Фінансова система Австралії

осударственные фінанси Австралії та би їхнє місце у економічній структурі страны.

Аналіз фінансової систем Австралії неможливий без розгляду таких питань, що з функціонуванням держави, як до державного бюджету, податки, державний кредит, державний обов’язок і пильнували т.п.

Основні елементи фінансової систем Австралії почали складатися ще у дев’ятнадцятому в., однак лише переходити капіталізму на свій останню стадію — імперіалізм, коли став розвиватися державно-монополістичний капіталізм, фінанси австралійського держави придбали нова якість: у сучасних умовах саме існування капіталізму як системи немислимо без державних фінансів, до втручання державних держави в багато, а то й в усі області життя капіталістичного суспільства. Через державні фінанси нині перерозподіляється значної частини національного доходу капіталістичних країн. Так було в 1975 р. частка всіх цих державних витрат у національному доході становила: США — 35,0%, в Англії - 37,4, до ФРН — 36,9, мови у Франції - 36,8, Італії - 35,5, у Японії - 20,7%, в Австралії - 33,2 [ 2, с.14].

Державні фінанси стали органічною частиною сучасної структури капіталу. Вони виконують, по крайнього заходу, дві функції: стимулюють економіку, регулюють її й перерозподіляють національний доход.

Загальна характеристика й освоєно основні тенденції розвитку державних фінансів Австралии.

Виникнення та розвитку фінансової систем Австралії визначається особливостями політичного розвитку англійських поселень на п’ятому континенті. У зв’язку з тривалим існуванням в Австралії відособлених би в економічному та політичному відносинах колоній, мали власні адміністративні органи, створення такого ланки фінансової систем сучасного капіталістичного держави, як фінанси місцевих органів влади (штатів, міст, а також дрібніших підрозділів), на століття випередило освіту системи загальнодержавних фінансів. Вже у другій половині ХІХ ст. кожна колонія мала дуже розвинену систему фінансових органів, котрі здійснювали своїх функцій у сфері буржуазії колоній, мала повної фінансової незалежністю, могла отримувати будь-які види доходів населення і здійснювати будь-які витрати. З огляду на історичних і стабільності економічних причин колонії, хоч і мали багато спільних рис, різнилися одне від друга структурою прибутків і витрат. У дохідної частини бюджету бюджетів всіх колоній переважна більшість надходжень припадала з доходів від експлуатації залізниць (50% бюджету), і навіть на мита і акцизи. Однак у Новому Південному Уельсі мита не грали такий роль бюджеті, як і Вікторії, бо тут значна частина прибутків утворювалася з допомогою продажу коронних земель.

Наприкінці ХІХ ст. напруженість бюджетів призвела до запровадження податків на грішну землю і доходи: бегемотів у Південній Австралії 1884 р., в Вікторії в 1890 р. й у Новому Південному Уельсі в 1895 р. Інші види податкових надходжень (податки на спадщину, поштові збори, різноманітних ліцензії і плату розробку з корисними копалинами) або не мали істотного фіскального значения.

Фінансову діяльність урядів колоній у роки можна назвати інтенсивної. Єдиною галуззю, у якій роль державні органи була значної, було залізничне будівництво, финансировавшееся майже зовсім позиками з Великобританії. На час освіти федерації борги Нового Південного Уельсу дорівнювали 67 млн. ф. ст., Вікторії - 50 млн., Квинсленда — 38 млн., Південної Австралії - 26 млн., Західної Австралії - 13 млн. і Тасманії - 8 млн. ф. ст., що становило приблизно 200 млн. ф. ст., у тому числі 60% виникала з допомогою витрат на залізничне будівництво [ 2, с.15]. Що ж до поточних видатків бюджету, всі вони були незначні, оскільки колонії, сутнісно, не виділяли коштів у соціальні заходи, військових витрат також були невеликі. У 1900 р. загальна сума поточних витрат всіх колоній становила 28 млн. ф. ст., у тому числі 30% складали експлуатацію залізниць, 30% - на виплату відсотків з боргах, 10% - освіту, інше — утримання адміністративного апарату [ 2, с.15].

Коли наприкінці ХІХ ст. на порядок денний постало питання про політичному об'єднанні австралійських колоній, викликаний до життя посиленням економічних і полі-тичних перетинів поміж ними, проблема фінансового забезпечення майбутнього федерального уряду, фінансової політики у цілому придбала настільки гостре характер, що з його виконання часом залежало, бути же не бути федерації. Річ у тім, що з своїх функцій центральному уряду слід було стати одержувачем частини доходів від мит і акцизів (основні джерела надходжень державних органів роки). Та заодно уряду колоній втрачали б певну частку доходів, що, природно, означала б обмеження їх прав на користь центральної власти.

Тому, за розробки проекту конституції однією з основних вимог стало збереження за майбутніми штатами ¾ надходжень від мит і акцизів. Суперечки зрештою закінчилися прийняттям компромісного рішення, запропонованого представником Тасманії Брэддоном. Це рішення, яке увійшло до історії під назвою «клаузула Брэддона», зафіксовано у конституції у розділі IV, пункті 87.

Відповідно до цього пункту протягом десяти років після утворення федерації центральний уряд мало право витрачати трохи більше «/4 доходів від імпортні мита і акцизів, а решта мала вступати у розпорядження штатів чи спрямовуватися на погашення їх боргів [ 2, с.16]. Виняток із загальної системи розподілу доходів було зроблено Західної Австралії, що має мита у зв’язку з практично в повній відсутності промисловості грали винятково важливу роль бюджетних надходженнях. Для неї конституція передбачала право стягування протягом п’яти років (з 1901 р.) неухильно снижающихся мит з товарів, виготовлені інших [ 2, с.16].

У 1910 р. під тиском федерального уряду система розподілу податків замінили системою, коли він штатам з федерального бюджету виділяли кошти з розрахунку 25 шилінгів душу населення. Як зазначив з перших радянських дослідників Австралії А. Г. Милейковский, федеральне уряд виграло із того заходу, оскільки щорічні субсидії були значно менше суми, котра становила 75% митних і акцизних надходжень. Ці фінансові привілеї федерального уряду особливо усталилися у роки у зв’язку з переходом до жорсткої протекціоністської політиці [ 2, с.16].

Згідно з конституцією питання оборони були прерогативою федерального уряду. Витрати озброєння й у війні фінансувалися основному з допомогою позик й почасти податкових надходжень. Загальні військових витрат Австралії Першу світову війну склали 364 млн. ф. ст., їх рахунок податків було покрито 49,3 млн., внутрішніх позик — 188,5 млн., зовнішніх позик, отримані основному з Великобританії, — 126,2 млн. ф. ст. [ 2, с.17].

У 1927 р. під тиском федерального уряду між штатами і федеральними органами укладено фінансове угоду, котре змінило систему розподілу доходів населення і механізм отримання позик. У цьому до конституції було внесено поправка, схвалена референдумом, що відбувся в 1928 г.

Відповідно до фінансовим угодою федеральне казначейство брала він виплату боргів штатів (як відсотків за ними, і всього комплексу боргу), і навіть встановлювало нового стану отримання штатами позик. Угодою передбачалася також фундування спеціального органу, до компетенції якого входили питання, пов’язані з наданням штатам позик. Для цього він Австралійський раду з позикам, добровільний, котрий мав реальних повноважень орган, створений ще 1924 р., було перетворено на державне конституційне установа, що складався з голови та шість членів (прем'єр-міністр федерації і зібрали шість прем'єрів штатів). Кожен прем'єр мав вони одностайно, а голова — два голоси, а разі рівності голосів плюс один вирішальний. Уряд штату направляло в руки ради заявку отримання позики. Рада визначав його суму і надання. Подальші події засвідчили, що цю угоду сприяло посиленню централізації у сфері державних финансов.

Протягом років світового економічної кризи 1929 — 1933 рр., який набув чинності однобокої економічної спеціалізації Австралії вразив її сильніше, ніж інші капіталістичні країни (за відносною числу безробітних Австралія займала серед розвинутих країн друге у світі після Німеччини), державна фінансову систему країни пережила щонайглибше потрясіння. Криза викликав майже повне припинення припливу іноземних інвестицій, з допомогою яких покривалася значної частини витрат федерального уряду та урядів штатів. Криза призвів до скорочення та власне австралійського ринку, що також обмежило можливості фінансової маневрування державні органи. Щоб уникнути краху державних фінансів, федеральне уряд скоротило на 20% витрати державного бюджету, переважно по рахунок зниження зарплати 200 тис. державних робітників і службовців і зменшення асигнувань на соціально-культурні заходи. У той самий час уряд справляло всебічну підтримку найбільшим австралійським монополіям шляхом збільшення субсидий.

Тягар внутрішнього боргу було полегшено конверсією позик: відсотки за позикам скорочувалися на 20%. Тимчасова перепочинок було надано федеральному уряду Лондоном, вирішив припинити платежі по військовим боргах, щорічна сума яких становила 7 млн. ф. ст. [ 2, с.18]. Зміцненню федерального бюджету сприяло й збільшення надходжень від мит, різко зрослих в Австралії цей період, як, втім, і всіх найбільших капіталістичних странах.

Якщо центральний уряд завдяки переліченим вище заходам домоглося стабілізації свого фінансового становища, то уряду штатів як раніше відчували значні труднощі, оскільки більша частина заборгованості падала на зовнішні позики, піддані конверсії лише незначною степени.

У 1933 р. було засновано Комісія зі субсидій із метою надання додаткові засоби найслабшою стосовно економіки штатам. Доти Західна Австралія, Тасманія, і навіть Південна Австралія отримували субсидії лише епізодично. Слід зазначити, що створенню комісії передувала гостра політична боротьба. Уряди деяких штатів погрожували порушити питання виході з федерації, коли їм нічого очікувати надано додаткова фінансова помощь.

У 1930;ті роки у зв’язку з швидким поширенням кейнсіанських концепцій ставлення державні органи до питань фінансової політики, зокрема до потреби постійного збереження збалансованого бюджету, змінилося. Державні фінанси стали засобом активного втручання у процес капіталістичного відтворення. За свідченням австралійських економістів, фінансові органи Австралії серед перших застосували практично рекомендації Кейнса та її послідовників [ 2, с.19].

Прийняття на озброєння кейнсіанських доктрин супроводжувалося в Австралії збільшенням частки суспільного продукту, що перерозподіляється з допомогою фінансів, більшою концентрацією фінансових ресурсів у руках федерального правительства.

У 1930;ті роки побільшився обсяг коштів, що пропливали бюджети всіх органів влади, зросла роль держави у перерозподілі національного прибутку і валового суспільного продукту. Коли на початку століття з допомогою державних фінансів перераспределялось 10 — 15% валового внутрішнього продукту (ВВП), чи до кінцю 1930;х цей показник подвоївся, а до середини 70-х досяг приблизно 40% (табл. 1). Ці цифри свідчать ще й про випереджальному зростанні державних витрат за порівнянню зі зростанням громадського продукта.

Таблиця 1. Роль державних фінансів Австралии.

у громадському воспроизводстве*.

1938/39 г.

1943/44 г.

1950/51 г.

1960/61 г.

1970/71 г.

1974/75 г.

1976/77 г.

Частка державних інвестицій у загальному обсязі капіталовкладень, %.

35,4.

40,8.

39,0.

35,5.

33,3.

34,5.

37,5.

Частка державних витрат у ВВП, %.

21,9.

48,7.

27,5.

27,6.

32,1.

38,4.

38,5.

ВВП, млн. долл.

1 847.

2 986.

6 806.

14 704.

32 976.

59 168.

82 471.

Державні витрати, млн. долл.**.

1 454.

1 872.

4 058.

10 576.

22 726.

31 754.

Державні доходи (ординарні), млн. долл.

1 735.

3 823.

9 558.

18 782.

26 806.

* [ 2, з. 20].

** Тут і далі - австралійські доллары.

Найважливіша місце у системі державних витрат Австралії займають Витрати озброєння і адміністративно-бюрократичний апарат. У післявоєнний період ними доводилося від 16 до 20% усіх зацікавлених державних витрат (табл. 2).

Таблиця 2. Структура витрат государственных.

органів Австралії*, %.

1938/39 г.

1943/44 г.

1950/51 г.

1960/61 г.

1970/71 г.

1974/75 г.

1976/77 г.

Оборона.

6,4 (1,4)**.

66,4 (32,4).

11,3 (3,2).

9,7 (2,7).

10,2 (3,3).

6,4 (2,4).

6,3 (2,4).

Зміст адміністративно-управлінського аппарата.

9,7 (2,1).

3,5 (1,7).

9,8 (2,7).

10,8 (3,0).

12,1 (4,0).

9,3 (3,6).

9,5 (3,8).

Экономика.

30,4 (6,7).

4,3 (2,1).

32,0 (8,8).

31,0 (8,5).

28,2 (9,0).

29,9 (11,5).

21,2 (8,1).

Освіта, здравоохранение.

11,3 (2,5).

3,9 (1,9).

11,6 (3,2).

15,0 (4,1).

17,3 (5,5).

24,2 (9,3).

27,7 (10,7).

Субсидии.

1,5 (0,3).

3,2 (1,5).

3,7 (1,0).

1,7 (0,5).

3,3 (1,0).

2,2 (0,8).

1,7 (0,7).

Грошові виплати населению.

14,7 (3,2).

7,8 (3,8).

18,5 (5,1).

20,8 (5,7).

17,6 (5,6).

20,3 (7,8).

24,6 (9,5).

Відсотки по долгам.

26,0 (5,7).

10,9 (5,3).

13,1 (3,5).

11,0 (3,1).

7,9 (2,5).

5,6 (2,2).

6,5 (2,3).

* [ 2, з. 22].

** Перша цифра — частка у витратах, друга (в дужках) — частка у ВВП.

Військові витрати досягли відносного максимуму у роки Другої Першої світової, що вони становили більше 2/3 витрат бюджетів, і поглинали третину ВВП. Перехід економіки на мирну колію, природно, супроводжувався зменшенням абсолютна і відносної величин військових витрат, однак у результаті участі Австралії війні у Кореї військові витрати знову збільшилися. У другій половині 1950;х років мілітаризація австралійської економіки загалом носила помірний характер. Якщо 1961 р. частка ВВП, йде на воєнних цілей, становило США 9,7%, Англії - 6,8, Франції - 5,5, Канаді - 4,8, Швеції - 4,6, то Австралії - 2,8% [ 2, с.23]. У 1960;х років у зв’язку з через участь у агресії США проти В'єтнаму військових витрат Австралії знову зросли, досягнувши 4,1% ВВП. Надалі, незалежності до середини 1970;х років, спостерігалося їх снижение.

Важливою функцією Австралійського держави є регулювання економіки. У цілому витрати надають пряме чи опосередкований вплив на господарську кон’юнктуру країни, проте найбільш загальними показниками економічної роль держави є рівень державних закупівель товарів та послуг частка держави у загальному обсягу капиталовложений.

У післявоєнний період питому вагу державної закупівлі товарів та послуг у громадському продукті збільшився майже вдвічі більше (з 12,7% в 1938/39 р. до 25% ВВП 1976/77 р.) і водночас подвоїлася частка державних капіталовкладень в ВВП. У цьому частка держави у загальному обсязі інвестицій не зазнала особливих змін залишилися. На самому будівництво нових об'єктів витрачається близько 1/3 всіх коштів, що пропливали державні фінанси, причому майже всі вони направляють у галузі виробничу краще й соціальної инфраструктуры.

У післявоєнний період Витрати соціально-культурні заходи у Австралії (освіту, наука, охорону здоров’я, культура) росли щодо на високі темпи. З кінця 30-х остаточно 1970;х років їх у загальній сумі державних витрат зросла з 11,3 до 28%, а частка у ВВП — з 2,5 до 11%.

Всі перелічені причини призвели до зростання у структурі державних витрат такий групи, як грошові виплати населенню, які включають пенсії від старості та хвороби, посібники але безробіттю тощо. п. За післявоєнний період частка цих виплат в ВВП збільшилася майже 3 разу — з 3,2 до 9,5%.

Фінансова база Австралійського держави утворюється з допомогою податків, доходів від державних підприємств і позик. Основним джерелом надходжень державні органи є податки. Протягом усього повоєнного періоду ними доводилося приблизно 80% доходів проти 70% перед Другої світової війною. Частка ВВП, що перерозподіляється з допомогою податків, збільшилася 2 разу — з 15 до 30%. У Голландії аналогічний показник становив 51%, Швеції - 49, ФРН — 43, Франції - 41, Великобританії - 41, Нової Зеландії - 30% [ 2, с.27].

Зростання частки податкових надходжень відбувався передусім рахунок зменшення відносного обсягу доходів державних підприємств як і сумі доходів всіх органів влади, і у ВВП (див. табл. 3).

Таблиця 3. Структура доходів государственных.

органів Австралії*, %.

1938/39 г.

1943/44 г.

1950/51 г.

1960/61 г.

1970/71 г.

1974/75 г.

1976/77 г.

Налоги.

69,6 (15,2)**.

47,9 (23,4).

86,9 (23,9).

81,2 (22,4).

81,3 (26,1).

77,9 (29,9).

78,2 (30,0).

Доходи від державних підприємств (включаючи відсотки кредиты).

18,6 (4,1).

9,6 (4,7).

5,2 (1,4).

12,9 (3,6).

9,1 (2,9).

4,6 (1,8).

6,2 (2,4).

Позики й інші види доходов.

11,8 (2,6).

42,5 (20,7).

7,9 (2,2).

5,9 (1,6).

9,6 (3,1).

17,5 (6,7).

15,6 (4,8).

* [ 2, з. 25].

** Перша цифра — частка у доходах, друга (в дужках) — частка у ВВП.

У післявоєнний період у структурі податкових надходжень сталися помітні зміни (табл. 4). Насамперед змінилося співвідношення між прямими і непрямими податками на користь перших, що підвищенням ставки податків із населения[ИВ1]1 деяким зниженням митних бар'єрів у зв’язку з повоєнної лібералізацією торгівлі між країнами розвиненими капіталістичними країнами й зміцненням національної промисловості Австралії. Такі види непрямих податків, як акцизи і податок із продажів, зберегли незмінним своє фіскальне значение.

Таблиця 4. Структура податкових поступлений.

державні органи Австралії*, %.

1938/39 г.

1943/44 г.

1950/51 г.

1960/61 г.

1970/71 г.

1974/75 г.

1976/77 г.

Прямі налоги.

У цьому числе:

34,5.

56,7.

54,2.

49,2.

59,2.

58,9.

57,6.

Прибутковий налог.

з населения.

18,3.

39,0.

37,4.

30,0.

40,0.

43,6.

44,5.

з компаний.

11,3.

15,1.

14,1.

16,0.

16,6.

13,7.

11,7.

Податки на спадщину й дарения.

4,9.

2,6.

2,7.

3,2.

2,6.

1,6.

1,4.

Непрямі налоги.

У цьому числе:

65,5.

43,3.

45,8.

50,8.

40,8.

41,1.

42,4.

Митні пошлины.

21,8.

6,0.

10,9.

5,5.

5,4.

4,7.

5,1.

Акцизы.

11,3.

13,6.

10,6.

16,0.

12,3.

9,8.

10,0.

Податок з продаж.

6,3.

8,2.

7,9.

9,8.

7,4.

6,5.

6,6.

Податок на заробітну плату.

—.

3,2.

3,7.

3,6.

2,9.

5,7.

5,5.

Податок на собственность.

12,7.

6,5.

4,6.

7,0.

5,8.

4,9.

5,2.

Інші непрямі налоги.

13,4.

5,8.

8,1.

8,9.

7,0.

9,5.

10,2.

* [ 2, з. 26].

Структура державних фінансів Австралии.

Організаційне побудова державних фінансів Австралії, відповідне структурі управління має три ланки, таке: фінанси федерального уряду, урядів штатів і місцевих органів влади. Натомість фінансова систем кожної ланки складається з бюджету та взагалі фінансів державних підприємств, що належать адміністрації відповідного рівня або контрольованих ею.

Нижче наводяться цифри, які свідчать про зростаючу котячу значенні централізованих фінансів в Австралії (%) [ 2, с.28]:

1938/39 г.

1950/51 г.

1960/61 г.

1970/71 г.

1976/77 г.

Частка федерального уряду як у державних доходах.

45,6.

85,9.

77,2.

78,2.

78,9.

Частка федерального уряду у державних расходах.

32,3.

53,7.

46,9.

47,5.

48,3.

Якщо 1930;ті роки головну роль перерозподілі сукупного суспільного продукту і національної доходу грали фінанси штатів і місцевих органів влади, то починаючи з Другої світової війни це співвідношення змінилося користь центральних органів, причому воно зберігалося без особливих змін залишилися до 1970;х років. Частка федерального уряду у загальній сумі доходів урядових органів становить середньому близько 80%, а витратах — 50%, що він відповідає ступеня фінансової централізації у багатьох розвинених капіталістичних країн і навіть перевищує ее.

У Австралії 97% коштів, мобилизуемых і перераспределяемых державою, проходить через бюджету федерального уряду, урядів штатів і місцевих адміністративних одиниць. Тут відсутні поширені під Франції, Японії Англії численні позабюджетні фонди, а фінансові ресурси, які відбуваються через державні підприємства, щодо невелики.

Австралійська статистика публікує інформацію про бюджетам, і навіть за доходами видатках урядових органів. У ці матеріали висвітлюються як бюджетні операції, а й результати фінансової складової діяльності державних підприємств, Сумарні відмінності цих показників становить 3 — 5%. Тому за доцільне часом, коли статистичні матеріали обмежені, замість відповідних показників бюджету користуватися даними аналогічних статей прибутків і витрат федеральних органів прокуратури та наоборот.

На фінанси федеральних органів влади Австралії припадає близько 80% одержуваних доходів населення і ними покривається (з відрахуванням перекладів дотацій штатам і керували місцевим органів державної влади) понад 50 відсотків % всіх расходов.

Витрати федерального правительства.

Витрати федерального уряду Австралії постійно зростають. За неповні 10 років, початку остаточно 1970;х років, їх обсяг в поточних цінах зріс у 4 разу. За цей період ВВП зріс у 3 раза.

Найважливішою статтею витрат федерального уряду є Витрати оборону і змістом адміністративно-управлінського апарату. Протягом 1970;х років перші зросли 2,7 разу, другі - в 3,5 разу (табл. 5).

Таблиця 5. Витрати федерального бюджету Австралии*.

1970/71 г.

1974/75 г.

1976/77 г.

1979/80 г.

млн. долл.

%.

млн. долл.

%.

млн. долл.

%.

млн. долл.

%.

Оборона.

1 081.

13,9.

1 628.

9,1.

2 182.

9,0.

2 887.

9,1.

Зміст адміністративно-управлінського аппарата.

8,0.

1 294.

7,3.

1 614.

6,7.

2 137.

6,7.

Образование.

3,8.

1 672.

9,4.

2 228.

9,2.

2 570.

8,1.

Здравоохранение.

7,2.

1 284.

7,2.

2 544.

10,5.

3 165.

10,0.

Соціальне страхування і обеспечение.

1 380.

17,8.

3 703.

20,8.

6 361.

26,4.

8 925.

28,2.

Житлове, регіональне будівництво, охорона оточуючої среды.

2,8.

1 081.

6,1.

3,3.

1,4.

Культура.

89.

1,1.

1,3.

1,0.

1,0.

Економіка, включаючи комунальне хозяйство.

1 403.

18,1.

2 346.

13,2.

1 602.

6,6.

1 931.

6,1.

Інші платежі, які пройшли по переліченим вище статьям.

У цьому числе:

2 126.

27,3.

4 588.

25,8.

6 535.

27,1.

9 304.

29,4.

штатам і керували місцевим органам власти.

—.

—.

3 701.

20,8.

5 123.

21,2.

—.

—.

відсотки за долгам.

—.

—.

5,0.

1 412.

5,9.

—.

—.

ИТОГО:

7 772.

100,0.

17 831.

100,0.

24 121.

100,0.

31 692.

100,0.

* [ 2, с.31].

Військові заходи є виняткової прерогативою федерального уряду. У 1980/81 р. із загальної суми прямих військових витрат у 3 277 млн. дол. приблизно 10% складали капітальні вкладення і 90% - на поточні витрати (основний елемент останніх є грошове забезпечення). Частка прямих військових витрат у ВВП Австралії середині 1970;х років становила 2,7%, а США — 6,4, Англії - 5,8, ФРН — 4,1, Франції - 3,8, Італії - 3,0%.

Другу важливу групу витрат федерального бюджету становлять Витрати соціального забезпечення страхування. У 1970;х роках ці витрати зросли 6,5 разу. Основними статтями у цій групі є пенсії від старості чи інвалідності, допомоги за безробіттям і хворобам, посібники на дітей і т.п.

Протягом років правління лейбористського уряду значно зросли федерального бюджету зв освіту й охорону здоров’я. Лише протягом першого п’ятиріччя 1970;х років частка статті «освіту» у спільній сум витрат зросла з 3,8% до 9,4%.

Щодо видатків до охорони здоров’я, їх раптове зростання (більш ніж 2 разу) за 1975/76 р. пояснюється введенням лейбористами державного соціального страхування «Медибэнк». З початку вона у значною мірою здійснювалася з допомогою страхових внесків самих трудящихся.

Важливою статтею витрат федерального бюджету залишається економіка, хоча частка цієї статті неухильно знижується. Більшість асигнувань направляють у дві галузі - сільське господарство й виробничу інфраструктуру. Держава грає активну роль стимулюванні експорту, насамперед продукції галузей обробній промисловості. У 1979/80 р. розмір експортні субсидії становить понад 200 млн долл.

Австралія одна із найбільших у світі у виробників і експортерів сільськогосподарської продукції. Країна займає перше місце експорту вовни, третє - пшениці. Недоліки виробництва сільськогосподарської продукції Австралії одні з найнижчих у світі. Проте сільському господарстві як важливий сектор австралійської економіки вимагає постійної фінансової підтримки государства.

Система надання допомоги сільського господарства в Австралії включає півтора десятки різних програм прямого й опосередкованого субсидування, стабілізації цін, державної закупівлі продукції фермерів за фіксованими цінами, надання позик. Держава перебирає проведення наукових досліджень галузі сільського господарства. У 1970;х роках прямі урядові субсидії, які у галузь, становили 250 — 320 млн. дол. в год.

Велика роль федеральних фінансів у розвитку виробничої інфраструктури. У разі Австралійського континенту створити мережу доріг національної ваги, будівництво іригаційних споруд, об'єктів електроенергетики (зокрема, гідроенергетичний комплекс в Сніжних горах) вимагають колосальних капітальних вкладень, що найчастіше не доступні приватному капіталу, мають період окупності, теж стимулюючий приватні инвестиции.

У добу науково-технічної революції виключно важливого значення у розвиток всіх галузей економію набуває наука. У Австралії частка ВВП, расходуемого на дослідження та на наукові розробки, у другій половині 1970;х років дорівнювала 1,3% (США — 2,2% у Великій Британії - 2,1, до ФРН — 2, Японії та в Франції - 1,8%) [ 2, с.36]. Такий щодо низький показник для Австралії пояснюється першу чергу тим, що зарубіжні компанії, домінуючі переважають у всіх наукомістких галузях, воліють імпортувати винаходи материнських компаній, а чи не проводить власні исследования.

Із загальної суми витрат на дослідження та на наукові розробки на приватні підприємства (головним o6pазом, філії іноземних компаній) доводиться 36% на федеральне уряд — 31%, університети — 22% й уряду штатів — 11%. Коли ж врахувати, що університети здійснюють наукову працю з допомогою урядових субсидій, то виявиться, частка держави у витратах на науково-дослідні дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) в Австралії перевищує аналогічний показник й інших капіталістичних країн (США — 55%, Франція — 60%, ФРН — 47%, Італія — 46%, Японія — 29%) [ 2, с.37].

Протягом років правління лейбористів збільшилися асигнування на житлове і комунальне будівництво. Зокрема, бюджет 1973/74 р., під назвою австралійської пресою «бюджетом реформ», збільшував їх за порівнянню з попереднім роком, у 5,5 разу. Різко зросли витрати, пов’язані з недостатнім розвитком віддалених районів і охорони навколишнього среды.

Суттєвою рисою фінансової систем Австралії є висока частка у витратах федерального уряду субсидій і дотацій штатам і керували місцевим органів державної влади (в окремі роки — від 20 до 25%).

Доходи федерального правительства.

Як зазначалося, через федеральні фінанси перерозподіляється 4/5 доходів, мобилизуемых органами структурі державної влади всіх рівнів. Доходи федерального бюджету на 92 — 96% формуються з податковим надходжень, серед яких найголовнішими є прибутковий податок з населення, податку прибутку компаній, акцизи, продажі (табл. 6).

Таблиця 6. Доходи федерального бюджету Австралии*.

1970/71 г.

1974/75 г.

1976/77 г.

1979/80 г.

млн. долл.

%.

млн. долл.

%.

млн. долл.

%.

млн. долл.

%.

Податкові поступления.

У цьому числе:

7 183.

96,1.

14 084.

92,3.

19 641.

91,9.

27 119.

91,9.

Прибутковий налог.

з населения.

3 175.

42,5.

7 714.

50,5.

11 054.

51,7.

15 128.

51,3.

з компаний.

1 427.

19,1.

2 447.

16,0.

2 921.

13,7.

3 400.

11,5.

Податок нерухомість, спадщину і її дарения.

—.

—.

0,5.

0,4.

—.

—.

Акцизы.

1 054.

14,1.

1 729.

11,3.

2 486.

11,6.

4 771.

16,2.

Податок з продаж.

8,5.

1 154.

7,6.

1 650.

7,7.

1 900.

6,4.

Митні пошлины.

6,2.

5,5.

1 274.

6,0.

1 664.

5,6.

Інші налоги.

5,7.

0,8.

0,8.

0,9.

Відсотки, рента, дивиденды.

3,9.

1 174.

7,7.

1 626.

7,6.

Чисті надходжень від державних предприятий.

—.

—.

0,07.

0,4.

2 380.

8,1.

Прибуток від продажу землі і строений.

—.

—.

0,1.

0,1.

ИТОГО:

7 475.

100,0.

15 265.

100,0.

21 382.

100,0.

29 499.

100,0.

* [ 2, з. 38].

Прибутковий податок в Австралії, як та інших капіталістичних країнах, грає на вирішальній ролі в бюджетних поступлениях2. Вперше прибуткове оподаткування було запроваджено ще колоніях у вищій чверті ХІХ ст. Федеральне уряд запровадило федеральний прибуткового податку в 1915 р., скориставшись військовим временем.

Сума надходжень прибуткового податку із населення стає дедалі більше, а питому вагу у бюджеті неухильно підвищується. Якщо 1965/66 р. частка прибуткового податку із населення у сумі доходів федеральних органів становила 39,2%, то 1975/76 р. вона зросла до 53%.

Прибутковий податку з населення Австралії стягується двома шляхами: «у джерела» (у разі податок віднімається з заробітної плати робітників і кількість службовців бухгалтерією приватного чи державного підприємства міста і перераховується фінансовим органам), по податкової декларації (у такий спосіб користуються при оподаткуванні податком доходів осіб вільних професій — художників, письменників, діячів театру й кіно, врачей).

Розмір прибуткового податку Австралії визначається так. З валовий суми доходів, по лученных фізичною особою протягом року, робляться відрахування сум, що підлягали обкладанню (деяких видів пенсій і допомоги), і навіть спеціальні пільгові відрахування (відсотки за деяких видах споживчих позичок, знижки утримання утриманців, сумнівні борги тощо.). До облагаемому прибутку, певному цим шляхом, застосовуються такі ставки (1978/79 р.) [ 2, с.40]:

Оподатковуваний доход,.

долл.

Ставки налога.

3 893 -16 608.

33,5 центи з кожного долара понад 3 893.

16 608 — 33 216.

4 260 дол. + 47,5 центи з кожного долара понад 16 608.

33 216 і выше.

12 142 дол. + 61,5 центи з кожного долара понад 33 216.

Неоподатковуваний мінімум у 1978/79 р. становив три 893 дол. Насправді сума податку віднімається бухгалтерією підприємства при виплаті заробітної плат: тобто. кілька разів на місяць, і встановлюється у відсотках від суми заробітку. Наприкінці фінансового року виробляється остаточний перерахунок. Якщо сума поточних відрахувань прибуткового податку перевищує суму, певну з допомогою перелічених вище ставок, різниця повертається платникові податків. Підприємець видає квитанцію, що засвідчує сплату податку за год.

Протягом 50 — 1960;х років система стягування прибуткового податку із населення в Австралії не зазнала якихось значних модифікацій, які свідчили б про її докорінній зміні. Усі основні тези, що стосуються оподаткування, — об'єкт оподаткування, суб'єкт оподаткування, форми й ті види знижок, норми, які регламентують стягування податків окремими адміністративними одиницями, навіть рівень податкової ставки — залишалися прежними.

Другим за значенням джерелом надходжень федеральних органів є податку прибутку компаній (прибутковий податок з компаній). Ставка цього податку залежить від юридичного статусу компанії (приватна чи акціонерна, резидент чи нерезидент, комерційна чи некомерційна). Але, зазвичай, особливо великих, різниці між розмірами ставок нет.

З початку 60-х і по середини 1970;х років рівень податкової ставки для акціонерних компаній у середньому становить від 35 до 47,5% (наприкінці 1970;х років — 46%) оподаткованого доходу понад 10 тис. дол. (Оподатковуваний дохід окреслюється валова прибуток компанії з відрахуванням витрат виробництва.) Перші 10 тис. дол. оподаткованого доходу ставка зазвичай п’ять — 10 пунктів ниже3.

Хоча абсолютні суми цього податку неухильно зростають, що проект відбиває зростання прибутків підприємств, їх у доходах бюджету знижується, а темпи зростання поступаються темпів зростання прибуткового податку з населения.

Третім і четвертим за значенням джерелом надходжень федеральних органів є непрямі податки — акцизи і податок із продажів. Акцизи — одні з найстаріших податків Австралії. Вперше вони ввели ще 1825 р. Це податок, стягуваний з покупців товарів широкого користування у вигляді надбавки до ціни. Більше 90% надходжень від акцизного оподаткування посідає групи виробів: автомобільне паливо, тютюнові вироби, пиво і духи. Податок з продажу стягується так само майже з всіх товарів. Найпоширеніша ставка — 15% до ціни товару, вона дає понад половини надходжень податку з продажу. Ставка аналогічного податку країнах ЄЕС, окрім Франції, наприклад, становила 7,5%, тоді як у Франції - 20% [ 2, с.45].

У другій половині 1970;х років збільшення доходів федерального бюджету Австралії відбувалося переважно по рахунок збільшення надходжень від акцизів. У 1978/79 р. при загальному зростанні податкових надходжень у 2 400 млн. дол., 1 100 млн. дол. дало акцизне обложение.

Історично першим джерелом доходів урядових органів Австралії були мита. Запроваджені 1800 р. на імпортні алкогольні напої і предмети розкоші, на протязі в XIX ст. залишалися однією з основні джерела доходів переважають у всіх колоніях, чи це фритредерский Новий Південний Уельс чи протекціоністська Виктория.

У XX в. їх фіскальне значення постійно знижується, але й понині частка мит доходах бюджету Австралії вище, ніж у бюджетах основних промислово розвинених капіталістичних держав, що наявністю в Астралійському Союзі відносно високих митних бар'єрів. За підрахунками Міжнародного Валютного Фонду (МВФ), наприкінці 1970;х років середній рівень тарифів групи 16 провідних промислово розвинутих країн на готові вироби становив 9,8%, на напівфабрикати — 8 і сировину й матеріали — 2%. Для Австралії відповідно — 21%, 11,1%, 0,9% [ 2, с.46].

А загалом можна назвати, що мита хоч і втратили своє фіскальне значення, але зберегли значення захисту національної промисловості Австралии.

Група «решту податків» містить близько десяти різних податків і зборів, які включають податки відсотки і дивіденди, податку нерухомість, що переходила у спадок, податку дарування, поштові збори, податку сільськогосподарську продукцію, податку зарплатню, відрахування на фонди спеціального страхування з виплати посібників на дітей і пояснюються деякі другие.

Фінанси штатів, місцевих органів влади й державних предприятий.

Особливості історичного поступу Австралії фінансову систему штатів і місцевих органів влади у Австралії як і, як і навіть Канаді, склалася раніше, ніж фінанси центральних органів влади. Як доходи, і витрати цих підрозділів помітно відрізняються за своєю структурою від витрат і доходів федерального правительства.

Фінанси штатів. У витратах штатів переважають видатки освіту, на економіку — переважно електро-, газо-, водопостачання і транспорт, до охорони здоров’я (табл. 7). На штати покладено також значної частини витрат за соціальному забезпечення і страхуванню. Через фінанси штатів здійснюється більшість заходів але охорони навколишнього среды.

Дохідна частина бюджетів штатів на 60% формується з допомогою субсидій федерального уряду, що свідчить про рівні фінансової централізації в Австралії (для Німеччині й США аналогічний показник становить 20%, для Японії - 42, для Англії - 52%). Решта доходів майже складається з податків, серед яких переважають податку зарплатню (відрахування на фонди соціального страхування і забезпечення), збори і ліцензії за реєстрацію й використання особистого транспорту поштові збори, податки на азартні ігри. Уряди штатів активно використовують фінанси щодо залучення нових инвестиций.

Таблиця 7. Структура витрат і доходов.

органів влади штатів*, %.

1970/71 г.

1974/75 г.

1976/77 г.

РАСХОДЫ.

Зміст адміністративно-управлінського аппарата.

9,1.

9,1.

9,7.

Образование.

24,2.

30,0.

29,3.

Здравоохранение.

10,6.

13,1.

16,9.

Житлово-комунальне господарство, захист навколишнього среды.

5,0.

5,8.

5,4.

Экономика.

У цьому числе:

27,2.

20,3.

20,1.

сільське і лісове хозяйство.

4,2.

—.

3,4.

електро-, газо-, і водоснабжение.

8,2.

—.

6,1.

залізничний транспорт.

2,5.

—.

1,7.

автодорожній транспорт.

7,4.

—.

5,6.

Грошові виплати населенню із соціального страхуванню і забезпечення, субсидії, ссуды.

23,9.

21,7.

18,6.

ИТОГО:

ДОХОДЫ.

Податкові надходження.

У цьому числе:

26,4.

32,6.

31,6.

податку заробітну плату.

—.

—.

10,4.

збори на реєстрацію автомашин.

6,8.

—.

5,2.

поштові сборы.

6,3.

—.

5,3.

податки на азартні игры.

3,5.

—.

3,1.

податки на спадщину й дарения.

3,9.

—.

2,0.

податки на собственность.

2,7.

—.

1,9.

інші податків і сборы.

3,2.

—.

3,7.

Субсидії федерального правительства.

58,4.

60,3.

60,9.

Доходи від урядових предприятий.

9,8.

2,4.

2,8.

Відсотки за кредиты.

5,4.

4,8.

4,7.

ИТОГО:

* [ 2, з. 47].

Через спеціально організовані установи — департамент промислового розвитку та децентралізації Нового Південного Уельсу, департамент розвитку штату і децентралізації Вікторії, департаменти промислового розвитку Західної Австралії та Квинсленда — вони надають середньоі довгострокові позики з низькими відсоткові ставки, дають гарантії банкам про платоспроможності клієнтів, надають податкові знижки корпораціям, скорочують споживачам плату за воду, електроенергію, транспорт, гарантують купівлю урядом штату протягом ряд всієї продукції новоствореного підприємства. Найбільші пільги надає уряд Західної Австралії. У Новому Південному Уельсі і Вікторії ця політика має яскраво виражений регіональний характер: пільги надаються лише компаніям, які проводять будівництво поза промислово розвинених районів, як-от Сідней, Мельбурн, Ньюкасл [ 2, с.50].

Фінанси місцевих органів влади. На органи місцевого самоврядування Австралії покладено основному економічних функцій: будівництво і експлуатація об'єктів виробничої інфраструктури, насамперед автошляхів, житлово-комунального господарства. На це ще триває близько 2/3 видатків до місцевих органів (табл. 8). Їх дохідну частину на 60% формується з допомогою податків нерухомість Через обмеженою власної фінансової бази місцевих органів влади важливе значення мають субсидії штатів і Федерального правительства.

Таблиця 8. Структура витрат і доходов.

місцевих органів влади*, %.

1970/71 г.

1974/75 г.

1976/77 г.

РАСХОДЫ.

Управление.

16,3.

16,9.

17,9.

Образование.

0,2.

0,4.

0,7.

Здравоохранение.

2,1.

2,3.

2,3.

Соціальне страхування і обеспечение.

0,6.

0,8.

1,3.

Житлово-комунальне хозяйство.

8,9.

10,6.

11,2.

Культура.

9,9.

10,6.

12,3.

Экономика.

50,1.

45,0.

42,0.

Інші расходы.

11,9.

13,4.

11,3.

ИТОГО:

ДОХОДЫ.

Податки.

У цьому числе:

68,8.

60,4.

63,8.

на землю.

67,0.

58,4.

61,5.

лицензии.

1,8.

2,0.

2,3.

Субсидії штатів і федеральних органов.

14,9.

12,3.

13,9.

Доходи від державних предприятий.

16,3.

27,3.

22,3.

ИТОГО:

* [ 2, з. 48].

Фінанси державних підприємств. Державна власність, не отримало Австралії поширення. Тільки чотирьох галузях — зв’язку, легкій морське транспорті, торгівлі - їх валові доходи громадян та вади у 1976/77 р. перевищували 100 млн. дол. (табл. 9). Проте даних про валових витратах і прибутках державних підприємств що неспроможні дати істинного уявлення про їхнє значенні економіки п’ятого континенту. Річ у тім, що вже майже все зосереджено переважно низькоприбуткових інфраструктурних галузях, без яких немає може функціонувати господарство. Невисокі прибутку державних підприємств пояснюються також політикою держави, яке відпускає монополіям продукцію за цінами, а купує по завищеним. Винятково висока роль державних підприємств у капіталовкладень. На частку у 70-ті роки доводилося приблизно 1/6 валових, чи половина всіх цих державних инвестиций.

Таблиця 9. Доходи, витрати і валова прибыль.

державних підприємств у 1976/77 р.*, млн.долл.

ОТРАСЛЬ.

Валові доходы.

Недоліки производства.

Валова прибыль.

Обробна промышленность.

Электроэнергетика.

Водопостачання і мелиорация.

Транспорт і связь.

У цьому числе:

3 549.

2 599.

повітряний транспорт.

залізничний транспорт.

— 47.

морської транспорт.

міської транспорт.

— 2.

связь.

2 317.

1 456.

Торговля.

— 14.

Прочие.

— 44.

ИТОГО:

3 928.

2 935.

* [ 2, з. 49].

** Без обліку амортизації та відсотків по ссудам.

Державний долг.

З свого виникнення державні позики й державний борг були характерними рисами економічного розвитку австралійських колоній у ХІХ в. і федерації в XX в. Позики, отримані у Великій Британії, служили основним засобом фінансування всіх соціально-економічних заходів, здійснюваних урядами колоній. У XX в. у зв’язку з інтенсивним розвитком австралійського господарства дедалі більше значення стали набувати внутрішні джерела фінансування, насамперед податків і прибутки від державних підприємств. Перед Другої світової війною позики покривали лише 12% державних витрат, але з тих щонайменше загальний розмір позик постійно увеличивалась.

Різке зростання заборгованості стався у роки Другої Першої світової, коли позики покривали близько половини видатків бюджету. Після закінчення до початку 1960;х років темпи зростання державної заборгованості залишалися поміркованими у зв’язку з тим, у цілому сталий розвиток австралійської економіки не вимагало державних «вливань», тому федеральний бюджет у роки зводився дефіциту. Зростання державного боргу перед відбувався з допомогою позик штатів і місцевих органів власти.

Новий стрибок заборгованості був позначений середині 1960;х років у зв’язку з зростанням військових витрат, потім у середині 1970;х років, коли лейбористи зробила низку заходів у області соціальної полі-тики, й почалися відповідні структурні зміни у системі державних фінансів (табл. 10).

Таблиця 10. Динаміка государственного.

боргу Австралії*, млн.долл.

1950/51 г.

1960/61 г.

1970/71 г.

1974/75 г.

1978/79 г.

Загальний борг федерального уряду та урядів штатов.

У цьому числе:

5 803.

7 280.

10 790.

14 718.

28 081.

в австралійської валюте.

4 736.

5 876.

9 245.

13 536.

24 081.

в іноземної валюте.

1 067.

1 413.

1 545.

1 182.

4 000**.

Заборгованість місцевих органів влади й державних предприятий.

2 347.

5 260.

7 800**.

9 000**.

Загальний державний борг (з відрахуванням взаємної заборгованості державних органов).

5 741.

8 061.

13 350.

18 666.

33 892.

Частка державного боргу перед в ВВП, %.

84,8.

55,6.

37,3.

33,0.

31,3.

* [ 2, з. 51].

** Приблизні данные.

За рівнем заборгованості (частка державного боргу перед в ВВП і національному доході), рівної приблизно 30 — 40%, Австралія стоїть у ряду основних государств-должников. Для США відповідний показник становить 40%, Італії - 50, Англії - 65% [ 2, с.52].

Усі три адміністративних підрозділи (федерального уряд, уряду штатів і місцевих органів влади) заслуговують самостійно займатися емісійними операціями. Однак у Австралії практикується випуск цінних паперів федеральним урядом покриття дефіциту бюджетів штатів, які мобілізують в такий спосіб до ¾ позикових коштів. Тому, коли говорять про випуск цінних паперів федеральним урядом або про цінні папери, не оплачених федеральним урядом, мають на увазі випуск, готовий до покриття дефіциту як федерального бюджету, а й у значною мірою бюджетів штатов.

Основними видами цінних паперів, випущених федеральним урядом, є іменні облігації (inscribed stock), не які звертаються над ринком, казначейські квитки, і векселі (treasury bills and notes), призначені покриття короткострокових, наприклад сезонних, потреб бюджету, і спеціальні облігації (special bonds), які випускають зазвичай, у через відкликання видатками, мають цільової характер. Усі випуски з погляду валюти погашення і слабким місця розміщення діляться на два виду: випущені в австралійської і в іноземній валюті. Частка позик, розміщуваних по закордонах, дорівнює 7 — 10% від суми емісії, т. е. переважну частину коштів держава мобілізує на ринку. У роки державні закордонні позики розміщалися у основному США, ФРН та Великобританії, причому частка останньої обший сумі державних позик неухильно снижается.

Основними власниками державного боргу перед Австралії є державні компанії, резервний банк, комерційних банків та самої компанії зі страхування життя. У роки у структурі державного боргу перед сталися помітні зміни. Знизилася частка державних установ і зросла частка тих комерційних банків. У другій половині 1970;х років зменшилося значення інститутів кредитної системи як основним місцем розміщення державного боргу перед, і навіть усилившийся попит на позичковий капітал із боку капіталістичних предприятий.

Державні фінанси виконують життєво важливі сучасної держави функції, без його існування немыслимо.

Список використаної литературы.

Монографії і учебники.

1. Податки розвинених країн: уч. посібник. -М., 1996. — 436 с.

2. Рубцов Б. Б. Фінанси, грошове звернення української й кредит Австралії. -М.: Наука, 1981. -214 с.

Періодична литература.

1. Амиров В. Б. Економіка Австралії середині 90-х цілком рр. // МЭиМО. — М., 1997. — № 4. — з. 114−119.

2. Князєв В. Г. Тенденції розвитку податкових систем у країнах. // Податковий вісник. — М., 1998. — № 9. — з. 5−8.

Интернет.

використані тогочасні книги й статті, видані Австралії, періодичних видань, звіти й виступи державотворців. Джерельної базою послужили дані офіційною статистикою Австралії та ООН, публікації центрального банку країни й міністерства фінансів, й відзвітувати приватних комерційних банків, фондових бірж та інші учреждений.

Книжка не претендує на детальне і всеохопне висвітлення проблеми. Автор прагнув дати загальну характеристику системи державних фінансів, грошового обігу євро і кредиту Австралійського Союзу, і навіть показати головні особливості формування та розвитку цією системою на етапі загальної кризи капитализма.

та політики Англії. М., 1963; У. М. Шенаев. Байки і кредиту у системі фінансового капіталу ФРН. М., 1967. Назвемо також серію «Фінансові і грошово-кредитні системи капіталістичних країн» під редакцією Л. М. Красавиной і У. М. Шенаева, що включає книжки з семи найбільшим державам — США, Японії. ФРН, Франції, Англії, Італії та Канаде.

1 Особливо значним це зростання був у роки Другої Першої світової. Після її закінчення ставки знизилися, але все одно залишилися вище передвоєнного рівня. Бистре розвиток австралійської економіки післявоєнний період, і навіть щодо стабільне економічне зростання доходів населення 50 — 60-ті роки забезпечили неухильне збільшення обсягу цих поступлений.

2 До Другої світової війни найважливішим джерелом доходів Федерального уряду були мита і акцизи. У 1938/39 р. вони становили 2/3 доходів бюджета.

3 Аналогічна ставка в Англії становила 52% (для малих підприємств 42%), ФРН та Франції - 50, Голландії - 48, Данії - 37, Італії - 25% [253, жовтень 1978, з. 44].