Народное освіту Сибірського края

РЕФЕРАТ.

Народне образование.

в Сибірському крае.

Руководитель:

Выполнил:

ПЛАН:

1. Царство «» дикості і патриархальщины ««.

2. Організація школ.

3. Освіта корінного населення Сибири.

4. Місіонерська діяльність политссыльных.

5. Ліквідація безграмотности.

6. Підготовка вчителів для Нарымского края.

7. Школа під час ВОВ.

8. Рух за комуністичний труд.

9. «» Куток сибірських Афін «» .

10. Список використовуваної литературы.

11. Рецензия.

ЦАРСТВО «» ДИКОСТІ І ПАТРИАРХАЛЬЩИНЫ «.

" «Такий дикої країни, у якій маси народу настільки були пограбовані себто освіти, світла, і знання, — країни у Європі не залишилося жодної, окрім Росії «» , — писав У. І. Ленін був у 1913 року. Що й казати ж до нашої краю, то тут у Володимира Ілліча були вагомих підстав констатувати царство «» патриархальщины, полудикости і найбільш справжньої дикості «» .

Та й кок їй же не бути, цьому царству, якщо 1981 року в неосяжних теренах Нарымского краю діяла всього 2 церковно-приходских училища (в Нариму і Тогуре), де навчалося 32 хлопчика. Якість викладання у таких закладах було конче незадовільним. Журнал «» Сибірський спостерігач «», який так революції видавався в Томську і друкувався в типолитографии П. П. Макушина, розповідає у одному з номерів у тому, як вчитель Ковальського училища «» …ходить по шинками, їздить в розпусні місця, має зв’язку з людьми підозрілої поведінки, пропускає уроки, і якщо ввійде у клас, то п’яному вигляді й у п’ятому класі - п’яний спить «». Інший вчитель тієї самої училища, — писав журнал, — «» …під час урочистої процесії, що у одязі попри народі справив бійку зі священиком і церковнослужителями, вимовляючи непомірні лайка, внаслідок чого була пов’язана народом «» .

Проте, і такі «» вчителів «» бракувало. Особливо це стосується до Нарымскому краю. Приміром, учительствовавший в Парабельской школі священик, виїжджаючи зі села (в 1871 року) змушений був передати свої вчительські обов’язки… шкільного сторожу.

Методи виховання учнів в церковно-приходских школах відрізнялися неймовірною дикістю. Відома приказка «» боїться школяр лози — пущі грози «» цілком себе виправдовувала. Учні страждали варварському деспотизму, вони дивилися на вчителів, як у ворогів і проминали нагоди позбутися їх втечею. Журнал «» Сибірський спостерігач «» зазначав: «» У Росії втеча школярів будь-коли мало таких величезних розмірів, як і Сибіру… Іноді школярі бігли цілими артілями, крали човен пливли річкою у якусь віддалене знайоме селище, чи ішли у недалекі… лісу, жили там в… землянці, годувалися ягодами і рибою… Та не довго тішилися свободою ці нещасні…, їх виганяли до начальства голод і мороз; доставляли щодо нього батьків і земська полиция.

За короткочасну волю лісі хлопчата платилися своєї спиною. Тілесні покарання, особливо у духовних закладах, відрізнялися жорстокістю. Хлопчиків сікли постійно, іноді давали настільки значну кількість ударів, що умирали.

ОРГАНИЗАЦИЯ ШКОЛ.

Що Розвивається капіталізм у Росії вимагав більшої кількості грамотних людей, здатних обслуговувати з’являються механізми і машини. Саме тому, з розвитком капіталізму, число шкіл у Росії, зокрема й у Сибіру, неухильно растет.

У 1884 року уряд організує одноклассные школи Колпашево, Новоильинке, Кетском. (У 1866 року — в Тогуре). Ці одноклассные школи часто називали міністерськими училищами, оскільки вони належали Міністерству народної просвещения.

У одноклассных початкових школах здійснювався трирічний чи чотирирічний курс навчання з викладанням закону Божого, російської, арифметики та інших предметов.

Що ж до с/ш (гімназій, реальних училищ), — їх в сільській місцевості Томській губернії так революції існувало. Що б відправити дитини із сіл в Томськ, до місцевої гімназії, й утримувати свій його там, були потрібні чималі кошти. Саме тому отримання середньої освіти було доступним тільки до матеріально забезпечених кіл населення. Страх бути виключеним за межі не внесок і щодо оплати право навчання… змушував багатьох малозабезпечених учнів кидати навчання, іноді навіть за дуже хороших успіхи в науках. Та й у одноклассных початкових школах вчитися могли далеко в усіх бажаючі. Не все селяни дозволили собі відправити свого дитини навчання до іншого селение.

Але потреба у знаннях була великою і багатьох сіл, в яких були відсутні церковнопарафіяльні зі школи і міністерські училища, спільно будували школи, наймали вчителя отже, організовували так звані «» школи грамоти «» .

ОСВІТА КОРІННОГО НАСЕЛЕННЯ СИБИРИ.

Гірше була пов’язана з освітою корінного населення Сибіру. Наприкінці 19 століття для корінних жителів величезного Нарымского краю існувало дві церковні школи грамоти: на селі Максимоярском, де значилося 1−2 учня і на селі Васюганском, де школа значилася лише з папері. Щоправда, в 1896 году на сполучені кошти казни й селькупов було споруджено церквушкола в юртах Иванкиных, де під керівництвом місцевого священика О. И. Виноградова навчалося грамоті 10−15 дітей, але на цей випадок був винятковим: національна політика царського уряду не передбачала розвитку малих народностей.

МІСІОНЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛИТССЫЛЬНЫХ.

Значний вплив на народне освіту Нарымского краю справила масова політична посилання за поразку першої російської революцій 1905; 1907годов. Политссыльные, які прибувають до нашого краю, активно поширювали свої революційні погляди серед місцевого населення, зокрема серед вчителів. Вже жовтні 1906 року від унтер-офіцера Латишева в Томське губернське жандармське управління йде повідомлення такого змісту: ‘ «Доношу Вашому высокоблагородию, [що] вчителька Колпашевского сільського училища Ганна Іванівна Сосина і її помічниця Феодора Наумовна Волкова завжди беруть участь зборах администранивно-высланных, які нерідко відвідують квартири вищезгаданих учительниц.

Увібравши в себе революційні ідеї, багато вчителя поширювали їх серед учнів, самі брали участь у революционерной боротьбі. Так Колпашевская вчителька двухклассного училища Міністерства народного просвящения Агафія Порфиріївна Хромовских було ув’язнено в 1912 року за «» активну участь у… протиурядовій демонстрації «» в селе.

Слід зазначити, що внутрішнє життя адміністративної посилання регулювалася «» положення про поліцейському нагляді «», що регламентував все життя засланців. У цій «» становищу «» політичним засланим заборонялося педагогічна діяльність. Але, попри і цей заборона, ліквідація неграмотності серед місцевого населення була однією із поважних напрямів в культурно-просвітній діяльності политссыльных. Багато їх навчали дітей вдома. Наприклад, Ольго Олександрівно Дилевская, заслана в Колпашево більшовичка, викладала російську мову; М. П. Кожевников, Тогурский политссыльный — математику. До речі, в Тогуре існувала загальноосвітньою школою, викладачами де було політичний заслані. За свідченням М. П. Кожевникова, у цій школі можна було пройти повного курсу дореволюційної гімназії. Розміщалася школа в порожньому домі священника.

Отже, в дореволюційної Росії, у нашій краї, существовалали церковнопарафіяльні школи, міністерські училища, школи грамоти, нелегальні школи, організовані политссыльными. І, попри це, грамотних у сільській місцевості Сибіру було трохи більше 3х %. У нашому ж краї - і ще меньше!

Миритися з такою становищем було невозможно.

ЛІКВІДАЦІЯ БЕЗГРАМОТНОСТИ.

Після Жовтневої революції А. У. Луначарський, наше перше нарком просвящения, підкреслював у своїй зверненні на громадян Росії: «» Будь-яка істинно демократична владу у області просвящения країни, де панує безграмотність і невігластво, мала здійснити поставку за мету боротьбу проти цього мороку. Вона має домогтися в найкоротші терміни загальної грамотності… «» .

У грудні 1918 року.) У. І. Ленін підписав «» Декрет про ліквідацію безграмотності серед населення РРФСР «». У ньому вказувалося: «» З метою надання всьому населенні республіки можливості свідомого участі у житті країни Рада Народних Комісарів постановляет:

1. «» Усі населення республіки до дітей віком із 8 до 50 років, яке вміє читати чи писати, зобов’язані навчитися грамоті… «» .

Далі в Декреті пропонувалися заходи реалізації ликбеза.

Декрет було ухвалено роки, коли біля Сибіру існував колчаковский режим, у цій здійснення його за практиці тут було невозможно.

" «Будівництво нової радянської школи розгорнулося в Томській губернії з перших днів відновлення радянської влади. 17 грудня 1919 року у рішенню губ ревкому і РВР 5-ї Червоною Армією організували Томський губернський комісаріат народного просвящения. 9 травня 1920 року його перетворений на губернський відділ народного. Заведущим Томським губернським відділом народної освіти призначили До. До. Молотов, одне із керівників підпільних більшовицьких організацій Сибіру, член Томського губкома РКП (б).

Губнаробраз здійснив корінну перебудову шкільного справи з урахуванням «» Положення про єдиної, трудовий школі Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, прийнятого Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом 30 вересня 1918 года «». Відповідно до цим «» Положенням «» вводилися єдині трудові школи, розділені на 2ступени:

Перша — для дітей від 8 до 13 лет (5-летний курс).

Друга — від 13до 17 років (4-летний курс).

Колишні початкові училища (зокрема так звані двухклассные училища з п’ятирічним курсом навчання) перетворювалися на п’ятирічні школи першому місці. Причому Статуті єдиної трудовий школи, затвердженому РНК РРФСР 18 грудня 1923 року уточнювалося:… У єдиної трудовий школі навчаються діти віком від 8 до 17 років включно, становлячи 9 послідовних груп з річним курсом кожна… Єдина трудова школа поділяється на дві щаблі: а) школа першому місці, для дітей від 8 до 12 років включно, містить 4 вікові групи учнів. б) школа другого ступеня, для дітей від 12 до 17 років включно, містить 5 вікових груп учащихся.

… Школа першому місці може бути розширена до 5, 6 і аналогічних сім — літнього курсу, причому останнє один, двоє чи троє року у програмам повинні відповідати першому, другому і третьому школи другий ступени.

… У перший (молодшу) групу школи першому місці приймаються без випробувань діти восьмирічного возраста.

З іншого боку, в Томській губернії, як і у Російської Федерації, «» встановлювалося безоплатність, вводилося спільне навчання хлопчиків і вісім дівчат, заборонялося викладання релігії. Після установою губернського відділу народної освіти було організовано повітові, районні і волостные відділи народної освіти. Ось і взяли до рук турботу про загальноосвітньої школі. У тому адресу надходило багато листів із проханням про відкриття шкіл й напрямі вчителів у сільську місцевість. Проте, в усіх прохання були задоволені, оскільки відчувався недолік в матеріальних засобах й у педагогічних кадрах. І все-таки мережу шкіл у губернії зростало, особливо у сільській местности.14 серпня 1930 року і РНК СРСР прийняла постанову про запровадження у СРСР загального обов’язкового освіти. Для цієї завдання приймають рішення про будівництво нових шкіл. У 1930 року у Колпашевском районі діяло 24 школи, де навчалося 1040 дітей. Три року, після ухвалення постанови, про майбутнє запровадження загального початкової освіти, вже 92,6% дітей від 8 до 11 років у Нарымском окрузі відвідувало школу (замість 52% в1930г.).

Розширювалася і розвиваючи мережу с/ш «» Перша середня школа в Нарымском окрузі відкрили р. Колпашево, вона в1932/33 навчального року мала одну восьму групу. У 1938/39 навчального року у її складі вже було два десятих десь із класу 44 учнями. Крім цього, у місті працювали дві початкові школи (№ 5 і № 6) і чотири неповних середніх школи (№ 2, 3, 4, 7).

Більше складне завдання домогтися загальної грамотності стояла стосовно до глухим районом Сибіру, де проживало малі народності. Надія була лише з энтузиастов-учителей, що вирушають у далекі стійбища і селища. Вони сміливо розпочали справа, попри різні перешкоди і трудности.

Найстаршу вчителька Нарымского краю Зоя Іванівна Потапова згадувала про роботу на селі Айполово: «» Як навчалися — важко. Ні однієї книжки, зошити, олівця був. Усі учні зробили дерев’яні досочки, а мені на стіну повісили велику дошку. Я вугіллям на дошці писала літери, що писали в собі. Потім черговий склом соскабливал з дошки написане, що теж раз у склом прали із своїх дощок. Потім вугіллям щось малювала на дошці, але нам дуже деякі їх копіювали. Коли дивилася, що вони намалювали, це була вражена їх мистецтвом. Зазвичай малювали запряжку оленів, нарти, ведмедів, лисиць, білок, соболів, горностаїв і певні малюнки я довго дивилася із захопленням. Але… починався інший, урок і всі соскабливалось.

Складність полягала у відсутності необхідних шкільних приладь, а й у незібраності учнів по маленьким селищам. Вихід тут було лише у створенні шкіл-інтернатів. Перша школа-інтернат в Нарымском краї відкрилася в1920 року у селі Максимо-ярском Колпашевской волости.

Надалі школи-інтернати з’явилися торік у Вертикосе, Напасе, Айполово, Чижапке, Пырчино, Иванкино, Вантиль-Кинаке та інших селищах, де були сільські советы.

Так само складним завданням було забезпечення національних шкіл педагогічними кадрами, маючи через перспективу здійснення культурної революції" і потрібно було, передусім, готувати вчителів — представників корінних народностей краю. Ця підготовка здійснювалася за допомогою організації короткострокових педагогічних курсів, шляхом напрями представників національних меншин в совпартшколы, технікуми, вузи, причому для надходження у технікуми й інститути корінним народам надавалися пільги, по них закріплювалося певна кількість мест.

1932;го року з Томська в Колпашево було переказано «» остяцкое «» відділення педагогічного технікуму, котрий відіграв помітну роль культурному будівництві краю. Вже на 1938 року випускники Колпашевского педтехникума становили майже третю частину вчителів, обслуговуючих малі народності Нарымского округа.

ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ ДЛЯ НАРЫМСКОГО КРАЯ.

Підготовка вчителів для Нарымского краю здійснювалася і вищими навчальними закладами. 1925;го — 1926 роках рабфаці Ленінградського університету було створено північна група 26 студентів. На базі цієї групи потім сформувався Ленінградський інститут народів Півночі. «» Чудесним чумом «» називали селькупи цей інститут. У ньому молодь Півночі набувала знання з найбільшої скарбниці російській та радянської культури, науки, та був передавала їхня мати своїм родичам. Перші студенти інституту, посланці Нарымского краю — селькупи Каргасокского району А. І. Игляков, М. І. Иглякова; селькупи юрт Ласкиных Парабельского району — П. Р. Ижембин, Є. М. Ижембина; селькуп Верхнекетского району П. М. Боркин і ще. Вони привозили додому як знання, а й враження про місто, заснованим Петром Великим.

Велику роль підготовці вчительства до нашого краю зіграв Колпашевский учительський інститут, відкритий відповідно до постанови Ради Народних Комісарів СРСР від 22 червня 1940 года.

У наказі Наркомироса від 29 июня1940 року повідомлялося, що контингент набору перший курс рішенням Уряди встановлено у кількості 120 человек.

Інститут відкривався з урахуванням Колпашевского педучилища і спочатку 2 відділення (фізико-математичне відділення мови та літератури) обслуговувався викладачами педучилища.

Працювати Колпашевский учительський інститут почав 1 вересня 1940 року. На фізико-математичному відділенні значилося 30 людина, на відділенні мови та літератури — 53 людини. Бюджет інституту на 1940 рік становить суму 298 000 рублей.

У 1941 року у з початком Великої Великої Вітчизняної війни до міста Колпашево було Новосибірський педінститут, з яким і злився Колпашевский учительський інститут. Разом з Новосибірським пединститутом було евакуйовано та її викладачі. У тому числі - Андрію Петровичу Дульзон, доктор історичних наук. У 1946 року присвоєно звання лауреата Державної премії, за праці з дослідження кетского языка.

З осені 1943 року, після реевакуації Новосибірського педінституту, Колпашевский учительський інститут відновили як вуз.

З 1943 року у інституті було 3 відділення: фізико-математичне, мови й літератури і природно — географічне. У 1944 року інститут почав роботу маючи у своєму своєму складі 3 відділення, у тому числі, відділення мови та літератури було перетворено на історико-філологічне відділення. У 1946 року була створена самостійне історичне відділення. Колпашевский учительський інститут проіснував до 1956 года.

ШКОЛА ПІД ЧАС ВОВ.

Велика Вітчизняна війна наклала свій суворий відбиток життя школи. Тисячі колпашевцев — випускників шкіл міста та району йшли на фронт, боролися в складі партизанських загонів, трудилися на теренах. Випускник Колпашевской середньої школи № 1,Феоктист Андрійович Трифонов, загинув листопаді 1943 року у боях за Дніпро. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Випускниця Тогурской школи Земфіра Аверьяновна Пивоварова стала розвідницею, загинула в Білорусі, посмертно нагороджено орденом Великої Вітчизняної війни другого ступеня. Імена колпашевцев, які повернулися з війни, можна перераховувати довго, розповідати про неї - нескінченно. Чотири з половиною тисячі життів наших земляків обірвала війна. Чотири з першою половиною тисячі імен написані на стелах біля пам’ятника війнам — колпашевцам. На згадку про неї горить там Вічний Огонь.

Усім, ніж могли, допомагали фронту які у тилу школярі. Місцева газета «» Радянський Північ «» публікувала у роки війни у своїх сторінках матеріали на роботу школярів і училищ міста та району. Ось кілька нетаємних цих заметок.

" «Наші отці і браття стають під бойові прапори Червоною Армією, щоб грудьми захищати нашу улюблену батьківщину, — писали до газети піонери Колпашевской школи № 4, — і ми, хлопці, поспіль не можемо залишатися осторонь. Наш борг у тому, аби допомогти дорослим на посильних нам ділянках роботи. Це означає, піонерські загони і ланки мають працювати на колгоспних полях, пришкільних ділянках і городах «» .

" «Учні с/ш № 1 і № 3 міста Колпашево, реалізуючи свої рішення про масової поделке лиж, 2ноября організували воскресник для заготівлі лижного кряжу. У воскреснике взяли участь: зі школи № 1 — 57 людина, які заготовили лижного кряжу на болванку 205 штук, та якщо з школи № 3 — 61 людина, вони заготовили кряжу 200 штук «» .

" «Силами студентів фельдшерско-акушерской школи заготовлено 214 штук лижного кряжу «» .

" «Учні школи № 2 вже розпочали поделке лиж «» .

" «Ми в себе у школі, — писали до газети учні середньої школи № 1, — організували 5 бригад, а загальна кількість 50 людина комсомольців і несоюзной молоді, обрали зі свого середовища трьох ініціативних товаришів для розв’язання всіх організаційних питань з керівниками Госрыбтреста і рыбозаводом. Приступили до заготівлі деяких знарядь лову самотужки, щоб із першого дня літніх канікул включитися у роботу з рибодобуванні і разом з усіма рибалками нашого округу забезпечити план вилову риби у другому й третьому кварталах.

Ми зобов’язання виконаємо і закликаємо усіх студентів нашого округу, обговорити на відкритих зборах молоді нашого листа і наслідувати нашому прикладу «» .

Тільки учні однієї середньої школи № 1 за 1943 год: змітали в колгоспах — 745 ожередів сіна, заклали — 23 силосних ями, наламали у годівниці худобі - 56 тис. віників, намолотили — 560 центнерів зерна, виробили в колгоспах — 3460 трудоднів, пов’язали — 552 метри сетей,.

(погонних) для рибозаводу, заготовили для школи — 650 кубометрів дров, заготовили і здали — 500 кг. шиповника,.

208 кг. кедр. ореха,.

1000 кг. грибов,.

3000 кг. брусниці, виростили — 18 тис. коренів томатів. І це, як і раніше, головним для учнів залишалася учеба.

Олександра Олексіївна Новикова, вчителька історії школи № 1, згадуючи воєнні часи, свідчила надзвичайно сумлінному відношенні школярів до уроків. Пропускання занять були поодинокі й лише з поважним причинам.

Велике кохання дітей у роки заслужила директор Тогурского дитячого будинку. Шамси-Нагар Мухаммедовна (Ніна Михайлівна) Ільясова. Як рідних зустріла вона евакуйованих до нашого краю дітей, обігріла, оточила увагою. Вихованці Тогурского дитячого будинку і він згадують її добрим словом.

Після закінчення Великої Великої Вітчизняної війни Україна перейшла на рейки відновлення порушеного війною господарства і обсягах будівництва мирної життя. Зміни торкнулися і школы.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 13/VIII — 1946 року скасовано, необхідна в часи війни, але з потрібна зараз військова підготовка юнаків та дівчат з п’ятого по десятий класи. Натомість у школах з першого вересня 1946 року вводилася допризовна військова і фізична підготовка юнаків 8 — 10 классов.

Постановою Ради Міністрів СРСР від першого липня 1954 року ликвидировалось роздільне навчання хлопчиків і вісім дівчат до шкіл великих міст. (Окреме навчання вводилося 1943 року, ніж вимушена міра з метою успішнішій підготовки учнів до праці практичної діяльності і військовому делу).

І, нарешті, постановою Ради Міністрів СРСР від шостого червня 1956 року скасовувалась плату навчання у старших класах с/ш, у спеціальних та вищих навчальних закладах СРСР. (Така плата було запроваджено з першого вересня 1940 року в підставі постанови РНК СРСР від 2 жовтня 1940 року). Скасування оплати навчання створювала сприятливіші можливості молоді отримати середнє та вищі образование.

Політика на сфері народної освіти у повоєнні роки була спрямовано зближення школи з життям, залучення громадськості до навчально-виховної роботі. Початок цій політиці поклав Закон «» Про зміцненні зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народного освіти у СРСР «», ухвалений Верховною Радою СРСР 24 грудня 1958 года.

РУХ ЗА КОМУНІСТИЧНИЙ ТРУД.

У 60-ті роки країни розгорнулося рух за комуністичний працю, встановлювалися тісні зв’язки шкіл з колективами, які борються за звання колективів комуністичної праці. Бригади комуністичної праці брали шефство над класами і піонерськими загонами. Між робітниками колективами і учнями встановлювалася хороша дружба, підкріплена взаємними зобов’язаннями у праці, навчанні й громадської работе.

Прийняття зобов’язань та укладати договори між соревнующимися відбувалися у урочистій обстановці, у присутності вчителів та батьків учнів, на піонерських зборах чи комсомольських зборах. Зобов’язання вивішувалися до шкіл і предприятиях.

Партійна і профспілкова організація разом із комсомольцями контори розробили план роботи з учнями підшефних класів. Відповідно до цим планом члени бригад комуністичної праці відвідували уроки, приймали що у піонерських зборах, організовували екскурсії учнів на підприємства, проводили із нею бесіди й т. д.

Виступаючи зі сторінок районної газети «» Радянський Північ «» з узагальненням досвіду шефської роботи, секретар партбюро контори зв’язку Казанцев зазначав, що у комуністичному вихованні школярів «» потрібна… стала допомогу всіх членів колективу підприємства, його громадських організацій, профспілкової, комсомольської і партійної «» .

Приклад зв’язківців пішли партійні організації рыбокомбината, харчокомбінату і Нарымского эксплутационного участка.

" «Надійним помічником школи навчальної та виховній роботі сучащимися були батьківські комітети, объединившие значну частину батьків «» .

" «З метою підвищення відповідальності сім'ї за виховання шкільні батьківські комітети прагнули урізноманітнити форми своєї роботи. Однією з ефективніші форми роботи з батьками, які увійшли до практику шкільного життя були зборів батьків «» .

" «Бо в школі № 5 міста Колпашево шкільним батьківським комітетом був створено Раду батьків, який надавав велику допомогу учительському колективу в навчально-виховної працювати з дітьми, залучення батьків, особливо батьків зусиллям у діяльності школи «» .

У 60-ті роки значно укріплювалася учебно-материальная і виробничої бази шкіл. «» Велику роль життя шкіл, у створенні умов для виробничого навчання учнів мали зіграти підприємства лісової промисловості. Уряд РРФСР дозволила місцевим підприємствам відпускати будівництва частину коштів, виділених на виробничі мети «». Велику допомогу Тогурской середньої школи надав Кетский лісозавод. У зв’язки України із переходом школі виробниче навчання лісозавод виділив їй будинок під навчально-виробничі класи. За чотири роки Тогурская школа отримала запрошення від шефських організацій лісової промисловості додатково 700 кв. метрів корисною площі. У 1963 року Колпашевский ліспромгосп (директор Калиниченку) рахунок коштів підприємства побудував на селищі Куржино типове будинок восьмирічної школы.

" «КУТОЧОК СИБІРСЬКИХ АФІН ««.

Сьогодні освіту нашого краю перебуває в досить рівні. Багато його учнів наших шкіл продовжують свою навчання у вищих закладах міста Томська й інших містах России.

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ.

1. Рідний край. Томськ. Вид. ТГУ. 1974.

2. Серебреников А. М. Сибірський спостерігач. Книжка 8. Томськ. 1903.

3. Плотников. Нарымский край. Спб. 1901.

4. Шамахов Ф. Ф. Школа Західного Сибіру наприкінці XIX — початку XX веков.

5. Нарымская посилання (1906;1917). Збірник документів і майже матеріалів про засланців більшовиках. Томськ. 1970.

6. Еге. Хазиахметов. Більшовики в Нарымской засланні. Новосибірськ. 1967.

7. Народне освіту у СРСР. Збірник документів М. 1974.

8. М. Т. Онищук. Радянське будівництво у малих народів Півночі. 1917;

9. Спогад З. І. Потапової. Рукопись.

10. Радянський Північ. 1941;1942.

11. Тимонин Є. І. Діяльність партійних організацій. Томськ. 1974.

———————————- Реферат виконав учень 9 класу Б середньої школи № 7 Смишляєв Евгений.