Сведения франкомовних західноєвропейців за зброєю народів Північного Кавказа

СВЕДЕНИЯ ФРАНКОЯЗЫЧНЫХ.

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙЦІВ ПО ОРУЖИЮ.

НАРОДІВ ПІВНІЧНОГО КАВКАЗА.

Зброя для кавказьких горців завжди був невід'ємною частиною їхнього життя. Воно високо цінувалося, з його прикрасу не шкодували коштів, а виготовлення зброї з давніх-давен було однією з найважливіших промислів народів Кавказу. Для вивчення кавказького зброї дуже важливі нарративные джерела — звістки західноєвропейських учених, мандрівників, які відвідали Північний Кавказ в ХУ1-Х1Х століттях. Дані, які у цих джерелах, часом досить жалюгідні, але, тим щонайменше, вони представляють певний интерес.

Так французький консул в Каффе Пейсонель повідомляв 60-ті роки ХУШ ст. про тому, що у черкесском суспільстві право володіти зброєю мали незалежні стану. «Беї, знати і сипаги одні заслуговують зброї, чи мати в собі, — писав Пауль. — Це забороняється всім підданим сервам. З часу, коли знатний став беєм, його єдина турбота — забезпечити себе достатню кількість зброї для озброєння всіх підданих Його володіння». (Пейсонель До. Трактат про торгівлю у Чорному море. // Рб. Адыги, балкарці і карачаївці в звістках європейських авторів ХШ-Х1Х ст.- Нальчик, 1974).

Іноземні мандрівники відвідали Черкессию у першій половині ХІХ в., залишили опис баченого ними черкеського зброї. Так, Г. Ю. Клапрот, ученый-ориенталист, російський академік, хто був на Північному Кавказі в 1807—1808 рр. з науковими цілями, писав про черкесском озброєнні: «Черкес не вийде зі свого вдома неозброєним, по меншою мірою він носить зазвичай шаблю чи кинджал на поясі, обов’язок в нього бурка. Повним озброєнням вважається, крім рушниці і пістолетів, кольчуга (афе), невеличкий шолом (кипха), чи великий (таш), залізні рукавички (аштельт), нарукавники (абшумбух). Якщо вони самі виїжджають на полі чи завдають візити, то бувають озброєні цибулею і сагайдаком зі стрілами. Щит в них поширений. Усі їхні зброю взагалі прекрасного якості, проте не вельми дороге. Комплект зброї князя оцінювався приблизно дві тисячі рублів серебром».

Це опис доповнює Жан-Шарль де Бесс, угорський учений французького походження, зробивши поїздку на Кавказ в 1829 року і з науковими цілями. «Коли черкеси вдягають парадну форму, вони мають кольчугу, звану «афех», маленький шолом «кипха», їх манто, бурка, робиться з волохатого повсті, черкеси називають його «джако», а татари — ямаче; простолюдини носять шматок козячого хутра, щоб укриватися од дощівки; в погану погоду вони мають на голові своєрідний капюшон, що його башлык.

Свої рушниці вони мають на ремені і приховують в шматок козячою чи борсукової шкіри, не проникної води і вологу… Попереду на поясі висить довгий кинджал, але в боці - шабля. Таке черкесское озброєння перенято навіть офіцерами чорноморських козаків і всієї Кавказької линии".

Оскільки зброю мало високу матеріальну цінність, воно відігравало великій ролі при життєво важливих розрахунках. Наприклад, в плату за наречену — калим — завжди входило зброю. Про калыме, яка в ХІХ в. з худоби і зброї (шабель, рушниць, кольчуг), пишуть Г. Ю. Клапрот, Ж.-В. Тейтбу де Мариньи, що відвідував причорноморську Черкессию в 1818—1824 рр. У дворянський обов’язковий калим в ХІХ в. Входили захисний збруї і шашка; а простонародний — рушницю, тобто. дворянин був вершником, а простолюдини боролися пешими.

Зброя відігравало великій ролі при весільному обряді. Під час весілля влаштовувалися стрибки і стрілянина у ціль; в піснях, які співали на весіллях славилася військова доблесть. На весілля чоловіки надходила кольчугах.

Постріли постійно лунали під час свадьбы.

Зброя також становила головне оздоблення кімнати в кавказькому житло. Існував звичай, за яким черкеси входячи до будинку, «віддають слугам усе своє зброю, яке відразу развешивается на стінах поруч із зброєю хазяїна», вони «залишають при собі лише кинджал, з якою розлучаються ніколи», — пише Тейтбу де Мариньи. Він розповідає у тому, що у Кавказі мають гостьове приміщення, де стіни прикрашають шаблями, кинджалами, луками, стрілами, пістолетами, рушницями, шоломами та очі великою числом кольчуг". «При вході з нас було знято зброю», — повідомляє он.

Дюбуа де Монпере, відвідавши Черкессию в 1833 р. та детально який ознайомився з її життям, підтверджує, що «єдиною прикрасою стін житла князя є зброю всіх видів, кольчуги, луки, стріли тощо., розвішані на гвоздях».

Коли домі кавказця народжувався дитина, йому дарували перший подарунок — кинджал. Часто зброю підкреслювало соціальну градацію горцев.

У кабінеті ж естампів Національної бібліотеки Франції нами була виявлено гравюра Леруа — виконана із малюнка Тейтбу де Мариньи — «Черкеси в бурках і черкеси в кольчугах». (Bibl. Nat. Paris.Ob.120 folio — Teme 6. 9 216 928). Ще архаїчна екіпірування черкеси включала у собі кольчугу, шолом, налокотники, це ми бачимо малюнку Тейтбу де Мариньи. Цей костюм доповнювало зброю — шашка, цибулю, кинджал. Малюнок цікаве своєю пізньої датировкой — 1818 рік. Причому, певне, автор зображення підкреслив соціальну дистанцію між зображеними горцями. Люди низьких станів на Кавказі було неможливо носити кольчугу, цибуля й сагайдак. На війну вони ходили в візках сюди й виборювали пішими. Ці дані свідчить і котрий подорожував по Кавказу в 1797—1798 рр. граф Ян Потоцкий.

Надзвичайно цікавими бачаться те щоб малюнку Тейтбу де Мариньи крім іншого зброї бачимо обушок, — деталь дуже рідко яка трапляється на зображеннях кавказьких горців. Обушок був у загальних вживанні у Росії ХУШ-Х1Х ст. Це зброю, що складається з металевого кулі на ремені, пристосоване для ударів. Очевидно, воно йде зі Сходу і занесено до Європи монголами.

Знаряддя такого роду були відомий і на більш древні епохи; до числу можна вважати і римський бич, що складалася з 2−3х ременів, з вплетеними у яких бронзовими зубцюватими крючками.

Особливе розмаїтість гармати цього отримали Сході: у Китаї, Японії, у монгольських народів. Сюди відносяться турецький і російський батіг, козацька нагай, західноєвропейська «ранкова звезда».

Детально передано озброєння на малюнку приписуваному Я. Потоцкому (очевидно, йдеться все-таки про малюнку Гейслера). На поясі зображеного ингуша бачимо кинджал в піхвах, на ремені, перекинутому через плече, рушницю, у лівій руці - круглий щит з фаларом посередині, до рук — довше сучковатое спис з ромбічним наконечником. Археологічні розкопки підтверджують достовірність цього малюнка, оскільки багато предметів, зображені у ньому, зустрічаються в середньовічних наземних інгушських склепах. Так, Д. Ю. Чахкиев, із посиланням Я. Потоцького, зазначає, що «короткі дротики, з вузьким гранованим вістрям наконечників і сучковатыми держаками», можна побачити у інгушських воїнів кінця ХУШ в. (Чахкиев Д. Ю. Списи і дротики з позднесредневековых вайнахів // Нові матеріали з приводу археології і етнографії Чечено-Інгушетії. — Грозний, 1987). Однак у цьому випадку йдеться іде про дротике, йдеться про довгому копье.

В.І. Марковин пише: «Воин-вайнах він мав при собі холодне зброю (кинджал, або навіть шаблю), цибуля й набір стріл з залізними наконечниками. Якщо ж справу сягала справжньої брані, він вдягав кольчужну сорочку з короткими рукавами із добре прокованных залізних кілець, одягав цельнокованый залізний шолом і брав круглий щит. Налокотники як лотків, скріплених ремінцями, завершували його екіпірування. Судячи з малюнку мандрівника Яна Потоцького, приблизно таке озброювався інгушський воїн ще початку ХІХ століття». (Марковин В.І. Кам’яна літопис країни вайнахів. — М.: Російська книга, 1994. — С.140).

Французький дослідник Ярослав Лебединський у книзі «Зброя козаків і кавказців…» пише, що черкеси, відповідно до малюнку Я. Потоцького, носили чув’яки, бешмет, черкеску. Цей костюм доповнювала шашка, помічена рисувальником. (Lebedynsky J. Les Armes Causaques et Caucasiennes et les armes traditionnelles d’Europe orintaale. — Paris, 1990). Проте, провівши з порівняльного аналізу зображень, ми наполягаємо у тому, що в разі знов-таки йдеться про малюнку Гейслера. Він публікується у солідному виданні книжки Потоцького як ілюстративного матеріалу і геть відповідає його опису черкеси, зокрема тому пасажу, де Потоцький свідчить, що «вперше побачила черкеса, стріляючого з цибулі». На малюнку О.М. Корнєєва «Черкес, стріляючий з цибулі», (гравюра, виконана у цій малюнку, зберігається фондів Державного музею-заповідника М. Ю. Лермонтова в П’ятигорську), зображені черкеські воїни з такою зброєю. Тут ми знову бачимо шолом, наколотники, кольчугу. Кольчуга була особливо дорогий, ми за неї доводилося віддавати від 10 до 200 биків (залежно від якості). По приводу кольчуг Ян Потоцький помічає, що їх, «що роблять сьогодні, невідь що цінуються, зате старовинні немає ціни. Вважають, що вони було зроблено незайманими зниклого племені, яку називають таххуты». (Потоцький Я. Указ. тв. гол. Х1).

Що ж до пік, Потоцький вказує, що одну, вістрі якої «викувано з дамаського чорного булата, інкрустованого золотом, її древко, зроблене з бамбука, десяти футів довжиною, легке як пір'їнку». (Потоцький Я. Указ. тв. гл. Х).

Отже, інформацію про зброї кавказьких горців, які у итинирариях західноєвропейських франкомовних дослідників представляють сьогодні певний інтерес у дослідженні даної проблемы.