Терроризм — психологічні і політичні аспекты

Терроризмпсихологічні і політичні аспекти («Іноземна психологія «#10, 1998).

Хотя холодна війна закінчилася, її місце посіла інша, неоголошена війна — тероризм. У статті розглядаються: різні види тероризму; мотивація, яка веде людини до того що, щоб стати терористом; терористичні акції; тероризм, підтримувану державою; сучасне становище країн цієї неоголошеної війні.

ИСТОРИЧЕСКИЙ ПОГЛЯД.

Початок століття поклало край західному колониализму. Британська Імперія поступово розпадалася, дедалі більше втрачаючи свої колонії. Проте Британія зберігала значний вплив у Африці й продовжувала окупацію Палестини. Франція також ще панувала в Алжирі, який продовжувала вважати складовою метрополії.

С закінченням Другої світової війни почалася боротьба за незалежність. Національний рух набирала силу в усьому світі. Ізраїль і Алжир були винятком. Парадоксально, але першими терористами на Близькому Сході стали євреї, які боролися англійцям за створення власної держави щодо Святої Землі. З усього Близькому Сходу Англія й Франція почали сприймати як колоніальні агресори; США, колишні їх союзниками у Другій світової війни, сприймалися не краще. Зовнішньополітична експансія США перевищив на Близькій Схід у що свідчить стала результатом холодної громадянської війни, розпочатої майже відразу після закінчення Другої Першої світової. Радянський Союз перед поширював свій вплив країни Східної Європи — й намагався включити до своїх сателітів в Грецію й Туреччину. Йдеться Черчілля в Фултоні, освіту НАТО, залізну завісу позначили для країн необхідність опору імперської експансії СРСР. Холодна війна надовго визначила основних напрямів зовнішньої політики України США.

РАЗЫГРЫВАНИЕ КОМУНІСТИЧНОЇ КАРТИ.

В аналізований період Менахем Бегін і Абрам Штерн створили свої (терористичні) організації для боротьби з англійських колонізаторів в Палестині. Ними було скоєно численні терористичні акти проти англійців. Однак залишалися байдужими, відмовляючись засуджувати дії тих, кому вони називали. У цьому підтримувати терористів офіційно США — не могли, оскільки Англія була її спільницею. Через кілька років така сама ситуація в Алжирі, де для боротьби з французькими колонізаторами організували Фронт національного звільнення. І потім знову США постала дилема: підтримувати своїх союзників чи? Проблему чітко визначив молодий сенатор від Массачусетса Д. Ф. Кеннеди: як США можуть виконувати зобов’язання перед своїми союзниками, одночасно підтримуючи — запитував він, виступаючи з промовою 2 липня 1957 року (Кumamota, 1991). Так Ізраїль і Алжир перетворилися на серйозну зовнішньополітичну проблему Сполучених Штатів. Водночас СРСР отримав таку можливість називати західні держави і став підтримувати визвольні руху на регіоні. Тепер через небезпеку, що освободительнотеррористические руху стануть спиратися ось на підтримку СРСР, і США — не могли відмовити їм у своєму заступництві. Палестинські терористи (євреї в 194 748гг.) і Фронт національного звільнення Алжирі зуміли відмінно розіграти у відносинах США (Кumamota, 1991). Співпрацюючи з СРСР, отримали необхідну їм підтримку Сполучених Штатів діяли проти Англії та Франції, відповідно. Близькій Схід був однією з фронтів холодної громадянської війни, де США пручалися експансії СРСР. А от успіх будь-який терористичної організації прямо залежить від політичної підтримки сильної держави чи організації. Майбутнє Ізраїлю й Алжиру було великою мірою визначено світовим громадської думки. Терористів вважали, і отримали підтримку навіть інших країнах.

Со свого боку Радянському Союзі вдалося переконати мусульманських лідерів регіону на тому, що Америка є частиною західної колоніальної системи, панівною за їх країнами багато років. До того ж мусульмани не поділяють західного переконання, що економічне прогрес може поліпшити життя людей. Частина фундаменталістів вірить, що США є породженням нечистої сили, що має бути знищено. Проте їх головна мета — Ізраїль, повинен бути стертий з політичної карти світу. Інший метою, закріпленої до речі у вищій конституції Ірану, є створення єдиного теократичного держави Іслама, яке об'єднає всіх мусульман (Bodansky, 1993). Багаті нафтою країни Близького Сходу, хоч і мають великим економічним впливом, дуже слабкі у плані. Двадцять п’ять років як розв’язано Ізраїль боровся відразу із трьома сусідніми арабськими країнами й легко переміг в шість днів. Нещодавно іракські війська було розгромлено США за 100 годин. Оскільки арабських країн що немає серйозної військової силою, вони вдаються в іншу тактиці - тероризму.

ТЕРРОРИЗМ.

Как відзначалося вище, перше терористичний рух на Близькому Сході організували євреї в Палестині. Сьогодні, навпаки, Ізраїль одна із головних об'єктів терористичних актів; іншим об'єктом стали США. Основне питання, що виникає у зв’язку з проблемою тероризму, можна сформулювати так: що відрізняє борця за свободу чи революціонера від терориста? Певне думка з цього приводу нині несформоване тощо. Інше важливе питання, що у 1948 року не виникав, — як здійснюються терористичні операції? Існує безліч видів тероризму, і може мати безліч проявів. Це уподібнює його вірусам: відомо безліч вірусів, і можуть послужити причиною появи як бородавки, так та СНІДу. Віруси при цьому схильні до мутацій, й тут й у що свідчить виправдовується аналогія з терористами. Щоб дати визначення тероризму, необхідно сформувати уявлення про терористичні організації і зрозуміти, чим різняться з інших подібних структур (Gibb, 1989). Рухаючись у цьому напрямі, потрібно розмежувати різновиди тероризму: економічний тероризм, пов’язані з конкурентної боротьбою корпорацій; тероризм уряду проти частини над народом (наприклад, в нацистської Німеччини, СРСР, ПАР); тероризм народу свого уряду (Африканський Національний Конгрес до ПАР, Ірландська Республіканська Армія); етнічний тероризм, який одержав поширення, приміром, у Боснії; тероризм однієї держави одного. Останній вид тероризму становитиме предмет подальшого розгляду. Його специфіка у цьому, що вся країна при допомоги терористичної війни з сильнішою державою намагається домогтися своїх політичних цілей. Фронт національного звільнення Алжирі і єврейські терористи в Палестині були борцями за волю своїй батьківщини. Сьогоднішні терористи — це навчені воєнізовані групи, які мають військові бази й отримують підтримку від націй і урядів.

Своего ворога треба знати. На Близькому Сході найбільша терористична загроза виходить сьогодні релігійних фанатиків, відомі як мусульманешииты. Багато років світ був свідком боротьби арабів проти сіоністського держави у Палестині, і з арабським тероризмом постійно зіштовхувалися котрі приїхали сюди до створення Ізраїлю євреї. Зараз араби остаточно об'єдналися, створивши получающую державну підтримку терористичну систему, що діє в ім'я Джихаду — Священної Війни. Їх мета — створення нової ісламської держави, що об'єднує всіх мусульман. Релігія є консолідації арабський світ. І хоча у мусульманстві, як й у християнстві, є чимало різних течій, найбільшим і серйозним є об'єднання мусульманшиитов, які влаштувалися Іраку, Лівії, Сирії, Пакистані, Єгипті та Саудівської Аравії. Шиїти найбільше мусульман прагнуть Священної Війни і багато зробила її проголошення.

Помимо ісламу важливий чинник консолідації арабських країн виступає, який з’явився 1948 року, коли Англія та через ООН допомогли створенню державу Ізраїль. Відтоді араби доклали зусиль, щоб витіснити євреїв зі своїми території. Великобританія й Франція історично сприймалися у цьому регіоні як колонізатори і з давніх-давен привертали увагу терористів. Оскільки США активно підтримували національний суверенітет Ізраїлю, арабські держави включили і у список про свої головні ворогів.

Обычными методами боротися з незрівнянно більш потужними у плані Сполучені Штати, Англією і Францією арабські держави було неможливо. Історія повторюється. Свого часу американці теж вдавалися до тактики партизанської боротьби, і, поступаючись сильнішою Англії, виграли Війну за незалежність. Пізніше американська армія сама зіткнулася з що така опором в державних джунглях В'єтнаму і сім'я опинилася безсила. Незважаючи на цілий ряд здобутих військових перемог, американцям довелося піти з В'єтнаму, причому партизанська війна стала, можливо, однією з найважливіших причин, що спонукали генерала Дугласа Макартура заявити, що США більше ніколи ні брати участь у військових дій в ПівденноСхідної Азії. Зараз США стоять обличчям до обличчя з новими ворогом і від нової тактикою військових операцій у — тероризмом. Чи готові вони схильні до боротьбі чи Америка приспана хибним почуттям безпеки? Чи США вести нову війну знову у чужій території чи своєї? Можливо, невміння справитися з міжнародним тероризмом призведе Америку до другого В'єтнаму (Bodansky, 1993).

Ввиду актуальності такого роду проблем потрібно чітко визначити, хто є ворогом, з’ясувати, які її плани і організація, що необхідно зробити у разі можливого конфлікту.

В 1948 року освіту Ізраїлю й подальше невдовзі поразка арабів у шестиденній війні призвели до того, що терористами вже стали не які боролися англійцям євреї, а араби, виступили проти Ізраїлю й підтримували його держав. Хоча в тодішніх терористів була чітку мету, не були ще спеціально подготовленны і добре навчені. Щоб сформувалася справжня терористичної організації необхідні три умови: 1. Доступ грошей, зброї і вибуховою речовин; 2. Військові знання і набутий можливість навчання своїх членів; 3. Надійні притулку, що припускає наявність держав, які підтримують терористів поза території й використовують в своїх політичних лідеріва і військових цілях.

В 1972 року на конференції у Лівані оформилося ліве крило міжнародного тероризму (Bodansky, 1993). На конференції, в якій взяли участь члени багатьох терористичних організацій Європи — й Третього світу, і навіть представники радянських арабських спецслужб, головував Джордж Хаббаш. Він очолював ліве крило народного фронту Звільнення Палестини — однією з найбільш нещадних організацій нашого часу. Він проповідував ідею, що скоїв убивство одного єврея в мирної обстановці ефективніше, ніж ліквідація сотні солдатів у ході бою — це приверне більше уваги. Цілі Хаббаша збігалися з цілями ісламських фундаменталістів, які у міжнародний тероризм рухом Хезб Аллах, хоча й належало до протилежного полюса політичного спектра.

Позже в 1982 року на Міжнародної конференції Світового Центру опору імперіалізму, сіонізму, расизму, реакції і фашизму було покладено початок сучасної системі державно підтримуваного тероризму. Посилення впливу радикальних шиїтських організацій почалося Лівані в 1982 року, коли ізраїльська армія майже зовсім знищила Організацію звільнення Палестини, колишню доти головною силою у системі міжнародного тероризму. Тоді треба було знайти новий стимул, здатний об'єднати мусульман Близького Сходу. І він знайшли. Ісламський джихад — це словосполучення коротко і характеризує ідеї, й мети більшості арабських збройних формувань, які згуртувалися під прапором Священної Війни. Ця сила отримала значну фінансову, технічну й ефективну професійну підтримку, здатність серйозно проводити світову політику. Невдовзі опісля ізраїльського вторгнення Ліван арабські формування об'єдналися навколо Ірану та Сирії для досягнення власних міжнародних цілей. Фінансова підтримка, можливість проводити вчення, надійні бази послужили запорукою успіхів терористів. За кілька років до розгрому арабів у Лівані, невдовзі після Іранської революції, релігійний лідер ліванських шиїтів Шейх Фадлаллах відвідав Тегеран. Тут його переконали сформувати з 500 своїх послідовників фундаменталістську терористичну організацію, яка згодом отримав назву Хезб Аллах (Bodansky, 1993). Відтоді Хезб Аллах стає наріжним каменем системи міжнародного тероризму. Ця підтримувана Іраном організація використовує новітні методи розвідування й постачається багатьма арабськими країнами, які борються проти Заходу. Крім Хезб Аллах є і багато інших більш дрібних організацій з різними назвами, й вони об'єднані спільною метою — знищення Ізраїлю й протистояння західному впливу в арабському світі. Ця Священна Війна консолідує всіх арабських терористів. І ця справді війна. Зазначимо ми такі факти. Про сирійські спецслужби використовують підтримувані ними терористичні організації, як пішаки у своїй політичній грі. Природно Сирія заперечує існування ніяких контактів із терористами. Арабські країни здатні сьогодні експортувати тероризм за океан без ніяких істотних труднощів (Bodansky, 1993). Саме тому тероризм стає найширше використовуваної формою ведення великої війни. Це дешево, щодо безпечно і безвідмовно. Це безпечно є, підтримує терористів, т.к. завжди є заперечувати будь-яку причетність до терористичних актів. Це дешево, оскільки масштаб проведених операцій зазвичай невеликий тож немає потреби утримувати велику армію. При віданні такий війни кров залишається тільки на руках фанатиків, а чи не держав (Demon, 1985). Необхідність пов’язувати кожну терористичну групу, кожного окремого терориста із державою, яке по них стоїть зацікавлений у їхніх діях, стає головна причина, зумовлюючої потреба у змісту сильних спецслужб, зокрема, ЦРУ. ІСЛАМСЬКИЙ ЗАКОН Ісламські фундаменталісти мають систему цінностей, яка припускає визнання державу Ізраїль на Близькому Сході. Стати терористом легше, коли закони ісламу підтримують твої переконання. Підстави для распространившегося уявлення, що Ізраїль немає права існувати, можна відшукати у мусульманській правову систему, залишалася частиною ісламу протягом століть (Bodansky, 1993). Коли євреї і християни знаходилися під мусульманським пануванням, їх називали Dhimmi й політологи розглядали як громадян другого сорти, які притеснялись у цивільних своїх правах і привілеї. Євреї, особливо сіоністи, недостойні існування, а держава, ними створене, тим паче (Saper, 1988). Якщо ти мусульманин і здійснювати релігійні лідери благословляють тероризм проти Ізраїлю й США, тобі легше стати терористом. Коли релігія закликає скласти свою голову в ім'я Аллаха і незабаром обіцяє винагороду у майбутній життя, що у Священної Війні стає просто обов’язком, а таки благородною метою. Саїд Ашмови, відставний єгипетський суддя, досліджував мусульманське право й дійшов висновку, що Коран це не дає підстав щодо переконань фундаменталістів. Його буква стверджує:. Фундаменталісти вважають, що джихад — це релігійна обов’язок перетворювати на іслам невірних. На думку Ашмови, це так: джихад передбачає обов’язок кожного йти до самоочищення від невіри, але в іншим людям Коран вчить дивитися як у рівних, незалежно від статі, релігії, мови чи інших відмінностей (Lafflin, 1988). Войовничі фундаменталісти тим щонайменше постійно атакують людей, які сповідують іншу віру (Bordewich, 1995). Вочевидь вони не так сприймають власне релігійне вчення, тому що розташовані під впливом політичної пропаганди. ЧОМУ ЛЮДИНА СТАЄ ТЕРОРИСТОМ? ПСИХОЛОГІЧНА МОТИВАЦІЯ Люди, котрі вступають у ряди терористів, — це це з різних соціальних верств населення та життєвих сфер (Post, 1987). Що рухає людиною, що стає членом терористичної організації? Чого він цим домагається? Існує очевидно певний набір особистісних чорт, що мати терористи. Є підстави вважати, що це риси багато чому подібні з тими, які відрізняють прихильників релігійних культів. Серйозні зміни особистості, пов’язані з приналежністю людини до какомулибо культу й ухваленням його нормативної системи, описує Конвей (Conway, 1978). Схожі зміни німецькі вчені (БайерКетль та інших.) знаходять у солдатів та кваліфікують її як, тобто. стрибок. Різкі зміни,, відбуваються і за вступ у терористичну організацію, оскільки ця людина цурається приналежність до певної соціальної групи, пориває з суспільством, і примушений вести підпільне існування (Conway, 1978). У терористичні організації зазвичай великий відсоток агресивних параноидов. Їх члени схильні до экстернализации, до покладанню відповідальності за невдачі на обставини і пошуку зовнішніх чинників до пояснень власної неадекватності. Це цілком цілком узгоджується з висновками монографії Еріка Хоффера, у якій показано, що з більшості релігійних культів характерний образ загального ворога, якого звинуватити переважають у всіх внутрішніх проблемах релігійної організації. Таким ворогом то, можливо Сатана, уряд, інші конфесії (Hoffer, 1951). В. Волкам бачить тут неминучий феномен життя. Людина відчуває потребу зараховувати одних людей до своїх союзникам, за інші до ворогам, і це потреба — результат зусиль з захисту почуття самоідентичності (Volkam, 1986). Тож не дивно, що ісламські терористи підтримують бойову мораль бійців, нагадуючи про загрозу із боку — Сполучених Штатів. У цьому Джон Мак розвиває поняття. Це позначає відсутність співчуття переслідувача до своєї жертви, навіть коли його страждання набагато перевищують такий рівень страждань, який відчуває сам переслідувач чи пов’язані з нею люди (Mack, 1979; Olson, 1988). У егоїзмі переслідувача, можливо, криється пояснення, чому жахливі акти терористів можуть відбуватися настільки холоднокровно, зумисне і обачно (Miller, 1988). При всім відмінності терористичних груп всіх їх єднає сліпа відданість членів організації її завданням і ідеалам. Можна подумати, що це цілі й ідеали мотивують людей до вступу до організацію. Але це виявляється не обов’язково. Мета і ідеали служать раціональному поясненню приналежність до терористам. Справжня причина — сильна потреба в включеності, приналежності групі та посилення почуття самоідентичності. Зазвичай членами терористичних організацій стають це з неповних сімей, люди, котрі з тих або іншим суб'єктам причин мали труднощі у межах існуючих громадських структур, втратили чи взагалі мали роботу. Відчуття відчуження, що у подібні ситуації, змушує людини приєднатися до групи, що здається йому так само антисоціальної, як і вона сама. Спільна риса терористів є, в такий спосіб, сильна потреба в включеності в групу подібних людей, що з проблемами самоідентичності (Miller, 1988). Зрозуміло, що терористом стає відразу. Перш ніж стати терористом, людина проходить через апатію інші форми соціальної дезадаптації (Miller, 1988). Спроба змоделювати процес становлення терориста здійснена Э. Шоу (Olson, 1988). Визнаючи обмеження й недоліки свою модель, автор тим щонайменше чітко позначає 4 чинника, які людини до тероризму. Такими чинниками є: 1. Рання соціалізація; 2. Нарцистические порушення; 3. Конфліктні ситуації, особливо конфронтація з поліцією; 4. Особисті зв’язки й з членами терористичних організацій (Olson, 1988). Шоу дійшов висновку, що терористами стають це з груп ризику, що з дитинства відчували проблеми з самооцінкою. Ідентифікація з терористичною групою забезпечує таких людей соціальну роль, хоч і негативну. Порвати з групою для терориста практично неможливо — це рівносильне психологічному самогубству. Уявлення терориста може бути уподібнені уявленням деяких жінок, підтримують невдалий шлюб із міркувань, що це за, ніж бути незаміжньою. Для терориста залишити організацію отже втратити самоідентичність. Терорист має такі низьку самооцінку, що з нього відмовитися від наново здобутою самоідентифікації практично неможливо. Ці зовсім не від авторитарні люди стають, в такий спосіб, членами жорстко авторитарних груп. Включаючись до такої групи, вони отримують захисту від страху перед авторитаризмом. У цьому будь-яке напад на групу сприймається ними як напад він особисто. Відповідно будь-яка акція ззовні значно збільшує групову згуртованість. Про це пам’ятаймо, організовуючи боротьбу з терористичними організаціями Принаймні того як терорист переймається ідеологією своєї організації, він засвоює абсолютистську риторику. Світ йому розпадається у своїх і ворогів, чорне й біле, правильне та неправильне — ніяких відтінків, неясності, сумнівів. Така логіка спонукає терористів до нанесення ударів по суспільству, і ворогу, ніхто й не ним не вважався. Ворога визначають лідери організації. Вони намічають мішені, і навіть методи нападу, які треба використовувати. Аятола Хомейні називав ворога та вказував, як із нею боротися, в щотижневих проповідях, що він відродив 1979 року. Коли її змінив Аятола Хаменеї, США хотіли зміни. Проте аналіз тієї ж п’ятничних проповідей показує, що жодних змін — у ідеології цього не сталося. Експорт тероризму у світі триває. (Taylor, Francis, 1989). Ісламські терористи уважно слухають проповіді іранського лідера, аби знати, куди направити свої дії.

ЧТО ПОТРІБЕН ЗРОБИТИ?

Прежде ніж не прийматиме законів, спрямовані з тероризмом, і вдосконалити законодавство, необхідно визначити саме ця явище. Свого часу вважалося, що терорист — це одне, а — зовсім інше. Проте будь-яке терористичний рух має мета, і часто цілком шляхетну, терористи можуть діяти й в ім'я свободи. Президент Трумен було засудити єврейський тероризм в Палестині. Президент Кеннеді не зважився протиставитися Фронту Національного звільнення Алжирі. Як терористичні акти може бути засуджені, коли світова думку співчуває цілям терористів! Чи означає така ситуація, що організувати неможливо дійти згоди щодо етичних норм, застосовуваних в оцінці збройних конфліктів? Відповідь це питання повинен зрушити з місця виконання світових правових угод, що сьогодні не діють (Goertzel, 1988). Самі терористи що неспроможні досягти своїми акціями політичних цілей. Надія доручається те, що дії терористів викличуть відгук громадськості, і саме це здатна забезпечити досягнення політичної мети. Так, Ірландська Республіканська Армія над стані з допомогою скоєних терористичних актів домогтися поставленої мети; проте такі дії можуть змусити Лондон вдатися до крайні заходи у відношенні Північної Ірландії, що у своє чергу викликає опір усіх громадян країни. США повинні прагнути бути вкрай обережні своєї реакцію терористичні акти, і це вимагатиме роботи з удосконалення американської правової системи (Conley, 1989), Як Дж. Кеннеді зрозумів необхідність зміни зовнішньої політики на кінці 50х років, і сьогодні треба переглянути підхід до боротьби з державно підтримуваним тероризмом і зробити це боротьбу частиною національної зовнішньої політики України (Conley, 1989). Отут важливе точне планування і акуратне виконання. Сьогодні відносини між державами регулюються міжнародним правом, родоначальником якого було Гуго Гроций, створив в 1625 року фундаментальна праця. З того часу люди розпочали війни, дотримуючись деяких установлень. Закони ведення бойових дій на морі та суші приймалися на Гаазьких конференціях 1899 і 1907 років. Надалі під егідою Ліги націй (згодом ООН) також скликалися міжнародні конференції, метою яких було зрозуміти дії воюючих країн какиелибо правові рамки. Женевська конференція 1929 року заборонила застосування зброї, що дає непотрібні страждання, й визначила правничий та обов’язки щодо військовополонених, поранених і хворих (Funk and Wargnalls New Encyclopedia, 1979). Недотримання багатьох із цих норм Німеччиною під час Другої Першої світової призвело до кримінального переслідування деяких її громадян, як військових, і цивільних. Багато правил роботи з військовополоненими розробили Червоним хрестом та інші благодійними організаціями. Оскільки терористи, як історія, немає постійного громадянства в жодній країни й служать ідеї, вони нехтують нормами міжнародного права, навіть найбільш основними. У 1986 року ООН прийняла резолюцію, за якою все терористичні акти з’являлися злочином (Saper, 1988). Головною недолік цієї резолюції стало те, що не визначалося, що таке тероризм і терористичний акт. Сьогодні ООН є основним органом, які займаються роз’ясненням і тлумаченням міжнародного права. Співробітництво націй з виконання норм міжнародного правничий та посиленню антитерористичних конвенцій не приносить, проте, істотного результату, т.к. кількість які співпрацюють країн разочаровывающе мало. Деякі держави не застосовують норми міжнародних угод до організацій та осіб, бере участі у. Ще важливіше, жодна з антитерористичних конвенцій уникає тактики і цілей терористичних актів, зокрема і випадків навмисного знищення мирних громадян із застосуванням бомб та інших озброєнь. Не все країні мають спільне рішення з питання про визначення тероризму. Причому відсутність чіткої визначення тероризму набирає величезної ваги проблемою, котра перешкоджає розробці міжнародного антитерористичного законодавства. Без твердого ставлення до тероризмі, як і прийти до згоди у формулюванні спрямовані проти нього законів! Між 1936 і 1981 роками запропонували понад сто визначень тероризму (Goertzel, 1988; Myrphy, 1990). Спроби дати загальноприйняте визначення цього явища тривають. Однак це робота мало займає ООН; її активність спрямовано підтримку існуючих конвенцій, стримування та наскільки можна запобігання таких терористичних актів, як викрадення літаків, напади проти міжнародні авиапорты, крадіжка і транспортування компонентів створення ядерної зброї. Необхідно продовжити прийняття антитерористичних угод. Одне має оголосити навмисне знищення мирного населення міжнародним злочином. Інша конвенція має встановити відповідальність за використання терористами зброї масового знищення, ядерного, хімічного і біологічного. З прийняттям таких угод терористичні організації будуть поставлені той самий рівень міжнародної відповідальності, як і країни прийнявши Женевську конвенцію 1929 року. Успішне висновок цих угод дозволить наполягати на видачі і засудженні тих, хто зробив терористичні акти. Відповідні пропозиції були спільно внесені до ООН Сполученими Штатами та Радянським Союзом. Зазначимо недолік резолюції ООН 1986 року — вона повідомляла злочином підтримку терористів. Осуд країн, які фінансують, готують і захищають терористів, повинно входити в антитерористичні угоди. Оскільки визначення тероризму, й досягнення у тому загального згоди країн членів ООН є велику про блему, можливо, було виправдано визначити нові етичних норм ведення великої війни до сучасного епоху поширення тероризму. Багато революції й війни не оголошено й ведуться силами найманців. Через це воєнних дій дедалі складніше піддаються регулювання міжнародним правом. Завдання набагато легше, коли війни велися суверенними державами і було формально оголошено. Такі правові норми повинні прагнути бути застосовані сьогодні до сучасних війнам. Терористи повинні нести за свою поведінку. Багато дій, наприклад, вбивство як такі можуть визнаватися злочинними і неетичними, та якщо суспільство визнає мети злочинців благородними, вона здатна вибачити що завгодно. Отже виникають двоє ключових запитань: коли ведення війни" та здійснення революції вважатимуться виправданими? якими нормами мають керуватись учасники конфлікту, коли він вже вибухнув? Якщо латинські терміни, можна сказати необхідні jus ad bellum (закони оголошення війни) і jus in bello (закони ведення великої війни). Правове регулювання у питаннях як і необхідно, як моральна стриманість усім стадіях конфлікту.

ПРОПАГАНДА.

Исламские фундаменталісти переконали увесь світ у цьому, що є народом, який боровся проти утисків. Їх пропаганда чітко спрямовано здійснення їх цілей. Вони ясно дала зрозуміти, які використовують будь-яких заходів задля досягнення перемоги. Релігійні лідери ісламу і політичні керівники Ірану, Сирії та Лівії свідчать, що вони у стані війни із Ізраїлем, США, Великою Британією та іншими колишніми колоніальними державами, наприклад, і Франції. Тож які вони виправдовують акції щодо підтримки міжнародного тероризму. Але якщо ісламським державам перебувають у стані війни, вони мають підпорядковуватися нормам, регулюючим поведінка воюючих сторін; і цих норм має поширюватися як на регулярні армії, а й у виступають на їхньої ролі терористичні організації та усе, що із нею пов’язано. Терористи повинні нести за свої дії. У час будь-якого конфлікту має зберігатися різницю між убивством на полі бою та сидіти знищенням мирних громадян, і військовополонених. Таке поділ важливо, як під час традиційної війни, і при революційних вибухи. Байдужість до засобів досягнення цієї мети, яке відрізняє багато збройні руху, зокрема, те, яке проголосив Аятола проти США, має поступитись місцем етичними нормами, які регулювати боротьбу таких рухів. У цьому етичні стандарти мають бути максимально близькими до норм міжнародного права. Якщо правові норми неадекватні сучасної обстановці й неприйнятні до, світове співтовариство держава повинна переглянути. Якщо неспроможна слідувати нормам, регулюючим збройні конфлікти, вона однак повинна відповідати й можуть бути готовою наступному відплаті за аморальні дії. Як можна посилити дієвість норм міжнародного права? Країни, які приєдналися до конвенціям ООН, об'єднують зусилля у переслідуванні злочинців і зобов’язуються до взаємної видачі. Не Приєдналися країни не взяли він таких зобов’язань. Як примусити їх приєднатися до угод? Принцип, укладений у старої прислів'ю, не схвалюється сучасної мораллю. Він, проте, відбиває реальний стан у відносинах. Якби Німеччина перемогла у Другій Світовий війні, зірвалася б Нюрнберзького процесу, та військові злочинці не відповідали за порушення Женевської конвенції 1929 року. Якби Японія перемогла у війні проти Сполучених Штатів, американці несли б відповідальність використання ядерної зброї Хіросімі. Лаври дістаються переможцю. Нація повинна підтримувати своє існування, виживати. Хоча країна неофіційно підтримує терористів, підготовляє їх, дає притулок, будь-яка акція, розпочата проти нього, розглядатиметься як агресія викликає справедливу самооборону. Через це США — не може вишукати належних методів боротьби з міжнародним тероризмом. Мабуть навіть найсильніші європейські країни мають докласти зусилля і діяти об'єднатись у боротьби з терористичною загрозою.

НЕ ІСНУЄ ПРОСТИХ РІШЕНЬ.

Решения проблеми тероризму непрості і однозначні. Терористи та його дії мають бути до Закону. Це має зроблено у тих як національного, і міжнародного права. США мають бути готові відповісти тим, хто уможливлює терористичний насильствокраїнам які підтримують терористів і які надають їм притулок. Якщо хтось із трьох чинників, з урахуванням яких є терористичні організації (гроші, зброя терористів-камікадзе і притулку), буде ліквідовано, можна буде дестабілізувати систему, у якій існують. Це має зроблено у межах міжнародного права, за згодою кола впливових держав або під егідою ООН. Діяти в інший спосіб означало б стати подібно терористам на шлях безправ’я, і було б справжнім варварством. Попри те що, що терористи схильні до невмотивованою жорстокості, справжніми злочинцями є лідери держав, що використовують їх послуг у своїх зовнішньополітичних цілях. Звернемо увагу до такі факти. Хоча війна у Кореї закінчилася понад 40 років тому, американських військ досі залишаються у нашій країні, через загрозу зі боку Китаю. Війна у В'єтнамі була програна багато в чому за те, що американці не можуть атакували северовьетнамскую столицю, побоюючись залучення у конфлікт СРСР. Однак у боротьби з тероризмом США — не можуть побоюватися прямого сутички з Іраном, Сирією, Лівією, Суданом будь-який інший країною, підтримує акти терору проти мирних громадян. Якщо США — не можуть на світове співтовариство й дійти консенсусу з впливовими державами, вони мають прийняти власні резолюції проти терору. Серйозність терористичної загрози неспроможна ігноруватися ні США, ні інших країнами. Рішучість прийняти необхідні заходи, хоча вони суперечать загальноприйнятому погляду на безпеку державних кордонів, може бути у межах нових міжнародних законів і з новими поглядом з їхньої дієвість і придатність.

Bodansky, Y. (1993). Target America: Terrorism in the U.S. today. New York, NY: S.P.I. Books/Shapolsky Publishers, Inc. Bordewich, F. M. (1995). A Holy war heads our way. Reader «p.s Digest, 7680. Conway, R, & Siegelman, J. (1978). Snapping: America «p.s epidemic of sudden personality change. New York: J. B. Lippincott Company. Denton, J. (June 25, 1985). International terrorismThe nuclear dimension. Speech delivered to the Nuclear Control Institute Conference on Nuclear Terrorism at the Sheraton Carlton Hotel, Washington, D.C. Also published in Terrorism: An International Journal, 9(2), pp. 5160. Funk&Wagnalls, Inc. (1979). International law. Funk and Wagnalls New Encyclopedia, 13 Gibbs, J.P. (1989). Conceptualization of terrorism. American Sociological Review, 54, 329 240 Goertzel, T. (1988). The ethics of terrorism and revolution. Terrorism: An International Journal, 11, 112. Hoffer, E. (1981). The true believer: Kumamota, R. (1991). Diplomacy from below: International terrorism and American foreign relations 19 451 962. Terrorism: An International Journal, 14,3148. Laffin, J. (1988). Holy war: Islam fights. London: Grafton Books. Miller, R. (1988). The literature of terrorism. Terrorism: An International Journal, 11,6387. Murphy, J. F. (Copyright 1990 Taylor and Francis). The need for international cooperation in combating terrorism. Terrorism: Olson, P. A. (1988, Summer). The terrorist and the terrorized: Some Psychoanalytic considerations. The Journal of Psychohistory, 76(1), 53,54. Pluchinsky, D. A. (1991). Middle Eastern Terrorism in Europe: Trends and prospects. Terrorism: An International Journal, 14, 6776. Revell, O.B. (1991). Structure of counterterrorism planning and operations in the United States, Federal Bureau of Investigation, Washington, D.C. Terrorism: An International Journal, Saper, B. (1988). On learning terrorism. Terrorism: An International Journal, 11, 1327. Taylor, J., & Francis, B. (1989). Iran «p.s Islamic fundamentalism and terrorism: A view from the pulpit. Terrorism: An International Journal, 12,401 416. U.S. Department of State. (1990). Patterns of global terrorism: 1990. Terrorism: An International Journal, 14, 253 278. U.S. Department of Justice, FBI. (1990). Terrorism in the United States 1990. Washington, DC: Terrorist Research and Analytical Center, Counterterrorism Section, Criminal Investigative Division. Volkam, V. D. (1985). The need to have enemies and allies: A developmental approach. Political Psychology, 6(2), 219 247. Wege, C.A. (1991). The Abu Nidal Organization. Terrorism: An International Journal, 14, 5966. Переклад з англійської А.Сахарнова.