Межкультурная комунікація, мовна варіативність сучасний білінгвізм

Межкультурная комунікація, мовна варіативність сучасний билингвизм

Г. М. Вишневская По з даними ряду дослідників, билингвов (двомовних) у світі, ніж монолингвов, отже, білінгвізм в світі можна припустити дуже поширеним явищем. Відомо, що до нинішнього моменту дитячий білінгвізм охоплює майже половину дітей на планеті [12]. Можна припускати, що ця тенденція зростатиме й далі. Білінгвізм став однією з найяскравіших явищ міжкультурної комунікації, обумовленою як «спілкування людей, що представляють різні культури «[11. С.14]. Таке спілкування відбувається, зазвичай, з допомогою язика-посередника, яким користуються представники різних мовних сообществ.

Как справедливо зазначав Едвард Сепир, подібно культурам, мови нечасто трапляються «самодостатніми »: «Потреби спілкування змушують які говорять однією мовою розпочинати безпосередній чи опосередкований контакти з розмовляючими на сусідніх і культурно домінуючих мовами «[10. С.173]. Зараз, як ніколи, цивілізований світ потрібен єдиний для мові міжнародної комунікації у зв’язку з бурхливим розвитком планетарного співтовариства. З низки соціально-історичних причин англійська мова віддавна випередив й інші мови по поширенні й популярності світу і став загальним «lingua franca «більшості країн. Підвищення ролі англійської мови світі називають «інтелектуальної катастрофою «[19] у зв’язку з витісненням роль інших мов або у зв’язки й з «інтервенцією «елементів англійської мови мовні системи інших мов таки. Багатовікова цілеспрямована політика експорту англійської у багато країн світу, що виходила насамперед із імперських інтересів Великобританії минулого [24], а також сучасна політика виключно англійської (The politics of English Only) [17] в англомовних країнах із багатонаціональним населенням (наприклад, США) призвела до ще більше інтенсивному розвитку білінгвізму і створенню цілої серії варіацій на задану тему англійської - його численних варіантів, відомих під назвою New Englishes чи World Englishes [19].

Языковая варіативність, викликана контактом англійської з безліччю мов світу, заслуговує пильної уваги учених головним чином тому, що соціальний ефект цього явища дуже важливий. У, наприклад, англійська мова, використовуваний іммігрантами у суспільстві, маркований значним впливом їх рідної мови. Акцент в англійської промови іммігрантів має сильний негативний социально-коммуни-кативный резонанс. Підвищені вимоги до володінню нормативної англійською мовою прийому працювати породили створення безлічі інституцій у США, зайнятих виправленням небажаного акценту у мові людей, вихідцями з інших країнах, змушених опановувати «офіційним англійським «(Official English) задля забезпечення успішну кар'єру в американському суспільстві [17]. Багато іноземні вчені зайняті вивченням «синдрому іншомовного акценту «[17, 18, 19, 20, 21] у зв’язку з потребою розробки сучасних технологій зменшення ступеня «чужого якості «у мові (Foreign Accent Improvement, Foreign Accent Reduction, Foreign Accent Syndrome, Foreign Accent Management, etc.). Іншомовний акцент є одним із найпоширеніших явищ мовної варіативності, можна побачити у мові некорінного населення багатьох країн.

Языковая варіативність розглядається лінгвістами як об'єктивне іманентний властивість мовної системи, що зачіпає все виділені у мові підсистеми і одиниці в плані форми та змісту, в синхронії і діахронії, і навіть внутрісистемні взаємини спікера та відносини «язык-внешний світ ». Проте поняття варіативності перестав бути власне лінгвістичним. Воно застосовно при розгляді структури та функціонування різних галузей дійсності. На одній з представницьких вітчизняних конференцій, присвячених проблемі мовної варіативності [5], зазначалося, термін «варіативність «визначається вченими по-різному: «часткова мінливість », «спроможність до видозміні «, «процес видозміни «тощо. буд. Неодмінною основою варіативності є певний інваріант, зберігає тотожність себе у серії видозмін об'єкта (предмета, явища чи відносини) і який би цю серію в тотожність вищого рангу. Явища мовних змін пронизують всієї системи мови та її реалізацію у мові. У будь-якій мові постійно відбуваються видозміни подробиць за збереження головного (загального, інваріантного). Відповідно до теорії «мовного дрейфу », запропонованої Сепиром, мову рухається в часі та просторі зі свого власному перебігу, індивідуальні варіації промови рухаються у певному напрямі, предопределяемом «дрейфом «мови: «У мовного дрейфу є свій напрям… у ньому закріплюються ті індивідуальні варіації, які рухаються у напрямі, аналогічно, щойно деякі руху хвиль в бухті відповідають припливу і відливу. Дрейф мови здійснюється через неконтрольований розмовляючими підбір тих індивідуальних відхилень, які відповідають якомусь предопределенному напрямку «[10. С.144].

Основные поняття теорії варіативності відбито у термінах «варіативність », «варіантність », «варіювання », «варіант », «інваріант », «константность », «норма «(див. роботи Л. В. Щербы, Г. П. Торсуева, О. С. Ахмановой, У. М. Солнцева, У. Р. Гака, Ю. М. Скребнева, У. М. Ярцевої, М. Я. Блоха, Про. І. Бродович, Д. А. Шахбаговой, Еге. Сепира, У. Лабова, Л. Р. Хабер, У. Вольфрама та інших.). Перші дві терміна зазвичай вживають синонимично. Вирізняють їх широке й вузьке тлумачення. А ось варіативність у сенсі позначає будь-яку мінливість, модифікацію. За такої розумінні, немає потреби у протиставленні варіанта інваріанта. У вузькому сенсі варіативність окреслюється «характеристика засобу існування і функціонування одиниць мови в синхронії «[9]. Тут розглядається дихотомія «вариант-инвариант », де інваріант виступає як абстракції, носія ознак класу, відволікання від конкретно реалізованого набору варіантів. Д. А. Шахбагова [13] вживає терміни варіативність варіантність диференційовано. У цьому розглядаються два виду варіювання: варіювання мовної системи та варіювання одиниць мови — зафіксовані у виділенні двох пар протиставлень: «вариативность-целостность », «вариантность-константность ». Такий підхід забезпечує концентрацію уваги дослідника на незмінних властивості мови, з його тотожність себе в часі та просторі.

Можно, з погляду, розглядати варіативність, на відміну варіантності, як динаміку, процес розвитку та зміни мови, а варіантність — як наслідок варіативності (динамічних змін — у мові), знаходить свій відбиток у самої системі мови та яка у поєднаному наявності певних варіантів даного мови. А ось варіативність завжди свідчить про наявність здатність до видозміні, у мові це найяскравіше виявляється у мовній експресії. Варіантність вже зафіксовано у мові, варіативність ж має потенційної двигуном, яка постійно живе і ті чи інші мовні изменения.

Современные мови результат цілого ряду внутриязыковых і внеязыковых змін. Багато вітчизняних і зарубіжних роботах лінгвістів з історії мови говориться про варіативності і динамізмі мовних змін [6, 10]. Динамічна сутність мови у певних законах фонетичної, лексичній і граматичної варіативності у кожному конкретній мові. Реальні механізми мовних змін визначаються як лінґвістичними, і экстралингвистическими чинниками.

Все живі мови постійно перебувають у процесі змін. А ось варіативність властива одиницям різних рівнів: лексичного, морфологічного, фонологічної і т.д. Особливо цікава собою мовне варіювання на фонетичному рівні промови, схильному до впливу безлічі як лінгвістичних, і экстралингвистических чинників.

Среди чинників лінгвістичної варіативності найчастіше відзначають такі: 1) соціолінгвістична варіативність (вплив соціальних змін соціальної мобільності в розвитку мови, включаючи рівень соціальних взаємин держави і рівень офіційності тощо. буд.), 2) текстуальна варіативність (взаємодія жанру, й теми тексту, його лінгвістичної експресії, що включає ситуацію дискурсу і спосіб передачі), 3) регіональна варіативність (розбіжності й подібності регіональних різновидів мови, включаючи явища мовного контакту), 4) індивідуальна вариативность.

Особое якість промови говорить, обумовлене взаємодією фонетичних систем контактуючих мов, є одним із виявів варіативності мови. А ось варіативність, викликана мовним контактом чи інтерференцією двох або більш мовних систем, створює ефект «чужого якості «промови, так званої «іншомовним акцентом «[15, 17, 20, 21].

Изучение мовних змін — у промови билингва, викликаних фонетичної інтерференцією, особливо важлива з погляду її комунікативного ефекту. Ставлення носія мови произносительной варіативності мовлення також варіативно (він може бути полюсно протилежно — позитивно чи негативно) і від всього комплексу його власних соціальних, культурних, політичних, національних інтересів та інших особистих переконань, асоціацій і забобонів, і навіть від його мовного досвіду. Произносительная сторона мовної комунікації (в частковості, акустичні параметри голосового тону, темпу говоріння, тембру) виконує провідної ролі у формуванні судження стосовно особи співрозмовника. Носій мови виявляє приналежність билингва в іншу мовної спільності колись лише характеру його вимови, тобто особливої фонетичної забарвленістю промови, викликаної интерферирующим впливом фонетики рідної мови говорить. Акцент як мовна характеристика говорить є найважливішим показником ідентифікації особистості говорить у процесі мовної комунікації [4, 21].

Первоначально термін «акцент «(латів. «accentus «наголос) пов’язували з виділенням окремих елементів серед промови (гласних звуків, складів, слів, частин фраз) голосом. У сучасному лінгвістиці термін «акцент «використовується як стосовно ударению в слові чи у фразі, але й описи особливого характеру вимови говорить, не володіє загальноприйнятої произносительной нормою даного мови. Раніше для характеристики відмітних фонетичних особливостей промови людини використовувалися слова «`говір », «го`воря », «`догану ». Існуючий нині термін «іншомовний акцент », зазвичай, пов’язують із особливостями вимови говорить чужою мовою. Використовується ще й термін «місцевий акцент «для характеристики диалектального вимови, відмінного від літературної произносительной норми рідного языка.

Изучение особливостей вимови людини може стати предметом вивчення окремого розділу науки, що можна назвати «детективної лінгвістикою ». Фонетика звучала промови містить великий обсяг інформації про котра говорить, яку носій даного мови може легко «розшифрувати », оскільки вона має природним задарма «туземця «- мовним слухом, що виховані у культурі даного мови. Особливості вимови неповторні в кожного людини, проте саме ми дізнаємося легко голоси людей по телефону. Характер звучання промови відбиває освітній рівень людини, а тому ми легко відрізняємо мова інтелігентної людини від промови грубої, некультурною. Носій мови моментально фіксує слухом і пізнає «чуже якість «у мові говорить (хоча й може визначити природу іншомовного акценту, тобто його тип). У цьому вся виявляються унікальні властивості мовного слуху людини, вихованого на слуховому досвіді рідної мови. Саме завдяки мовному слуху можна скласти фонетичний портрет людини, в якій відбито індивідуальні, соціальні, територіальні, класові, національні характеристики його мовленнєвій культурі.

Произносительный акцент є мовним феноменом. Відхилення від произносительной норми в нерідний промови говорить, з одного боку, мають певної специфікою, що відбиває мовну (національну, соціальну, територіальну) приналежність людини, говорить з акцентом. Але акцентна мова одночасно маркірована і загальними ознаками, притаманними будь-якої людини, говорить на нерідному мовою й не володіє їм у досконало через відсутність автоматизованих навичок говоріння, з певного психологічного бар'єра під час переходу на нерідну мову в мовному спілкуванні і з деяких інших причин, поки що недостатньо вивчених. Як загальні, і специфічні ознаки порушення произносительной норми у мові билингва на придбаному мові складають у сприйнятті і мовному свідомості носія мови загальне полотно акцентної промови (промови, забарвленою акцентом). Ці спостереження отримані на матеріалі багатого досвіду іноземної мови різномовних аудиторіях [22]. Відхилення в вимові спостерігаються як у сегментном (звуковому), і на сверхсегментном (просодическом) рівнях звучала промови. Випадки мовних порушень на граматичному і лексичному рівнях належать до поняттю «контамінація промови » .

Акцентная мова характеризується як спотворенням произносительной боку промови, у ній відбито прагнення билингва до сверхгенерализации, до спрощення використовуваних ресурсів произносительной системи набутого мови внаслідок недостатньо вільного володіння ним. Таке спрощення наводить билингва для використання обмеженого набору фонетичних та інших мовних засобів у нерідний мови і, як наслідок, посилення ефекту іншомовного акценту. Акцент у мові билингва проявляється у комплексі основних та супутніх ознак порушення произносительной норми, як загального, і специфічного властивості.

Нельзя не помітити, що відхилення від кодифікованою норми простежуються промови носіїв мови, що характеризується так званим «місцевим акцентом », вони також може мати системного і сталого характеру. Деякі відхилення від норми у мові носіїв мови засвідчують про рівень мовленнєвій культурі людини. Багато мовні порушення мають випадковий характер. Вони може бути обумовлені ситуацією спілкування, загальним емоційним станом говорить, його ставленням до співрозмовника, і навіть індивідуальними властивостями промови. Відхилення від норми простежуються дитячої промови рідною, особливо у початковий період формування та становлення мовних норм. Проте, по справедливому думці У. А. Виноградова, «як далеке від літературної норми ні відхилялася б мова дитини, вона стає нам акцентної «[3. С.14]. Відхилення від кодифікованою норми представлені у промови билингва у найбільш концентрованому вигляді у початковій стадії засвоєння нерідної мови. «Чуже якість «промови асоціюється у свідомості носія мови при сприйнятті такий промови з «не нормою », складової певну модель акценту: «російський акцент », «англійський акцент », «німецький акцент », «балтійський акцент », «кавказький акцент «тощо. д.

Акцент — категорія динамічна. Йдеться билингва проходить кілька стадій розвитку на процесі засвоєння їм нерідної мови за шкалою — від сильного акценту до ледь помітного. Ситуація двомовності характеризується різної «ступенем свободи «говорить використання нерідної мови як засобу спілкування. До завдань лінгвістичного описи іншомовного акценту входить встановлення політики та опис комплексу ознак, складових специфіку звучання конкретного типу акценту, і навіть ступеня прояви акценту, тобто його на шкалою акцентної промови [4].

В ситуації двомовності формування фонетичної боку промови билингва відбувається як лише на рівні речепроизводства. Якість звучання на нерідному мові залежить від адекватності сприйняття билингвом особливостей вимови нерідної мови. Ідея того що в говорить «фонологічної сита «рідної мови, крізь який він пропускає звуки чужої мови, розглядалася в працях Л. У. Щербы, Є. Д. Поливанова, М. З. Трубецького. Вчені вважали, що фонетичні уявлення рідну мову «заважають «адекватному сприйняттю чужій фонетики і породжують лише на рівні виробництва промови явища іншомовного акценту в вимові. Мовна комунікація — двосторонній процес, що передбачає як говорення, а й слухання. Розвиток розмови між коммуникантами залежить від рівня взаєморозуміння між ними, від своїх здібності адекватно сприймати повідомлення. У разі інтерференції мовна активність билингва зазвичай значно знижена проти природними умовами спілкування рідною разом й характеризується замедленностью дії механізмів сприйняття й породження промови. Увага билингва у процесі мовного спілкування з носієм мови більше спрямоване на мовну форму промови співрозмовника, до пошуку прямого сенсу висловлювання, аніж його прихований сенс, залежить від ситуації спілкування, відносини співрозмовника до партнера по комунікації та інших экстралингвистических чинників. Адекватна реакція билингва на мова носія мови є необхідною передумовою активного двостороннього контакту у процесі спілкування. Прогнозування як механізм мовного дії недостатньо сформований у билингва, він функціонує уповільнена не дає того переваги, що забезпечує прогнозування гаразд: точності й діють швидкості скоєного дії. Разом про те нездатність оцінити лінгвістичну ситуацію призводить до зниження можливості сприйняти індивідуальне своєрідність промови, оцінити її промовистість і воздейственность. Хороше володіння іноземну мову лише з рівні продукування промови не забезпечує готовності билингва до брати участь у мовному спілкуванні. Відсутність досвіду сприйняття згубленою іноземної мови билингвом заводить його спілкування з носієм мови у безвихідь і, створює негативний комунікативний эффект.

Социальная значимість акценту у мові говорить невипадково привертає мою увагу багатьох зарубіжним дослідникам [17, 18, 20, 21, 22]. У виконанні вітчизняної лінгвістиці ця сторона акценту доки остаточно усвідомлено. Однак питання підвищення культури мови спілкування в багатонаціональній російському суспільстві рано чи пізно змусять мовленнєвий співтовариство уважніше поставитися до феномену акцентної промови. Вивчення впливу «чужого якості «промови на партнера зі спілкування є одним із найважливіших проблем міжкультурної комунікації. Найчастіше акцент оцінюється носієм мови негативно, оскільки сприйняття промови билингва, насиченою «перешкодами «(акцентными помилками, відхиленнями від норми), утруднено і призводить до їх зниження зацікавленості носія мови в акті спілкування. Невипадково З. І. Бернштейн розглядав неприйняття іншомовного акценту як неусвідомлену форму «протесту проти примусу до непродуктивною витраті розумової енергії «[1. С.18]. З іншого боку, відомий і випадки позитивного впливу іншомовного акценту на носія мови, коли невеликі відхилення від норми у мові билингва не утруднювали сприйняття його мови, отже, та інформаційний процес комунікації. За невеликої ступеня акценту деяке своєрідність промови говорить може призвести до поліпшенню комунікації. Особливості звучання голоси співрозмовника є багатим джерелом інформації для коммуникантов і часом відіграють вирішальну роль забезпеченні успішності міжкультурного общения.

В сучасної міжкультурної комунікації дедалі більше раcпространение починають набувати різноманітні форми письмовій комунікації, яка відкриває людей великі можливості розширення й поглиблення спілкування. У цьому плані ефект поганого чи «чужого «якості промови на листі також має серйозні комунікативні наслідки. Треба сказати, що з які вивчають англійська мова особливо гостро постає проблема «англійського спеллинга ». З низки історичних причин англійське правопис має великий варіативністю. У одному зі звітів американського бюро досліджень з вдосконаленню орфографії стверджується [23], що лише одиниці слова містять фонемно-графемные відповідності: більш як третина слів американського англійського мають більше варіанта прийнятого вимови, більшість звуків має кілька радикальних способів написання, понад половина слів мають у своєму написанні невимовні («німі «) літери, близько шостий частини містять подвійні літери, у тому числі вимовляється лише одне, більшість літер служать для написання кількох звуків, особливо що це стосується гласних, особливу труднощі представляє написання ненаголошених складів. Своєрідність фонемно-графемных відповідностей щодо англійської мові невипадково спричинило появу жарти про тому, що у англійській пишеться «Ліверпуль », а читається «Манчестер ». Основну проблему англійського спеллинга становить варіативність написання слів і варіативність передачі звуків на листі. Навіть сучасні англійці, свідчать деякі висловлювання на літературі, пишуть листи, маючи при собі орфографічний словник, оскільки правил правопису дуже багато, що й неможливо утримати у голові. Щоправда, з появою комп’ютера цю проблему багатьом «неписьменних », можливо, відпаде сам собою.

Очень часто в письмовій промови билингвов, при мовної інтерференції, виникають не лише помилки спеллинга. У плані міжкультурної комунікації країні цікавлять помилки на листі, мають соціокультурний характер. Термін «соціокультурна помилка «передбачає всі ті похибки чи недоліки письмовій промови, скажімо, російських, оволодіватимуть англійською мовою, що є наслідком відмінностей у соціокультурному сприйнятті світу. Соціокультурні помилки може бути кількох видів — помилки лише на рівні соціокультурних фонових знань, помилки лише на рівні мовної поведінки коммуникантов, помилки і натомість загальної культури письмовій промови [7]. Саме це групи помилок «видають «хто пише даному мові як у нерідному для нього. «Письмовий акцент «особливо наочно знаходять у переведень з російської англійський [14], під час написання документів, творів тощо. буд. Численні приклади інтерференції лише на рівні пропозицій і словосполучень виявляються під час письмового тестування англійської мови [8].

При навчанні іноземної мови важливо враховувати різницю між письмової та усної формою мови. Відомий англійський лінгвіст Девід Аберкромби [16] якось слушно зауважив, що з оцінки розмовної мови мають бути використані зовсім інші стандарти. Чинник варіативності в розмовної мови особливо сильний. Розмовна мова характеризується максимальної формою варіативності функціонування мовних коштів. Природний спонтанний розмова часто має ті якості невиразності, алогічності, неорганізованості, рясніє повтореннями і граматичними порушеннями. Для носіїв мови ці ознаки усній промови є очевидними, проте до билингва, говорить на нерідному мові, здається дивним, що природна мова носіїв мови рясніє порушеннями мовних норм. Билингв відчуває певною мірою мовно-культурній шок при перше з природною промовою носіїв мови. Ці відступу від норми природні нічого для будь-якого живої мови. Цей факт ні з жодному разі не суперечить важливості і необхідності вибору мовного стандарту для які вивчають іноземний язык.

При вивченні іноземних мов, тобто у ситуації засвоєння другого (нерідної) мови, необхідно знайомити студентів із його різними варіантами. Питання не у цьому, щоб студенти могли засвоїти кілька типів і стилів вимови (у кризовій ситуації штучного білінгвізму це практично недосяжно), суть у тому, що вони могли відрізняти на слух той чи інший варіант досліджуваного ними мови, і навіть відчувати стилістичну забарвленість речи.

Усвоение нерідної мови у кризовій ситуації штучного білінгвізму, тобто «поза відсутності відповідного мовного оточення «[15], робить вибір мовної норми принципово важливим. У той самий час штучний характер обстановки вивчення мови диктує використання стратегій і навчальних матеріалів, дають учням можливість живого знайомства із, як можна великим кількістю варіантів досліджуваного мови, з нормативними проявами варіативності у мові. Наш досвід викладання показує, що ознайомлення з мовної варіативністю досліджуваного мови разом із теоретичним поясненням фактів варіативності формує у учнів правильне розуміння динамічного характеру досліджуваного мови. Розуміння які навчаються законів варіативності і динамізму мови створює реальної картини його існування й развития.

Вариативность є дуже важливою лінгвістичним чинником з погляду навчання фонетиці нерідної мови. Для носія мови варіативність промови, обумовлена змінами темпу промови, під час переходу від неповного до повного типу вимови, на зміну стилю усного викладу є цілком природним явищем. Для вивчає іноземну мову ці зміни, тобто власне варіативність промови, мають дуже складне завдання. Навчання чужомовному фонетиці орієнтоване визначений тип вимови і стиль проголошення, а відступу від першого чи другої видаються для не носія мови «порушеннями », неприпустимими йому. Через війну, будучи укладеної «прокрустові ложа «норми вимови, який навчається індивід позбавляє своє мовлення тієї варіативності, що забезпечує відтінок природності промови, її експресивності. А ось варіативність — мовної процес, який відбиває здатність говорить людини до експресії, до свободи висловлювання думки і первісність почуттів в звучала промови. Варіантність, з погляду вивчає мову, може розглядатися чимось стабільне цьому синхронному зрізі мови, вже встановлений у ньому. Тож ми говоримо, що у англійській існують американський, британський і австралійський варіанти. Для вивчає іноземний мову важливо знати, якому варіанту мови вивчати, якому стилю, якому варіанту вимови обрати для даної соціально зумовленої ситуації, якому типу вимови б сприйняти як норму.

Изучение явищ інтерференції при мовному контакті є актуальним сучасної соціолінгвістики і методик навчання іноземних мов. Інтерес Вільгельма до цієї проблеми у руслі зазначених наук випадковий. У разі розширення і дедалі глибших перетинів поміж країнами й народами світу гостро постає питання ефективності комунікації для людей, носіями різних мов і культур культур. Найперша завдання учених у тому, щоб вивчити можливі шляхи підвищення ефективності мовної комунікації, досягнення повного взаєморозуміння між людьми.

В промови билингва, володіє двома мовами, відбувається взаємодія мовних систем, а й проявляється присутність двох різних культур. Межкультурная комунікація передбачає «адекватне порозуміння двох учасників комунікативного акта, які належать до різним національним культурам «[2. С.26]. У ситуації штучного білінгвізму, під час навчання іноземної мови у шкільному чи студентської аудиторії, мушу приділяти особливої уваги формування в учнів міжкультурної компетенції, яка сприяє створенню адекватного розуміння різниці між мовами культурами, розвитку інтуїції в інтерпретації реакції (позитивної чи негативною) носіїв мови за свої мовні вчинки, і навіть міцному освоєння правил мовної поведінки у «чужому соціумі, які б сприяти успішнішою комунікації і применшити ризик небажаних колізій в мовному міжкультурному спілкуванні.

Билингвизм як міжкультурної комунікації представляє безсумнівний інтерес як лінгвістів, так викладачів іноземних мов, яких в значною мірою залежить ефективність практики міжкультурної коммуникации.

Список литературы

Бернштейн З. І. Питання навчання вимову (Що стосується викладання російського мови іноземцям) // Питання фонетики і навчання вимову / Під ред. А. А. Леонтьєва, М. І. Самуйловой. М., 1975. З. 5 — 61.

Верещагин Є. М., Костомаров У. Р. Мова і «культуру. М., 1990.

Виноградов У. А. Лінгвістичні аспекти навчання мови. Вип. 2. До проблеми іншомовного акценту в фонетиці. М., 1976.

Вишневская Р. М. Білінгвізм та її аспекти. Іваново, 1997.

Всесоюзная конференція «Проблеми варіативності в німецьких мовами »: Тез. докл. М., 1988.

Гвоздецкая М. Ю. Мова і стиль древнеанглийской поезії. Іваново, 1995.

Кузьмина Л. Р., Сафонова У. У. Типологія соціокультурних помилок в англомовної письмовій промови російських учнів // Иностр. мови у шкільництві. 1998. № 6.

Солдатова М. У. Лінгвістичні основи тестування письмовій промови (на матеріалі екзаменаційних творів): Дисс. …канд. филол. наук. М., 1997.

Солнцев В.М. А ось варіативність як загальне властивість мовної системи// Зап. мовознавства. 1984. № 2.

Сэпир Еге. Обрані праці з мовознавства і культурології: Пер. з анг. М., 1993.

Тер-Минасова З. Р. Мова і межкультурная комунікація. М., 2000.

Чиршева Г. Н. Введення ЄІАС у онтобилингвологию. Череповец, 2000.

Шахбагова Д. А. Фонетична система англійського літературної мови — цілісність, стійкість, варіативність: Дисс. …д-ра филол. наук. М., 1986.

Шишкина Т. Р. Російський «акцент «письмовому перекладі (морфологічний рівень): Дисс. …канд. филол. наук. М., 1996.

Щерба Л. У. Фонетика французької. Л., 1939.

Abercrombie, David. Elements of General Phonetics. Edinburgh, 1967.

Crawford, James. Hold Your Tongue. N. Y., 2000.

Chreist F. M. Foreign Accent. N. Y., 1964.

Crystal D. English as a Global Language. Cambridge, 1997.

Giles. Evaluative reactions to Accents // Educational Review. 1970. # 22.

Honey, John. Does Accent Matter?: The Pygmalion Factor. L., 1989.

Norrish J. Language learners and their errors. London, 1983.

Phoneme-grapheme correspondences as cues to spelling improvement / A publication of the Bureau of research / Eds. Pauln R. Hanna, Jean P. S. Hanna et al. Washington, 1966.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.