Хорхе Луїс Борхес. 
Історія вічності

Хорхе Луїс Борхес. Історія вечности

Произведения, ввійшли до цикл «Історія вічності», об'єднані передусім інтересом автора, їх відрізняють свої особливості, якась циклічність, повторюваність подій у часу, замкнутость…

Один з розповідей, включених в «Історію вічності», — «Наближення до Альмутасиму».

Рассказ представляє собою щось на кшталт рецензії на що з’явився Бомбеї в 1932 р. роман, написаний адвокатом Світом Бахадуром. Герой роману, яке ім'я жодного разу названо, — студент права в Бомбеї. Він відійшов від релігії своїх — ісламу, але результаті десятої ночі місяці мухаррама перебувають у гущі бійки між мусульманами і індусами. Три тисяч чоловік б’ються, і студент-вольнодумец, вражений цим, втручається у боротьбу. У відчайдушною бійці він вбиває (чи думає, що вбиває) індуса. З’являється кінна поліція, і приймається бити всіх. Студентові вдається втекти майже з-під кінських копит. Він добирається до околиці міста Київ і, перелізши через огорожу, перебувають у запущеному саду, в глибині якого височіє вежа. Зграя собак з вовною «місячного кольору» кидається нею через чорних кущів. Переслідувана студент шукає порятунку у вежі. Він вибігає по залізної драбині, де бракує кількох сходинок, і виявляється на пласкою даху з зяючим криницею у центрі. Там він зустрічає знеможеного людини, який зізнається, що його заняття — красти золоті зуби трупів, котрі з ніч залишають у вежі. Розповідає він і мерзотні речі, люто говорить про якихось людей із Гуджарата. Удосвіта знесилений студент засинає, а прокинувшись, виявляє, що злодій зник, і з ним — кілька цигарок та срібних рупій студента. Згадуючи про минулої ночі, студент вирішує загубитися у Індії. Він розмірковує у тому, що спромігся вбити идолопоклонника, але з тим не знає, хто більш прав — мусульманин чи ідолопоклонник. З голови в нього не було виходить назва «Гуджарат», і навіть ім'я певної «малкасанси», жінки з касти грабіжників, яку з особливою злістю обрушувався грабіжник трупів. Студент дійшов висновку, що злість такого мерзенного дозволить бути прирівняно до похвали, і вирішує — без особливої надії — відшукати цю жінку. Помолясь, студент неквапливо поринає у путь.

Далее в розповіді з’являється безліч дійових осіб, а пригоди студента тривають на низинах Паланпура, однією вечір й одне ніч герой затримується у кам’яних воріт Биканера, він бачить смерть сліпого астролога в передмісті Бенареса, стає учасником змови в Катманду, молиться і блудить серед чумного смороду Калькутти, спостерігає народження дня на море з контори в Мадрасі, спостерігає помирання дня на на морі з балкона у штаті Траванкор і замикає орбіту відстаней й років у тому Бомбеї за кілька кроків від саду з собаками місячної масті. Невіруючий і який утік з батьківщини студент потрапляє у суспільство людей найнижчого штибу і пристосовується такого життя. Несподівано помічає у одному з те, які покидьків якесь пом’якшення: ніжність, захоплення, мовчання. Студент здогадується, що сама його співрозмовник не має змоги зробити такий раптовий злет, отже, у ньому позначилося дух якогось друга чи друга його друга. Роздумуючи з цього, студент дійшов містичному переконання: «Десь землі є людина, від якої цей світ виходить; десь землі є людина, тотожний цьому світу». І студент вирішує присвятити життя пошукам цього человека.

Он ловить слабкі відблиски, які ця душа залишила в душах інших: на початку — легкий слід усмішки чи слова; наприкінці — яскраве горіння розуму, уяви і доброти. Принаймні того як виявлені студентом люди виявляються дедалі більше близько знайомими з Альмутасимом, частка його божественності дедалі зростає, але зрозуміло, що це лише відображення. Перед Альмутасимом студент зустрічає привітного і життєрадісного книгопродавця, а проти нього — святого. Після багаторічних мандрівок студент перебувають у галереї, «у якої двері і дешева циновка з безліччю бус, а й за нею сяйво». Студент запитує Альмутасима. Чоловічий голос, неймовірний голос Альмутасима, запрошує його ввійти. Студент відсуває циновку і проходит.

На цьому завершується виклад самого тексту і звідти прямують деякі критичні зауваження: Світ Бахадур Алі писав роман як алегорію: Альмутасим — це символ Бога, а етапи шляху героя — це у певною мірою щаблі, пройдені душею в містичному сходженні. За деякими з описів можна судити, що Альмутасим повинен навіювати ідею єдиному Бога. У першій сцені роману можна знайти аналогії з розповіддю Кіплінга «У міської стіні». Слід зазначити, що є якісь точок дотику роману з «Бесідою птахів» Фаридаддина Аттара. Зміст цієї поеми перського містика ось у чому: прилетівши здалеку цар птахів Симург (яке ім'я означає «Тридцять птахів») зронює у центрі Китаю чудове перо, і птиці, які від анархії, вирушають з його пошуки. Вони долають сім долин чи морів. Чимало понять з мандрівників зрікаються пошуків, багато гинуть. Пройшовши очищення, лише тридцять птахів вступають на гору Симурга. Ось вони бачать його, і це можна зрозуміти, що які й є Симург І що Симург — кожна з яких й вони разом. Точками зустрічі з романом Миру Бахадура Алі вважатимуться кілька слів, приписуваних Альмутасиму, які розвивають сказане колись героєм, це (і інші туманні аналогії) може бути позначенню тотожності шуканого і шукає, означати тотожність шуканого і шукає, означатиме, що остання впливає першого. У одній з голів міститься натяк те що, що Альмутасим і є той «індус», якого студент, як йому здається, убил.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.