Матеріальні архаїзми відрізняються від стилістичних також характером і можливістю їх використання в сучасній українській літературній мові. Вони використовуються «сучасниками письменниками в мові історичних романів, повістей, оповідань та інших творів. Відтворюючи факти і події минулих історичних епох письменник, природно, активізує, відживлює і слова — позначення до тих епох». Стилістичні архаїзми використовуються «у творах на сучасну тематику з метою надання описуваному явищу, факту, події характеру чи відтінку урочистості, комічності, іронії та ін., тобто примусити читача подивитися на речі очима письменників» [39, с. 234].

Л. Горлач добрий знавець історії, бачить в уяві живі картини давноминулого життя. Спираючись на скупі, часом поодинокі історичні факти, що дійшли до нас з глибини віків, він талановито відтворив цілі епохи й окремі колізії, змалював виразні, пластичні образи вигаданих персонажів. Його творам притаманна чітка й колоритна мова. Історична конкретність та достовірність змалювання картин народного життя, зримих образів представників різних верств тогочасного суспільства — князів, бояр, дружинників, купців, смердів, гетьманів, січовиків, простих козаків.

У романі «Перст Аскольда» Л. Горлач своїм талантом охоплює велику кількість реальних глибинних процесів життєвого виру давноминулих часів, дає можливість читачеві уявити тогочасну атмосферу. Реальне відчуття епохи, яке ґрунтується на чудовому знанні мови того періоду, дає можливість письменникові створити захоплюючий, повний драматизму твір. У цьому творі ми виокремили 36 історизмів та 76 архаїзмів. Другий роман Л. Горлача «Слов'янський острів» розповідає нам про події князівщини та боротьбу за престол. Яскраво описані головні герої: Ярослав, Володимир, Ольга. Письменник насичує свій твір застарілою лексикою, щоб читач краще зрозумів епоху. Ми виокремили серед застарілих слів 27 історизмі та 56 архаїзмів. У романі Л. Горлача «Ніч у Вишгороді», у якому також схарактеризована епоха Київської Русі за правління Ярослава, подано 35 історизмів та 26 архаїзмів. У романі «Чисте поле», де описано події козацького періоду і розповідається про боротьбу українців-козаків з турками, представлено 18 історизмів та 22 архаїзмів. В іншому творі Л. Горлача — «Руїна», у якому автор описує історичні події в Україні після смерті Богдана Хмельницького, виявлено 29 історизмів та 48 архаїзмів. Усього нами проаналізовано 373 лексичних одиниць застарілого вжитку.

Отже, історичні твори Леоніда Горлача мають велику кількість застарілих слів, що додає їм певного колориту епохи, яку репрезентує творча спадщина письменника.