Русская село у виконанні И.А.Бунина

Русская село у виконанні И.А.Бунина

… Росія ?.. І вона вся — село…

И. Бунін.

«Мой дід землю орав», — з гордістю заявляв різночинець Базаров, якого народ не дуже полюбляв. Як і більшість з городян, також зовсім ще злетів з сіла б у якому трудилися мої діди, провели молодість батьки. Можливо, саме на мене зробила та моє найбільше враження «Село» Буніна.

Конечно, з уроків історії що робити про страшної бідності та відсталості у російських селах, про протиріччях між поміщиками і селянами, бідняками і кулаками. Та й після прочитання повісті як сам став очевидцем те, що так яскраво і дуже описав, немає, зобразив, ніби художник, Іван Олексійович.

Произведение не має гострого, туго закрученого сюжету, зате, за словами Твардовського, має великий «густотою і щільністю життєвого матеріалу» часів першої російської революції, а образи селян наділені рисами такий індивідуальності, що забуваєш, що це реальні люди, а плід авторської фантазії.

Какую ж село малює письменник? Завдання моє складна, оскільки матеріал дуже великий, при цьому хотілося ще згадати про розповідях. Спробую, хоч і відчуваю, що в моїх міркуваннях будуть прогалини.

Итак, село постає маємо, передусім, дуже бідній, навіть питна вода часом погана, що викликає повальні хвороби. Злидні б'є правді в очі як в повісті. От відбувається Онисія Минаева з оповідання «Веселий двір». У напівнепритомності від виснаження бреде протягом двадцяти верст до непутящому синові та, аби здолати кривду слабкість, жує якісь травинки. Якщо ж б горох вже встигав, то наїлася б таємно досита. Але страшна суспільству ця бідність як як така. Небезпечна на тлі багатства малої групи людей: поміщиків, куркулів. Серед картини рясної ярмарки письменник розмірковує у тому, що край багатющий, чорнозем прекрасний на півтора аршина. А п’яти не проходить без голоду. Місто славиться протягом усього Росію хлібної торгівлею, а досита цей хліб їдять сотня осіб на все місто. На ярмарку сила-силенна калік і жебраків.

И ось завирувало. Не мали можновладці класи доводити селян до бунту, про якому ще Пушкін попереджав, що страшний він у нещадності руйнації. Але все, певне, розраховували: «Після нас хоч потоп!» А цей «потоп» захопив… І головне герой розуміє небезпека народних заворушень, «чи тримайся: зачує удачу, зачує шлею під хвостом — на друзки расшибет-с!». Але ж може лад у країні триматися лише з силі у сфері заможних верств! Саме це й не втримався…

На задньому тлі розповіді бачимо, як палають поміщицькі садиби, ті «дворянські гнізда», хто був так милі письменнику. На центрі повісті Тихін і Кузьма, дві рідних брата. Не лише різні люди, а й дві різні характерних явища у російській життя на той час. Тихін Ілліч завжди багато. Завдяки наполегливості, везінню й уміння загрібати гроші торгівлею розбагатів. Наживався по всьому, не гребуючи і людськими нещастями, вмів користуватися безгосподарністю дворян, торгував вином. Навіть купив маєток в селі Дурнівка, де була кріпаком його дід. Назва місця свідчить сам за себе. Недарма Кузьма, визначаючи, чому їм з братом не вилізти з дикості і недоречности життя, каже: «Ми — дурновцы!».

Всю життя присвятив Тихін Ілліч збагаченню, досяг його, але п’ятдесяти років став відчувати порожнечу свого існування: діти не мають, дружині «чужий навдивовижу», ніхто не спромігся зрозуміти, що за людина. Не у Москві ні, а десятиліття мріяв «урвати вільний вечорок», посидіти з самоваром «на траві, в прохолоді, в зелені». Але так не вибрався. «Мука!» — так визначає нині він своє життя — «клітина золота». І коли запалахкотіла революція, поширилися вперті чутки, що землю відберуть, почався бунт, думає він усе нажите продати і виїхати до місто, тому що село зневажав і ненавидів всією душею. Потреба змусила його помиритися з братом, якому передає він у управління Дурновку.

Кузьма представляв з себе тип російського самоуки. Він довго вважав, що «хто розумний так не учений, у тому без навчання багато світла», може бути і «без наук просвітництво». Він багато що каже правильно, але сам малий, що робить. За душею нічого немає, практичного справи немає, мети немає, зате судить всіх суворо. Село як і, як брат, недолюблює, заявляючи, що ніде бачив нуднішого і більший лінько типів. Отже, на думку автора, все найбільш енергійне, та розумне прагне з цього дикості бігти. «Поживи-ка біля села, похлебай-ка сірих щей, паплюж худих постолів!» — неодноразово каже Тихін у відповідь думку про неоковирності життя.

Каковы ж звичайні селяни? Бунін прагне показати, чого слід ідеалізувати мужика, як і часто бував російської літератури. Не тому в повісті не зображено жодного колійного селянина, яка має залежить від руках йде на лад, в домі статок, сім'я хороша? Але як поетично згадував свої мрії ліричний герой оповідання «Антоновські яблука», іноді припускаючи, як заманливо бути мужиком, як гарно «косити, молотити, спати на гумне в ометах», мати «здорову і красиву дружину в святковому уборі», «обід із гарячою бараниною на дерев’яних тарілках». За інших розповідях письменника ми зустрічаємо героїв більш приємних, ніж у «Селом». Ось богатир Захар Воробйов з однойменного оповідання, котрий напевно міг запросто випити чверть горілки і прошагать 40 верст. Світлим і зворушливий батрак Оверко з «Поганий трави». У повісті хоча й зображено багато селян: Сірий, Дениско, Молода, Родька, Яким, інші, — все вони якісь макабричні, життя котрі живуть хоч якось, позбавлені нормальних людських почуттів, не які відчувають жалості ні інших, ні з собі навіть. З цих людей сильні лише своєю натовпом, масою. Коли їх довготерпінню вичерпується, а злість і ненависть до багатіям, «кровососам» виливаються, тоді вони можуть й убити, підпалити, розграбувати. Однак виявляється хміль, і з цим зникає і ваша сміливість, такий Митька-шорник. Під час бунту він лідер, махає палицею, викриває Тихона. Затим знову як у ніж не бувало з’являється в цього у лавці, шанобливо знімає шапку. Проте ходять чутки, що Тихона хочуть вбити.

Все більше вибухонебезпечного матеріалу у селі. А йдуть у неї, злиденну, озлоблену, розділену надвоє непримиренної ненавистю, нові віяння. Повертаються з міста селяни. Ось, наприклад, Дениско встиг встигла пообтертися у робітничій середовищі, навіть привіз серед книжонок типу «Жена-развратница» революційну брошуру про «пролетаріат». Ми відчуваємо, що у сімнадцятому року він свого не прогавить…

В повісті бунт закінчується нічим, а Тихін Ілліч із глузуванням думає, як і боятися не слід було. Однак ми знаємо, а не пізніше справа обернулося. І повісті краще розуміємо витоки післяжовтневої трагедії России.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.