Історія розвитку криміналістики в Україні

Історія будь-якої науки до того числі й криміналістики — окрема галузь знань. Слід відмітити, що історія криміналістики розглядається як історія спецефічного роду діяльності. Ми годину крималістика являється досить популярною наукою. Уявлення про неї із більшою чи меншою долею повноти й правильності мають навіть школярі. Це заговорили українською у «язано із високим ступенем інформатизації, що характерезує наше сус-пільство. Крім того криміналістика по своїй суті є прикладною юридичною наукою, Яка более ніж усі інші науки асоціюються в уяві пересічну громадянина із так званим «криміналом », який завжди цікавив, цікавить й Мені здається якщо цікавити людей. Необхідно також зазначити, що історія криміналістики, як наука виділилась із загального вчення про криміналістику порівняно недавно. Історія криміналістики дозволяє глибше зрозуміти її витоки, соціальну функцію й тенденції її розвитку. Криміналістика була спецефічною формою діяльності із часів зародження людського суспільства, виникнення якої пояснювалось необхідністю вирішення тихий конфліктних ситуацій (кримінальнорелевантних подій, котрі годину від години виникали й виникають в суспільстві). Потрібно сказати, що зародження прийомів й засобів розслідування злочинів, котрі отримали пізніше назву криміналістичних, безумовно заговорили українською у «язано із потребами кримінального судочинства, карного розшуку, й судової експертизи.(проблеми, потреби — породжують певні дії способи вирішення.) Хочу зазначити, що предметом данної роботи якщо розвиток історії криміналістики на територї України, а так як неможливо отримати глибокого уявлення про розвиток науки на територї окремої держави, тому паралельно якщо розглядатись розвиток історії криміналістики в світі. Методом данної роботи якщо аналіз як нормативних джерел минулого то й дослідження монографій із питань криміналістики із метою пошуку витоків та тенденцій розвитку того чи іншого напрямі (розділу) криміналістики. Аналізуючи зокрема розвиток історії криміналістики на Україні, слід сказати, що окремі частини територї нашої держави у тому чи інший період входили у склад тої чи іншої держави, тому аналіз якщо проводитись стосовно історії розвитку цих держав.

Виникнення й розвиток криміналістики в світі й в Україні. Пізнання події злочину це складна багатопрофільна діяльність, котра потребує як емпірічних (досвід) то й наукових знань з різних галузей науки, техніки, мистецтва. Тому ще в давні часи для розслідування злочинів, запрошувались особини, що розумілись на цій справі, котрі допомагали розв «язувати задачі, що поставали в процесі розслідувння. Необхідно сказати, що окремі способи розслідування злочинів, експертизи й відкриття датуються ще XVII століттям, але й народженняя криміналістики як самостійної науки відбулося у ХІХ століття. Узагальнюючи джерела виникнення криміналістики можна виділити чотири напрями :

1. Криміналістика — як наука виникла в межах формального кримінального права й процесу.

2. Криміналістика — виникла, як наука у межах неправового розшуку злочинних елементів.

3. Криміналістика — виникла як продовження судової медицини.

4. Криміналістика — виникла у нас собі, з необхідності для вирішення проблем ефективної боротьби із злочинністю.

Відповідно до цих чотирьох напрямікв, а також окремих розділів криміналістики ми будемо розглядати історію її розвитку в світі й на Україні. Отже одним із головних напрямків на мой погляд, був розвиток спеціальних знань, стосовно кримінлістики на базі медицини. Ще Папа Інокентій ІІІ (1200 р.) наказував при із «ясуванні причин смерти звертатись до лікарів, а відомий Кодекс «Кароліна «(1532 р.) закріпив обов «язкову доля лікарів при розслідуванні злочинів проти життя, і здоровий «я. Слід зазначити, що Перші спеціальні знання малі понад емпірічний характер ніж теоретичний. Також необхідно відзначити про широке використання слідчих дій при розслідуванні злочину у ХV ст. за часів Литовсько — Руської держави. Одним з елементів організації внутрішнього життя були — копні округи (своєрідні адміністративні одиниці). Копною округою вважався союз населення певної територї який крім керівництва життям в окрузі, виконував функцію охорони від скоєння правопорушень, розслідування злочинів, та їхнього покарання. Основою для обвинувачення у вчиненні злочину служили сліди злочинця, який пробіг через дровищі, що накладало підозру, що член даного дворища може бути злочинцем. Якщо член даного дворища не міг відвести від собі підозру йому доводилося відповідати за вчинений злочин. Крім того згадується також про метод розслідування злочинів по «гарячому сліду «- «гаряча копа ». Про сліди, котрі залишаються на місці події злочину злочинцем згадується ще в визначній пам «ятці права ХІ - ХІІ ст. «Російської Правді «: «нічого очікувати чи татя по посліду женуть », тобто якщо злодій не якщо одразу виявлений, то необхідно його шукати по залишених слідах. Алі одною із особливістю рв зслідування злочину є не лише вміння виявляти й використовувати сліди події злочину, а і вміння їхні закріпити. У 1867 році журнал «Архів судової медецины «опублікував статтю військового лікаря Адольфа Борхмана про спосіб знімати за допомогою гіпсу відбитки слідів людини й тварин. У історії є епізодичні випадки використання медичних знань для огляду потерпілих, трупів, проведення так званих «медицинських експертиз ». Алі до створення Аптекарського наказу медики не залучались (мається на увазі регулярно) для огляду осіб. З часів царювання Олекія Михайловича почали зустрічатись хімічні експертизи (в сучасному розумінні). Особливо смердоті проводилися для дослідження властивостей різного роду трав й рослин, котрі розповсюджувались знахарями та чаклунами. Також є згадка датована 26 апреля 1686, про проведення на основі челобітної від Івана Пермякова до Верхохуторського воєводи Григорія Наришкіна почеркознавчої експертизи. До цого години належати свідчення про винекнення психіатрічної експертизи, першими «екпертами «були ченці. У зв «язку із розвитком цих напрямків знань в державі виникають спеціалізовані установи. Першими експертними установами були Аптекарський наказ та Іванівська площа в Москві (із другої половини ХVІІ ст. — дослідження підроблених документів та надання «юридичних «послуг). Винекнення першої експертної установи датується 1811 р. Міністерство поліції заснувало Медичну раду, що виконувала судово-медичну експертизу. Екпертна діяльність на місцях здійснювалась Лікарськими Управами при губернських управліннях поліції в штаті які був судовий медик. Експертизу документів здійснювала Експедиція заготівлі державних паперів. Якщо в документі знаходили ознаки підробки, то документ підлягав фотографічному й хімічному дослідженню для визначення способу підробки. За результатами дослідження складався акт про проведення експертизи. Розвиток так кликаного «іншого зору криміналіста «- фотографія, завдячує відомому вченому Є.Ф.Буринському, який вважається засновником судоводослідної фотографії та технічної експертизи документів. Криміналістика, як самостійна наука, зародилася у XIX ст. її засновниками прибічники тої чи іншої теорії вважають австрійського професора Ганса Гроса (1847−1915 рр.) та французького вченого Альфонса Бертільона (1853 -1914 рр.) Спробуємо подумки перенестися у те минулому минуле, коли не існувало ані фотографії, ані дактилоскопії, коли люди й не вміли описувати зовнішність людини методом «словесного портрета «й користуватись із метою встановлення особини антропометрією й ми зрозуміємо, як важко було б вести боротбу з злочинністю без наукових методів, як легко вдавалося злочинцям приховувати своє минуле. Саме за годину із «являється такий жахливий метод ідентифікації, як калічення й клеймування. Давньоіндійський пам «ятник права «Закони Ману «предписував, за удар жебракам вищого, відрізати ту частину тіла, якою був нанесень удар. У Давньму Єгипті та Вавілоні де діяли досить жорсткі принципи законів вавілонського царя Хаммурапі за скоєння крадіжки винному відрубували руку й т.д. Широко застосовувалась калічення та катування на територї України (зокрема про це згадується в «Соборному Уложенні «1659 р.) Клеймування було б скасовано в 1863 р. на передодні введення судової реформи 1864 р. Першим із наукових методів, який запрпонував А. Бертільон був метод словесного портрета — опис в певній термінології ознак зовнішності особини на основі науково розробленої системи. За цією системою кожна частина обличчя й голови отримувала точне визначення й визначення із декількох літер (шифр), по які складалась формула зовнішності. На основі цого методу ідентифікації виникає досить сумнівна теорія стосовно особливих ознак, котрі властиві зовнішності злочинця (італьянський вчений Чезаре Ломброзо). Аналізуючи ідентифікацію злочинців, Яка проводилася на основі цого методу необхідно відмітити, що був висока ступінь помилок. Тому із 1879 р. А. Бертільон розробляє метод антропометрії, суть якого полягала в вимірюванні різних частин тіла. У 1882 р. завдяки високопоставленим знайомим батька А. Бертільона відомого французького вченого Луі Бертільона цей метод був уведень в Франції в повсякденну поліцейську практику. Єфект нового методу ідентифікації швидко виправдав собі, уже в 1884 р. Бертільон ідентифікував близько 300 осіб, котрі раніше були засудженні, але й приховали це. Розроблений метод швидко завойовував визнання над Франції, але й і в Аргентині, Бельгії, Італії, Португалії, Данії, Австрії, Німеччині та в інших країнах. У 1890 р. в Петербурзі було б створене перше в царській Росії анторпометричне бюро, а метод розроблений Бертільоном отримав назва «бертільонаж ». У кінці ХІХ ст. в змагання із антропометрією вступивши метод дактилоскопічної ідентифікації особини по пальцевим візерункам. Деякий годину антропометрія й дактилоскопія примінювались одночасно, але й змагання між ними все частіше виводило на перше місце дактилоскопію. Своєрідними похороном бертільонажу стала крадіжка всесвітньо відомої картини «Моні Лізи ». Вперше науково описавши папілярні лінії італьянський вчений М. Мальпіги в 1686, але й він не класифікував їхні. Слід зокрема зазначити, що відбитки великого пальця із давніх давен використовувались в давньому Китаї, як підпис (тобто ідентифікація особини). За новий метод виступали три важливі ознаки — неповторність, відносна незмінність, відновлюваність. Батьківщиною дактилоскопії вважається Англія, але й це уже її друга батьківщина. Дактилоскопія прийшла до нас із Сходу, зрештою, як й усі прогресивні досягнення. Англічанин Вільям Гершель використовував пальцеві відбитки в Індії в якості посвідчення особини при видачі пенсій, а встановлення особини злочинців, котрі втікли із тюрьми. У 1877 р. його спроба розповсюдити свій досвід на усі тюрьми Бенгалії не отримала підтримки із боці влади. У 1880 р. в англійському журналі «Природа «був опублікована стаття Генрі Фолдса, який вперше озайомив широкі кола англічан із дактилоскопією. Алі усе ж таки таки заслуга розробки наукових основ застосування дактилоскопії належить третьму англічанину Френсісу Гальтону, який в 1892 р. видав книжку «Відбитки пальців », де вказав принципи, котрі повинні бути покладені основою класифікаціі відбитків. Практичну класифікацію відбитків здійснив четвертий аглічанин — Едвард Генрі, який в 1901 р. був завдяки цьому призначений замісником начальника Лондонської поліцції. У 1906 р. дактилоскопія був введена в Росії, й як пояснював уряд, введення дактилоскопії було б необхідне для боротьби із бурлаками, так званими «іванами, нє помнящіми кревності «. Вперше ідентифікація особини злочинців за допомогою дактилоскопічної експертизи був проведена в Варшаві в 1909 р. та в Одесі в 1911 р. Слід також зупинитись на допоміжному методі ідентифікації злочинців — фотографуванні. Фотографія налічує майже півторастолітню історію. Її основоположниками є три винахідники: Жозеф Нісфоро Ньєпс, Луі Жак Дагер (Франція) й Фокс Талбот (Англія). Днем народження фотогафії вважається 7 января 1939 р., щодня Парижська Академія наук заслухала виступ Домініка Ф. Араго стосовно винаходу Дагера (закріплення зображення, яку було б отримане на срібній пластинці за допомогою парів йоду. Майже одночасно Талбот опублікував свій спосіб закріплення зображення за допомогою хлористого срібла. Пройшло декілька років, й новий винахід почали застосовувати в поліції. Перші відомі знімки були виготовленні в 1843 — 1844 в бельгійській тюрьмі Форест. Вже в 1864 р. на гроші зібрані за допомогою підписки, в м. Бобринці, відкрилось поліцейське фотографічне ательє. Алі усі ці випадки не створили ані системи, ані наукової бази для виникнення судової фотографії. Першу спробу створення правил впізнавальної зйомки зробив О. Г. Рейландер. Вагомий внесок у розвиток судової фотографії вніс А. Бертільон. Він сконструював декілька крупноформатних фотоапаратів для зйомки місця події злочину та спе-ціальну установку для впізнавальної зйомки злочинців. як уже згадувалось в цій роботі засновником судово-дослідної фотографії був Є.Ф.Буринський, який за допомогою винайдення методу підсилення контрастів поставивши на належний рівень дослідження документів. У судово-дослідній фотографії широке застосування отримали інфракрасні промені (відкриті В. Гершелем в 1800 р.), ультрафіолетові (І.Ріттер й У. Волластон 1801 р.), ренгеновське проміння (в 1895 відкрив німецький вчений В. Ренген), гамупромені (відкриті у XIX ст. П. й М. Кюрі). Окрім розвитку окремих напрямків криміналастики, необхідною на мою думку є характеристика тихий криміналістично-експертних закладів, що існували в кінці ХІХ ст.. Після судовою реформи 1864 р. до проведення досліджень залучались «обізнані «люди із числа лікарів, поліцейських, професорів, учителів, котрі малі «спеціальні пізнання й набули особливого досвіду ». як уже зазначалось медичну експертизу проводили лікарські управи, експертизи в спавах підробки грошових знаків — Експедиція заготовлення державних паперів, в окремих випадках Центральна хімічна лабораторія Міністерства фінансів. Досить часто при проведенні складних експертиз звертались до Академії наук, Яка здійснювала переважно дослідження судово-медичного та хімічного характеру. З 1912 р. в великих містах були створені кабінети науково-судових експертиз зокрема такі кабінети були створені в Одесі й Києві. Кабінети складались із трьох відділів: фотографічного, кримінальнотехнічного, та хімічного. Особливу систему криміналістичних закладів становили кримінальнореєстраційні підрозділи поліції. перший такий заклад був створений в 1890 р., як антропометрична станція. У 1892 відкрилось ще 12 подібних станцій єдина із які був на територї України — це Одеська анторпометрична станція, й лише в 1901 р. така станція був створена в Києві.В цих бюро за допомогою антропометрії та частково дактилоскопії проводилася реєстрація та ідентифікація злочинців. Слід зазначити, що в Росії дактилоскопія не був належним чином оцінена й розглядалась, як допоміжний метод до антропометрії. Хоча можна відмітити, що мало по малу по ініціативі окремих посадових осіб (начальник Києвської сискної поліції - колежський секретар Г. М.Рудой) дактилоскопія зайняла належне місце серед методів ідентифікації злочинців. З метою поширення позитивного досвіду та уникнення помилок в криміналістиці проводяться із «їзди експертів-криміналістів. перший такий із «їзд був проваджень 1−9 июля 1915 р. в Петрограді. Його учасниками були керівники кабінетів науково-судових експертиз, помічники, окремі судье, медики судові слідчі. Наука криміналістика й судові-експертні установи в Україні по справжньому почали створюватись лише после скасування старих судових установ. 3 грудня 1918 р. декретом Тимчасового робітничого-селянського уряду України був створена Всеукраїнська Надзвичайна комісія, 14 лютого 1919 р. було б прийняте «Тимчасове Положення про народні суди й революційні трибунали », а 1 березня 1919 р. — про Народний комісаріат юстиції (НКЮ), який контролював діяльність судів та слідства. Для ціого в структурі юстиціцї було б створено контрольно-слідчий відділ. 16 апреля 1919 р. Рада Народних Комісарів УСРР також прийняла декрет «Про організацію карного розшуку », який не лише закріпив правове положення уже діючих у деяких містах карно-розшукових установ, але й і визначив на територї держави єдину організацію карного розшуку. Карний розшук УСРР був підпорядкований НКЮ й в структурному відношенні складався із судово-карного розшуку, в обов «язки якого входило вжиття оперативно-розшукових заходів й судово-карної міліції, на якої покладалось проведення дізнання. 3 апреля 1920 р. РНК УСРР прийняла «Положення про організацію відділів карного розшуку », яку закріпило в Україні аналогічне, прийнятим у РСФРР, організаційно-правових форм побудови апарату карного розшуку. Тепер він був складовою частиною міліції й переходив у підпорядкування НКВС. Розшук злочинців в основному здійснювався за ознаками словесного портрета, для чого був прийнята «Інструкція по складанню словесного портрета », рекомендовані правила фотографування злочинців й трупів сигналітичним методом. У 1922 р. губернські відділи розшуку були обладнанні засобами дактилоскопіювання й фотографування. У Україні формувалась єдина дактилоскопічна десятипальцева картотека, в якій карти класифікувались за основною й додатковою формулою Гальтона-Генрі. Незважаючи на важкі умови Укрцентррозшук та місцева влада приймали міри по підготовці кадрів, проводили спеціальні курси для підвищення майстерності співробітників карного розшуку із окремих напрямків практичної діяльності, швидкими темпами формувалась професійна бібліотека. Постановою РНК УСРР від 10 червня 1923 р. у містах Києві, Харькові, Одесі були створені кабінети науково-судової експертизи, котрі відновили свою роботу на базі раніше діючих кабінетів. Крім виконання експертиз при розслідуванні конкретних злочинів смердоті були вол «язані вести науководослідну роботу. 1925;го р. ці кабінети були перетворені на інтитути науковосудової експертизи. Можна із впевненістю сказати, що характерезуючи розвиток криміналістики не можна згадати усі віхи історії, так як криміналістика настільки багатогранна наука, якої не можна охопити темою данної роботи. Тому не слід забувати про окремі дослідження стосовно розвитку того чи іншого напрямі криміналістики. Необхідно, ще в декількох словах дати оцінку сучасному стану криміналістики. Наступного дня розвиток та впровадження криміналістичних знань заговорили українською у «язаний із діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедрами окремих університетів, діяльністю експертнокриміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ. Зараз, в системі Міністерства юстиції України функціонує три інститути судових еспертиз, одна криміналістична лабораторія й біля десяти філій в які виконуються різноманітні експертизи. Міністерство внутрішніх справ України має мережу експертних криміналістичних підрозділів. У кожному обласному й міському УВС функціонує експертно-криміналістичний підрозділ (відділ, відділення, група), а Міністерстві внутрішніх справ України — Експертно-криміналістичне управління й Криміналістичний центр. Співробітники криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ виступають як експерти в суді чи фахівці при виконанні слідчих дій. Експертні криміналістичні підрозділи є у Служби Безпеки України й військових округах Міністерства оборони України. Ці лабораторії виконують в основному попердні дослідження при виконанні дізнання й попереднього слідства, а також деякі види нескладних криміналістичних експертиз. Підводячи підсумки можна визначити наступні положення :

1. Криміналістика — багатогранна наука, котра межує із багатьма іншими науками. Тому розвиток й впровадження криміналістичних знань заговорили українською у «язаний в деякій мірі із ровитком окремих галузей спеціальних знань.

2. Наступного дня не існує єдиного визначення, що таке наука криміналістика. Найбільш прийнятним на мою думку є наступне визначення, «Криміналістика — наука, що вивчає закономірності утворення, виявлення, збирання, дослідження й використання слідів кримінально-релевантних подій, із метою ідентифікації (в широкому розумінні цого слова).

3. Історію розвитку криміналістики, можна поділити за різними критеріями : — за часовим критерієм: а) до середини ХІХ ст. (до реформи 1864 р.).

б) із середини ХІХ до початку ХХ ст.

в) криміналістика ХХ ст.

— за напрямком розвитку спеціальних знань: а) розвиток методів криміналістичної реєстрації ;

б) розвиток судової медицини;

в) розвиток судової таксикології;

р) розвиток судової балістики;

буд) розвиток криміналістичної одорології;

е) розвиток інших напрямків криміналістики;

— за розвитком наукових знань: а) донаукова криміналістика;

б) криміналістика на базі наукових методів;

— за групами країн в які проходив розвиток криміналістики :

а) Австрійсько-німецький — достатньо високий рівень розвитку криміналістики (теорії).

б) Франко — італійський — криміналістика — це наука про криміналістичні засоби, що використовуються слідчими;

в) Англо-саксонський — криміналістика має прикладне значення, котра вивчається в спеціалізованих поліцейських академіях (обмежана кількість загально-теоретичних досліджень);

г) Східноєвропейський (радянський) — достатньо високий рівень, порівняно із іншими напрямами, теоретичних розробок в області науки, але й недостатній рівень технічного забезпечення;

4. Історія розвитку криміналістики дозволяє краще зрозуміти витоки, соціальну функцію та тенденції розвитку криміналістики.

5. Необхідно відмітити, що історія розвитку криміналістики на Україні на сьогоднішній день недостатньо розвинута й потребує детального аналізу.