Банкротство у цивільному праві Росії: традиції, і перспективи

Банкротство у цивільному праві Росії: традиції, і перспективы.

Напомню спочатку про історично складывавшемся ставлення до банкрутства. Були часи, коли право дозволяло страчувати бідного боржника. Банкрута прирівнювали до злодію, одягали нею нашийник і поміщали у ганебного стовпа. Непереконливість асоціювалася ганебно. Цікаво, що Наполеон порівнював бідного боржника з капітаном, який залишив корабель, а факт неспроможності розглядав як злочин. Та хай від законів XII Таблиць, які дозволяли кредитору розрубувати бідного боржника на частини, нас відокремлюють століття і увагу законодавця із тіла недієздатного платити боржника перейшло з його майно, ставлення до проблеми банкрутства як наисерьезнейшей, наиострейшей, що вимагає гнучкого, продуманого, ефективного правовим регулюванням, збереглося й сегодня.

В дореволюційної Росії було створено цілу система норм про його банкрутство, які утворювали конкурсне право. Цивільно-правове регулювання банкрутства виявилося справою досить складною. На відпрацювання норм йшли не перебільшуючи століття. Віхами розвитку конкурсного права з’явилися «Банкротский Статут «від 15 грудня 1740 р., «Статут про банкрутів «від 19 грудня 1800 р., «Статут про торгової неспроможності «від 23 червня 1832 г.

Законодательство про його банкрутство у Росії важко як створювати, а й застосовувати. По свідоцтву відомого російського цивилиста Г. Ф. Шершеневича, чимало статей було побудовано дуже складно, що утруднювали як торгових осіб, а й досвідчених юристов.

Изучение історії, звернення до російських традиціям цивільно-правового регулювання банкрутства я вважаю справою необхідним. Сучасний етап розвитку громадянського права, зокрема проблема цивільно-правового регулювання банкрутства, — це що інше, як виток розвитку того механізму, який закладався у Росії протягом XVIII і XIX столетий.

В січні цього року юридична громадськість, російські підприємці отримали вивчення новий закон «Про неспроможності (банкрутство) ». Він був підписав Президент РФ 8 січня 1998 р. і М. Ходаковський опублікували в «Російської газеті «20 і 21 січня. З березня цей Закон має запрацювати практично. Наскільки це й безболісно станеться запровадження закону на дію? Це питання неспроможна сьогодні нас потребу не беспокоить.

На погляд, застосування закону породить відомі труднощі. По-перше, оскільки, як та її попередники попередніх століть, він товстий і складний по побудові і формулюванням. У порівняні з Законом від 19 листопада 1992 р. «Про неспроможності (банкрутство) підприємств «обсяг зріс більш ніж тричі. Ускладнився і розширився поняттєвий апарат, внесено багато уточнень процесуального характеру, з’явилося багато принципово нових норм матеріального права. Саме тому не обійтися без його скрупульозного, постатейного вивчення. По-друге, труднощі на нас чекають й у з новими, глибинним змістом закону про політичне банкрутство, оскільки вона, сутнісно, вводить нову ідеологію цього процесу. Нова редакція закону відкидає головний аргумент боржника — «Не плачу бо ні заплатили мені «. Законодавець так само до уваги дебіторської заборгованості перед должником.

С моєї точки зору, змісту закону «Про неспроможності (банкрутство) «можуть дати по крайнього заходу три такі характеристики. Перша стосується структури та широту охоплення. За структурою новий Закон стрункішим і послідовніше колишнього. Ні сьогодні тих змішань процесуальних і матеріальних норм, хто був притаманні Закону від 19 листопада 1992 р. Наприклад, норми глав 1, 2, 4 спрямовані врегулювання матеріально-правових питань. Глава 3 «Розгляд справ про її банкрутство в арбітражний суд «повністю присвячується особливостям розгляду справ про банкрутство арбітражними судами. Тут логічно послідовно викладаються процесуальні правила, починаючи з запитань підвідомчості і підсудності (ст.29), закінчуючи розподілом судових витрат (ст.54). Не бентежить заодно й дуже різний обсяг виділених глав. Наприклад, глава 2 полягає лише з двох статей. Тим часом його виділення представляється виправданим, оскільки промову на ній про досудових процедурах: запобіжних запобіжні заходи та досудової санації. У старому ж законі санація розглядали як одне з реорганізаційних процедур, вироблених судом.

Новый Закон в окремих параграфах відбив особливості процедури банкрутства для сільськогосподарських організацій, страхових організацій, професійних учасників ринку цінних паперів, громадян, зокрема індивідуальних підприємців, селянських (фермерських) господарств. Виділення груп його учасників і звернення увагу специфіку похвально. Але викликає певне сумнів класифікаційне підставу, належне основою виділення саме цих груп суб'єктів. Закон особливо регулює банкрутство громадянина і банкрутство індивідуального підприємця. Тут можна побачити деяке розбіжність у змісті закону про її банкрутство з Цивільним кодексом РФ. Стаття 25 ДК, відбиваючи особливості правового статусу індивідуального підприємця, передбачає саме з останнього, на відміну неплатоспроможного громадянина, не здійснює підприємницької діяльності, можливість визнання (чи оголошення) неспроможним (банкрутом). Новий Закон розширює коло суб'єктів, закріплюючи можливість визнання банкрутом громадянина, не що є індивідуальним підприємцем (ст.152). У цьому ст. 185 Закону встановлює, що ці норми буде введено на дію з внесення змін у ЦК. У цьому колізії більш кращою є концепція чинній редакції Цивільного кодекса.

Другая характеристика, про яку слід сказати, стосується понятійного апарату. Основні поняття містить ст. 2 закону. Уточнення торкнулися, наприклад, арбітражного управляючого, який може виступати у трьох особах: тимчасового, зовнішнього й конкурсного (ст.2). У уточненому варіанті наводиться і визначення банкрутства, яке, безумовно, цікавить наукового аналізу. Банкрутство сьогодні, з позицій законодавця, — це визнана арбітражний суд чи оголошена боржником нездатність боржника на повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів по грошовим зобов’язанням і (чи) виконати обов’язок зі сплати обов’язкових платежів. Сама формулювання видається більш довершеної конструкції і вишуканій проти тієї, яка містилася й у ст. 1 Закону від 19 листопада 1992 р. Крім самого визначення, новий Закон (ст.3) містить ознаки банкрутства. Тут уточнюється термін невиконання боржником зобов’язань, що становить 3 місяці (з моменту початку дати виконання). З іншого боку, для громадянина вводиться додатковий ознака: перевищення суми зобов’язань над вартістю належить йому майна. Ще один ознака, має змістовне значення, сформульований в ст. 5. Він стосується розмірів заборгованості. Відповідно до ним справа про її банкрутство може порушити арбітражний суд, коли на вимоги на боржника — юридичному особі становлять щонайменше 500, а на боржника — громадянинові - щонайменше 100 мінімальних розмірів оплати праці. Отже, російський закон крім факту неплатежів тимчасової їх відрізка встановлює і мінімальну заборгованість. Аналогічний підхід містить законодавство Англії (там мінімальна заборгованість становить 750 фунтів стерлінгів), на відміну права Франції, де досить формального ознаки неспроможності - припинення платежів. Здається, що відділення у тексті Закону понять від ознак — ні вдалий прийом законодавчої техніки. Поняття традиційно виводиться з ознак. Якщо звернутися до формулюванням російського дореволюційного права, всі вони з’являться очевидним підтвердженням цього шляху. Вони ми бачимо згадка як факт неоплатних боргів, а й їх мінімальній сумі, що у початку ХХ століття становила 1500 рублей.

Не зовсім вдалий і підхід законодавця до використання терміна «банкрутство «як синоніма неспроможності. Стаття 2 Закону скорочує подвійний термін короткої відсиланням: далі банкрутство. Та постає запитання про сенсі вживання термінів у самому назві. Якщо під банкрутством не розуміти окреме питання неспроможності, коли неплатоспроможний боржник робить карні-карну-карна-карний-кримінально-карне діяння, наносящее збитки кредиторам, то ми не цілком зрозуміла вживання двох терминов-синонимов у самому заголовку. Тим більше що проведення різниці між невтішними боржниками за принципом провини не позбавленим глибокого сенсу. Чому б у сучасному законодавстві не класифікувати найнеспроможніших боржників і боржників «від нещастя «чи «упадших ». Саме такими іменувалися вони у російському дореволюційному праві. На погляд, такий законодавця було б як терминологически точніше, а й кілька видозмінював б саму ідеологію правового регулювання наслідків неспроможності різного рода.

Третий аспект, у якому хотілося б, — це процедури банкрутства, чи пізно це званий процесуальний плюралізм. Закон від 19 листопада 1992 р. ділив їх у реорганізаційні, ліквідаційні і світова угоду. Реорганізація включала зовнішнє управління економіки й санацію, а ліквідація передбачалася у процесі конкурсного виробництва. Новий Закон не вживає термінів «реорганізація «і «ліквідація ». Стаття 23 виділяє чотири процедури для юридичних осіб і дві для боржників — громадян. Спільними є конкурсне виробництво і світова угоду. Для юридичних їм передують спостереження і зовнішня управління. Звісно ж цілком виправданий, що як десяти статей закону присвячуються процедурі спостереження (гл.4). Законодавчо визначаються основні наслідки впровадження спостереження. У тому числі призначення тимчасового управляючого та обмеження органів управління боржника на укладання угод. Стаття 58 встановлює, що угоди, пов’язані з розпорядженням нерухомістю, іншим майном, балансову вартість якого становить понад 10% балансову вартість активів боржника, і навіть пов’язані з отриманням і видачею позик, поступкою прав вимоги, перекладом боргу, установою довірчого управління, мають вершитися лише з згоди тимчасового управляючого. Досить докладно регламентується і здійснення зовнішнього управління (гл.5), що може бути встановлено на термін до 12 місяців від можливістю продовження поки що не півроку. Тут керівник боржника усувається з посади й призначається зовнішній управляючий, вводиться мораторій задоволення вимог кредиторів. Що стосується дій зі розпорядженню майном вводяться ще більше жорсткі обмеження. Наприклад, ст. 76 закріплює, значні угоди (з нерухомістю і майном, перевищують по вартості 20% активів боржника, і навіть угоди, де є зацікавленість) мають укладатися зовнішнім управляючим тільки за згодою зборів кредиторів чи комітету кредиторів. Зовнішній керуючий у цей, так званий період «підозрілості «, наділяється правом порушення клопотання в арбітражного суду про визнання угоди боржника недійсною, Якщо ця угода може заподіяти збитки чи тягне найкраще задоволення вимог одних кредиторів над іншими. Здається, новий Закон вдало втілив тут таку тенденцію розбудови громадянського законодавства, посилення ролі й значення засобів і процедур, призначених задля ліквідації майна боржника, а надання йому можливості поліпшити справи, зокрема шляхом реалізації плану зовнішнього управління (ст.82).

Новый Закон докладно стає в процедурі конкурсного виробництва. У розділі 6 «Конкурсне провадження », по-перше, йдеться про терміні (вона може перевищувати рік) і правові наслідки відкриття конкурсного виробництва. Так, відповідно до ст. 98 з відкриттям конкурсного виробництва вважається наступившим термін виконання всіх грошових зобов’язань, припиняється нарахування неустойок і відсотків, знімаються обмеження на комерційну таємницю, і навіть раніше накладені арешти тощо. По-друге, законодавець докладно визначив повноваження конкурсного управляючого. Зокрема, останній наділяється функцією здійснення інвентаризації з оцінкою майна боржника. У цьому главі мова про конкурсної масі, рахунках боржника на ході конкурсного виробництва, черговості задоволення вимог кредиторів і порядок продажу майна должника.

Достаточно уваги новий закон приділив і «світовому угоді. Йому присвячена глава 7, куди входять десять статей, докладно які розкривають форму, утримання і правові наслідки укладеного світового соглашения.

Чего бракує новому Закону? Як мені здається, необхідно було передбачити особисті неприємних наслідків для боржника, пов’язані з відкриттям конкурсного виробництва. Це, зокрема, обмеження переміщень, обмеження дії норм, які охороняють недоторканність листування. Так, нормативно можливо закріпити обов’язок переадресування всієї кореспонденції, котра надходить з ім'ям бідного боржника, конкурсного управляючому. Законодавству розвинених країн відомі й інші неприємних наслідків для особистості гражданина-банкрота. До них належать, зокрема, заборони голосувати і обирати, обраним, зброї, висловлювати умови та вимоги під час вирішення сімейних вопросов.

Итак, новий Закон, що стосується найважливішої сфери цивільно-правового регулювання, почав діяти. Хочеться вірити, що він є перспектива і він ефективніше, корисніше для російської економіки, ніж його предшественник.

Список литературы

М.В. Телюкина. Банкрутство у цивільному праві Росії: традиції, і перспективы.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.