Закон, яка у нас, називається совестью
Вважаю, що у голові в кожної людини знаходиться така собі матриця, що містить у собі уявлення про ідеальне світі. Інформація, закладена в матрицю ідеального світу, формується з життєвого досвіду. Її формування починається із перших секунд життя і радіомовлення продовжується аж до смерті. Однак у старості той процес сповільнюється тому що кількість нового досвіду у багаторазово менша за кількість… Читати ще >
Закон, яка у нас, називається совестью (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Таллиннская Тынисмяэская Реальна Школа.
Закон, яка у нас, називається совестью.
(за твором Ф. М. Достоєвського «Злочин і наказание»).
Автор: Філіп Кекс.
Таллінн 2002.
В нутри кожної людини перебуває якийсь механізм, регулюючий його поведінка. Цей механізм часто називають словом «совість». А яка природа цього механізму, і чи є він наших внутрішніх законом? На опікується цими питаннями навряд хтось дати однозначний ответ.
Вважаю, що у голові в кожної людини знаходиться така собі матриця, що містить у собі уявлення про ідеальне світі. Інформація, закладена в матрицю ідеального світу, формується з життєвого досвіду. Її формування починається із перших секунд життя і радіомовлення продовжується аж до смерті. Однак у старості той процес сповільнюється тому що кількість нового досвіду у багаторазово менша за кількість інформації, вже накопиченої в матриці. Тому життєвий досвід, отриманий старості, мало впливає уявлення про ідеальний світ. Людська совість є бажанням наблизити світ довкола себе до ідеальному. Частина інформації, яка описує ідеальний світ, можна охопити своїм свідомістю, але решта перебуває у підсвідомості, і творча людина часто вже не розуміє, що він вчинив те, а чи не інакше. Наприклад, якщо ми бачимо, що хтось надійшов негаразд, як і не мав надійти у нашій ідеальний світ, ми його засуджуємо. Якщо ж ми самі надійшли негаразд, як мають були, ми засуджуємо самі себе. Самоосуждение — це борошна совести.
Іноді люди намагаються опиратися собі самим. Це було з головним героєм роману Достоєвського «Злочин покарання» — Родионом Раскольниковим. У своєму свідомості він створив фантомний ідеальний світ. За його теорії все людство ділиться на частини: люди «право мають» і «тварі повзучі». Людина «право має» — надлюдина, не обмежений ні жалістю, ні совістю. Тобто його ідеальний світ може використовувати будь-яких заходів задля досягнення своєї мети. А «тварі повзучі» — немічна натовп, інструмент до рук вищих людей. Не дивлячись на надмірний максималізм теорії Раскольникова, вона позбавлена логіки й здоровим глуздом. Герой Достоєвського намагався замінити свій ідеальний світ світом фантомним і будемо жити по вигаданим правилам. Понад те, він відносить себе на людям «вищим». І щоб довести собі своїй приналежності до них, він вирішує переступити риску, яка відокремлює них від натовпу. Цією самої рисою стає вбивство, вбивство старезній, дріб'язкової старушонки — лихварки, якої вже нічого робити за цьому світі (по думкам Раскольникова, звісно). Але підсвідомість бере гору над сознанием.
Оскільки Раскольніков виховувався у звичайній сім'ї, я насмілюся припустити, що у голові відклалися моральні чесноти властиві більшості людей. У його ідеальний світ немає убивств, ні бідності. У ньому мати і сестра щасливими, і тішаться ним. Його старанно вчиться у університеті, і відомства паралельно непогано заробляє на цікавою роботі. У цій він безкорисливо допомагає майже незнайомим йому людям: п’яною дівчинці надворі, сім'ї Мармиладовых.
Знищивши стару бабу, Родіон Раскольніков надходить свого ідеального світу, і підсвідомо починає засуджувати себе. Але він теж хоче відмовитися від свого придуманого ідеального світу, і це дає йому ще великі страдания.
І, ми усвідомили, що є совість, і який вона не має впливом геть свого господаря. Нині ми з’ясуємо, чи може совість називатися законом?
Совість дуже подібна до законами, створюваними людьми підтримки ладу у суспільстві. Законодавство кожної країни — є розкладене по частинам ідеальне громадське розташування цієї країни. Законодавці намагаються з допомогою законів наблизити реального стану до ідеальному. Але є одне принципову відмінність між законом громадським і Законом України внутрішнім (совістю): совість спирається аж на світ, створений самим людиною, і тому різночитання що неспроможні не могло, а є лише спрощена копія совести.
Покарання, яке поніс Раскольніков за людськими законам мізерно проти покаранням її закону. Але Достоєвський пожалів свого героя, давши зрозуміти, що він «тварина повзуча», і дозволивши покаятися в содеянном.
Поведінка Раскольникова не доводить мою теорію про існування ідеального світу, але й спростовує. Следственно моя ідея проти неї быть.