Правила культури спілкування

Виховання культури поведінки неможливе без правильно організованого режиму занять, ігор, художньої діяльності, розвитку пізнавальних інтересів дітей, їх прагнення до спілкування. Важливо при цьому налагодити спільну роботу дитячого садка і сім'ї, забезпечити єдність їх вимог до культури поведінки дітей. Закріплення форм поведінки, перетворення їх на звичку і потребу відбувається на основі позитивного емоційного ставлення до відповідних дій, а також до дорослого, який переконує у їх доцільності. Відчуваючи довіру до дорослого, вбачаючи у ньому приклад врівноваженості, ввічливості, справедливості ставлення до людей, дитина усвідомлює значущість такої поведінки і прагне наслідувати її.

У психології побутує думка, що діти дуже чутливі до зовнішніх проявів людиною справжнього ставлення до того, про що вона повідомляє, а також до людини, з якою спілкується. Вони здатні швидко оволодіти «мовою почуттів», яка є складовою культури спілкування. Вона допомагає розуміти інших і виражати себе, зацікавлювати, викликати приязне ставлення до себе, запобігати нездатності говорити про свої почуття. Прикладом у цьому для дітей має стати комунікативна культура педагога, якій властиві лексичне й емоційне багатство, витонченість і виразність міміки і жестів, щира зацікавленість співбесідником, відсутність явної та прихованої агресивності чи байдужого ставлення. Не менш важливо, щоб до такої культури спілкування дитина мала змогу прилучатися в сім'ї. Тому за потреби педагог повинен ініціювати коригування сімейного спілкування, рекомендуючи різні форми спільної ігрової, трудової та зображувальної діяльності дітей і батьків.

Поняття культура мовленнєвого спілкування включає в себе і мовленнєвий етикет.

Упродовж століть людство виробило прийнятні форми співіснування, які базувалися на правилах і традиціях кожного народу, а також були зумовлені особливостями національної історії, ментальності, політичного устрою країни.

Суспільство з давніх-давен виробило правила поведінки. Насамперед «Біблія» та народна мудрість вчили, що і як треба робити, тобто дотримуватись умов етикету. Етикет — це встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішні прояви людських взаємин.

Звісно, етикетні норми мають знати всі. Але закономірним є твердження, що в першу чергу вихованими повинні бути вихователі, вчителі. Саме їм хочеться адресувати слова А. П. Чехова: «У людини має бути прекрасним все: і обличчя, і одяг, і душа, і думки». Цей ряд вимог можна продовжити, адже педагогічна діяльність потребує від вихователя вміння спілкуватися з дітьми та їхніми батьками, колегами й представниками інших професій. Виховатилеві не пробачається те, що інколи пробачається представникам іншої професії.

Етикет має ситуативний характер. Вибір людиною слова чи жесту обумовлений специфічною ситуацією. Етикетні ситуації в свою чергу пов’язані з повсякденними подіями або святами. Виділяють чотири основні підсистеми етикету.

• 1) мовленнєвий або вербальний етикет. Мовленнєвий етикет регламентує словесні формули вітання, знайомства, поздоровлення, побажання, прохання, поради, запрошення, співчуття. Це ж стосується манери спілкування та мистецтво вести бесіду;
• 2) міміка та жести, або кінесика. У багатьох народів є своєрідні жести привітання, прощання, згоди, заперечення. Міміка, погляд, вираз обличчя свідчать про ставлення співрозмовника;
• 3) організація простору в етикеті, або етикетна проксеміка. В етикеті важливе значення має розташування співрозмовників у просторі, дистанція між ними, фізичний контакт. Необхідно також знати, яке місце в кімнаті чи за столом можна зайняти, які пози позитивні;
• 4) речі в етикеті, або етикетна атрибутика.

Щоб навчитися етикету, недостатньо оволодіти сукупністю правил поведінки. Необхідно мати уявлення про історію етикету, про специфічні риси поведінки різних народів світу. Етикет — це не тільки специфічна комунікативна система й форма поведінки, а й своєрідна система знаків.

Кожний акт спілкування передбачає наявність не менше двох партнерів, які мають комунікативний статус. Комунікативні ролі зумовлені статево-віковими та соціальними ролями, а також залежить від комунікативної ситуації. Так, наприклад, по-різному спілкуються у школі та на стадіоні.

Спілкуванню передує стадія орієнтації: партнери визначають свою тактику поведінки. Основними параметрами є стать, вік і суспільне становище. Етикет насамперед, і забезпечує спілкування партнерів.

Мовленнєвий етикет — це система сталих формул спілкування, що предписується суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співбесідників, підтримання спілкування у бажаній тональності відносно їх соціальних ролей і рольових позицій, відносно один одного, взаємних відношень у офіціальних і неофіцальних обставинах. Мовленнєвий етикет — це «мікросистема національно-специфічних вербальних одиниць, які прийняті і предписані для встановлення контактів співбесідників, підтримання спілкування у бажаній тональності відносно правилам мовленнєвої поведінки (правил етикету).

Етикет (з французької etiguette — ярлик, етикетка) виконує регулюючу роль у виборі певної форми спілкування: «ти» чи «Ви», звернення за ім'ям чи за допомогою іншої номінації («Зайченя моє», «Сонечко моє», «пані та пан» тощо), засобу спілкування в залежності від соціальної ситуації (місто, сільська місцевість, старше покоління, молодь, підлітки, професійне спілкування і ін.).

Мовленнєвий етикет пов’язаний з поведінкою мовця, з його етикою. Етика (грец.) — це мораль, вчення про систему норм моральної поведінки. Етикет — певний стереотип поведінки, прийнятий в даному суспільстві, правила етикету відображені у мовленнєвих формулах. Мовленнєвий етикет виконує регулюючу функцію нашої поведінки у процесі мовлення і спілкування. Мовленнєвий етикет — це доброзичливе спілкування у ситуаціях звертання і привернення уваги, знайомства, вітання, прощання, вибачення, вдячності, побажання, послуги, поради, згоди, запрошення, відказу, ухвали, компліменту, співчуття та ін.

Мовленнєвий етикет виконує низку функцій. Серед них: комунікативна (основна), контакто-встановлююча (фатична), конатативна; регулююча, волеіз'явлення, побудження, привернення уваги, вираження відносин і почуттів до адресата та обставин спілкування.

Мовленнєвий етикет передбачає правила мовленнєвої поведінки у стандартизованих (типізованих, однотипних) ситуаціях мовленнєвого спілкування.

В усіх випадках діалогічного мовлення у різних життєвих ситуаціях присутні етикетні форми спілкування.

Вчити дітей словесної ввічливості та культурі мовленнєвого спілкування потрібно з раннього дитинства, враховуючи те, що період від 1 року до 7 років є найбільш сензитивним як для розвитку мовленнєвого спілкування, оволодіння рідною мовою, так і для соціалізації дитини, засвоєння норм і правил поведінки.

Основні напрямки виховання культури мовленнєвого спілкування у дошкільному віці: виховання чистого і правильного мовлення згідно літературних норм української мови (орфоепічна правильність мовлення, її нормативність); навчання якостей культури мовлення: багатство лексики, адекватність, доречність, логічність, різноманітність мовних форм, естетичність, влучність, послідовність, змістовність, етичність; навчання виразності мовлення: мовного (лексичне, морфологічне, синтаксичне, фонемно-анкцентологічне, стилістичне, інтонаційне) і немовного (міміка, поза, жести); вживати різноманітні формули мовленнєвого етикету, розумові і адекватні стандартизованим ситуаціям мовленнєвого спілкування; «розгортати» формули мовленнєвого етикету у відповідності із ситуацією спілкування.