Обломов як чоловік і обломовщина як

Обломов як чоловік і «обломовщина «як явление

До цього часу не вщухають суперечки навколо постаті Іллі Ілліча Обломова, розпочаті вмомент появи твори на 1859 року. Одні бачили і себе бачать у ньому мудреця і споглядальника, людини з добрим «голубиним» серцем. Інші, передусім М. А. Добролюбов, відзначали «лінь, і апатію» Обломова, його громадську непотрібність і нікчемність. З її легкої руки критика поняття «обломовщина» зробилося загальним.

Самого автора не задовольняли обидві позиції. Він був засмучений тим, що хто б пов’язав образи твори на «одне», не лише прочитати роман «між рядками». Гончаров чекав читача, здатного розібратися переважають у всіх «за» і «проти», сказати вагоме, але спокійне й безстороннє слово героя.

В молоді роки Обломов хотів вести життя митців. Його девізом було вислів: «Уся життя є думка і праця». Але це бажання, як, втім, і ще, «непередбачувано згасло»: Обломов впав у «болото», опустився на «дно» бездумного існування. «Обломовщина» — такий діагноз ставить своєму другу Штольц, і, згідно з яким, Ілля Ілліч неспроможний скинути «халат» із своїх плечей, з потужні мізки і душі.

Все це. І тим щонайменше, духовна біографія Обломова може бути представлена лише як процес поступового і неухильного розпаду особистості, втрати внутрішнього стрижня. Обломов — по-своєму цілісна натура, який саме у своїй цільності й неподожести на «інших» протистоїть й тому Штольцу, і масі ділків, кар'єристів, пристосуванців, «мучителів», незадоволених, постійно суетящихся, докучающих настирливістю і невиправданою вимогливістю.

В романі Гончарова відчутно гоголівський початок. Ілля Ілліч найбільше нагадує Манилова: мрії, мрії, елементарність бажань. Але є одну важливу відмінність, не що дозволяє ототожнювати персонажів: в Обломові відсутня самовдоволення — вірний та головний ознака непристойності. Звісно, колись Обломов готував собі роль творця. Творцем не став, але став безвладним виконавцем чужій думки.

По словами Іллі Ілліча, у суспільстві немає «інтересів розуму, серця, немає загальної симпатії». Може бути, несвідомо собі герой вимовив слово, дає ключем до розуміння його життєвої позиції. У сучасному мові «симпатія» — синонім поняттям «співчуття», «потяг», «співпереживання». Однак у «Тлумачному словнику» У. І. Даля в поясненні даються епітети: «беззвітна любов», «безпричинне потяг до іншому». Не любов-пристрасть, кохання, раціонально зрозуміла, а щось вище, що виходять із внутрішніх беззвітних серцевих спонукань, не контрольоване розумом почуття є основою світовідчуття персонажа. Характерний приклад: з однією з приятелів обговорюються колишні товариші по службі. «Він добрий малий!» — відгукується одного із них Обломов і відразу додає: «Дуже добрий…» І далі підбираються визначення за наростаючою: «Прекрасний людина!.. Чудовий людина!».

Умевший любити інших повнотою свого незлостивого серця, Обломов залишив у середовищі мали справи з нею людей слід щось що вимагає, зовні безвільною, але в насправді самовідданого кохання. Знаменна цьому плані доля Агафії Матвеевны, що стала помещицей, пані Обломовой. Після смерті чоловіка як і була «живим маятником» у домі: вела господарство, напувала всіх чаєм і кави, обшивала, дивилася за білизною, дітей, за куховаркою, за двірником, намагалася догодити братику та її примхливої дружині. «Але чому б так?» — запитує Гончаров. Що змушувало її, незалежну і у яких не потребує, узяти під себе всі ті клопоти, куди ця жінка прирекла себе? Відповідь одна: жертовність йшла від любові Обломова; тепер Агафія Матвіївна знала, що жила не даремно, і існування її стало осмисленим. Добро породжує добро, тому фортечної Захар неспроможна залишити могили свого пана. Але син Обломова, воспитывающийся у домі Штольца, навряд чи збереже «почуття загальної симпатії.

Илья Ілліч помер без біль і мук: начебто зупинилися годинник, які забули завести напередодні. Його тіло, уточнює Гончаров, спочиває на найближчому цвинтарі під скромною урною, між кущів, «у затишку», «здається, сам ангел тиші охороняє сон його».

Внезапная смерть без страждань — своєрідна нагорода за чисту, «як кришталь», душу. Але це що й смерть без покаяння, без останнього критично кинутого погляду прожиті роки, без підбиття підсумків земного буття. «Ніхто не бачив останніх його хвилин, не чув передсмертного стогону».

Возникает воістину двозначна ситуація: для Іллі Ілліча, який жив тихо й відкритості непомітно, «легка» смерть — звісно, благо. Для людини, як істоти розумного, несе відповідальність за стан миру, це вихід, виправдання.

Ученые багато сперечаються про походження прізвища персонажа. По споконвічній російської традиції герой отримав його від родового маєтку Обломовки, назва якого здебільшого будують до речі «уламок»: уламок старого способу життя, патріархальної Русі. Є й інша тлумачення: у народних казках часто зустрічається поняття: «сон-обломон», який зачаровує людини, хіба що придавлює його могильним каменем, прирікаючи на повільне, поступове згасання.

«Обломовщина» — сон активного внутрішнього «я», який може вразити кожного, не який виробив в собі морально-психологічного протиотрути.

Обладающий величезну силу узагальнення, образ Обломова належить до «вічним» образам як російської, а й світової літератури.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.