НАТО: загальна характеристика

НАТО: загальна характеристика

Организация Північноатлантичного договору (НАТО). Вона полягає в підписаному 4 квітня 1949 р. міждержавному Североатлантичес-ком договорі, який набрав чинності 24 серпня цього ж року. Її членами є 16 держав: Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада. Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Туреччина і Франция.

Анализ Північноатлантичного договору показує, що його текст складено відповідно до положеннями Статуту ООН і наближений до його термінології.

Целью НАТО є об'єднання зусиль її членів для колективної оборони та задля збереження світу та безпеки. Їх зобов’язання в надання взаємної допомоги, включно із застосуванням збройної сили, встановлюються Договором. Збройне напад однієї чи навіть кількох членів Європі чи Північній Америці сприймається як напад попри всі договірні боку. Водночас діють у порядок здійснення права на індивідуальну чи колективну самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН. Права й обов’язки учасників Північноатлантичного договору ні з якою мері не зачіпають їх правий і зобов’язань по Статуту ООН чи головну відповідальність РБ з підтримки міжнародного світу та безпеки (ст. 7).

Участники Договору зобов’язалися утримуватися у міжнародних відносинах від загрози силою чи його застосування якимось чином, несумісним із цілями ООН, вирішувати всі свої суперечки мирними засобами, сприяти подальшого розвитку мирних і дружніх міжнародних отношений.

Для здійснення цілей; Північноатлантичного договору створена складна політична й військова структура. Вищим органом НАТО є Північноатлантичний рада (САС) — Постійний рада. У межах Ради проводяться широкі політичні консультації з всім питанням зовнішніх зносин, розглядаються «опитування забезпечення безпеки, підтримки міжнародного світу, військового співробітництва. Рішення ухвалюються одноголосно. Створено постійний робочий орган — Секретаріат на чолі з Генсеком НАТО.

Для організації співробітництва держав — членів НАТО у політичному та його економічної областях створено Політичний і Економічний комитеты.

В рамках НАТО діє значне кількість різноманітних різнорівневих військових органів. Це Комітет військового планування у складі військових міністрів. Військовий комітет у складі начальників генеральних штабів країн — членів НАТО. Є також Комітет ядерної оборони. Група ядерного планування, Міжнародний військовий штаб. Верховний головнокомандувач об'єднаними збройними союзними силами у Європі, Верховний головнокомандувач об'єднаними збройних сил в Атлантиці і т.д.

Для забезпечення співпраці між Північноатлантичним союзом та країнами, які є членами НАТО, 1991 р. було створено програма «Партнерство заради миру» (ПЗМ) і Раду Північноатлантичного співробітництва (РПАС), покликаний здійснювати керівництво цієї програмою.

Вместо РПАС сесія Ради НАТО 30 травня 1997 р. створено Раду Евроатлантичсского партнерства (РЄАП) у складі 44 країн, зокрема 16 держав — членів НАТО. усіх колишніх республік СРСР, усіх колишніх учасників Варшавського договору, і навіть Австрії, Фінляндії, Швеції і Швейцарії. Метою РЄАП є проведення багатосторонніх консультацій із широкого кола питань, включаючи питання політики, безпеки, врегулювання криз, проведення операцій із підтримці світу і др.

Партнерство же Росії та НАТО було встановлено підписанням 27 травня 1997 р. у Парижі Основного акта про взаємних відносинах, співробітництво і безпеку між Російською Федерацією та Організацією Севсроатлантического договору. У Акті зазначено, що Росія та НАТО працюватимуть разом із тим, щоб зробити внесок у створення Європі спільної програми та всеосяжної безпеки, заснованої на прихильності спільних цінностей, зобов’язанням і нормам поведінки у інтересах усіх держав. У Акті також підкреслено, що не зачіпає головною відповідальності РБ у підтриманні міжнародного світу та безпеки й підвищення ролі ОБСЄ як загальної економічної й всеосяжної організації у її регионе.

Механизм НАТО

Основы механізму співробітництва 16 країн-членів було закладено під час формування Північноатлантичного союзу. Цей механізм складається з таких основних элементов:

1. Північноатлантичний рада (САС) має реальній політичній владою та правом прийняття рішень; до нього входять постійні представники всіх країн-членів, які проводять спільні засідання не менше рази на тиждень. Рада також має намір і рівні, наприклад, з участю міністрів закордонних справ, чи глав урядів, та заодно його повноваження президента і право прийняття рішень залишаються незмінними, а рішення мають одні й самі статусу і юридичної чинності незалежно від рівня представництва. Рада надає велике значення інформування громадськості й поклали випускає заяви і комюніке, що роз’ясняють їй, і навіть урядам країн, які є членами Північноатлантичного союзу, політику й рішення САС.

Совет єдиний органом Союзу, повноваження котрої прямо визначаються Північноатлантичним договором. У відповідність до ним саме Раді доручено формувати допоміжні органи. За період діяльності Ради їм було створено комітети — і групи планування з метою сприяння роботі Ради або ухвалення він відповідальності у таких конкретних областях, як планування оборони, ядерне планування та військові вопросы.

Вопросы, аналізовані на засіданнях Ради, і прийняті ними рішення охоплюють всіх аспектів діяльності Північноатлантичного Союзу і часто грунтуються на підготовлених на вимогу Ради звітах і рекомендаціях підлеглих комитетов.

2. Комітет військового планування (КВП) зазвичай складається з постійних представників, але засідання проводить лише на рівні міністрів оборони (не рідше двох на рік). Він займається вирішенням більшості військових запитань і проблем, які стосуються планування колективної оборони. У цьому органі блоку були представлені всі країни-члени Північноатлантичного союзу, окрім Франції, яка за президенті Жакові Жираке знову увійшла у військові органи блоку. Комітет військового планування наказує військовому керівництву НАТО в межах своєї громадянської відповідальності виконує самі функції, має самі відмінності й володіє тими самими повноваженнями, як і Рада у питаннях, які входять у його компетенцію.

3. Група ядерного планування (ГЯП) є основним форумом щодо консультацій із всіх цих питаннях, що стосується ролі ядерних наснаги в реалізації здійсненні політики НАТО у сфері оборони та безпеки. Діяльність групи приймають участь все країни-члени. Ісландія бере участь у засіданнях ГЯП як спостерігача. Зазвичай засідання ГЯП проводяться двічі на рік рівні міністрів оборони, зазвичай, водночас з засіданнями Комітету військового планування, а разі потреби — лише на рівні послов.

4. На посаду генерального секретаря НАТО країни-члени висувають високого державного діяча міжнародного масштабу. Одночасно висувається посаду председатля Північноатлантичного ради, Комітету військового планування, Групи ядерного планування та інших. основних комітетів. Генсек НАТО також виступає як головне представників цієї організації, як у відносинах зовнішнім світом, і у області розвитку зв’язків і налагодження контактів із урядами стран-членов.

5. Міжнародний секретаріат комплектується з персоналу країн-членів, обслуговує Рада, і навіть підлеглі йому комітети і створить робочі групи, але в основі займається широким колом питань, що стосуються діяльності Північноатлантичного союза.

6. Військовий комітет відпо-відає вироблення рекомендацій політичного керівництва НАТО, що стосуються заходів для забезпечення спільної оборони зони дії НАТО, і поза підготовку загальних директив по військовим питанням. На засіданнях Північноатлантичного ради, Комітету військового планування і Групи ядерного планування Військовий комітет представляє голова або його заместитель.

Военный комітет складається з начальників генеральних штабів кожної хто з членів. Ісландія немає Збройних Сил, але, можливо представленій у комітеті цивільним обличчям. Начальники генеральних штабів зустрічаються не рідше двох разів у рік. У інших випадках країни-члени бувають представлені національними військовими представниками, котрі призначаються начальниками генеральних штабов.

Пост голови Військового комітету щорічно піддається ротації. Його почергово займають представники кожної країни у порядку англійського алфавіту. Голова Військового комітету представляє комітет на ін. форумах, є головним представником і керує його повсякденної деятельностью.

7. Політичний контроль і управління Об'єднаної військової структурою по. прежнему здійснюються на рівні. Роль Об'єднаної військової структури полягає у створенні організаційної підстави захисту території країн-членів від будь-якої загрози їхньої безпечності чи стабільності. У цей дивний організм входить система головних військових командувань і командувань у складі ОВС НАТО, зона дії яких охоплює весь Північноатлантичний регіон. Вона.

составляет основу організації спільних навчань Збройних Сил і співробітництва у таких областях, як системи зв’язку й інформації, протиповітряна оборона, матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил і стандартизація чи оперативна сумісність методик і технічних средств.

8. Міжнародний військовий штаб забезпечує роботу Військового комітету НАТО. З іншого боку, є низка військових управлінь, здійснюють нагляд за конкретними аспектами діяльності Військового комитета.

Вышеизложенные основні елементи механізму провести консультації та прийняття рішень в Північноатлантичному союзі забезпечуються структурою комітетів. З того часу, як було прийнято ініціативи, висунуті главами держав і урядів країн-членів НАТО у грудні 1994 року, Північноатлантичний рада створив ряд додаткових комітетів і груп, складових частина наявного у розпорядженні НАТО механізму виконання нових завдань. У тому числі: Військово-політичний координаційний комітет програми «Партнерство заради миру» (ВПКК), Об'єднаний комітет із проблемам поширення ЗМЗ (ДКР), Тимчасова група координації політики (ВГКП) і т.д.

Северо — Атлантичний пакт 18 березня 1949 г.

Сторони підтверджують віру у назві місії та принципи Статуту ООН і бажання жити у світі. Вони сповнені рішучості захистити волю і цивілізацію своїх народів. Прагнуть забезпечити стабільність у районі сівши. частини в Атлантичному океані. Решимы об'єднати зусилля задля колективної оборони.

Ст.1: Дозвіл межнар-ых суперечок мирними коштами підприємців і утримання в МО від загрози чи застосування сил способом несумісним з цілями ООН.

Ст.2: Сприяння розвитку і зміцненню дружніх і мирних МО шляхом зміцнення своїх вільних інститутів власності та сприяння стабільності. Заохочення економ. сотрудничества.

Ст.3: Шляхом самечи взаємодопомоги розвивати своє вміння опору нападению.

Ст.4: Сторони будуть консультуватися м-ду собою, коли тер-ая цілісність, політ. независи-мость або ж безпека будь-який зі сторін будуть під угрозой.

Ст.5: Вооружённое напад проти однієї чи навіть кількох сторін у Європі, або в Сев. Америке сприймається як напад проти усіх сторін — сторона (ы) гаразд здійснення права самооборони (ст. 51 Статуту ООН) допомагатиме стороне (ам). Про це ООН. Якщо РБ вживе заходів на відновлення світу, то такі заходи припинені.

Ст.7: Договір торкається статутних прав та зобов’язання договірних сторон-членов ООН, чи переважної відповідальності РБ у підтриманні світу і безопасности.

Ст.8: Кожна сторона заявляє, що жодне її межнар-ое угоду який суперечить договору і зобов’язана розпочинати такі договоры.

Ст.9: Сторони створюють Рада для розгляду питань, що стосуються договору. Рада створить необхідні органи: Комітет оборони (рекомендує заходи для ст. 3 і п’яти) …

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.