П"ятикнижжя. 
Буття 17. Заповіт Бога з Аврамом і його нащадками. 
Зосередження на особі/місці, представленому в уривку

Львівська Богословська Семінарія Есе П’ятикнижжя. Буття 17. Заповіт Бога з Аврамом і його нащадками. Зосередження на особі/місці, представленому в уривку Студентки І курсу ЛБС Будюгіної Олени Викладач: Пол Лазанте Львів — 05.11.2014

Сімнадцятий розділ Буття представляє нам ще один приклад того, як Господь благословив Аврама. Діалог Бога з Аврамом будується навколо п’яти звернень Всевишнього, кожне з яких демонструється словами «і сказав йому» або «і сказав Бог Авраму». В деяких випадках Аврам щось відповідає Богу, в інших він своїми діями без слів показує відношення до сказаного, а іноді про його реакцію нічого не сказано. Проте ввесь розділ пронизаний радістю та благословінням: радістю від того, що Бог однаково має намір виповнити Свою чудесну обіцянку.

Перше слово Господа і відповідь Аврама описані у віршах 1−3а. Важливо звернути увагу на те, з чого Господь розпочинає розмову зі Своїм слугою після тринадцятилітньої перерви. Перша фраза досить таки показова: «Я Бог Всемогутній…» (17:1) Цими словами Він виправляє маловір'я Аврама. Своїми діями в 16 розділі Аврам показав, що не довіряв Богу. Він думав, що Бог потребує людської «допомоги». Проте ні: Яхве є Бог Всемогутній, Ель Шадай. буття авраам обітування благословіння Потім Бог каже: «…ходи переді мною і будь непорочний…» (17:1). Це був натяк на попереднє падіння Аврама. Зараз Господь хоче, щоб він виправився.

Друге слово Господа ми знаходимо у віршах 3б-8. Це звернення відкривається словами: «Я, — ось Мій заповіт із тобою…» (17:4). Зміст Божого заповіту з Аврамом залишався незмінним — це обіцянка великого потомства і землі, яку він отримає у володіння. Проте тут заповіт доповнюється новими деталями. По-перше, Господь вперше згадує, що від Аврама вийде навіть не одне плем’я, а безліч народів. По-друге, над цими народами будуть керувати царі. Щоб допомогти Авраму повірити у надзвичайне, Господь дає йому нове ім'я: Авраам (17:5) Якщо попереднє ім'я — Аврам — означало «високий чи сильний батько», то нове — Авраамозначає «батько багатьох». Зміна імені була для Авраама і благословінням, і випробуванням. Благословінням — тому, що це ще одне підтвердження, що Бог має намір виповнити Свої обіцянки. Випробуванням, тому, що всім своїм знайомим Авраам повинен буде повідомити про те, що у нього нове ім'я, і про причини зміни імені. По — третє, Господь відкриває, що вступить у заповіт не тільки з Авраамом, але й з його нащадками: «І Я складу заповіта Свого поміж мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх по тобі» (17:7) Це означає, що Бог стоятиме в завіті з народом ізраїльським. На це Авраам нічого не відповідає.

Тоді Бог промовляє третє слово (17:9−14), підтверджуючи знак заповіту — обрізання. Цей знак не робив Авраамів заповіт умовним. Бог все рівно виконав би Свої обіцянки незалежно від того, чи будуть Авраам і його нащадки обрізані чи ні. Проте цей знак слугував зовнішнім символом того, що людина перебуває в заповіті з Богом.

Четвертим словом, яке описане у віршах 15−17, Господь дає нове ім'я дружині Авраама: «Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім'я їй Сарра» (17:15). Її попереднє ім'я, Сара, означало «княжого роду», а нове, Сарра «принцеса». Сенс її імені не змінився докорінно, але найголовніше — сам факт зміни імені. Те, що їй було дане нове ім'я, повинно нагадати самій Саррі і всім оточуючим про Божу обіцянку. Зміна імені показала, що Сарра — не сторонній спостерігач, а безпосередній учасник обітування. Довгоочікуваний спадкоємиць народився не від кого іншого, а саме від неї.

П’яте слово Господа демонструється хвалінням Авраама «…Хоча б Ізмаїл жив перед лицем твоїм» (17:18) Проте, у відповідь на це Господь підтверджує Свою незвичайну обіцянку.

Здавалося б, простого повторення обіцянки було б достатньо, але Бог у Своїй щедрості дає ще одну, нову обіцянку. Після цього у маловірного раба Божого не повинно було залишитися ніяких сумнівів у Господі. Бог вибрав його, і Бог його благословив!

Останні вірші розділу (17:23−27) розповідають про покору Авраама. Божий слуга з точністю виповнив все те, що йому сказав Господь. Тим самим він показав, що повністю довіряє Господу і хоче бути Йому вірним. Він щиро прагне ходити перед Господом і бути непорочним, як Бог і велів йому на початку розмови.