Мартин Іден як автобіографічний роман (Твір Джека Лондона «Мартін Іден» як роман-автобіографія)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова.

Факультет іноземної філілогії.

Кафедра російської та зарубіжної літератури.

Курсова робота.

із зарубіжної літератури.

на задану тему: «Твір Джека Лондона „Мартін Іден“ як роман-автобіографія».

студента 5 курсу 51 групи.

заочного відділення.

факультету іноземної філології.

Науковий керівник — доц. Корнієнко О.О.

Київ — 2004.

План Вступ 3 1. Основні віхи життєвого шляху Джека Лондона 6 2. «Мартін Іден» як автобіографічний роман Джека Лондона 10 3. У чому ж трагедія Мартіна Ідена? 22 Висновки 29 Список використаної літератури 32.

Вступ.

З кожної книжки, від шкірного письменника ми беремо щось у житті. І кожен справді великий письменник дарує читачеві щось своє. Найчастіше воно та заховане у його головній книзі. Головною книгою видатного американського письменника Джека Лондона є роман «Мартін Іден». За формою це — роман, герой якого — робітник та моряк має хист письменника. У творі розкритий процес художньої творчости. Кажуть, що життя письменника — у книжках. Щодо Джека Лондона це речення безумовно справедливе. У кожному творі видатного американського письменника постає могутня постать автора — ми бачимо людину надзвичайної енергії, виняткової сили волі, цілеспрямованості, наполегливості в досягненні мети. Майже із кожної сторінки романів постає особистий досвід письменника, картини, бачені ним, події, ним пережиті.Певна річ, це не означає, що Джек Лондон просто переносив на папір свої думи, події власного життя. Ні, відштовхуючись від них, письменник створював узагальнюючі правдиві картини, що виходять далеко за межі його особистого життєвого досвіду.

Багато хто із читачів роману та його критиків не зуміли зрозуміти справжній смисл твору. У своїй з статтею «Про письменницьку філософію життя» Д. Лондон говорити про працю письменника: ««Ви мусимо навчитися з розумінням вдивлятися обличчя життя. Щоб збагнути характері і фази того чи іншого руху, ви повинні пізнати мотиви, що рухають особистістю і масою, що породжують і призводять на дію великі ідеї, ведуть на шибеницю Джона Брауна… Письменник має тримати руку на пульсі життя, і життя дасть йому власну робочу філософію, із якої він у своє чергу стане оцінювати, зважувати, зіставляти і пояснювати світу жизнь"(11,С.287). Джек Лондон не розумів чому багато критиків Бачили у його героєві соціаліста. Адже у романі сказано, що Мартін не вірить у соціалізм, а вірить у теорію англійського філософа Спенсера — виживе тієї, хто сильніше та у ніцшеанство. Мартін — яскравий індивідуаліст, й саме це призвело його до загибелі. Проблему автобіографічності роману досліджувало багато літературознавців, зокрема, І.Антропова, В. Биков, Т. Денисова, У. Бурбан та інші. Якщо переглянути їхні з статтею, то стає зрозумілим, що однозначного висновку про роман смердоті усе ж таки таки не дійшли. З одного боці головний герой роману та його автор мають багато чого спільного, а із іншого — Мартін не витримав тягаря свого таланту та своєї загубленості на межі двох світів — буржуазного та робочого, у тому годину як Джек Лондон ані на хвилину не переставав нести свій власний тягар письменника на межі тихий самих світів.

Серед всіх літературних статей, котрі існують одну годину, дуже мало творів, надрукованих пізніше 1980;х років. У основному зустрічаються з статтею російських авторів. У Україні ця проблема практично зовсім не розроблена. Проблема автобіографічності роману «Мартін Іден» висвітлена на наш погляд недостатньо, чим й зумовлюється актуальність тими наведеної курсової роботи.

Згідно усього вищезазначеного виокремлюються такі основні заподіяння даної курсової роботи:

. розглянути основні критичні з статтею літературознавців із даного питання;

. вивчити біографію письменника Д. Лондона та порівняти основні її факти із основними подіями у житті Мартіна Ідена;

. простежити, що є спільного та відмінного автор та у літературному житті його героя;

. проаналізувати роман Джека Лондона «Мартін Іден» із точки зору його автобіографічності;

Метою цієї курсової роботи є грунтовний аналіз роману Джека Лондона.

«Мартін Іден» із точки зору автобіографічності цого літературного твору та розгляд головного героя роману як створеного автором за власною подобою.

1.Основні віхи життєвого шляху Джека Лондона.

Джек Лондон проживши недовгі життєві жени — лише сорок років. Алі всього, що він переживши, через що пройшов та про що написавши, вистачило б на добрий десяток енегрійних людей. Він завжди ішов непроторенним шляхом, був невтомним шукачем. як зазначає один із його товаришів:"Він був одержимий прагненням до правди, до релігії, до економіки, до всього на світі він підходив із однією міркою. «Коли таке правда?"В голові його народжувалися великі ідеї"(10, С.6). Життєвий гарт, незламність духу Джек Лондон здобув ще в дитинстві. 12 января 1876 року у Сан-Франціско народився майбутній великий письменник — Джек. Ріс у бідності. Його батько У.Х.Чейні залишив дружину до народження дитини. Маті Джека, Флора Уеллман, був жінкою неврівноважною, жила різними проектами — захоплювалась то спіритизмом, то публічними лекціями, то музикою. Сін її ріс майже без материнської уваги. Батька Джекові замінив вітчим — Джон Лондон, який й давши хлопцеві своє прізвище. Хлопцеві змалку довелося працювати. Він продавав газета, працював на консервній фабриці, перебивався на випадкових роботів. Підлітком Джек ставши «устричним піратом» — він добуває забороненим чином устриці й продає їхні. Невдовзі переходити у рибальський патруль й уже ловити тихий браконґєрів, до які учора належав сам. Потім він стає матросом шхуни, Яка полювала на котиків у Японії. Учитися йому не пощастило: короткочасне пребування у початковій школі у дитячі рокта — від навчання. І у девґятнадцять років він вступає до середньої Оклендської школи, — в годину він заробляє на хліб тім, що прибирає приміщення тієї ж таки школи. Він пише й його твори друкуються в шкільному журналі «Егіда». У 1898 році Джек Лондон складає іспити до Каліфорнійського університету, але й после Першого семестру залишає навчання. На Клондайку знайдено золото,і Джек Лондон вирушає до Аляски із надією розбагатіти, щоб присвятити собі творчій роботи — зайнятися літературою. Джек захворів на цингу й після двох рокта повертається додому не розбагатівшим щасливцем, а знесиленим бродягою. Алі він все одне продовжує писати — пише про ті, що переживши й побачив. Він створює чимало північних оповідань, котрі друкуються у різних журналах, зокрема у «Трансконтинентального місячнику». 1900 виходить у світло перша збірка творів письменника. Лондона цікавить життя у всіх його проявах. Він вирушає до Англії у 1902 році, декілька тижнів живе у лондонських нетрях й потім пише нариси про їхніх мешканців… Зрештою Джек Лондон стає відомим письменником. Навесні 1907 року письменник вирушає у довколосвітню подорож на своїй яхті «Снарк». І хоча він не зумів здійснити свій намір в повній мірі (перешкодила зернятко), але й подорож тривала понад два рокта й дала письменникові чимало вражень. Перебуваючи на «Снарку», письменник створює працю свого життя — роман «Мартін Іден».

З біографії Д. Лондона бачимо, що він переживши почуття юнацького палкого кохання до дівчини. Ще юнаком, навчаючись у Оклендській середній школі, Джек Лондон часто бував у «дискусійному клубі», на зборах міської інтелігенції. Саме тут він познайомився зі своїм розумним, освіченим ровесником — Едвардом Епплгартом, а ще через нього — із його сестрою Мейбл. Невдовзі вона цілком заволоділа його серцем.Їй також подобався Джек Лондон, й вон бажала, щоб він якнайшвидше зайняв стійке становище у суспільстві та обійняв яку-небудь посаду, хоча б листоноші. Думки ж юного Лондона були зайняті зовсім іншим: й усунь, й вночі він творив свої Перші розповіді й на останні гроші розсилав їхнього до редакцій різноманітних літературних журналів. Нарешті, його оповідання вийшли друком, й він здобувши свій перший гонорар — сім із половиною доларів за оповідання.

Щасливий через опубліковані оповідання й натхненний перспективами, що відкриваються проти нього, Джек, захлинаючись від радощів, розповів Мейбл про все, додавши на закінчення, що він відмовився від посади листоноші, якої йому пропонували. Мейбл стримано вислухала розповідь Джека Лондона й лише спитала його, стільки йому платять за оповідання. Почувши у відповідь точну цифру — сім із половиною доларів, вона розридалася — як листоноша він заробляв бі понад. Такою прикрістю й закінчився перший роман Лондона із дівчиною його мрії.

Після виходу друком його творів письменник багато мандрував. Алі у його творчости стає все менше й менше реалістичних мотивів. Домігшись успіху на літературному полі Лондон стає власником величезної садиби, заводити господарство. І пише він тепер задля того, щоб збільшити красу, котра йому належить, тобто вдосконалити свою садибу. Зрештою Джек втрачає смак до літературної діяльності. І зрештою втрачає волю, любов до життя, набуває байдужості…22 листопаду 1916 року Джек Лондон помирає.

Його творчий доробок просто величезний — на 1915 рік Джека Лондона за кількістю видань перевищували лише В. Шекспір, Л. Толстой, Г.-К. Андерсен.

2. «Мартін Іден» як автобіографічний роман Джека Лондона.

Звернувшись до твору «Мартін Іден», ми можемо побачити як розпочиналося життя його героя. Отже, в місті Сан — Франціско живий простий, грубуватий хлопець, герой роману, Мартін Іден. Він зостався сиротою й собі на життя заробляв важкою працею моряка."Хлопець рушив за своїм супутником, перевалюючись й мимоволі розставляючи ноги, наче рівна підлога под ним підіймалася і обпадала в такт морським хвилям". (10,С.21) Він добро пізнав похмурі нетрі. Джек Лондон народився у того самого місті.

Роман Джека Лондона «Мартін Іден» (1908) починається із опису Першого візиту головного героя до респектабельного буржуазного будинку Морзів, де він познайомився з сестрою студента, також студенткою університету Рут.

Випадково життя Мартіна змінилося. На паромі він заступився за студента Артура Морза, якого хотіла побити група хлопців напідпитку. Усе б на цьому й закінчилося, але й врятований студент на подяку запросивши до собі додому на обід Мартіна.

Рут — це бліде й тендітне створіння із великими натхненними очима і розкішним золотавим волоссям, й із першої ж хвилини справила незабутнє враження на Мартіна, й не лише своєю зовнішністю, але й і гарним знанням поезії, умінням легко й вільно викладати свої думи, зі знанням справ говорити про мистецтво й літературу. Вона здалася йому блідо-золотою квіткою на тоненькому стебельці. Він порівнює її із божеством, усвідомлює її духовну чистоту. Одразу ж пригадавши всіх жінок, які він знавши, та порівнявши Рут із тими жінками він усвідомив її винятковість. Її гра на роялі приголомшила Мартіна. Знайомство із Рут й усім сімейством Морзів перевернуло життя Мартіна Ідена. Він зрозумів, що кохає її, й що на життя нічого так не прагнув, як прагнув Рут.

«Жінка — правду сказати, німфа, хмарка ефірна, рада собі віддати, наче ягня офірне, справжньому чоловіку, мурові кам «яному, щоби служити довіку лише йому одному». (23,С.74).

Звернувшись до біографії Д. Лондона бачимо, що він переживав таке ж саме почуття до дівчини, як й Мартін. На зборах міської інтелігенції він познайомився зі своїм ровесником — Едвардом Епплгартом, а ще через нього — із його сестрою Мейбл. Те був тендітна вродлива дівчина, зовсім не так на тихий дівчат, які досі зустрічав Джек. Невдовзі він до нестями закохався у Мейбл. Точнісінько так само, як й його герой, Мартін Іден.

Це перше кохання Джека було б майже безнадійне, бо хто ж він, матрос, без освіти й культури, проти неї - вишуканої панянки із буржуазної сімґї? А проте юнак намагається досягти своєї мети. Він із величезною жадобою накидається на літературу, вчить економіку, філософію, природознавство. Намагається вдосконалити культуру своєї мови. І пише, пише… Адже він уже скільки бачив й скільки пізнав у цьому житті. Він урізає свій сон до шести, пґяти й навіть чотирьох часів на добу. Алі чотири години сну — замало. Він спіти по пґять часів на добу, а решту години віддає роботи. Він працює по 18 — 20 часів на добу, виконуючи собою ж придуману норму — 1000 слів на день. Він сам вивчив собі на письменника.

Дія роману «Мартін Іден» розкривається через любов Мартіна до Рут, їхні відносини та завзяті заняття Мартіна самоосвітою, а ще через боротьбу Ідена за місце у суспільстві, свої, щоб це сус-пільство визнало його як письменника. Чистота Рут, як тілесна то й духовна, викликала у Мартінові непереможну жагу до охайності.Глибока, вразлива натура Мартіна саме в образі вихованої, красивої і одухотвореної Рут побачила ті, зазаради чого варто жити, чого варто домагатися, через що варто боротися й зазаради чого варто вмерти… Вона окрилила його уяву, й величезні яскраві полотна виникали проти нього, й ними роїлися таємничі, романтичні образи, сцени любові й героїчних подвигів в ім «я коханої жінки. І крізь ці трепетні бачення, як чудовий міраж, він бачив Рут, Яка говорила йому про мистецтво й літературу. Він поглинав книжки за книжками, творив оповідання, кожна хвилина його життя був наповнена працею, йому здавалися важкими пятигодинні перерви без активності. Він розумів, що Рут живе в іншому світі й намагався за будь-яку ціну досягти цого світу. І хоча він прагнув краси й бажав творити до болю, але й боровся він зазаради своєї любові. І коли одного разу він побачив на її вустах плями від вишень, то це ще понад надало йому натхнення, він зрозумів, що Рут, як й будь-яка інша жива жінка із плоті і крові, може його покохати…

Мартін закохався у Рут із Першого погляду, насмілився «любити дівчину, котра на мільйони миль вищий… і живе серед зір"(10,С.97), але й і вона одразу ж зацікавилася його яскравою особистістю, неначе заворожена слухала його розповіді про морські пригоди."І поки він розповідав, дівчина дивилася на нього зачарованими очима. Його вогонь грів її…Їй хотілося пригорнутися до цого палкого, могутнього чоловіка, який, немов вулкан, то й клекотів силою та здоровґям. Бажання було б таке сильне, що вона ледве стримувалась"(10,С.35). А він із чуттям справжнього художника обирав серед подробиць найяскравіші та найбільш вражаючі, описував картини, сповнені світла, фарб, захоплював слухачів своїм красномовством, натхненням й силою. «Мартін був подібний до еолової арфи: ті, що він переживши й зазнав на своєму віку, було б струнами, а потік музики — вітром, що торкався цих струн й примушував їхнього бриніти спогадами і мріями…Кожне відчуття набирала форми, кольору і блиску, й все, що виникало в його уяві, перетворювалося у щось величне і чарівне"(10,С.37).

Мартін Іден добро розумів, що між ним, вибачимо грубуватим матросом, й Рут, дівчиною з заможної буржуазної родини, лежить прірва. Точнісінько так саме як автор роману, Дж. Лондон усвідомлював свою прірву між ним та Мейбл Епплгарт. Вони по-різному дивилися на життя, говорили різними мовами. Рут не завжди розуміла жаргон Мартіна, Мейбл не розуміла мови Джека. Своєрідність поглядів Ідена вражала юну міс Морз. А він ж навіть не знавши змісту багатьох уживаних нею слів. І Мартін розвиває у собі чуття мови, за вісім місяців він навчився правильно говорити, поважно мислити.

На початку роману відносини Мартіна та Рут розвиваються, здавалося б, сприятливо (як лише можуть розвиватися відносини між такими різними за своїми характерами й вихованням людьми). Рут охоче зустрічається із Мартіном, прихильно сприймає його залицяння, з задоволенням відзначає зміни у ньому: він ставши правильно говорити, охайно вдягатися, із ним не соромно із «явитися на людях. Але із годиною їхні відносини змінилися. Рут зрозуміла, що вона змінилася. «Проживши до двадцяти чотирьох років спокійно й безтурботно, без ніяких любовних захоплень, вона не навчилася глибше розумітись на своїх почуттях й, ані разу я не запалившись коханням, не могла збагнути, що запалилась тепер». (10,С.87).

Колі ще почуття Рут до Мартіна було б не зовсім усвідомлене нею, вона вирішила перекроїти цю людину людьми її кола. Таким був молодший партнер її батька по бізнесу, Чарльз Бетлер, що у дитинстві лишився сиротою й зумів ціною самозречення досягти стану, яку давало йому тридцять тисяч річного прибутку. Рут сподівалася, що Мартін вивчить стенографію й піде працювати до її тата в контору юристом.

Алі Мартіна, сповненого життєвою енергією й обравшего собі гідну мітку в цьому житті, така перспектива ніяк не надихала. Він не збирався відмовляти собі в усьому, щоб у старості матір прибуток, який не зможе принести йому аніякої радості. Ні, у нього зовсім інша мрія: «…Він писатиме. Він стані одним оком із тихий очей, що ними дивуватися світло, чодним вухом з тихий, якими світло слухає, серцем — одним з сердець, що ними світло відчуває. Він писатиме все — поезію і прозу, романи і нариси, п «єси, як Шекспір… Адже письменники —це велетні світу…"(10,С.76).

Алі згодом ?"Це, певно, кохання, подумала Рут, коли на мить у неї прояснів розум. А коли не кохання, то це ж сміттям! Ні, це не інакше як кохання. Вона кохала цого чоловіка…"(10,С.152).

По один бік — Мартін, що жадає статі письменником й упевнений, що саме цим він скорить серце коханої дівчини.По інший— Рут, спочатку понад впевнена, ніж Мартін. Алі із годиною вон втратила свою впевненість, тому що не зуміла зрозуміти глибини його думок й суджень. Мартін, який навчився глибоко розуміти життя, і серйозно займався вивченням філософії й літератури, висловлює думи, котрі занадто глибокі для розуміння Рут.

Винятковий розум Мартіна Ідена жадав рівних собі співрозмовників. Йому не спадало на думку, що щирих й глибоких мислителів потрібно шукати в вітальні Морзів… Мартін уперто домагався свого місця в житті, він мандрував по життю, не знаючи спокою, поки не знайшов, нарешті, книжки, мистецтво й любов. Черпаючи натхнення із всіх цих знахідок, він довгі місяці завзято працював, перебиваючись із хліба на воду, голодував, підтримуючи собі лише обідами у Морзів. Так працював й Джек Лондон, прагнучи досягти своєї мети. «Нічим жити? Алі залишається кохання! Вічне кохання! Залишається Рут». (10,С.13).

На останні гроші він купував поштові марки і розсилав свої з статтею, розповіді й оповідання до редакцій літературних журналів. Через якийсь годину усі його твори поверталися назад. Він віддавав у заставу свої речі, знову купував марки й знову відсилав усі на нові адреси. Алі успіху все ж не було б. Щастя загубило адресою Мартінового помешкання. Відносини із Рут зайшли у безвихідь. Для неї головне було б до того, що смердоті не можуть одружитися через шедеври, які ніхто не купує. Рут ніяк не могла зрозуміти пошуків Мартіна.

Замкнена у вузькі рамки свого світу, вон не розуміє, що між ними із Мартіном далека відстань: вона не допомагає Мартіну в його літературних шуканнях, намагається зштовхнути його із літературного шляху на шлях чиновницької служби. Рут мріє про своє одруження із коханим, а задля того, на її думку, він винен знайти справжню роботу, у який-небудь конторі, а не літературне терені. Вона намагається зверни для нього карґєру, а бажання писати вважає маленькою слабкістю, якої він згодом позбудеться. Дівчина критикує усі його твори, але й ця критика лише розчаровує Мартіна.Адже суть над тому, щоб робити школярські поправки, а тому, щоб осягнути все величне, що він намагався вкласти у твори.

Батькові Рут напрям думок Мартіна також був незрозумілий. Не чудово, що под годину одного із обідів у Морзів висловлювані Мартіном судження здалися всім блюзнірськими. Іден висловив свої думи про Ніцше, та про Спенсера. А ті, що батько Рут дотримувався протилежних поглядів, виникла суперечка. Іден дуже палко відстоював свої позиції, що видався усьому товариству грубим. Однак як усі вважали суддю Блаунта людиною видатною й впливовою, грубість Мартіна шокувала їхні. Він просто не зумів стерпіти ті, що суддя ображав істину. Після цієї події Мартін вирішує не зґявлятись на званих обідах у Морзів.Та на шкода, його спроби заговорити до Рут на вулиці також стали марними. Вона зізналась, що не бажає спілкуватися із ним із власної волі, через ті, що він зганьбив її перед усіма друзями.

Описаний в романі розвиток подій підтверджувався власним життєвим досвідом автора роману. Колі Джек Лондон ступав на шлях літератури, йому подобалася Мейбл Эпплгарт, витончена красуня, дочка інженера. Їй також подобався Джек Лондон, й вона бажала, щоб він якнайшвидше зайняв стійке становище у суспільстві та обійняв яку-небудь посаду, хоча б листоноші. Думки ж юного Лондона були зайняті зовсім іншим: й усунь, й вночі він творив свої Перші розповіді й на останні гроші розсилав їхні до редакцій різноманітних літературних журналів. Нарешті, коли його оповідання вийшли друком, й він здобувши свій перший гонорар — сім із половиною доларів за оповідання, він, викупивши від лихваря свій Єдиний скарб — велосипед, запросивши Мейбл на прогулянку. Щасливий через опубліковані оповідання й натхненний перспективами, що відкриваються проти нього, Джек, захлинаючись від радощів, розповів Мейбл разом узяте, додавши на закінчення, що він відмовився від посади листоноші, якої йому пропонували. Мейбл стримано вислухала розповідь Джека Лондона й лише спитала його, стільки йому платять за оповідання. Почувши у відповідь точну цифру — сім із половиною доларів, вона розридалася, через ті, що як листоноша він заробляв бі більше.

Розрив Рут та Мартіна переростає рамки особистих відносин героїв й стає відображенням відносин, що панують в одного години. Адже проблема полягає над бо Рут виявляється слухняною дочкою й не насмілюється піти всупереч батькам й припиняє розмови із Мартіном. Усі набагато глибше. Кордони моралі вузького світу Морзів виявляються сильнішими за кохання — від у чому суспільний відзвук розриву Рут та Мартіна. Любов у такому світі можлива лише у рамках його моралі.

Мартіна ж неможливо ніякими силами перекроїти за зразком Морзів, неможливо змусити кинути свої писання й піти на «нормальну службу». Він самозаглибленно продовжує писати і завзято бомбардувати редакції й видавництва своїми творами. І, нарешті, приходити тієї день, коли із отриманого від видавця аркуша він дістав не повернутий рукопис, а чек. Наполегливість й здатність всім жертвувати для досягнення своєї мети зрештою перемагають. Тут ми знову впізнаємо Джека Лондона: «Наполегливість — вісь законний батько віри у собі… Я прийшов до висновку, що такої речі, як натхнення не існує, та і талантів малувато. Наполегливість — вісь таємниця літератури"(10,С.14). Так писавши письменник, автор роману, у одному із листів ще 1899 року. Алі Мартін уже не здатен завмирати від захоплення, побачивши видавничий чек. Раніше чеки здавалися йому запорукою майбутніх великих успіхів, а тепер проти нього лежали просто двадцять два долари, на котрі можна було б купити що-небудь поїсти. Ото й все.

Колесо фортуни повернулося до Мартіна обличчям. Усі його роботи, котрі так завзято відкидалися всіма редакціями протягом двох років, тепер приймалися. Велика видавнича фірма прийняла й опублікувала невеликим тиражем його критико-філософську книжку «Ганьба сонця». Вона відразу ж викликала великий відгук у пресі. За першим виданням було б одному, третє, книжку перевідали в Англії, перевели французькою, німецькою й скандинавською мовами. Видавництво навіть запропонувало Мартіну великий аванс за його наступну книжку, не висунувши при цьому ніяких умів щодо її змісту. Таким чином Мартін Іден ставши визнаним письменником.

Усі, хто байдуже проходив повз голодного Ідена, тепер почали запрошувати його на банкети, бо він — модний письменник, уславлений письменник, популярний письменник. Здавалося б, тепер він досяг всього, про що лише мріяв: його книжки охоче друкувалися видавцями й дуже швидко розкуповувалися читачами; усе, що коли-небудь було б ним написане, дісталося свого місця на сторінках журналів й газет; критики на усі лади обговорювали його твори; газетні репортери пробивалися до нього, щоб одержати інтерв «ю; на його поточному рахунку в банку лежали сто тисяч доларів. Алі бентежна душа Мартіна не знаходила до того ніякого задоволення. Тепер, коли журнали й видавництва готові були друкувати усє, що виходило з-під його пера, він раптом втративши всяке бажання писати. Його думи були зайняті одним — як зрозуміти всі ті, що відбулося із ним, що узагалі відбувається в людському житті.

На Мартіна дуже сильно вплинули дві події — розрив із Рут та самогубство Реса Брісендена, із яким Мартін якось познайомився у Морзів. Спочатку Брісенден здавався Мартіну блідим й нецікавим. Алі незабаром розмови із хворим на сухоти поетом переконали його в протилежному: у цій людині був якийсь вогонь, надзвичайна проникливість й чутливість, якась особлива воля польоту думи. А його розумовий погляд проникав у якісь далекі області, котрі не можливо осягнути людським мозком, про котрі, як здавалося не можливо було б розповісти звичайною мовою.

Молоді люди стали друзями, проводили разом багато години, ходили аж до соціалістичного клубу. Мартін умовив Брісендена надіслати до редакції одного із журналів його поему «Ефемерида». Одержавши згоду журналу на публікацію поеми, Мартін відправився до Брісендена, щоб розповісти йому про цю радісну звістку. Алі у готелі, де живий співає, йому повідомили, що він п «ять днів тому покінчив життя самогубством. Приголомшений цією звісткою, Мартін усе ж таки таки знову пише дні й ночі, безперервно. Алі пише він немов уві сні. Закінчивши повість, названу ним «Запізнілий», він перестає писати взагалі. Життя для нього стало схожим на величезну пустку, порожнечу после самогубства друга та розриву із Рут, й він не знавши, чим заповнити його.

У цей годину вийшов у світло журнал із «Ефемеридою» Брісендена. Поема наробила багато галасу, її автора висміювали в пресі, проклинали із амвонів церков. Мартін із гіркотою усвідомлював, що, якби Брісенден був живий, то завісься цей шум був бі йому дуже неприємний. Самому ж Мартіну «после того, як звалився його світло, увінчаний любов «ю, катастрофа віри до друку і у публіку уже не здавалася катастрофою… Він хотів злетіти в надхмар «я, а валився у смердюче болото». (10,С.291).

3. У чому ж трагедія Мартіна Ідена?

Мартін болісно міркував про зміст людського життя та своєї ролі у ньому, у цьому житті. Ходіння по ресторанах й захоплення єгипетськими сигаретами заспокоєння не принесли. Гроші, які у нього тепер було б так багато, не втішали. Він щедро обдарив своїх сестер, свого друга по роботі у пральні Джо, свою квартирну господарку. І навіть Руф, котра готова тепер статі його дружиною, не цікавить його — кохання до неї давно уже померло у серці юнака. Іноді йому здається, що найкращий вихід з того становища, яке з нього тяжіє, — повернутися до своїх колишніх зайняти. Алі занадто глибока прірва пролягла між створеним власноруч відомим письменником й простими звичайними матросами. Ні, дороги назад йому понад не було б, його старий рай уже загублений назавжди.

З листів Джека Лондона ми спостерігаємо такий самий відчай й розчарування.

«Навіщо розвивати розум? — Це задля щастя"(25,С.1), — утверждает він. Алі на відміну від Ідена, Лондон не збирається припиняти свою боротьбу."Загину я чи ані, але й мушу боротись до останнього — сам… Мені байдуже, якщо я втрачу все, що травня, — я створю собі нове; якщо я завтра буду голий й голодна — що ж, я йтиму далі голий й голодна, поки не упаду; якби я був жінкою, я продавав бі собі усім чоловікам аби досягти свого. Одне слово, я — не здамся"(25,С.4).

Алі Мартін нового раю то й не знайшов, Незважаючи на багатство й славу, нащо звалилися на нього. Ззовні все виглядало цілком нормально: його безперервно запрошували на обіди та вечері, із ним жадали знайомства, на нього заглядалися красиві жінки. Алі душа його не знаходила задоволення у всій цій мішурі життя. Він ніяк не міг зрозуміти, що власне змінилося в ньому, людині на ім'я Мартін Іден, настільки що його тепер усі намагаються запросити до собі на обіди. Адже усі його роботи були написані ще два рокта тому, сам він із того години зовсім не змінився, але й тоді його не запрошували на обіди навіть його родичі й близькими знайомі, адже ж він цілими днями не мав у роті ані шматка хліба. А тепер навіть суддя Блаунт вважає честю запросити його до обіду. Тієї самий Блаунт, якого він колися ненавмисно образив у Морзів і, власне кажучи й відбувся його розрив із Рут.

Мартін зрештою розуміє, що зміну у відношенні до нього викликана єдиним — «Увесь свій доробок він кинувши публіці одним величним жестом, й цим, очевидно, пояснювалася його неймовірна слава"(10,С.322).Мартіну здається, що він зуміє знайти своє щастя, утікши на острови у південних морях, живучі в очеретяній хатині, займаючись ловом акул й полюванням на диких кіз, торгуючи перлами й копрою. Він замовляє квиток на пароплав «Маріпоза», що відправляється на острів Таїті, й готується до від «їзду. І від він — на пароплаві. Алі й тут усі дивляться на нього, як на знаменитість, котра тільки-но народилася. Він розуміє обмеженість буржуа, котрі є духовно вгобими. Йому здавалось, що світло буржуа — рай й він над усе прагнув його досягти, а коли досяг — оглядається тому й шукає там свого втраченого раю. Він не розуміє грубих й тупих істот — матросів. Алі так саме важко йому й із тупими джентельменами й галасливою молоддю Першого класу. І Мартін замикається в собі. «Життя було б для нього мукою, як яскраве світло для людини із хворими очима. Воно вигравало довкола нього й з нього різким сліпучим блиском, й йому було б боляче, нестерпно боляче». (10,С.327) Він перечитує поезії Суінберна, й знаходить порятунок від своєї хвороби:

«Позбувшись життєвої мряки,.

Бажань й страху, й надій -.

Тоді складаємо ми дяку.

богам у щирості своїй,.

Коли не повік життя триває,.

Коли мертвий уже не оживає.

Коли і річка стомлена конає,.

Віддавшись глибині морській.

… Життя — це хвацько, чи радше воно та стало баскому, нестерпним тягарем… Коли життя стає до болю важким, смерть готова заколисати вічним сном". (10,С.329). Десь на такому улюбленому ним океанському просторі Мартін викидається із ілюмінатора каюти до океанської безодні й зводить рахунки із життям.

Роман закінчується трагічно.

Які ж мотиви рухали особистістю Мартіна Ідена, що ховалося за його завзятим прагненням статі письменником? У романі показано, що Мартін був «природженим борцем, сміливим й витривалим», однак боротися йому було б призначено «у мороці, без світла, без заохочення». Єдиним дороговказом в цій нелегкій боротьбі довгий годину був любов до Рут, прагнення статі на один рівень із нею й із «єднати земельну частку із долею своєї обраниці. Отже, Мартіном рухало почуття любові до жінки.

Мартіну здавалося, що Рут відповідає на його почуття взаємністю. У дійсності ж ставлення Рут до Мартіна ніколи не було б однозначним. Розуміючи його незвичайність, почуваючи від нього якусь магічну силу, захоплюючись його наполегливістю й працьовитістю, Рут в тієї ж годину ніяк не розділяла його прагнень, не розуміла його внутрішньої потреби статі письменником.

Вона заохочувала його до діяльності лише зазаради того, щоб він зайняв гідне місце в буржуазному світі, тобто ставши чиновником чи дрібним бізнесменом. Його захоплення літературою не лише не зрозуміле їй, але й й викликає в неї роздратування і опір. Вона також не розуміє змісту творів Мартіна, в них ніякої ціності. Суспільні ідеали робочого хлопця Мартіна Ідена, що живляться глибоким розумінням життя, не знаходять відгуку у вихованої на традиціях буржуазної моралі Рут Морз, що разом зі своїм класом сповідає обмежений погляд на життя.

Цю принципову різницю у поглядах на навколишнє життя Мартін зрозумів занадто пізно. І він прямо говорити їй про це под годину останнього побачення: «…Ті трохи не занапастила моєї творчости, мого майбутнього! Я вдачею реаліст, а буржуазна культура стає не зносить реалізму. Буржуазія боягузлива. Вона боїться життя. Отож ти хотіла і мене примусити боятися життя. Ті прагнула замкнути мене в тісну клітку, навґязати Мені обмеженість, хибний вульгарний погляд на життя…І ти хотіла зробити мене одним із ваших, втовкти в мене ваші класові ідеали, класову мораль, класові забобони… «(10, С.316).

У цьому зізнанні Мартіна — ключ до розуміння джерел його особистої трагедії. Моряк Мартін Іден був людиною свого класу. І його життя, і його думи — такі ж сам що і життя, і думи тисяч його побратимів по роботи. Алі від моряк перетворився на письменника, навіть на письменника модного, процвітаючого, що заробляє великі гроші. Причому його популярність, його заробітки малі свою основу на його реалістичному баченні світу, на висловлюванні ним ідей, які буржуазне сус-пільство не приймало, але й котрі лоскотали його нерви, й обізнаність із якими дозволяла вважати собі лібералом. Тому книжки Ідена розкуповувалися заможною публікою, ставали модними, приносили їхні авторові неочікуваний прибуток.

У результаті Мартін Іден, сам того і не бажаючи, потрапив у становище людини, що сидить на двох стільцях. За своїми ідеями, за своїм мисленням він залишився реалістом, йому були далекі мораль й забобони буржуазії. Алі за своїми прибутками, за своїм новим способом життя він тепер належав до класу буржуазії. І це протиріччя вимагало вирішення. Мартін Іден був письменником, але й він міг бути, наприклад, талановитим музикантом чи скульптором, художником чи медиком. Трагізм долі й життєвий шлях письменника Мартіна Ідена типовий для тогочасної дійсності.

Відомий американський критик назвавши роман Лондона «трагічною національною історією успіху». Ван Вік Брукс з гіркотою відзначав, що творчі розуми США «позбавляють живильним грунту, їм протиставляють пристрасть до користолюбства і ореол багатства. Буквально все тенденції життя Америки вступив у змова із єдиною метою зв’язати через руки і ногах таланти страны…"(11, С.297). як діє це у житті, Д. Лондон показує на прикладі Мартіна Ідена. Його ніхто не розуміє: ані родичі, ані друзі, ані люди, у які він бачить представників інтелігенції — Рут, її батьки, їхнє оточення. Так зване сус-пільство не поспішає простягнути руку допомоги шукаючому свій шлях художникові. Навпаки, воно та намагається збити його із обраного шляху, зіштовхнути на так добро знайому й зрозумілу дорогу чиновничого служіння чи бізнесу й комерції. Потрібно матір чималу мужність, твердість характеру й впевненість у своїх силах, щоб протистояти цьому натискові, витримати його й пройти свій шлях до кінця. Вдається це далеко не всім.

Мартін Іден на своєму тернистому шляху досягає успіху всупереч всім. Справжній трагізм цого успіху полягає до того, що Мартін домагається його поодинці, без найменшої допомоги, у боротьбі із тім суспільством, у якому він живе й трудитися. У цій боротьбі він втрачає кохану, від нього відмовляються родичі, він поступово зневірюється у своїй правоті і зрештою вирішує ніколи понад не брати до рук перо. Заслужений успіх не приносити йому ніякого задоволення.

У романі фатальний стрибок Мартіна описів як зовсім природний, простий й навіть повсякденний крок. Алі ж на цей крок йде зовні здорова, у розквіті свого таланту людина, що домоглася слави і успіху. І та щоденність, із яким йдуть сьогодні із життя Брісенден й Іден, — це теж невід «ємна частина «трагічної національної історії успіху» талановитих художників у США.

Висновки.

Мартін Іден був індивідуалістом, не маючи ані найменшого уявлення про нестатки інших, він живий лише для собі, боровся лише зазаради собі й вмер — теж через самого собі. Він пробився в буржуазні кола й був прикро вражений відразливою посередністю тихий кіл.

Такою був трагедія митця тогочасного світу. І якщо Д. Лондон створив Мартіна Ідена за своїм чином й подобою, то Мартін Іден передрік частку свого творця. Крах. Смерть.

Джек Лондон наполегливо заперечував проти того, що його самого уособлювали із його героєм. Письменник недвозначно викривав подібні твердження. «Дозвольте вказати мені на головну слабкість такий паралелі, — писавши Д. Лондон у звґязку із цим, — Мартін Іден покінчив самогубством, а все ще жив"(11, С.299). Такою був трагедія митця тогочасного світу. І якщо Д. Лондон створив Мартіна Ідена за своїм чином й подобою, то Мартін Іден передрік частку свого творця.

Хоча Джек Лондон тояв набагато вище за Мартіна Ідена, його ідеали й мрії не дуже відрізнялися від ідеалів та мрій Ідена. Лондон мріяв про свій затишний куточок, коло близьких друзів та двоє дітей… Він й на самом деле ставши власником величезної садиби, досягши успіху як письменник. У одному інтерв «ю протягом двох рокта до смерти він сказавши: «Я пишу тепер лише у тому, щоб додати триста-чотириста акрів до своєї чудової садиби. Я пишу оповідання лише у тому, щоб купити жеребця. Моя низка значно понад цікавить мене, ніж моя професія. Мої друзі не вірять, якщо це правда кажу, але й це — правда». (10,С.16).

Всі критики судили Джека Лондона не із «відстані серця, а із відстані розуму"(3,С.17). Адже слід памґятати насамперед про творче кредо письменника, у якому він стверджував: «Не розповідайте читачеві. Ні в якому разі. Нізащо…Читачеві не потрібні ваші дисертації., ваші спостереження, ваші знання як такі, ваші думи й ваші ідеї - ані, вкладіть всі у розповіді героїв, в історії, а сам станьте збоку «(3, С.17).

Алі Джек Лондон, розбагатівши й ставши відомим, намагається догодити смакам саме його суспільства, із яким він боровся. На смак буржуа він додоає до своїх творів штучний «хепі-енд», бо усі люблять щасливий кінець. Письменник витримав вогонь й воду, але й не витримав мідяних сурм популярності та слави. Він зрадив самому собі, престав бути собою. Джек Лондон втратив бажання до літературної творчости. Деградація особистості призвела до смерти восени 1916 року.

Згідно усього вищенаведеного можемо зробити такі висновки:

1. Розглянувши основні критичні з статтею за проблемою дослідження бачимо, що проблема автобіографічності роману «Мартін Іден» не був виправлена критиками однозначно.

2. Вивчивши біографію Джека Лондона та порівнявши її із життям.

Мартіна Ідена приходимо до висновку, що життевий шлях Джека.

Лондона покладено майже завісься основою роману.

3. Простеживши спільне та відмінне у життєтворчості автора та його героя стає очевидним, що Джек Лондон й Мартін Іден — не самі і тих ж сам особистості, але й Іден неначе відбиток самого Лондона, його юнацького кохання, переживань, розчарувань на шляху до слави.

4. Поклавши основою роману свій життєвий шлях, Джек Лондон збагатив образ Мартіна рисами, взятими люди. Письменник надав йому думок й поглядів, які сам він не дотримувався. Алі не наділив героя тими поглядами й переконаннями, тім розумінням життя, його сутності та мети існування, котрі мав сам.

5. Хоча ці особистості - Джек Лондон та Мартін Іден — різні, але й смердоті мають дуже багато спільного, й прослідкувавши за їхнього історіями ми безумовно можемо назвати роман «Мартін Іден» автобіографічним.

Навіть сам автор стверджує:"Мартін Іден — це я. Я надав Мартіну Ідену весь свій письменницький досвід"(10,С.11).

Список використаної літератури.

1. Антропова І. Джек Лондон // Сільська школа України. — 2002.-№ 6.-С.17.

2. Білизні З. Джек Лондон.- М.: Кристал, 2001. — 286с.

3. Бурбан У. Життя й пророцтва «Моряка в сідлі» // Дзеркала тижня. -.

2001.-№ 2.-С.17.

4. Биков У. Питання імені. Джек Лондон // Книжковий огляд. — 1995. №.

28.-С.16.

5. Биков У. Мешканці Місячної долини: У гостях у нащадків Д. Лондона //.

Літературна газета. — 1996.-№ 21.-С.7.

6. Биков У. Слідами вовка: Відродження мрії Джека Лондона.

//Літературна газета. — 1998.-№ 6.-С.12.

7. Денисова Т. Одіссея Джека Лондона // Зарубіжна література.- 1997.;

№ 22.-С.4−5.

8. Кингман Р. Ілюстрована життя Джека Лондона. — М.: Вид-во МГУ,.

1998. 368с.

9. Лондон Д. Білий ікло. Поклик предків.- М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. — 480с. 10. Лондон Д. Мартін Іден / Пер. М. Рябової.- До.: Молодь, 1973.-336с. 11. Лондон Дж. Мартін Іден: Пер. з анг./ Послесл. С. С. Иванько.-М.:

Просвітництво, 1986.-303с. 12. Лондон Д. Мартін Іден. Поклик предків / Пер. с анг. Колесниковою Е.-.

Єкатеринбург: Средне-Уральское вид-во, 1993. 956с. 13. Лондон Д. Мартін Іден. Люди безодні. Нариси / Пер. Оболонской Р.,.

Лимановской В.-М.: АСТ, 2001. 528с. 14. Лондон Д. Повісті і його розповіді.- Мінськ: Народна асвета, 1988. — 686с. 15. Лондон Д. Повісті і його розповіді / Ред. Семенюк Н.П.- Днепропетровск:

Проминь, 1988.-382с. 16. Лондон Д. Розповіді / Пер. с анг. Калашникової Є.- Минск: Мастакая література, 1985. 574с. 17. Лондон Д. Розповіді / Пер. с анг. Облонской До.- М.: Правда, 1985. 590с. 18. Лондон Д. Зібрання творів / Пер. з анг. Ставеник У., Бродською Л. -.

М.: Терра, 1999. 382с. 19. Лондон Д. Зібрання творів. Вибране в 3 т. Т.1 / Пер. з англ.

Сологуб Ф.- М.: Скіфи, 1993. 384с. 20. Лондон Д. Зібрання творів. Вибране в 3 т. Т.2 / Пер. з англ.

Андрєєв Л.- М.: Скіфи, 1993. 364с. 21. Лондон Д. Зібрання творів. Вибране в 3 т. Т.3 / Пер. з англ.

Купрін А.- М.: Скіфи, 1993. 511с. 22. Лондон Д. Твори.- М.: Книжкова палата, 1999. 1231с. 23. Савка М. Гірка мандрагора. — Львів:Вид-во Старого Льова, 2002. 128с. 24. Стоун І. Джек Лондон.- М.: Історик, 1998. — 416с. 25. Тріщик Л. У змаганні за щастя: Джек Лондон та його «Біла тиша».

//Зарубіжна література. — 2000.-№ 7. С.3−4.