Сучасник

«Современник»

«Современник» — журнал, який видавався початку 1847 незалежності до середини 1866 Некрасовим і Панаевым (з 1863 — одним Некрасовим), куплений у Плетньова.

В протягом майже двадцятирічного періоду існування «З.» його загальний характері і контингент його співробітників кілька разів змінювалися; проте, попри протязі майже усього цього часу «З.» був однією з найкращих робітників та найбільш передових російських журналів.

В 1847 і на початку 1848 «З.» був антикріпосницьким й почасти соціалістичним органом, відбиваючи погляди перших революційних представників російської демократії 40-х рр. Журнал друкувалися дворянські письменники, ліберали, антикрепостники Тургенєв, Григорович та інших., але ідейним керівником журналу був фактичним Бєлінський, в статтях якого, як і в статтях Герцена, були елементи пропаганди соціалізму.

После смерті Бєлінського, у роки так зв. «цензурного терору» (1848—1855) журнал на кілька днів втратив значення; окремі працівники (Дружинін, Анненков) зайняли позиції аполітичного естетизму. З 1852—1853 внаслідок посиленого участі у журналі Тургенєва, Л. Толстого, Островського, Григоровича, Фета, Тютчева, Майкова і самої Некрасова літературно-художній відділ журналу почав подыматься в середині 50-х рр. (в 1854, 1855 і 1856) піднявся на дуже велику висоту. Надзвичайно цікавим є був у ця роки літературно-критичний відділ, де з 1854 почали друкувати статті і рецензії Чернишевського, який поклав край аполитическому эстетизму своїх попередників і воскресившего революційно-демократичних традиції Бєлінського останнього періоду.

С кінця 1857 внаслідок які у цей час змін у політичній життя, великих зрушень на літературі, соціальній та результаті деякого ослаблення цензурного гніту характер журналу дуже змінився. Писатели-дворяне або цілком відпали від «З.» (Толстой — в 1858, Тургенєв — в 1860) або скоротили свою участь у ньому (Григорович). На перше місце журналі висунулися публіцистичний і літературно-критичний відділи. Журнал став органом представників революційної демократії 60-х рр., ідеологів селянської революції. Тоді ж (1858—1862) ідейним керівником журналу став Чернишевський, в статтях якого відстоювалися інтереси широких селянських мас, популяризировались ідеї утопічного соціалізму, філософського матеріалізму Л. Фейєрбаха і, наскільки може бути було з цензурним умовам, пропагандировалась необхідність революційних дій. Літературно-критичний відділ з кінця 1857 і по середини 1861 очолювався Добролюбовым, які брали участь й у публіцистичному відділі. Співпрацювали у журналі М. Михайлов, Щелгунов, Елисеев, Антонович та інших. З початку 1859 при журналі виник своєрідний відділ «Свисток», щось на кшталт самостійного сатиричного органу. Літературно-художній відділ, як і раніше, що він друкувалися Салтиков-Щедрін, М. Успенський, Пом’яловський, Слєпцов та інших., відійшов у роки другого план. Завдяки статтям Чернишевського і Добролюбова «З.» у роки здобув надзвичайний авторитет як орган революційної демократії, і тираж його безупинно ріс.

В червні 1862 «З.» було припинено урядом на вісім і вона втратила найвидатнішого свого співробітника М. Р. Чернишевського, заарештованого 12 червня, Добролюбов помер ще восени 1861.

В останній існування з 1863 нова редакція «З.» (Некрасов, Салтиков-Щедрін, Елисеев, Антонович, Пипін і Жуковський) продовжувала журнал, зберігаючи напрям Чернишевського. У літературно-мистецькому відділі журналу тим часом друкувалися твори Салтикова-Щедріна, Некрасова, Гліба Успенського, Слєпцова, Левитова, Решетникова, Пом’яловського, Якушкіна, Островського та інших.

В публіцистичному відділі перше місце висунулися Антонович, Салтиков-Щедрін.

В 1865 «З.» одержав дві застереження, у середині 1866 після виходу друком п’яти книжок журналу видання його було припинено на вимогу особливої комісії, організованою після замаху Каракозова Олександра II.

Список літератури

Белинский У. Р., Листи, т. III, СПБ, 1914.

Никитенко А. У., Записки і щоденник, т. I—II, вид. 2, СПБ, 1904—1905.

Пыпин А. М., М. А. Некрасов, СПБ., 1905.

Чернышевский М., Спогади, «Література і марксизм», 1928, № 4.

Его ж, Літературний спадщину, Гіз, М. — Л., 1928—1930.

тт. I—II—III також «Листування Чернишевського з Некрасовим, Добролюбовым й О. Про. Зеленим, 1855—1862 рр.», ред. М. До. Пиксанова, М. — Л., 1925).

Панаева А., Спогади, вид. «Academia», М., 1928.

Тургенев і коло «Современника», вид. «Academia», М. — Л., 1931.

Шестидесятые роки. Антонович, Спогади, Елисеев, Спогади, вид. «Academia», М. — Л., 1934.

Евгеньев-Максимов, Риси редакторської діяльності Некрасова, «Голос минулого року», 1915, №№ 9, 10, 11.

Его ж, Нариси з історії соціалістичної журналістики у Росії в XIX ст., М. — Л., 1927.

Его ж, «Сучасник» в 40—50-х рр., вид-во письменників у Ленінграді, Л. (1934).

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.