Висновки. 
Ринок кредитних послуг в Україні

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування господарських суб'єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно та ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Поняття «кредит» можна розуміти як «…форму передачі у тимчасове користування коштів у грошовій і грошово-натуральній формі на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру, що надається однією юридичною або фізичною особою — кредитором іншій особі - позичальнику «.

Можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування:

• — загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);
• — особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

За строками користування банківські кредити поділяють на: короткострокові (до 1 року); середньострокові (до 3 років); довгострокові (понад 3 роки). Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційні способи надання позик та їх погашення.

За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту; гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); незабезпечені (бланкові кредити). Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом. За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання виділяють такі види банківських кредитів: у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою). У сучасних умовах комерційні банки пропонують клієнтам різноманітні схеми кредитування (надання позик).

Виділяють нетрадиційні кредитні операції банківських установ, такі як: лізинг, факторинг, операції банків з векселями.

Банківське кредитування зазнає постійних змін, що зумовлено однією з важливих проблем українських банків, а саме зменшенням кредитних ресурсів і недосконалим законодавством. Ринок кредитування поповнюється здебільшого за рахунок закордонних виливань.

Банківська система України розвивалась швидкими темпами. У 2008 році відбувся переломний момент у її розвитку, за підсумками якого ВВП виріс лише на 2,1%, а промислове виробництво знизилося на 3,1%. Відбувся спад внутрішнього та зовнішнього попиту. Погіршення економічної ситуації поглиблювалось різким знеціненням гривні, яка за останні місяці 2008 р. впала на 60%.

Головною проблемою стало те, що гроші надавалися споживачам на тривалий термін, але через світову фінансову кризу іноземні банки спочатку зробили жорсткішими умови залучення кредитів в Україну, а незабаром взагалі перестали надавати кредити українським банкам. Беручи до уваги статистичні дані НБУ останніх років, стає помітним сповільнення темпів розвитку кредитування в Україні. У 2008 р. обсяги виданих кредитів становили 1 116 456 млн. грн., у 2009 р. — 810 282 млн. грн., тобто скоротився більше ніж на 306 млрд. грн., проте починаючи з 2010 р. спостерігається значне збільшення обсягів виданих кредитів та майже досягається обсяг 2008 року, а вже в 2011 р. обсяг виданих кредитів перевищує передкризовий майже на 2 млрд. грн.

Банківські кредити виступають не тільки одним з джерел залучених коштів для підприємств, але є і певним економічним індикатором, за допомогою якого можна говорити про переважний розвиток того чи іншого сектору національної економіки, за рахунок кредитів набув значного розвитку сектор нефінансових корпорацій.

Банківське кредитування в Україні впливає на національну економіку. Але варто зауважити, що розвиток кредитних відносин зумовлений низкою проблем, основними з яких є: складна процедура отримання кредиту; чинник страху «життя в борг»; недостатня державна підтримка ринку кредитування; існуючі недоліки у сучасних системах оцінки кредитоспроможності позичальників; відсутність знань про процедуру отримання кредиту; відсутність майна під заставу; високі відсоткові ставки; відсутність чіткої законодавчої регламентації кредитних відносин; низький рівень довготермінового та інвестиційного кредитування.

З огляду на фінансову кризу та значну девальвацію гривні наприкінці 2008 р. — на початку 2009 р., українці відчули значні проблеми з поверненням кредитних коштів. Разом із тим, банкіри відмовилися від ідеї дозволити своїм боржникам гасити кредити за старим курсом гривні. Тому перед банківською системою постала проблема неповернення кредитів.

Аналізуючи проблеми банківського кредитування в Україні видно, що банківська система України потребує значного реформування, направленого на здешевлення кредитів, їх доступності, економічно обґрунтованих кредитних ставках, вдосконалення законодавчої бази, переймання досвіду іноземних держав (так, у Японії ставка за банківський кредит становить 7 — 8%, у Росії - 12,36 — 12,81% тощо). Отже, Україна потребує значних реформ, як у банківській системі, так і у фінансовому секторі в цілому.

Розглянувши та проаналізувавши кредитні послуги на українському ринку, можна сказати, що фінансово-економічна криза негативно плинула на розвиток цього ринку, та можна сказати, що був зроблений крок назад. Проте, вже в 2011 році спостерігається значне пожвавлення операцій на ринку. Розвивається як ринок споживчих кредитів, так в активному русі знаходяться лізингові та факторингові послуги. За кількістю операцій дані послуги ще не досягли до кризового періоду, проте за якісними показниками вже відійшли далеко вперед.

Стійкість економічного зростання в будь-якій країні залежить спроможності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними кредитними ресурсами. Разом із тим, загальна тенденція сучасного розвитку кредитних операцій вітчизняних банків, суттєве зменшення обсягів кредитування та збільшення частки проблемних позик у кредитних портфелях банківських установ, свідчить про недосконалість методів та підходів управління кредитним ризиком, та проблемними кредитами банку зокрема.

Одним можливих із варіантів вирішення проблемних активів банківської системи є створення санаційного банку.

Питання проблемних кредитів у фактично всіх країнах світу намагались оптимізувати за допомогою реструктуризації проблемних боргів, однак, на нашу думку, такий метод є недостатньо ефективним, оскільки дає змогу, за своєю суттю, лише очистити від них баланси банків, а не суттєво вплинути на ситуацію, спричиняючи викривлення звітності банківських установ. Так, серед основних методів реструктуризації в Аргентині використовують викуп проблемних кредитів, зниження відсоткових ставок, конвертацію валютних кредитів; у Мексиці - викуп проблемних кредитів, пролонгацію термінів позичок, зменшення основної суми кредиту; в США — зниження відсоткових ставок, пролонгацію термінів позичок, зменшення основної суми кредиту тощо.

Загалом, якщо говорити про світовий досвід розв’язання проблеми простроченої заборгованості, то варто зазначити, що, крім реструктуризації боргів, найпоширенішим методом є й використання інформації з кредитних бюро, які діють при центробанках держав і створюються приватними структурами. Зазначений досвід є дуже цікавим і актуальним із погляду необхідності створення та використання у вітчизняній банківській системі відповідного центру із систематизованою базою даних стосовно клієнтів банківських установ, що сприятиме об'єктивнішому оцінюванню ними позичальників та, за рахунок цього, зниженню рівня кредитного ризику.

Також у багатьох країнах почали створювати спеціальні підрозділи, покликані здійснювати оцінку, моніторинг та управління проблемними позиками, які функціонують на рівні або банківської установи, або банківської системи. До прикладу, в Польщі держава зобов’язала всі банки створити в своїй структурі департамент із управління проблемними активами, в німецьких банках розпочав діяти департамент із управління не лише проблемними, а й непрофільними активами [41].

Протягом 2007;2010 років банківський сектор України дотримувався агресивної політики розвитку, що призвело до того що рівень прострочених кредитів досяг дуже високих рівнів. Що стало наслідком впливу фінансово-економічної кризи, яка не дали змоги більшості позичальників розрахуватися за своїми бограми.

У зв’язку з цим, на наш погляд, перспективним та найважливішим напрямом діяльності комерційних банків на сучасному етапі є використання нових підходів для вдосконалення управління врегулюванням проблемною заборгованістю, зокрема створення банками ситуаційних центрів управління проблемною заборгованістю юридичних та фізичних осіб за кредитними операціями.

Одним з напрямків діяльності ситуаційного центру є зниження рівня неповернення кредитів та зменшення розміру сформованих резервів, а також профілактика виникнення проблемних активів. У своїй діяльності ситуаційний центр управління проблемною заборгованістю повинен керуватися чинним законодавством, нормативними актами Національного банку України, статутом, рішеннями правління, іншими нормативними документами банку і положенням про підрозділ. Варто наголосити, що йдеться про роботу винятково легальними методами, які узгоджені з вимогами чинного законодавства.