Определение психодіагностики

Определение психодиагностики.

Психодиагностика — це направлення у практичної психодиагностике, а й теоретична дисципліна. Психодиагностику в практичному сенсі можна визначити, як встановлення психодіагностичного діагнозу — опис стану об'єктів, якими можуть виступати окрема особистість, група чи организация.

Психодиагностика складає основі спеціальних методів. Може входити складовою експерименту чи виступати самостійно, як метод дослідження або, як область діяльності практичного психолога, прямуючи у своїй на обстеження, а чи не на исследование.

Психодиагностика розуміється двояко:

В широкому значенні - зближується з психодиагностическим виміром загалом і може ставитися до кожному об'єкту, поддающемуся психодиагностическому аналізу, виступаючи, як виявлення і вимір його свойств;

В вузькому значенні, більш розповсюдженому — вимір індивідуально — психодіагностичних властивостей личности.

В психодиагностическом обстеженні можна назвати 3 основних этапа:

Сбор данных.

Переработка і інтерпретація данных.

Вынесение рішення — психодиагностический діагноз і лікувати прогноз.

Психодиагностика як наука визначається, як область психології, котра розробляє методи виявлення й вимірювання індивідуально — психологічних особливостей личности.

Как теоретична дисципліна, психодіагностика оперує перемінними і постійними величинами, котрі характеризують внутрішній світ людини. Психодіагностика з одного боку, це спосіб перевірки теоретичних побудов, з другого — конкретним втіленням теоретичних побудов — спосіб руху від абстрактної теорії, від узагальнення до конкретного факту.

Теоретическая психодіагностика спирається на основні засади психологии:

Принцип відображення — адекватне відбиток навколишнього світу забезпечує людині ефективну регуляцію його деятельности;

Принцип розвитку — орієнтує вивчення умов виникнення психічних явищ, тенденції зміни, якісні ці характеристики цих изменений;

Принцип діалектичній зв’язку суті Доповнень і явища — дозволяє побачити взаємне зумовлювання цих філософських категорій на матеріалі психічної реальності за умови їхнього нетождественности;

Принцип єдності свідомості людини та діяльності - свідомість і психіка формуються у діяльності людини, діяльність одночасно регулюється свідомістю і психикой;

Личностный принцип — жадає від психолога аналізу індивідуальних особливостей людини, обліку його конкретної життєвої ситуації, його онтогенеза.

Эти принципи покладено основою розробки психодіагностичних методик — способів отримання достовірних даних над реальним змістом змінних психічної реальности.

Возникновение психодіагностики, як науку й основні етапи її развития..

История сучасної психодіагностики починається з першого чверті ХIХ в., тобто. початку клінічного періоду у розвитку психодіагностичних знань. Лікарі - психіатри розпочали у клініках систематичні контролю над хворими, записуючи і аналізуючи результати своїх наблюдений.

В цей час з’являються такі методи психодіагностики, як спостереження, опитування, аналіз документів. Але це методи носили якісний характер, тому з одних і тим самим даним різні лікарі часто робили різні выводы.

Только у другій половині ХIХ в., коли німецький психолог Вундт створив найпершу у світі психодиагностическую лабораторію, де у цілях психодіагностики почали застосовувати технічні пристрої і прилади, методи психодіагностики придбали кількісний характер.

Тогда само було відкритий основний (базальний) психофізичний закон Вебера.

Проводя експерименти на розрізнення терезів, довжини ліній і висоти акустичного тону, Вебер встановив, причетне ледь помітного зміни подразника dI для її вихідному значенням I є незмінною, тобто. dI/I = constanta.

Согласно закону Вебера диференціальний поріг чутливості - є якась стала частина величини вихідного подразника оскільки має збільшитися чи зменшений у тому, щоб отримати ледь помітну трансформацію ощущения.

Открытие закону Вебера дозволило виміру психодіагностичних явищ. Відповідно до цим законом основним об'єктом виміру стали відчуття людини, і тривалий час практична психодіагностика обмежувалася виміром ощущений.

Современные методи психодіагностики, що стосуються основних психодіагностичних процесів, властивостей і станів людини, почали з’являтися наприкінці ХIХ-начале ХХ в. тим часом активно розвиваються теорія ймовірностей і математична статистика, куди згодом ставали спиратися наукові методи кількісної психодиагностики.

В 1884 р. англійський психолог Гальтон заснував Антропометрическую лабораторію, однієї з цілей її стало отримання статистичних даних про людських здібностях. Через цей експеримент відбулося близько 10 000 чол. Він також в 1877 р. запропонував залучити до психодиагностике метод корреляций.

Современник Гальтона Фішер винайшов дисперсионный аналіз, а інший англієць Спирмен — факторний аналіз.

Первый статистично обгрунтований тест Біне виник 1905;1907 гг.

О 20-й рр стали з’являтися нові психодиагностические, зокрема інтелектуальні і особистісні тести, дозволяють проводити психодиагностику різних процесів і властивостей человека.

На 50−60-ті рр ХХ в. доводиться основне кількість різних психодіагностичних методик.

Современная психодіагностика виділилася на окрему область наукових кадрів і практичних психодіагностичних знань. Дедалі більше широке використання у психодиагностике знаходять сучасні методи математики фізики, а також електронної психодиагностики.

При підготовці цієї роботи було використані матеріали із російського сайту internet.