Идейно-художественная роль епізоду Плач Ярославни

Идейно-художественная роль епізоду «Плач Ярославни «

«Cлово про полку Ігоревім» є пам’яткою давньоруської літератури. Воно написаний XII столітті, під час ранньофеодальної державності, коли країна може роздробленості і єдність держави порушувалося усобицями і іноземними вторжениями.

«Слово про полку Ігоревім», як і кожен твір літератури, має ідейний утримання і художню форму, котру визначає рід, жанр, мову, всю систему засобів і прийомів, з допомогою яких створюється зміст. З цією міцно пов’язана композиція твори. Кожен епізод є важливий компонент, без якого твір втрачає свій зміст і форму.

«Плач Ярославни» є дуже важливим епізодом в «Слові про похід Ігорів». У цьому вся творі є певні епізоди, які передвіщають подальший розвиток подій. Такими епізодами є: момент, коли «Сонце йому (Ігорю) тьмою шлях заступало»; «Сон Святослава», «Плач Ярославни» — без них утратиться відчуття на той час, XII століття, коли було написане твір, позаяк у Стародавньої Русі люди глибоко вірив у різноманітних передвістя. Автор створює атмосферу з допомогою цього епізоду, завдяки таким уривкам зараз читач може краще дати раду произведении.

В літописі було лише сухе виклад фактів, а епізод «Плач Ярославни» є важливим елементом, уставленим автором «Слова» посилення емоційного звучання твори. «Плач Ярославни» хіба що повертає нас відповідає дійсності після ліричного відступу автора, коли він згадує перших російських князів та його численні походи на ворогів Русі і протиставляє їх сучасним йому подій. Взагалі «Слово про похід Ігорів» створено у тому, щоб виявити справжню реакцію жителів Русі на що відбуваються, позаяк у літописному уривку цього, може не может.

Этот епізод несе величезну емоційну навантаження: тут сконцентровано ставлення автора до всього цих подій. Крім цього епізоду, так відкрито більше не виражаються почуття. Автор зміг якраз передати страждання Ярославни, тим самим висвітлюючи позицію всієї російської землі до подій. Адже, щоб історії Русі ця була мало чимале значення. «Слово про похід Ігорів» перейнято героїчним і трагічним пафосом, тобто эмоционально-оценочным ставленням письменника до зображуваному. Також «Плач Ярославни» має дуже великий значення для композиції «Слова про похід Ігорів». Звертаючись до сил природи, прохаючи в них допомоги, Ярославна хіба що підготовляє втеча князя Ігоря з половецького плена.

Без цього епізоду порушилася б логіка розповіді, ж без нього в «Слові про похід Ігорів» ми змогли бути виражені так чітко ідея, тобто осуд міжусобної війни і цей заклик князів до об'єднання, і проблему — роздробленість та шляхи до объединению.

Пространство в «Слові» постійно змінюється, то розширюється, то звужується. Саме тоді художній простір у творі звужується до Путивля. У самому ж епізоді простір розширюється до величезних меж, оскільки Ярославна в своєму плачу, що нагадує ліричну народну пісню, звертається всім силам природи одночасно: і до вітрі, і до Дінця, і до сонця. «Природа в „Слові“ — не фон подій, не декорація, у якій відбувається дію, — саму себе дійову особу, щось на кшталт античного хору» (Д.С. Лихачёв). Звернення всім силам природи створює відчуття, що молоду людину оточує величезне простір. Це передає погляди людей на той час, тобто XII століття, поширювати на світ: «…середньовічний людина прагне у можливій повноті, ширше охопити світ, скорочуючи їх у своєму сприйнятті, створюючи „модель“ світу — хіба що мікросвіт…» (Лихачёв Д. С. Поетика давньоруської літератури // Поетика художнього пространства).

Я читала «Слово про похід Ігорів» у різних перекладах — Д. Лихачёва й у поетичному перекладі М.Заболоцького. Гадаю, що прочитання кількох різних перекладів дає можливість читачеві подивитись події різнобічно і від зрозуміти їх. У кожному перекладі проявляється особистість перекладача — якого є хіба що автором тексту. У Заболоцького мову більше наближений до загальнодоступним, навіть разговорному:

Что ти, Вітер, злобливо повеваешь, Что клубишь тумани у реки…

В нас саме у Лихачёва:

О вітер, ветрило!

Зачем, пан, веешь ти навстречу?

Но усе ж таки ми залишається відчуття, що це переклад давньоруського твори завдяки инверсии:

На світанку в Путивлі причитая, Как зозуля раннею весной, Ярославна кличе молодая, На стіні ридаючи городской…

Заболоцкий використовують у своєму перекладі різні художні прийоми: уособлення, порівняння, вставляє власні шматки посилення емоційного забарвлення. Наприклад, у Лихачёва немає таких строчек:

Улетят, розвіються туманы, Приоткроет очі Игорь-князь…

…

Ты ж, стріли ворожі сея, Только смертю веешь з высоты…

То є Заболоцкий дає більш розгорнуті, художні описи. Лихачёв використовує переважно метафори, тоді як Заболоцкий у тих-таки самих фразах використовує порівняння, наприклад: «…кукушкою безвестною рано кує» (Д.Лихачёв), «…як зозуля кличе на юру». У обох перекладах вживається дуже багато уособлень, оскільки Ярославна звертається до вітрі, до річки і до сонця, як як до живим: «Дніпро мій славний!», «Сонце тричі світле!», «Що ти від, Ветер…».

Таким чином, епізод «Плач Ярославни» має значення, як значеннєве, і емоційне. У цьому вся епізоді, передавши страждання Ярославни, автор висловлює стан всієї російської землі на то время.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.