Соціально-педагогічна робота з розумово відсталими дітьми

Анотація

У статті аналізується проблема розумово відсталих дітей, розглядаються класифікації розумової відсталості, розкривається сутність технологій соціально-педагогічної роботи з розумово відсталими дітьми, основним видом якої є соціальна реабілітація. Розглянуті основні напрямки роботи соціального педагога в області соціальної реабілітації.

Ключові слова: розумово відсталі діти, технологія роботи з розумово відсталими дітьми, соціальна реабілітація.

На жаль діти з обмеженими функціональними можливостями в різних країнах світу являться розповсюдженим явищем, однак в Україні, як у регіоні, насамперед, екологічного неблагополуччя, воно особливо загострюється.

Надзвичайне занепокоєння викликає тенденція до збільшення кількості дітей-інвалідів. За останні 10 років їхня кількість зросла з 1,1% до 1,6%, за загального зменшення дитячого населення майже на третину. За висновками експертів ВООЗ у світі теж простежується така тенденція. Діти-інваліди становлять у середньому 2−3% від загальної кількості дітей, зокрема в США — 4%. КНР — 4,9%. Англії - 2,5%. Показник поширеності хвороб нервової системи в Україні в дитячому віці залишається високим і має тенденцію до зростання за останні роки з 38,9% до 48,17%.

Розумово відсталі діти — одна з найбільш численних категорій дітей, які відхиляються у своєму розвитку від норми. Вони становлять близько 2,5% від загальної дитячої популяції. Зарубіжні психологи нерідко вказують інші, більш високі, відсотки, що обумовлено іншими критеріями, використовуваними при діагностуванні у дитини розумової відсталості. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я більше 3% від загальної дитячої популяції складають розумово відсталі діти. За ступенем вираженості інтелектуального дефекту всі випадки розумової відсталості ділять на три групи: дебільність, імбецильність і ідіотія. Діти з легким недорозвиненням інтелекту — дебільністю — складають 70−80%, з вираженою — імбецильністю — 20−25% і з глибоким — недоумством (ідіотія) — близько 5% всіх випадків розумової відсталості [3, 387−388].

Метою нашої статті є - дослідження основних технологій роботи з розумово відсталими дітьми.

Дослідженням питання розвитку особистості розумово відсталих дітей займались та займаються видатні вчені психологи та педагоги-дефектологи В. М. Бондар, Л. С. Виготський, О. М. Вержиховська, Г. М. Дульнєв, Н.Л. Коломінський, В.Ф. Мачихіна, Ж.І. Намазбаєва, Т.І. Пороцька, С.Я. Рубінштейн, В. М. Синьов, І.В. Татьянчикова, О.П. Хохліна, Ж.І. Шиф та ін.

У сучасній соціально-педагогічній літературі та працях із соціальної роботи представлено проблеми соціально-педагогічної роботи з розумово відсталими дітьми та їхніми сім'ями, сучасні концепції соціалізації дітей з обмеженими можливостями, обґрунтування різних технологій, моделей, проектів роботи з такими дітьми на державному, регіональному, місцевому рівнях та в територіальній громаді (Н. Бастун, О. Безпалько, І. Звєрєва, А. Капська, Р. Кравченко, І. Трубавіна, В. Синьов, С. Харченко та ін.).

Особливості психіки розумово відсталих досліджували Л. Занков, В. Петрова, Б. Пінський, С. Рубінштейн, І. Соловйов, Ж. Шиф.

Мовлення розумово відсталих досліджували М. Гнезділов, В. Петрова. І. Баскакова займалася вивченням уваги у школярів з розумовими вадами.

Д.Н. Ісаєв визначає психічне недорозвинення (розумову відсталість) як сукупність етіологічно різних спадкових, вроджених або рано придбаних стійких непрогресуючих синдромів загальної психічної відсталості, що виявляються в утрудненні соціальної адаптації головним чином через переважаючий інтелектуальний дефект [2].

Згідно з міжнародною класифікацією хвороб (10-й перегляд), люди з розумовою недостатністю отримують один із діагнозів розумової відсталості, які можна викласти у такому наближеному формулюванні:

F7 Розумова відсталість.

F70 Легка розумова відсталість.

F71 Помірна розумова відсталість.

F72 Тяжка розумова відсталість.

F73 Глибока розумова відсталість.

F78 Інша розумова відсталість.

F79 Неуточнена розумова відсталість [7].

Існують різні класифікації розумової відсталості, та наш погляд також важливо враховувати не тільки форму клінічної картини психічного недорозвинення, але і її складну внутрішню структуру. Д. Ісаєв, використовуючи опис клінічних проявів нейродинамічних зрушень різних форм розумової відсталості, виділяє:

• 1. Астенічну форму
• 1) основний варіант
• 2) діслалічний варіант, коли яскраво виражено недорозвинення мови
• 3) діспраксичний варіант з помітним порушенням тонкої моторики
• 4) дісмнемічний варіант, в разі якого виявляються порушення пам’яті
• 5) брадіпсіхічний варіант, при якому спостерігається уповільнений темп психічних процесів, особливо мислення й мови
• 2. Атонічну форму
• 1) аспонтанно-апатичний варіант, який характеризується зниженням активності, обмеженням інтересів
• 2) акатізичний варіант, коли у дитини проявляється безглузда активність, непосидючість і рухове занепокоєння
• 3) моріоподібний варіант, що виявляється в порушенні поведінки на тлі ейфорії, схильності до пустотливості
• 3. Стенічну форму
• 1) врівноважений варіант
• 2) неврівноважений варіант з поєднанням інтелектуальної недостатності з метушливістю, руховим занепокоєнням, емоційною нестійкістю
• 4. Дисфоричну форму [2].

Звичайно діти з обмеженими функціональними можливостями мають особливі потреби викликані проблемами в їхньому розвитку, серед потреб спричинених діагнозом «розумова відсталість можна виділити такі :

• — потреба у сторонній допомозі для прийняття рішень та розв’язання важливих проблем, зокрема у прийнятті рішень з будь-яких юридичних питань з огляду на позбавлення дієздатності, потреба в опікунстві;
• — потреба у щоденному соціальному супроводі - моніторингу вирішення соціальних, медичних, матеріальних проблем та втручання у разі х незадоволення;
• — потреба в отриманні безпечного місця проживання;
• — потреба в догляді - допомозі у задоволенні щоденних фізіологічних потреб;
• — потреба у сторонній допомозі задля усвідомлення власних потреб, реалізації своїх конституційних прав та основних свобод, реалізації права вибору;
• — потреба у набутті та підтриманні навичок максимально автономного функціонування;
• — потреба у визнанні з боку оточуючих людини як особистості, а не носія певного діагнозу;
• — потреба у спілкуванні та увазі з боку мікросоціуму;
• — потреба в самоповазі та самореалізації особистого потенціалу [5].

На основі виділених потреб можна зробити висновок, що особа з розумовою відсталістю і її найближче оточення потребує фахівця для отримання різних видів допомоги. Тому соціальний педагог, як фахівець з надання різних видів послуг повинен вирішувати одночасно багато завдань.

Основними завданнями соціального педагога з особами з інтелектуальною недостатністю є:

• 1) максимальна реалізація особистісного потенціалу клієнта;
• 2) створення умов для особи з інтелектуальною недостатністю щодо свідомого поінформованого вибору моделі проживання з підтримкою — у біологічній чи фостерній родині, автономного проживання у громаді із забезпеченням соціального супроводу чи догляду в інтернатному закладі;
• 3) сприяння родинному вихованню дітей, які мають інтелектуальну недостатність, комплексна підтримка родин, сприяння їх нормальному функціонуванню;
• 4) створення сприятливого середовища для осіб з інтелектуальною недостатністю шляхом формування позитивної громадської думки стосовно проживання таких людей у громаді [4].

Однією з умов, що забезпечують результативність роботи соціального педагога, є розробка та впровадження технологій соціальної роботи, за допомогою яких забезпечується досягнення певних цілей соціальної роботи, необхідних суспільних змін по відношенню до окремої людини або групи осіб, вдається здійснити широкий спектр соціальних, соціально-економічних, соціально-психологічних, медико-соціальних та інших заходів для вирішення проблем клієнтів. особистість соціалізація інтелектуальний педагог У широкому розумінні технологія — це спосіб здійснення діяльності на основі її раціонального поділу на процедури і операції з їх наступною координацією та вибором оптимальних засобів і методів їх виконання [1, с. 278]. Основу технологічного процесу утворює алгоритм дій, а процедуру — сукупність операцій і процедур, об'єднаних спільною метою. Під технологією соціально-педагогічної роботи розуміють систему чітко послідовних дій професіонала, направлених на рішення конкретної соціально-педагогічної задачі, проблеми.

Технологія соціальної роботи з дітьми, що мають відхилення в розумовому розвитку — це цілеспрямована, діагностично-обумовлена ?? система форм, методів, прийомів впливів, що застосовуються соціальними службами, установами системи соціального захисту населення і фахівцями, спрямованих на вирішення різного роду соціальних проблем розумово відсталих дітей.

Основними видами технологій соціальної роботи з дітьми, що мають відхилення у розумовому розвитку, є соціальна реабілітація, що включає в себе комплекс діагностичних, корекційних та профілактичних процедур і соціальна адаптація.

Соціальна реабілітація — цілеспрямований процес повернення людини, яка отримала інвалідність або має ті чи інші життєві обмеження, в продуктивну повноцінну соціальне життя, включення його в систему суспільних відносин у ході спеціальним чином організованого навчання, виховання та створення для цього оптимальних умов, а також за допомогою комплексу психотехнічних та педагогічних засобів, спрямованих на цілісний розвиток індивіда як особистості в межах його психофізичних можливостей.

Метою соціальної реабілітації розумово відсталих дітей є найбільш повний розвиток у дитини з обмеженими можливостями духовних і фізичних сил за допомогою використання його збережених функцій, які виникають потреб та інтересів, його власної активності та створення відповідних зовнішніх та внутрішніх умов, в яких вони можуть найбільш ефективно проявлятися [6, с.60].

Діяльність фахівця з соціальної роботи в галузі соціальної реабілітації повинна бути багатоплановою і включати в себе наступні основні напрямки:

1. Організаторська діяльність — діяльність, спрямована на досягнення певної мети або цілей. Даний напрямок пов’язано з усіма іншими напрямками соціальної реабілітації і виступає як необхідна, обов’язкова їх складова.

Організаторська діяльність є реалізацією на практиці завдань соціальної реабілітації та умовою більш цілеспрямованого і реального проектування своєї діяльності [6, с. 60 — 64].

2. Діяльність з діагностики психічного і особистісного розвитку дитини.

Мета діагностики — з’ясування за допомогою психодіагностичних засобів сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки її актуального стану, прогнозу подальшого розвитку та розробки рекомендацій, визначених завданням обстеження. Предметом психологічного діагнозу є встановлення особливостей розвитку дитини як в нормі, так і в патології.

Психологічна діагностика — невід'ємна частина процесу соціальної реабілітації. Її результати необхідні для:

• · складання соціально-психологічного портрета розумово відсталої дитини;
• · з’ясування сильних і слабких сторін у його розвитку як особистості;
• · визначення змісту та форм соціально-реабілітаційної роботи;
• · встановлення зворотного зв’язку, що сигналізує про зміни у психічному та особистісному розвитку на різних етапах соціальної реабілітації.

Практична психодіагностика передбачає наявність у фахівця з соціальної роботи психологічних знань, певних навичок вивчення дитини. Від нього вимагається дотримання зводу правил застосування психодіагностичних, заснованих на знанні етичних та професійних норм психодіагностичного обстеження [6, с. 60 — 64].

3. Розвиваюча та корекційна робота. Даний напрямок є центральним у соціально — реабілітаційної роботи з дітьми та підлітками (в тому числі і з розумово відсталими). Вихідними його даними є результати психодіагностичного обстеження.

Розвиваюча робота традиційно орієнтована на розвиток пізнавальної, емоційної, вольової соціальної сфер особистості. Її зміст випливає з цілей і задач соціальної реабілітації та визначається робочою програмою та індивідуальним планом корекції і розвитку особистості дитини.

Корекційна робота орієнтована на вирішення конкретних проблем, пов’язаних з вторинними порушеннями у розвитку дитини [6, с. 60 — 64].

4. Консультування і освіта дітей, батьків і фахівців, котрі займаються з дітьми.

Консультування — це процедура, часто використовувана в соціальній роботі, в медичній, юридичній практиці фахівцями різних напрямків з метою орієнтації громадян, окремих осіб, сімей, груп, громад шляхом рад, вказівки на альтернативні форми надання допомоги, визначення цілей і забезпечення необхідною інформацією.

Консультування, як правило, має індивідуальний вид роботи і організовується в більшості випадків за запитом батьків та за результатами психодіагностичного обстеження. Воно може мати різний зміст, стосуватися багатьох проблем розвитку і особистісного самовизначення дитини з відхиленнями у розумовому розвитку, взаємодії з іншими людьми тощо.

5. Профілактична діяльність — найважливіша частина всіх реабілітаційних заходів.

Профілактика — 1) це науково обґрунтоване і своєчасно на застосований вплив на соціальний об'єкт з метою збереження функціонального стану та запобігання можливих негативних процесів.

2) сукупність державних, громадських, соціально-медичних та організаційно-виховних заходів, спрямованих на усунення, нейтралізацію основних причин і умов, що викликають різного роду відхилення соціального характеру.

Профілактика у соціально — реабілітаційної діяльності спрямована на збереження, поліпшення і зміцнення здоров’я дітей з відхиленнями у розумовому розвитку.

6. Соціальноиспетчерська діяльність — діяльність, метою якої є отримання дітьми, їхніми батьками та колегами від фахівця з соціальної роботи соціальної та психологічної допомоги, по-перше, виходить за рамки його функціональних обов’язків, а, по-друге — за рамки його компетенції. У цих цілях він повинен володіти банком даних про служби і фахівців, які змогли б надати реальну допомогу дитині. Причому, фахівець із соціальної роботи не тільки дає консультацію, а й сам організує це взаємодія [6, с. 60 — 64].

Соціальна реабілітація здійснюється тільки на основі індивідуальної програми реабілітації.

Під соціальною адаптацією розуміється процес активного пристосування людини до нових для нього умов життєдіяльності .

Соціальна адаптація включає соціально-побутову та соціально-середову адаптацію в залежності від наявних у дитини порушень, обмежень життєдіяльності, що сприяє найбільш ефективній підготовці до самостійної життєдіяльності: формування просторово-часових уявлень, сенсорне виховання, соціально-побутова орієнтування, формування комунікативних навичок, розширення соціальних зв’язків, формування навичок самообслуговування і т.д.

Виділяють наступні етапи технології соціальної роботи з розумово відсталими дітьми.

• 1. Виявлення дітей, котрі мають відхилення у розумовому розвитку. Метою цього етапу є формування бази даних для проведення адресної роботи. Інформація про таких дітей може надходити або в результаті звернення дорослих (батьків, опікунів, сусідів і т.д.) за соціальною допомогою, або через різні установи (притулки, реабілітаційні центри, приймальники-розподільники, школи, установи охорони здоров’я і т.д.).
• 2. Визначення моделі соціальної роботи: проблемно-орієнтована або кризово-інтервентна.

Проблемно-орієнтована модель заснована на вирішенні заявлених і визнаних проблем і носить довгостроковий характер (від 4 місяців до декількох років).

Кризово-інтервентна модель вимагає швидкого реагування, не вимагає детальної діагностики, тобто носить короткостроковий характер (до 4 місяців). Спеціаліст із соціальної роботи активно надає першу допомогу, а потім виконує посередницьку функцію.

• 3. Етап визначення мети, який полягає у визначенні цілей і завдань соціальної роботи. На даному етапі фахівець виконує прогностичну функцію.
• 4. Діагностичний етап, що включає збір інформації, аналіз результатів та постановку соціального діагнозу.

Для проведення діагностики залучаються різні фахівці: медичні працівники, соціальні педагоги, психологи, фахівці з соціальної роботи.

На останньому етапі діагностики проводиться консиліум, де фахівці звітують про результати діагностики та визначають напрямки соціальної роботи з кожним конкретним дитиною.

• 5. Розробка індивідуальної програми допомоги, яка повинна мати наступні особливості:
  • — комплексний характер, тобто включати в себе всі напрямки соціальної роботи (соціально — економічний, соціально — правове, соціально — психологічне, соціально — педагогічне, соціально — медичне);
  • — впровадження програми має здійснюватися на кількох рівнях: індивідуальному, груповому, общинному.
• 6. Реалізація індивідуальної програми допомоги.
• 7. Аналіз результатів та підведення підсумків.

Таким чином, тенденція до збільшення дітей з розумовою відсталістю в Україні, змушує молодих дослідників шукати найбільш ефективні технології роботи з даною категорією дітей. Основним видом технологій з розумово відсталими дітьми є соціальна реабілітація, метою якої є розвиток у дитини з обмеженими можливостями духовних і фізичних сил за допомогою використання його збережених функцій. Діяльність соціального педагога в області соціальної реабілітації включає в себе такі напрямки: організаторська діяльність (спрямована на досягнення певної мети або цілей); діяльність з діагностики психічного і особистісного розвитку дитини (з'ясування за допомогою психодіагностичних засобів сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості); розвиваюча та корекційна робота (перша орієнтована на розвиток пізнавальної, емоційної, вольової соціальної сфер особистості, друга — на вирішення конкретних проблем, пов’язаних з вторинними порушеннями у розвитку дитини); консультування і освіта дітей, батьків і фахівців, котрі займаються з дітьми (використовується з метою орієнтації громадян, окремих осіб, сімей, груп, громад шляхом рад, вказівки на альтернативні форми надання допомоги, визначення цілей і забезпечення необхідною інформацією); профілактична діяльність (спрямована на збереження, поліпшення і зміцнення здоров’я дітей з відхиленнями у розумовому розвитку); соціально-диспетчерська (метою якої є отримання дітьми, їхніми батьками та колегами від фахівця з соціальної роботи соціальної та психологічної допомоги).

Список використаної літератури

• 1. Беcпалько В. П. Слагаемые педагогической технологии / В. П. Беспалько. — М.: Педагогика, 1989. — 302 с.
• 2. Исаев Д. Н. Умственная отсталость у детей и подростков. Руководство / Д. Н. Исаев. — СПб.: Речь, 2003. — 391 с.
• 3. Курбатов В. И. Социальная работа: Учебное пособие. М., 2007.
• 4. Мистецтво як засіб психотерапії дітей та молоді з особливими потребами / Упор. В. Певна, Н. Циганов. — Луганськ: ЛОЦССМ, 2001. — 312 с.
• 5. Руководство для практических психологов и других специалистов, работающих с детьми раннего дошкольного возраста: Методическое пособие / [Борисенко, Камышникова О. Е., Кирьнова Т. Ф., Рачковская Н. Н]. — СПб.: Паритет, 2002. — 180 с.
• 6. Акатов Л.І. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Психологічні основи: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2003, с. 59 — 65, 138 — 153.
• 7. Басилова Т. А. Воспитание в семье ребёнка раннего возраста со сложными сенсорными и множественными нарушениями / Т. А. Басилова // Дефектология. — 1996. — № 3. — С. 48−53.