Соціально-економічні процеси в XIV — першій половині XVIІ ст

За литовко-польської доби в економічні сфері відбулися помітні зрушення. Якщо ще у XIV ст. переважала примітивна експлуатація великих природних багатств українських земель, то починаючи з XV ст. перевага надавалася інтенсивному рільництву та скотарству (рогата худоба, у першу чергу воли). Причина: падіння Константинополя, головного експортера зерна для Європи та виникнення нового перевального пункту у м. Гданську (Балтійське море, Річ Посполита).

Зростаючі масштаби експорту зерно-бобових культур та волів поставили питання про земельну власність, робочі руки та форми організації праці.

Процес зростання великого феодального землеволодіння (магнати, пани) з початку XVІ ст. став набирати динамічності, особливо посилився від Люблінської унії. Поряд з цим почався наступ феодалів на територію та права селянських общин: їх привласнення і закріпачення селян. Вже у другій половині XVІ ст. вільних общинних земель в Україні практично не залишилося.

Якісні зміни відбулися і в організації праці:

У сільській місцевості основу господарства складали фільварки (ферми) з примусовою працею;

У містах посилилася спеціалізація ремісництва (на початку XVІІ ст. 270 видів (60 — Київська Русь)), виникнення ремісничих об'єднань — цехів і ремісничих мануфактур (поєднання ручної праці з механічною). Значна кількість міст мала права на самоуправління у формі Магдебурзького права або локальних грамот (в Україні перші міста: Львів, Кременець, Київ).

У соціальній ієрархії вершину займала шляхта (дворянство), що несла службу у князів (в Україні нараховувалося до 30 родів литовсько-руської спадщини). Наступною ланкою були пани — найбільші землевласники-магнати, які у бойові дії виступали із власними озброєними загонами (хоругвами). Нижчий щабель займала дрібна шляхта (зем'яни), вихідці із селян та міщан. Юридичне оформлення прав, привілеїв та обов’язків шляхти було закріплене литовськими статутами: Старий (1529 р., відокремлення шляхти від селянства); Волинський (1566 р., закріплення прав за шляхтою). У середині XVІ ст. шляхта в Польщі становила 8−10% населення проти 1−2% у Західній Європі; в українських землях -5% (за іншими даними 2,5%)); Новий (1588 р.) Основу їх склала «Руська правда»).

Другим станом у Речі посполитій було духовенство. «Церковні люди» не підлягали світському суду; вони поділялися на «біле духовенство» (монахи, що не давали обітниці) і «чорне» (високі духовні ієрархи, що давали обітницю безшлюбності).

Третім станом було міщанство, яке боролося за право на самоврядування. Проте Магдебурзьке право в Україні відзначалося значним втручанням у міські справи великокнязівських намісників та воєвод.

Найнижчим прошарком соціальної піраміду було селянство, яке поділялося на три групи: чиншові (данники) — вільні общинники, які з розвитком фільварків майже зникли; тяглі - вели господарювання на землях феодалів; службові (челядь, дворові).

Повторення вивченого Люблінська унія: дата, причини та наслідки утворення для населення українських земель.

Назвіть передумови та наслідки Брестської церковної унії.

Охарактеризуйте процеси, що відбулися в економічній сфері на українських землях у XV — першій половині XVІІ ст.

Якою була соціальна ієрархія на українських землях?

Література:

Світлична В.В. — ст. 63−64.

Бойко О.Д. — ст. 103−105,107−121.

Історія України. Частина ІІ. YouTube. Відео. Серії 71−73.