О систематизації та методів дослідження фразеологічних матеріалів

О систематизації та методів дослідження фразеологічних матеріалів

1

Подавляющая частина спеціальних досліджень з мовознавства обходилася самотужки. Типові були описові роботи: висновки у яких формулюються вузько, стосовно обмеженому матеріалу, як висновків пропонуються поверхневі укладання, не котрі розкривають причинних зв’язків, не які об'єктивних закономірностей розвитку мови. Та хіба тепер перевелися горезвісні «фахівці з загальному мовознавства », яким надано вирішувати за нас «кляті питання »? Не скажеш, що з цим покінчено, що лінгвісти усе як один стали теоретиками, що де вони віддають вже у монополію панівним «авторитетів «розробку теоретичних питань. До этогo ми ще піднялися.

Но зрозуміли, що прямий шлях до успіху дослідження — смілива постановка загальних питань, рішучість самостійно з’ясувати ті теоретичних проблем, які визначають його цінність й інтерес.

Фразеология як лінгвістична дисципліна є ще на стадії «прихованого розвитку ». Вона цікавить багатьох, над нею замислюються, експериментують — і старий малих і старих. У цих дослідах вона набуває традицію і характерні риси, але вона не склалася, не оформилася як зрілий плід підготовчих праць.

Поэтому і термін «фразеологія », що означає своїм змістом потребують і складом науку про фразі, вживається частіше для позначення матеріалу цієї науки. Публікуються роботи «про фразеології «Салтикова-Щедріна чи іншого письменника, тоді як саме такі дослідження, а чи не їх матеріал, слід називати фразеологією. Видаються збірники під назвою «Фразеологія ділового мови », хоча немає ніякої науки про мовних єдностях ділового мови, лише алфавітний перелік його трафаретов. Кажуть про «багатою фразеології «російського, французького або домогтися будь-якого мови, замість казати про багатстві образними чи идиоматическими поєднаннями. Якби вже визначилася, відокремилася у колі лінгвістичних дисциплін фразеологія, то неможлива було б така плутанина в вживанні цього терміна. А виділення такий дисципліни нам вже необхідно, адже всім зрозуміла дилетантська безпорадність, різнобій і безуспішність попутного, випадкового розбору цієї статті в лексикографії, стилістиці, синтаксисі. Усім цілком важливість спеціального вивчення цього своєрідного фонду засобів вираження мови.

Что ж є об'єктом фразеології? Яке місце і ставлення її решти лінгвістичним дисциплінам?

Простое слово — один голос, як воно складно було по семантичної структурі, як воно ні було идиоматично, не перекладається іншою мовою, не належить до області фразеології, — це об'єкт лексикографії і лексикології.

Только словосполучення входять до кола спостережень і стають предметом дослідження фразеології. Проте чи не все всякі словосполучення. На думку лінгвістів, наприклад проф. М. М. Петерсона, свято блюдущего із цього питання заповіти фортунатовской школи, пропозицію — одне із видів словосполучення. А я іду за цим прибічниками того погляду, пропозиція, як вираз завершеною думки, — складніша форма мовного єдності, якісно отличимая від словосполучення, що є елементом пропозиції, выражающим неповну думку, ланка думки. Тому синтаксис пропозиції з синтаксис словосполучення — самостійні і роздільні частини синтаксису будь-якого мови. Словосполучення, як мовне єдність, стоїть між словом (більш елементарної одиницею промови) і пропозицією. Словосполучення, як слова, представляють матеріал для побудови пропозицій. Як найпростіший вид висловлювання синтезуючої думки, словосполучення є розчленованими єдностями промови, що відносяться до синтаксису. Але той словосполучення, у яких внутрішня спайка складових слів обумовлена семантичним єдністю, значеннєвий цілісністю, неможливо знайти об'єктом синтаксичного вивчення, — вони настільки наближаються до лексиці, як складові лексеми, що треба розглядати або цілком самостійно — у фразеології, або у плані лексикології, лексикографії, як це й робилося донедавна часу. Словосполучення, як особливий й випустимо своєрідний вид мовного єдності, нещодавно помічено й виділено мовознавцями. Далі, стала очевидною, що багатющий фонд словосполучень будь-якої мови неоднорідний, що одне частину його тяжіє до пропозиції і належить до синтаксису, інша наближається до речі - це «неразложимые поєднання «(акад. А. А. Шахматов), «стійкі поєднання «(З. І. Абакумов), т. е. тісні єдності з кількох слів, які виражають цілісне уявлення. Вони разложимы лише етимологічно, т. е. поза системою сучасної мови, в історичному плані. Ця частина словосполучень має бути виокремлена з синтаксису, однак може бути передано у провадження лексикології, — саме й є предметом фразеології.

Нельзя оспорювати необхідність, і законність залучення іноземних і розробки фразеологічних словосполучень в лексикографії. Але туди ставиться щодо легка — практична завдання: пояснити значення й застосування їх фразеологічних словосполучень. Це завдання лексикографы успішно справляються. Теоретично лексикографії вироблено ще чітке вирішення питання місці, щодо правил розміщення фразеологічних поєднань [1 ].

Гораздо складніше завдання фразеології: треба виробити ясну і струнку схему для систематизації фразеологічних словосполучень, треба з’ясувати освіту і історію, треба вловити закономірність появи і відмирання, питому вагу і співвідношення з іншими виразними засобами мови.

Граница, яка відокремлює фразеологію від лексикології, здавалося б очевидна: щодо одного разі вивчаються прості слова, й інші - словосполучення. Проте ідіоми, злиті вислову можна б і не протиставляти простим словами, а вважати їх лише різновидом слова — «складовими словами «і вивчати в особливому розділі лексикології.

Если б, крім незаперечно расчленимых синтаксичних поєднань, були тільки ідіоми, «складові слова », то, мабуть, і не б потреби створювати нову дисципліну — фразеологію. Але поруч із ідіомами, цілком слитными, семантично цілісними є ще кілька різновидів невільних словосполучень. Багатство, різнорідність і своєрідність цього фразеологического матеріалу не дозволяють включати його повністю в лексикологию, а отже, те й найближчі до простого слову — ідіоматичні вислову планується виділити з лексикології і віднесено до фразеології.

Не відразу можна знайти й кордон, що відмежовує фразеологію від синтаксису. Та частина словосполучень, якої властива помітна інтеграція, спаяність компонентів, називається зазвичай «вільними словосполученнями ». Проте останні в цій області (акад. У. У. Виноградова) з’ясували, що воля у цій категорії словосполучень відносна, далеко ще не безмежна. Вона обмежується і природою реального значення слова (наприклад, лазур, верболіз, діатез), і граматичним значенням (наприклад, бочковатый, прошмигнути, слезиночка), і приналежністю до якогось колу стилістичних форм мови (наприклад, повідати, здохнути), і, нарешті, традицією слововжитку, декому слів дуже бідній (наприклад, несусвітний: в літературному мові - несусвітний дурниця, несосвітенна дурість, несосвітенна нісенітниця, нісенітниця; в діалектах є ж ще — несосвітенна біль, несосвітенне диво). Ці «щодо вільні поєднання «чітко разложимы і підлягають вивченню в синтаксисі, крім найбільш обмежених. Якщо ми лише два-три варіанта поєднань з якимось словом, треба відносити їх до фразеології, позаяк у такі випадки зазвичай немає чіткої членимости, немає повної ясності значення слова. Невільні словосполучення, по-різному злиті за значенням, ставляться до ведення фразеології.

А пропозиції? Начебто не ставляться. Але фразеологічні словосполучення таки відрізняються від «вільних «саме тією, що часто висловлюють завершену думку й тоді еквівалентні пропозиції. Отже, тут лінійного рубежу немає. Фразеологічні словосполучення можуть і повними пропозиціями.

Однако, відокремлюючи від лексикології і синтаксису по основному матеріалу вивчення, фразеологія не розминається з ними по початкового напрямку дослідження. Розкриття лексико-семантического складу фразеологического словосполучення і визначення її синтаксичної структури, коли вона до певної міри расчленимо, — це перші операції фразеолога, передумова будь-якого тлумачення, будь-якої систематизації. Методика цього першим етапом розробки невільних словосполучень не відрізняється від прийомів роботи лексиколога, лексикографа і синтаксиста — до певного часу їх шлях один, вони допомагають друг другу. Але подальша, найважливіша і відповідальна робота фразеолога — встановлення об'єктивних закономірностей освіти та розвитку невільних словосполучень — відкриває проти нього інші горизонти, поза лексикології, лексикографії і синтаксису. Синтаксист задовольняється констатацією більшого чи меншого відповідності нормам, більшого чи меншого відхилення від норми даного мови в словосполученнях. Причини, походження цих відхилень, функції в сучасному мовою й попередніх етапах його розвитку — ось завдання, які буде вирішувати фразеологія, а чи не синтаксис. Лексикографы констатують відхилення у значенні слів, які входять у стійкі словосполучення, призводять і пояснюють в словнику, але їх справа, по крайнього заходу відтоді, як виділилася фразеологія, встановлювати шкалу знебарвлення, розмивання значень слов-компонентов в ідіомах, не їх — справа — встановити повну схему співвідношень смислового ядра і підлеглих елементів значення ідіоми, не їх завдання — історія формальної й смисловою структури невільних словосполучень.

Так визначаються відносини фразеології до сусіднім дисциплінам і його основні завдання.

2

Предпосылки фразеології підготовлені був у лексикографії і стилістиці. У практиці словникового уже давно (у Росії більше трьох століть тому) наводяться і пояснюються словосполучення б із особливим значенням, не сводящимся до значенням його компонентів.

Уже в «Азбуковниках … неудобь пізнаваних промов «і «Алфавитах, сказующих тлумачення іноземних промов «XVII в. зібрані з біблійних текстів і перекладних книжок багато темні вислови й пояснены переведенням загальнозрозумілу мову. Так було в «Алфавіті «(з рукописного відділу Бібліотеки Академії наук СРСР, № 446, л. 150) слово тризна наведено і словосполучення: «на тризну — на подвиг проти сопостат ». У «Азбуковнике «(список XVI-XVII ст.), надрукованому у книзі «Сказань російського народу «(вид. Сахарова), на з. 173: «Непщевати провини про грЬсЬх — мнЬти инаго быти винна своєму прегрЬшенiю, а не так на ся провину свого предткновенiя возлагати »; на з. 174: «Ныреве Семирамстiи — столпи Семирама, царя індійського. Слышах ти нырища стовпами называеми, не мни быти їм простими стовпами, яко бувають в палатах підпор заради і склепінь, але стовпи тiи бяху як вежі превелики і високі, всередину їх схід, палати четверокровны і трикровны… «[2 ]. Кілька невільних словосполучень з розмовної мови XVI в. витлумачено в «Паризькому словнику московитів 1586 р. », наприклад: «з за ним порука «(520); «м'ясо не поспіло, м’ясо туго «(472−473).

Еще більше даних із російської идиоматике початку XVII в. в Pyccкo-английском словнику Річарда Джемса 1618−1619 рр. (про неї нижче). Федір Полікарпов в «Лексиконі Треязычном «(русско-греко-латинском) 1704 р. теж роз’яснює два-три десятка невільних словосполучень з розмовного побуту освічених людей Петровською епохи:

1) л. 129 про.: за чином уряжаю (воїнство) …ordinare milites (т. е. «будувати військ у бойової порядок »);

л. 130: извихаю ногу… extorqueo talum, laxo;

2) л. 30 про.: Правди своея відступаю …de jure suo decedere (т. е. «поступатися своїми правами »);

л. 164 про.: ЛЬть ми є, вільно мнЬ; л. 152 про.: за моєї сie волі;

л. 182: Належитъ мнЬ сie, зри пристоитъ чи приличествуетъ;

л. 179: На візьми! …ессе accipe, en sume;

там ж: набиваю вуха (кому) словами… insusurro aliquid alicui (нашіптую, докучаю);

л. 183: на ниткЬ виситъ, пословка про дЬлЬхъ окончения які чекають;

там ж: наницъ, наничь, на выворотъ одЬваю (одяг);

л. 185: На руку мнЬ сie, сирЬчь завгодно, або на користь.

Громадное кількість фразеологического матеріалу зібране й пояснено у двох словниках Академії Російської Федерації та в Словнику церковнослов’янського та російського мови, сост. II птд. Академії наук, 1847 р., в Тлумачному словнику живого великоросійського мови У. І. Даля і пізніших великих словниках російської. Однак це вікова робота з накопичення фразеологического матеріалу лише на початку XX в. отримала теоретичне обгрунтування.

Русские лінгвісти перші просунули розробку питання про словосполученнях в синтаксичному плані (акад. Фортунатов, акад. Шахматов, проф. Поржезинский, проф. Абакумов, останнім часом акад. Виноградов).

В стилистико-семантическом плані багато зробила для з’ясування типів фразеологічних поєднань «швейцарська школа «Ф. де Соссюра — Альбер Сеше і Шарль Балли. У книзі Ш. Балли «Traite de stylistique francaise «(2Ed., Heidelberg, 1921, pp. 66−92) було дано перша розгорнута класифікація фразеологічних висловів. Я перекажу її, оскільки акад. Виноградов у статтях, згадуючи про ній, не наводить їх у повному вигляді. Перевіряючи цю класифікацію російською, литовському і латиському фразеологическом матеріалі, я підібрав свої приклади, які мають полегшити читачеві сприйняття і критичну оцінку цієї схеми.

Полярными різновидами Ш. Балли вважає: а) неразложимые єдності (unites indecornposables) і б) перемінні словосполучення (groupements passagers).

Между ними можна намітити, за його словами, хоч греблю гати проміжних різновидів словосполучень, які мають убутній ступенем неподільності. Але конкретизує він лише один проміжну категорію «стереотипних оборотів промови «- з чотирма підвидами:

1. Фразеологічні вислову, у яких зв’язок елементів настільки тісна, що вони за значенням майже неразграничимы, хоча синтаксична членороздільність очевидна: avoir lieu — «статися, статися ». Росіяни: чёртова лялька, з примусу, дати осічку; литовські: gala gauti — «загинути », vejo vaikas — «вітрогон »; латиські: labu tiesu — «добряче, порядно », vera liekams — «визначний » .

2. Стійкі словосполучення, у яких определительный елемент має лише підсилювальне значення, яке собственно-первоначальное значення ослаблене: chaleur accablante, chaleur suffocante, une reconnaissance infinie (т. е. «приголомшливий, задушливий спека », «нескінченна подяку »). Росіяни: страшно молодий, мільйон мук; литовські: graudziai verkti — «гірко плакати », буквально «жалісно плакати »; латиські: augu dienu, augu muzu — «весь день, весь століття » .

3. Определительный елемент стереотипного словосполучення полнозначен і як сильну за змістом частину його, та все ж він зливається зі своїми обумовлених на певну відносне єдність: desirer ardernment — «полум'яно бажати », battre en retraite — «бити відбій ». Росіяни: світла голова, неумисна радість.

4. Складові частини вислову щодо самостійні і як у рівновазі, але значення його так цілісно, що цілком синонимично одного слова й у усякому разі, відповідає єдиному поняттю. До цієї категорії, перехідною від стереотипних словосполучень до вільним словосполученням, Ш. Балли відносить все складні терміни, починаючи з chemin de fer — «залізниця ». Росіяни: запалення легких (= пневмонія), повивальний баба (= акушерка), сестра милосердя; литовські: sokiu vakaras (vakarelis) — «танцулька », radijo aparatas; латиські: deguna dobums — «носова порожнину », valeja vestule — «листівка » .

Ш. Балли приділив багато уваги встановленню критерію для чіткого виділення «нерозкладних єдностей ». Ці критерії підрозділені тримав на своєму зовнішні та внутрішні. Вирішальними вважає лише внутрішні критерії: 1) можливість підшукати рівнозначне вираз тієї самої значення одне слово; 2) забуття значення складових слів. Це — відмінність ідіоматичних оборотів промови особливо чітко виступає у випадках, що вони містять архаїзми, неупотребительные поза даної ідіоми, іноді незрозумілі. Наявність граматичних архаїзмів теж робить очевидною неразложимость ідіоми.

Внешних критеріїв два: I) незмінність порядку слів; 2) незамінність компонентом словосполучення.

Однако Ш. Балли показав ряд французьких прикладів, та У. У. Виноградов на російських прикладах, що це критерії ненадійні і може прийняти лише як допоміжні. Неразложимые поєднання нерідко допускають і часткову заміну слів та його перестановку: виставити (чи прибити) до ганебного стовпа; дрібним бісом в'ється (чи в'ється видрібцем) тощо. буд.

Те з невільних висловів, які найбільш наближаються до нерозкладним єдностям, природно, можуть визначатися та вирізнятися з допомогою тих самих внутрішніх та зовнішніх критеріїв.

В плані стилістичного дослідження фразеологического матеріалу Ш. Балли показав і велике значення эмоционально-зкспрессивного змісту висловів до створення фразеологічних єдностей.

Итак, в класифікації Ш. Балли гостро і різнобічно охарактеризовані полярно протилежні типи словосполучень, але досить розпливчасте чи ухильно намічені проміжні категорії. Він виділив шість груп словосполучень, зводяться до трьох основним: неразложимые, стереотипні і які змінюються.

Заметный крок уперед, у розробці теорії стійких словосполучень зробив акад. У. У. Виноградов. У 1946 р. він статтю «Основні поняття російської фразеології як лінгвістичної дисципліни «[3 ]. У 1947 р. з’явилася нова стаття У. У. Виноградова «Про основні типи фразеологічних одиниць на російській мові «[4 ]. У цієї другої статті, що становить другу редакцію першої статті, ми бачимо більш докладну й найбагатшу ілюстративними матеріалами класифікацію фразеологічних словосполучень. За цією статтею що й відтворю його схему, порівнюючи її з класифікацією Ш. Балли, що дозволить наочно показати повільний, але незаперечний прогрес з розробки нової проблеми.

Разносторонне і на широкої основі з’ясований на роботах акад. Виноградова питання обмеженості (чи про відносності) «свободи «поєднань будь-якого слова у мові. Ці спостереження та висновки яких багато важать як для фразеології, а й для синтаксису. Наведу додаткові матеріали через важливості розуміння того тези, що у класифікацію фразеологического матеріалу має входити і звані вільні словосполучення як відправна, вихідна категорія.

Итак, сполучуваність слова обмежується у мові, як вже згадано вище, цілим цілою низкою чинників:

1. Граматичними значеннями слова. Наприклад, у російській, як й у литовському, латиському, українському ринку і т. буд., прислівники, зазвичай, не поєднуються із конкретними іменами іменниками, назви одушевлених предметів поєднуються з однією певним колом дієслів і прикметників, назви неживих предметів — з іншим колом дієслів і прикметників тощо. буд.

2. Реальним значенням слів. Наприклад, литовське gageti чи gagenti, gaguoti — говориться лише про гусей і утоках, а відповідний цим литовським дієсловам російський дієслово гоготати вживається у прямому значенні лише про гусей, а переносно — про грубуватому, дратівливому чоловічому реготі. Литовські sartas, deresas, як і відповідні їм російські прикметники буланий, чубарий — вживаються лише у словосполученнях, що описують коней.

3. Стилістичним тяжінням слова, приналежністю до якогось мовною стилю. У Литовско-русском словнику Ю. Шлапялиса (1921;1926, т. I, з. 123) читаємо; Zmones valgo, galvijai eda, pauksciai lesa (т. е. «люди їдять, худоба жере, птахи склевывают »). А в латиському мові немає такої стилістичного обмеження у вживанні дієслова est, й у російському також. Словник Mulenbach-Endzelin. Latviesu valodas vardnica (т. VIII, з. 577) дає таку формулу гостинності: lai veseli edusi! (відповідно російському їжте (чи їжте) для здоров’я!), але водночас дієслово est вживається і свинях, конях: sivens labi edas, pamest zirgam est. Порівн. у російському: «Дай дитині є! », «Я дуже хочу поїсти », «Цього й собака стане є! «тощо. буд.

4. Традицією слововжитку. Є чимало слів у мові, про яких великих словниках помічають: «рідко », виділяючи їх за малоупотребительности. Ці рідкісні, отмирающие слова були колись ходовими, необмеженими у своїй поєднуваності, але, через ті чи інші причини, витісняються поки що розвитку мови активнішими у ньому синонімами. Тому вживання ці слів обмежується кількома традиційними формулами. Наприклад, слово околичность в Словнику 2-го птд. АН 1847 р. (т. III, з. 58) визначається трьох значеннях («околиця », «побічне обставина », «предмети, оточуючі головні постаті до картини ») наскільки уживане слово. І це в Тлумачному словнику У. І. Даля (вид. 3-тє, т. II, з. 1716). У Тлумачному словнику під ред. Д. М. Ушакова хоча зв дано розгорнутий визначення значення, але приклади дано лише з формулу: без (будь-яких) манівців. У скороченою переробці цього словника введена посліду «устар. «(див. Словник російської. Сост. З. І. Ожегов. Вид. 2-ге. М., 1952, з. 401). < Обмеженість поєднуваності цього і схожих слів анітрохи залежною ні з його основного значення, ні від грамматического значення, ні від стилістичного колориту. Ось тільки незрозуміла перший погляд «законність традиції «.

Не чи варто нам відмовитися через сказаного від терміну «вільні словосполучення «і називати їхні змінюваними чи перемінними словосполученнями — на відміну незмінних, незмінних чи стійких словосполучень?

От цієї вихідної категорії, в кожному мові, акад. Виноградов відрізняє ще три інші:

I. Фразеологічні зрощення. Словосполученням цього розряду обов’язково властива семантична неразложимость і, факультативно, синтаксична чи граматична неразложимость. Приклади: анітрохи не вагаючись — «рішуче, без коливань »; і безслідно зник (і було така) — «сховався ». Ці словосполучення синтаксично членораздельны, але семантично неразложимы.

Применение класифікації акад. Виноградова до литовському чи будь-якій іншій мови може бути практичної перевіркою її, допоможе нам підтвердженням переваг або виявленням її недоліків. Наведу тому литовські приклади.

В великому академічному Словнику литовського мови (Lietuviu kalbos zodynas, т. II, 1947, p. 311) під дієсловом deti знаходимо фразеологічний зрощення Kas (tau) des в значенні «немає «: Ar yra speigo? — Kas tau des (Великий мороз? — Ні!) (Шатес). Kas tau des brangius javus — pusdykiai pardaviau! (Де вже там дороге жито — майже задарма продав!) (Эржвилкас). Аr daug si meta abuliu — Kas des daug! (Чи багато нинішнього року яблук? — Де вже там! = «немає «) (Вейвирженай).

II. Друга група у схемі акад. Виноградова отримала найменування фразеологічні єдності. Вона відрізняється з першої значеннєвий разложимостью й більшої самостійністю компонентів.

Русские приклади: поминай як звали (= «пропав, загинув »), бабине літо (= «теплі дні осені «). Сюди відносить акад. Виноградів і термины-словосочетания: червоний куточок й під.

Литовские приклади: a) Moteriskes truputi, і kuoda idejusios pradejo kozna vyra savo pelkti. LKZ, II, p. 302 (Баби трохи подвыпили, почали — кожна свого — чоловіків сварити). Вислів і kuoda ideti — буквально «в чубок закласти «(порівн. російське закласти за краватка) означає «трохи захмеліти », кожне слово зберігає ще блідий контур свого прямого значення, а сукупність їх породжує то переносного значення, яке сприймається цьому слабкому тлі прямого значення набуває гумористичний колорит; б) Та jau padejo sauksta (= mire). LKZ, II, p 302 («Вона померла «- буквально «поклала ложку »).

Немало словосполучень цього утворюється у різних мовами від числівників в несобственном, незліченному значенні: сто разів казав вам! (= «часто повторював »); за очі (= «далеко-далеко »).

В литовському: a) Gardu kaip devyni medus (буквально «смачно, як дев’ять медов », т. е. «дуже смачно »); б) Devynios galybes ziurkiu (= «незліченну безліч пацюків «- буквально «дев'ять могуществ пацюків; в) Greitas kaip devyni vejai (= «швидше вітру «- буквально «як дев’ять вітрів »).

Эта категорія стійких поєднань — у мові - значно більше широка за обсягом, ніж зрощення.

Определяя чинники, які сприяли її поширенню, акад. Виноградов зазначив эмоционально-экспрессивную забарвлення і ритмічну симетричність, риму, як у чинники, що прискорюють і скріплюючі спайку елементів словосполучення. Приклади: а) Ось і на!.. Блекоти ви об'їлися! б) та ж свита так інший! Ледве-ледве душа у тілі!

III. Третю і останню групу акад. Виноградов називає фразеологическими поєднаннями. Вони утворюються словами із трохи обмеженою сполучуваністю, але стоять найближче до змінним («вільним ») словосполученням.

Русские приклади: Безпробудний сон. Безпробудне пияцтво. (Чи є інші поєднання зі словом безпробудний?) Порушити честь (~ гордість, самолюбство).

Итак, у акад. Виноградова чотири розряду словосполучень. Його класифікаційна схема більш широка за охопленням, більш равномерна за співвідношенням розділів, а головне, характеристика основних груп розроблено понад грунтовно. Нечіткими виявилися кордону третього розряду — від нього непомітно переходимо до змінним («вільним ») словосполученням, та й «фразеологічні єдності «переливаються у «фразеологічні поєднання «так легко, які можна сперечатися хіба що про кожен прикладі. Чому, скажімо, термінологічні поєднання належать до II, а чи не до III розряду? У схемою Ш. Балли вони поставлені найближче «текучим «(змінним) словосполученням. Терміни червоний куточок чи заочне навчання як і членораздельны, як безпробудне п’янство чи торкнутися честь, і такий самий мають прибавочным значенням, восполняющим значимість кожного із цього слів. А словосполучення II розряду («фразеологічні єдності «) від термінологічних набагато помітнішим видаленням від початкового значення, затемненням основного значення слов-компонентов. Тільки древні термінологічні пари може бути зближені з тісними фразеологическими єдностями II розряду (наприклад: грудна жаба, антонов вогонь, галантерейна лавка, таємного радника). Сучасні складні терміни (аналітична геометрія, партійна демократія, реактивний двигун), котрі прагнуть точності й діють сообразности, значно ближчою до текучим (змінним) словосполученням, ніж до фразеологічним єдностям.

Важным відзнакою методу акад. Виноградова у фразеології слід визнати його розвідки історичного характеру. Для низки фразеологічних поєднань знайшла старші, попередні форми у поновлюваних джерелах XVIII в., що дозволило йому простежити зміни у їх складі - й структурі впродовж двох століть.

Когда-то повне вислів: Ні на зуб штовхнути не розуміє! поступово скоротилося: Ні на зуб штовхнути! і навіть: Ні на зуб! [5 ].

Эти спостереження над змінами фразеологического матеріалу, потребують історичних досліджень, впритул підвели акад. Виноградова до перебудови описової фразеології в історичну. Але не зробив вказаної вельми значущої кроку.

Такова коротка історія фразеології як науки.

3

Существенным недоліком запропонованих досі класифікацій був частиною їхнього обмеження матеріалом сучасного до того ж майже літературної мови.

Для «швейцарської школи «цю відмову від історизму у будівництві фразеології був є засадничо важливим, як послідовне проведення розмежування синхронического і діахронічного мовознавства. Будь-яка спроба відновити пройдені етапи (несхвально що називається у цій школі «этимологизацией ») нібито руйнує і умертвляє фразеологічні освіти. Диахронические дослідження повинні нібито зосередитися на змінах форми, а реконструкція значення, розуміння оборотів промови суб'єктивна і сумнівна, оскільки звичайно ми маємо багатою та послідовної документації змін як їхньої смислової боку [6 ].

Методологически порочна антитеза синхронічної і діахронічної лінгвістики, яка веде до упередженню, скептицизму і заборонам щодо історичної семасиологии, закрила для А. Сеше і Ш. Балли шлях до історичної фразеології. Тезу про втрати неразложимости фразеологічних поєднань при історичному їх дослідженні («етимологізації «), справедливий сам собою, навів Ш. Балли до неправильного висновку, до заперечення історичного плану розробки фразеології.

Акад. Виноградов дав яскраві приклади важливості й законності історичних довідок і зіставлень у фразеології, але перейшов від розрізнених спостережень історичного порядку до перебудови всієї системи класифікації; його схема так ж син-хронистична, як і схема Ш. Балли. Ми тепер необхідність такий перебудови. Визнаючи цілком доцільним зберегти синхронистическую обмеженість вивчення фразеології в літературної стилістиці (наприклад, в мові одного чи іншого письменника), цілком усвідомили нагальну потребу історичної розробки фразеологічних матеріалів на всіх доступних джерелам: пам’яткам писемності з XX ст., фольклорним текстам і диалектальным даним. У цьому ми бачимо тепер основну, вирішальну завдання.

Несколько попутних зауважень про чинниках освіти фразеологічних єдностей ми побачили у книзі Ш. Балли (эмоционально-экспрессивное зміст висловів, сакраментальна незмінюваність, нерухомість деяких формул); мимохіть стосується цих факторів і акад. Виноградов. Проте кожному читачу зрозуміло, що зауваження на цих роботах не вирішують питання, не наближають до його вирішення. Безсумнівно, що походження, шляху й закономірності освіти фразеологічних поєднань може бути з’ясовані лише за історичному побудові фразеології, розробки всіх багатств середньовічної і найдавнішої идиоматики, стійких словосполучень як російського, і інших мов таки. Поки що ж не займалися, питання про їхнє походження і закономірності історичного розвитку залишається без відповіді.

Большое значення для фразеології як лінгвістичної дисципліни матиме та широке застосування зіставлень, порівняльного методу. Часом не тільки величезна кількість вже відповідностей у фразеології різних мов, а й спільні закономірності їх історії будуть розкрито цим шляхом разом із специфічними закономірностями конкретної історії окремих ідіом у цьому чи будь-якою іншою мовою.

4

Едва можна оспорювати теза, що це «неразложимые словосполучення «(ідіоми, фразеологічні зрощення) з’явилися у результаті низки деформацій словесного висловлювання думки, колись цілком ясного, недвозначного і конкретного, відповідав нормам живої мови і з граматичному будовою, і з лексичному складу, і з семантичному змісту. Семантична злитість, цілісність утворюється раніше, скоріш. Для «дозрівання «граматичної неразложимости потрібні століття.

Рассмотрим ряд прикладів історичної еволюції фразеологічних словосполучень.

В рукописному збірнику прислів'їв XVII в., виданому П. До. Симони [7 ], ми бачимо багатий матеріал для історії російської фразеології. Більшість прислів'їв містить у собі фразеологічні словосполучення різних ступенів неподільності. Тільки нечисленні прислів'я збігаються у тому збірнику з сучасними (№ 2639: «І з воза впала, то пропало »); частіше відповідні прислів'я сьогодення відрізняються в однієї-двох деталях (№ 2648: «Шила в хутрі не приховати »), але значної частини прислів'їв цієї збірки вийшов із побуту, тому фразеологичность їх розкривається лише за историко-сравнительном аналізі. Підбір варіантів прислів'їв, включених до цього збірника (в тому числі за іншими джерелами), вибудовування в історичний ряд виходячи з історичної граматики, історичної лексикології й історичною семасиологии дозволяє розкрити їх сенс, идиоматичность деяких елементів їх складу і простежити еволюцію цієї идиоматичности.

На з. 79 видання П. Симони під № 199 знаходимо: 1) «Були ті роги в торгу ». Це словосполучення незрозуміло, хоча кожне слово нам ж добре відомо. Причина незрозумілості цієї ідіоми у її фрагментарності. Зіставляючи її з іншим варіантом (з. 80, № 242): 2) «Бути богату — бути відкрита і рогату », ми готуємося вже можемо будувати якісь здогади про значення «рогів в торгу ». Але вже велику зрозумілість і упевненість у правильне розуміння дає залучення третього варіанта (з. 82, № 311): 3) «Буду багатий — буду рогатий, кого захочу, того избоду ». Ця найповніша форма прислів'я не потребує пояснень, вона містить ніякої идиоматичности. У минулому варіанті, що зрозуміло з зіставлення, вона є, але у слабкої ступеня, оскільки легко здогадатися, що сенс її такою: «Хто багатий, та має (тому треба) і захистити себе ». Перший, найбільш здеформований варіант лише у з іншим і третім то, можливо розшифровано приблизно таке: «Була у нього (в тебе) сила за себе постояти ». У формулі були такі роги в торгу зберігся лише сумний відгомін конкретного змісту початкового вислову, вона стала обобщенно-иносказательным.

В літературному мові ХІХ ст. уживано було фразеологічний зрощення дізнатися всю таємницю [8 ]. Воно перегукується з середньовіччя, до епохи жорстоких катувань у катівнях Московської Русі. До XVIII в., поки забивання спиць, розпечених голок під нігті було й відоме як звичайна катування при допиті, — формула на той час: вызнать всі таємниці (правду) повністю разложима і конкретна за значенням. Вона стає идиоматичной, семантично неразложимой відтоді, коли втрачає реальне значення і їх отримує метафоричне. Змінюється кілька днів і словесний склад формули; дізнатися всі таємниці тепер отже: «дізнатися все інтимні подробиці, все особисті таємниці «.

В «Слові Данила Заточувальника «(основна редакція XII в.) читаємо фразу (XXIII): «Дивiа за буяном коні паствити, тако і поза добрим князем воевати «[9 ]. У XII в. це були прозорим образним порівнянням: «Як неважко (добре) пащі коней за кордоном, і воювати за можновладного князя ». Чому легко? З гори вчасно побачиш, встежиш будь-яку небезпека, та й негоди під горою знайдеш захист. Проте вже XVI-XVII ст. це вислів стало незрозумілим, стало семантично та й лексично нерозкладним, — звідси такі різночитання до списків XVII в.: «Дивя бо за бояш коні пащі «(список Нікольського); «Дивя на боянЬм коні пащі «(список Барсова). Ці спотворення показують, що слово дивья — «легко », досі живе в валдайських і деяких вологодських, архангельських говірках, і слово бешкетник — «горб », відоме в псковських та деякі новгородських говірках, зникли з загальнонародного і з літературної мови вже у Московську епоху. Незрозумілість цих двох слів зробила фразу Данила Заточувальника спочатку идиоматичной, і потім взагалі темній.

С допомогою изустной традиції народних говірок роз’яснюється зміст і іншого фразеологического обороту у тому пам’ятнику (XVI): «Ніхто неспроможна солі зобати », що означало «ніхто не є сіль з жмені (як ягоди) ». Идиоматичность створена тут сміливим образним поєднанням дієслова зобати з несподіваним доповненням сіль.

Сопоставление з іншими пам’ятниками допомагає реконструювати сенс фразеологического поєднання впадати у річ у Данила (Заточувальника (XXXIII): «І князь не сам впадаеть в річ, але думци вводять ». Сенс цієї фрази розкривається і при співставленні з такими: " …въ ПьсковЬ миряни судять поповъ і казнятъ ихъ въ церковьныхъ вещехъ «[10 ] (Грамота митр. Купріяна 1395 р.), «Про согрЬшьшиихъ въ различныихъ вещьхъ «(вар.: грЬсЬхъ — Ефремовская Кормчая). Значення слова річ у нашому контексті рідкісне, (незвичне: «провина, гріх, злочинну справа »; отже, впадати у річ — формула, синонимичная здійснювати гріх, преcтyпление, але, на відміну останньої, идиоматичная.

Уже для XII в. нерозкладним було словосполучення: «(возвеселюся) яко велет тещі шлях «[11 ], бо вона представляє глухий відгомін переказів про нашестя завойовників в дуже віддаленому минулому навіть XII в., про готському племені опалів (исполов), від імені яких походить наша загальне слово велет. Порівн. таку ж идиоматичное вислів — осколок перекази про племені аварів: «погибоша як обре «в «Повісті временних літ » .

Почему фраза «У воду дивиться, а біду каже «включена книгарем XVII в. до збірника прислів'їв? [12 ] Наразі ці слова лише описували ворожбу, безпосередньо відбиваючи життєвий досвід, вони були «вільним «словосполученням. Коли ж втрачено була віра у чаклунство, ця формула стала висловлювати глузування над чаклунами і має можливість алегоричної застосування решти випадків загадкового чи безглуздого поведінки. Тоді й утворюється така «додаткова значимість «словосполучення, яка виводить його з «змінних «до розряду стійких, идиоматичных словосполучень. Ця нова функція вислову і послужила основою включення їх у збірник прислів'їв.

Еще приклад зі тієї самої збірника: «Гусаки летять з Русі, а сороки в Запороги «[13 ]. На погляд, тут картина осіннього перельоту птахів. Яка ж було друге значеннєвий план цієї приказки XVII в. Ключ до цієї народної загадки дає останнім словом — Запороги. Це іносказання, притому до певної міри затамоване, про перельоті кріпаків в козацтво, через Дике Поле на Дон й у Запоріжжі. Ритмічність і рима фразеологически скріплюють це вислів, а іносказання розмиває приватні словесні значення, створюючи цілісне значення: «від неволі (негоди) — в привільні теплі краю! «.

Не лише у поетичної літературі, а й у діловому мові Московської Русі знаходимо образну идиоматику, проникшую до нього з живої мови:

А почне робити тебе кримська рать,.

Хоти нам пташиним мовою звістку подай [14 ].

Разведчики і прикордонники нашого часу, лазутчики і сторожове охорону у Стародавній Русі - зі часів «Слова про похід Ігорів », а, можливо, і зараз — користувалися і цим користуються маскувальними звукоподражательными сигналами на кшталт пташиного свисту, пташиного співу, інакше кажучи — «пташиним мовою ». У наведеному джерелі виділений нами мовний зворот ще близький до спочатку професійному своєму значенням, але вже настав містить фразеологічну метафоричність, позаяк у цілому означає: «будь-що і якомога швидше винищити, попередь нас! «Така образна формула з’явилася результаті запозичення і перенесення їх із професійної розмовної мови у єдиний фразеологічний запас літературної мови, внаслідок те, що узагальнену і більше абстрактне значення заслонило і витіснило другого план перше — пряме значення словосполучення.

До цього часу не вийшли з вживання метафоричне словосполучення: «Не до жиру — аби живу! ». Тепер він розуміється так: «Де вже нам (йому) благоденствувати, аби тільки вижити! », або ще більш алегорично: «Усім можна пожертвувати, щоб не прірву ». Ми осмислюємо цей фразеологічний оборот, з сучасного значення складових слів, хоч і здогадуємося, що не тут входить у норми сучасної мови. Стародавність цього вислову змушує шукати історично поглибленого тлумачення вихідного значення цього словосполучення, вирушаючи від давньоруського значення слова жир — «видобуток, статок, багатство » .

В «Слові про похід Ігорів »: «…Кають Князя Ігоря, іже занур жир у днЬ Каяли рЬкы Половецкiя », далі до тексту включена маргінальна блиск: «російського злата насыпаша », пізніша і помилкова, оскільки Ігоревого дружина розметала і потопила на переправі під час відступу не російське золото, а «злато і обрисів половецькі „. Основний текст цілком зрозуміла: “ …ганять і сварить князя Ігоря через те, що утопив в Каялі річці половецьку видобуток » .

На цьому підставі найдавніше значення нашої ідіоми можна відновити у такому вигляді: «Колі зірвалася нам повернутися зі здобиччю (перемогою), то хоч б живими піти ». У пору такого розуміння початкова частину акцій цього вислову не дуже до жиру вже був идиоматична, оскільки сенс її переходив межі прямого значення.

Проследим тепер шлях равития кількох фразеологічних словосполучень литовського мови. Старшого покоління литовців і він висловлює своє засмучення і роздратування таким вигуком: Gyva beda (su juo) — буквально «жива біда », і то це: «Горе мені (з нею) ». Історія цього идиоматического вислову висвітлюється поруч прислів'їв, що їх витягаю з багатого збірника Lietuviy patarles ir priezodziai [15 ]: Gyvos bedos zmogy apsedo (III, 12 161) — «Живі біди його обступили »; Gyvos bedos zmogu skarmalais apredo (III, 12 162) — «Живі біди їх у лахи нарядили »; Gyvos bedos greitai zmogu ir paskutine sermeksa nuredo (III, 12 157) — «Живі біди скоро від нього останню сермягу знімуть » .

Эти прислів'я змушують згадати російські казки і музика пісні про Горе, де Горе — жива істота, воно споює, разувает і роздягає догола героя у вигляді «мил-сердечна дружки », веде загибель.

Отмирание початкового казкового сюжету і відчуття образу Горя призводить до руйнації і перебудові прислів'їв; з’являються нові, у яких осколки древніх прислів'їв отримали переносного і більше бліде значення: Gyva beda su juo, nei jis arti, nei jis aketi, tik paskui mergas begineti (III, 11 781) — буквально: «Жива біда з нею! він став орати, він став боронувати, лише дівицями бігати! «З цієї пізнішої формули в побутовому мовленні залишається єдине початок: gyva beda!

Подобная по формі, але інша за значенням ідіома: Gyva pekla! пережила подібний процес розпаду. Найдавніший склад повного вислову був такий: Gyva pekla ju (velniu) cia susirinko! (Ill, 11 800) — буквально: «Живе пекло їх (чортів) тут набралося ». Наступний, пізніший варіант: Gyva pekla bedu, nors gyvas zemen lisk (III, 11 799) — «живої пекло нещасть, хоч заживо зі світу лізь » .

Забвение образу, розчленовування формули призводить до таких новоутворенням, які ясно засвідчують втрати початкового значення: Gyva pekla ju (vaiku) pas mane yra (III, 11 801) — «Їх (~ дітей) в мене повна хата! «- буквально: «живої пекло » .

В найширшому побуті зберігся ще такий пережиточный, семантично спустошений, ідіоматичний мовний зворот: vargais negalais — себто прислівники ледь. Коріння цієї ідіоми в старих приказках: Gyvena tarp skausmu, neisbrenda is vargu (III, 11 949) — «Живе у муках, не выбредет з потреби » .

Сокращенные варіанти: Gyvena tarp skausmu ir asaru (~ vargu, ~ bedu) (III, 11 948) — «Живетв муках і сльозах (~нужді, ~ горі) ». Нарешті: Gyvena vargais negalais (III, 11 950) — «Живе у нескінченних бідах » .

Позже уламок цього вислову перетворюється на наріччя, у якому остаточно згаснув старий трагічний образ.

Такой ж перехід чи зрушення від моторошного древнього реального значення до блідому, майже позбавленому емоційного забарвлення і конкретного змісту — метафоричному бачимо й у фразеологічної формулі: Gyvam kailio nelupsi (III, 11 789) — буквально: «З живого шкіру не будеш дерти », а вживається нині у значенні «І з неї взяти! «Підтвердженням цього вторинного значення служить більш повна форма вислову: Gyvaam kailio nelupsi, про taip nieko daugiau neturi, tai ka is jo beimsi? (Ill, 11 790) — «З живого шкіру не будеш дерти, а якщо в нього більше нічого немає, то й що візьмеш від нього? «.

В російської идиоматике теж нерідко трапляється розриву старої живописующей приказки і перетворення пережиточного фрагмента їх у «нерозкладне словосполучення ». Кажуть: «Голод не тітка «- мало зрозуміло, як склалося; чому «Голод не рідний батько », наприклад? Стара повна форма приказки цілком пояснює це: «Голод не тиотка, пиріжка не підсуне «(Збірник XVII в., вид. П. Симони, з. 91, № 599). Говоримо: «Як із гусака вода «із найбільш різноманітним приводів, і то це: «(Його, її, їх) це нітрохи не засмутило (не збентежило) », а стара формула була значно конкретніше і допускала такого широкого і вільного застосування: «Што з гусака вода — небыльные слова «(П. Симони, з. 157, № 2654), т. е. «Несправедливі нарікання, обвинувачення (небилиці) легко спростувати » .

Очень і дуже рідко відбувався процес зворотного напрями: древні стислі лаконічні формули идиоматического типу розгортаються, розкриваються на більш повний, зрозумілу образ, втрачаючи у своїй идиоматичность.

В збірнику прислів'їв і загадок XVII в. читаємо: «Аще-аще, що меду солодший? «(П. Симони, з. 77, № 131). Можна здогадуватися, що це був загадка-глум, осмеивающая сластолюбивого ченця чи дячка (згадуємо горезвісного коханця «найдорожчої Солохи «в повісті Гоголя «Ніч перед Різдвом », дяка Панаса Никифоровича). Підтвердження такого розуміння знаходимо… у сучасної частівці:

Ходи милий частіше!

Чего тобі солодший?

Либо цукор, або мед,.

Либо мілка обоймет [16 ].

Такие винятку теж підтверджують правило, т. е. допомагають нам зрозуміти природу та шляхи освіти фразеології.

5

Весь наведений мною вище матеріал показує, як кристалізується ідіоматика мови. Вихідними виявляються вільні мовні звороти, повні за складом, нормальні по граматичному строю, прямі за значенням.

Семантическое відновлення настає зазвичай, у силу дедалі більше вільного, переносного вживання: від конкретного значення до абстрактному, від окремого випадку до узагальнення. Нове метафоричне значення має тут тенденцію до неподільності, до деякому спрощення. Паралельно цим семантичним процесам відбувається зазвичай втрата деяких ланок фрази, тих слів, наприклад, які ставилися до конкретного приватному значенням початкової фрази; далі змінюється і граматична структура, а, по мері загального переформування системи мови старі стійкі формули дедалі більш стають неразложимыми семантично, лексично і граматично. До нашого часу доходять нерідко лише більш-менш загадкові фрагменти древніх мовних стереотипів.

Понятно, щодо сьогодення зберігся далеко ще не весь запас фразеологічних поєднань минулих епох, втрати у цій галузі набагато більше, ніж у словниковому складі мови. Адже в повному обсязі наш старий фразеологічний запас відбивався в пам’ятниках писемності, і ми бачили вже, більшість задокументованих фразеологічних словосполучень древньої пори зникла з вживання, стало нам невідомим. Доказом те, що загалом розмовному побуті перебуває дуже багато идиоматизмов, не прийнятих, не фіксованих в літературному мові, може бути хоча б його присутність серед Тлумачному словнику Даля безлічі фразеологічних поєднань, залишених і досі пір поза літературної мови. У феодальну епоху відмінність і дистанція між розмовної промовою і книжковим мовою, як відомо, були значно більше, тому й не книжкових, а виключно розмовних ідіом, які залишили слідів в літературному мові, повинно бути ще більше, ніж тепер. Це записи розмовних фразеологічних словосполучень в Русско-английско-латинском словнику Річарда Джемса 1618−1619 рр.

Вот кілька прикладів великої кількості наявних проблем нього матеріалів:

л. 70: golova travil (голова цькував) — he hath killd a man («убив людини »);

л. 65: cerdita pogodia (сердито погодье) — foull wether, a storme («негода, буря »);

л. 50: вodou posadit (в воду посадити) — to put under the water («втопити у питній воді «);

л. 59: otecheskie diti (батьківські діти) — well born men («люди хорошого роду »);

л. 26: Spolate tebea, derisor (исполать тобі) — You doe worthily (глумливо «ви гідно чините »);

л. 71: Za chest! (честю) — I like it («це мені до серцю »);

л. 55: Rot poluskait (рот полоскати) — to wash the mouth, as they say when on munday they will drink 3 or 4 charkes of wine and beere to clense their pockmeli («промити рот — так вважають у чистий понеділок [т. е. перший понеділок великого посади], коли хочуть випити 3−4 чарки вина, щоб похмелитися »);

л. 69: Ne statishna deala (не статошно справа) — this is a buisnesse not to be effected («цю справу вийде »);

л. 61: Grex le snait! (гріх чи знає!) — so they speak in some doubts («так свідчать вони про, коли знаходить сумнів »).

Вероятно, останнє вислів — евфемізм замість: Чорт чи знає!, тепер кажуть: Чорт його знає! У кожній із наведених записів Р. Джемса є головна ознака идиоматичности — додаткова значимість.

Подводя підсумки зроблених вище спостережень, ми можемо намітити формулювання умов, якими визначається закономірність розвитку фразеологічних стереотипів з змінних («вільних ») словосполучень:

1. Першим умовою освіти ідіоматичних оборотів промови є втрата реалії, того життєвого досвіду, явища, якому відповідав би словосполучення у своїй номинативной функції. Реалія відходить в історичне минуле або значно змінюється, але це обумовлює втрату прямого значення соответствовавшим їй мовним вираженням, неможливість безпосереднього застосування словосполучення. Втрату вірування, зміну поглядів, зміна соціальних відносин, як і зрозуміло, ми теж зараховуємо до категорії «історичної втрати реалій » .

Уже XVII в. здавалися идиоматичными, наприклад, такі старі приказки: «Жив б у ОрдЬ, аби в добрЬ «(П. Симони, з. 104, № 994); «У боярський двір ворота широкі, так із двору уски «(там-таки, з. 88, № 502).

2. Найбільш істотним і вирішальним умовою перетворення простого вислову в ідіоматичне було семантична збагачення, зване метафоризацией, сутність що його розширенні і узагальненні значення бік образною типовості.

Примеры з збірника прислів'їв XVII в.: «Ьжь ведмідь татарина, а обидва не надобе «(П. Симони, з. 160, № 2745); «ЦЬловалъ воронъ курку — до послЬднева перинки «(з. 154, № 2568), «Було ремесло так хмелемь зарасло «(з. 81, № 271).

3. У довгому мовному побуті улюблені висловлювання втрачають подробиці, коротшають, зберігаючи лише необхідні елементи, часто — це тільки початок формули. Звичний, давно відоме, всім пам’ятне розуміється із півслова, з напівнатяку. Початковий, нормальний склад вислову деформується, від цього залишається сигнальний фрагмент, який незабаром перетворюється на ідіому, нерозкладне словосполучення, оскільки сповнене труднощів і ясна — вихідна формула забувається. Таке третє умова.

В збірнику XVII в. збереглася повна форма вислову: «Клопоту повно, а перекусити нечево «(з. 148, № 2410). Нині йдеться лише початком: Клопоту сповнений рот, це й обумовило перетворення цього вислову в ідіому.

4. З цією умовчанням і забуттям частини словосполучення може пов’язуватися і порушення первинної граматичної структури, а й поза тим зміна граматичної форми вислову, збереження між собою століттями, відбувається у зв’язку зі спільною еволюцією граматичної системи мови. Знайомі нам, ще живі фразеологічні поєднання у збірнику прислів'їв XVII в. часто-густо мають ті й інші відмінності суто грамматического властивості: «Вовки б ситі, а вівці б цілі «(з. 86, № 442), «Языкъ Києва даведетъ «(без приводу) (з. 161, № 2763).

Раньше, ще XVII і ХІХ ст., говорили: «Боягузові святкувати », т. е. «справляти свято (святому) Боягузові «(іронічно), тепер: «Боягуза святкувати » .

Предложенный мною перелік умов закономірного освіти фразеологічних стереотипів може викликати таке питання: а чи можуть утворитися, утворюються чи ідіоми в сучасному мові? Чи це характерно лише пройдених етапів історії мови, і нових ідіом нічого очікувати?

Для здобуття права ідіома як фрагмент забутого вислову, якому властива повна спайка компонентів (семантична, а вони часто й граматична неразложимость), могла цілком дозріти, потрібні століття. Але фразеологічні словосполучення включають не лише ідіоми, чи єдності різного рівня неподільності. Отже, в сучасному мові можуть зароджуватися такі цілісні словосполучення. На протязі XIX — XX ст. можна спостерігати перехід від цілком мінливих («вільних ») до стійким словосполученням, частина яких, можливо, перетвориться згодом у ідіоми. Перехідні типи від простих висловів з прямим і конкретним значенням до фразеологічним стереотипам з’являються і зараз. Ні жодних підстав заперечувати подальше збагачення мови фразеологическими засобами на етапі його розвитку. Шлях думки від приватного до спільного, від конкретно-единичного до типично-обобщенному відбивається у мові створенням метафоричних, образно-иносказательных висловів, а далі - отвлеченно-точных формул і условно-символических позначень. Інакше кажучи, створення фразеологічних словосполучень невід'ємно властиво історичному розвитку, збагаченню й удосконаленню мови.

Поэты і письменники нерідко знаходять застосування ходовим метафоричним словосполученням і ідіомам в їхніх традиційному складі, а оновленому вигляді, для повної ясності їх застосування до окремого випадку або заради нового їх розуміння. Порівн.: «лицарі безкарної ляпасу «(замість лицар сумного образу) чи «пустоцвіти красномовства «(замість квіти красномовства) у Салтикова-Щедріна; «люби в усі лопатки «(замість біжи в усі лопатки) у Чехова [17 ].

Примеры «ідіом в зародку «можуть бути перевіркою правильності запропонованого вище визначення умов освіти ідіоматичних зрощень.

На іспиті я почув студентки, зніяковілою питанням, який вона розраховувала, такий відповідь: «Це зневага до мене потьомкінське село! «.

Фразеологическое поєднання потьомкінські села вживається віддавна, по крайнього заходу з на початку ХІХ в. Спочатку конкретне найменування тих ефемерних сіл, якими обставив «ясновельможний князь «Потьомкін-Таврійський шлях прямування у Крим цариці Катерини II з іншими послами, швидко став алегоричним позначенням показного, удаваного добробуту, потім будь-якого взагалі окозамилювання. І так було досі тим, хто не знав пам’ятати історію та вірно уявляв походження висловлювання «потьомкінські села ». Але окремі представники нової генерації, недостатньо поінформовані у російській історії XVIII в., переосмысляют цей ходячий мовний зворот. Вони асоціюють його не безпосередньо з ім'ям Потемкина-Таврического, і з «потемками «чи «темній селом ». Тому можна було і замінити форму множини формою єдиного: «Це зневага до мене — потьомкінське село! «.

Приведу литовський приклад.

В романі видатного литовського письменника Виенуолиса «Пуоджюнкиемис », в сцені сутички революційно налаштованих працівників з агітаторами клерикальної партії у час виборчої кампанії буржуазної епохи, читаємо таку репліку: Ar tu zinai, kas tai yra davatka? («Чи знаєш ти, що таке девотка? »); Tai velnio nesta — ir pamesta — zmogysta!

В дореволюційної литовської селі девотки (старі баби «святенники ») були добровільної агентурою ксьондзів, брехали, обмовляли, шпионили, доносили, губили людей. Зрозуміла ненависть і відразу ним молоді, передових людей. Ця соціальна оцінка та виражена тут у жартівливій формулі, скріпленої ритмом і римою, вона не має ознаки фразеологичности і, мабуть, пошириться як «крилатий слівце ». Приблизний переклад другий частини репліки: «Це горе-человечица, чёртом ношена, так кинуто! «.

6

Дальнейшим результатом цієї роботи повинна з’явитися така класифікація фразеологического матеріалу, яка відповідала би потребам історичної фразеології. Якщо основу класифікації, як показано, необхідно покласти історичний принцип становлення ідіом, поступового накопичення идиоматичности у розвитку від мінливих словосполучень до нерозкладним, те й розряди в класифікаційної схемою повинні відбивати окремі, ясно помітні етапи розвитку та перебудови вихідних словосполучень.

1. Отже, перший розряд — це перемінні словосполучення, панівні у кожному мові будь-якою етапі її розвитку.

По східцях сходження до нерозкладним сполученням (ідіомам) найближчій категорією в наявних класифікаціях повинні прагнути бути перехідні від вільних до стійким, стереотипним словосполученням. У схемою Ш. Балли — це термінологічні поєднання, четвертий підрозділ середнього (2-го) типу. Я виключаю таку групу з наведених вище міркувань: нові наукові складні терміни зовсім не від ставляться до фразеологічним словосполученням, а традиційні, середньовічні чи античні складні терміни треба розподілити між групами метафоричних і нерозкладних, дивлячись з їхньої складу. Не бачу потреби й у збереженні третьої групи у схемі акад. Виноградова («фразеологічні поєднання »), оскільки сюди потрапляють висловлювання з мінімальним ступенем идиоматичности, які перебувають хіба що на периферії справді фразеологічних сполук, які мають своїх характерних і показових прийме. Це минущий, короткочасний епізод історія освіти идиоматики мови. У класифікації, передусім, мали бути зацікавленими чіткими кордону розрядів; і було б, якби розподіл мало історичну базу, якби группировалсиь досить оформившиеся, визначилися різновиду, а чи не непевні «прохідні «явища.

2. Другий розряд словосполучень чітко виділяється наявністю стереотипності, традиційності і метафоричного переосмислення, відійти від початкового значення, алегоричним застосуванням. Ми назвемо цю групу метафоричними словосполученнями — по головному, який визначає їх ознакою. Це відповідає «фразеологічним єдностям «у схемі акад. Виноградова.

3. Третій і останній розряд — ідіоми («фразеологічні зрощення «акад. Виноградова і «неразложимые вислову «Ш. Балли). Від метафоричних словосполучень ідіоми відрізняються більш деформованим, скороченим, далеких від початкового складом (лексичним і граматичним) і помітним ослабленням тієї семантичної членороздільності, яка і обумовлює метафоричність, т. е. значеннєву двоплановість. Ідіоми, як уже зазначалося, утворюються у результаті довгострокового розвитку та форми і значення словосполучень; це останній етап, позаяк у подальшому вони лише випадатиме з фразеологического запасу, або перетворюючись на службові елементи промови, або взагалі зникаючи з обігу.

Предложенная тричленна схема відбиває основні етапи історії словосполучення — від «вільного «до неразложимому. Спочатку найменування реалії - пряме вираз сприйняття якогось явища дійсності, потім переносно-образное вираз узагальнюючої думки, нарешті, умовний символ, в якому образність, семантична двоплановість затемнюється. Чим більше зайшла внутрішня й зовнішня деформація чи перебудова первинного висловлювання, тим менше образності, тим більш блідою і отвлеченнее його значення. Ви що, наприклад, успадкували від колишньої образності в ідіомі Як пити дати, що стала синонімом прислівників неминуче, обов’язково?

Итак, не шестичленная і чотиричленна, причому більше проста — тричленна схема:

а) звичайні словосполучення (перемінні, «вільні «);

б) стійкі метафоричні словосполучення («фразеологічні єдності «, «стереотипні вислову »);

в) ідіоми («фразеологічні зрощення », «неразложимые вислову »).

7

Можно чи обмежитися вивченням фразеологического матеріалу в історичному плані? Ні, звісно. Питання про застосування його, про долю в сучасному мові, про питомому вазі у фонді засобів вираження мови — щонайменше важливі. Але функціональна характеристика невільних словосполучень лежить повністю у сфері стилістики. Чи можна першому плані стилістичного вивчення ідіом і метафоричних словосполучень висунути ступінь спаяності елементів, взаємини першого та другого компонентів.

Для стилістики найактуальніші питання: 1) про «внутрішньої формі «фразеологічних сполук, про друге семантичному плані, образі; 2) про типової широті узагальнення; 3) про мотивації включення фразеологічних матеріалів контекст, в літературну композицію; 4) про ставлення лексико-семантического складу і граматичної структури ідіоми до живим нормам мови.

Наконец, для стилістики небайдуже визначення найближчого джерела, соціального середовища, звідки прийшов у літературну мову взагалі чи мову даного письменника те або інше стійке словосполучення. Стилістичний ефект книжно-литературных ідіом відрізняється від ефекту фразеологічних стереотипів фольклору чи народних говірок, та ще більш відчутні в стилістичному відношенні професійні й арготичні фразеологізми.

Сравните:

1) литературно-книжные: ковзає поверхнею; дивиться вереснем; служить вірою і правдою;

2) фольклорні: вільному воля, ходячому шлях (П. Симони, з. 85, № 392); У чужі сани не сідай (там-таки, з. 88, № 498);

3) професійні: Алтыном воюють, алтыном торгують, а без алтини горюють (там-таки, з. 75, № 77); Ахтуба порожня, а без варти не гуляй (там-таки, з. 74, № 31); Бийся не бійся, без року смерті нічого очікувати (там-таки, з. 83, № 348);

4) арготичні: Шито ожерелеицо — удвічі молота на стільці (там-таки, з. 157, № 2680); Добре намисто — на турське дЬло — у трьох молота стегано [про шийному кільці колодника] (там-таки, з. 151, № 2479).

Разработка фразеології в стилістичному плані невіддільні від загального стилістичного аналізу мови письменника. Я обмежуся цими зауваженнями, оскільки стилістичне вивчення идиоматики — тема наступній статті.

Примечания

1. Моя думка з цього питання таке. Идиоматически-целостные поєднання, з погляду лексикографа, є словами, особливим розрядом слів, тому вони мають без коливань поміщати в словниках як окремих статей, друкуючи жирним заголовком весь ідіоматичний мовний зворот, замість ховати цей матеріал в кінцівках статей те що чи інший що становить слово. Що й казати стосується «фразеологічних єдностей », менш цілісних, як ідіоми, то їх як і треба поміщати під з слов-компонентов, але з під граматично управляючим словом, а за тим, яка створює метафоричне значення всього словосполучення, — це й є його смисловим фокусом як і правило, має пряме, а переносного значение.

2. Це свідчення «Азбуковника «дає міцну основу задля встановлення традиції XVII в. у витлумаченні відомого порівняння з «Слова Данила Заточувальника (Академічний список, вид. М. М. Зарубина. Див.: «Слово Данила Заточувальника,. «Л., 1932, з. 5−6): «як нощный вран на нырищи », т. е. на руїнах башни.

3. Див.: «Праці Ювілейної наукової сесії ЛДУ ». Секція філологічних наук. Л., 1946, з. 45−69.

4. Акад. А. А. Шахматов. Збірник статей і матеріалів. М.-Л., 1947, з. 339−364.

В тому самому 1947 р. у книзі «Російську мову (Граматичне вчення про слові) », з. 21−28, він [У. У. Виноградов] стисло повторив зміст двох названих статей.

5. Варто було б розглянути семантичну перспективу цих змін обсягу словосполучення. Якщо прийняти це до уваги що й варіант: Ні на зуб ногою, чи можна сумніватися, що це мовний зворот фортечної епохи означав спочатку: «При потреби навіть дати зуботычину для заохочення не вміє! »; потім: «Ні до чого не придатний », «Не вміє «. Зрештою Ні на зуб стало синонимичным вираженню: Ні аэа!

6. Слід помітити, що труднощі історичного вивчення щонайменше значні за іншими розділах лінгвістики: реконструкція звукового складу чи грамматического ладу мови по пам’яткам віддаленого минулого як і може видатися «суб'єктивної, спірною, сумнівною », як реконструкція у сфері семантики, лексикології чи фразеологии.

7. Див.: Давні збірники російських прислів'їв, приказок, загадок та інші. XVII — XIX століть. Зібрав і приготував до друку Павло Симони. Вип. 1. СПб., 1899, з. 73−162.

8. Див. добір матеріалу: Міхельсон М. І. Російська думка і йшлося. Досвід російської фразеології. Т. 2, з. 57.

9. Див.: Зарубін М. М. (сост.). Слово Данила Заточувальника. — Пам'ятки древньої літератури. Вип. 3. Л., 1932, з. 12,18 і 26.

10. Див.: Срезневський І. І. Матеріали для словника давньоруського мови. Т. I, з. 253.

11. Слово Данила Заточувальника. Чудовский список, XV в. — Це означає: «Розвеселюся, як веселяться кочівники, знімаючись зі стійбища, вдаючись у шлях » .

12. Давні збірники російських прислів'їв… Повне Зібр. П. Симони, з. 86, № 426.

13. Давні збірники російських прислів'їв… Повне Зібр. П. Симони, з. 92, № 614.

14. Пам’ятки дипломатичних зносин Московської держави з Кримом, Т. II, з. 13, грамота 1508 г.

15. Kreve-Mickevicius V. Patarles ir priezodziai. T. I. Kaunas, 1934, p. 560; т. II, ib., 1935, p. 320; Lietuviu patarles ir priezodziai. T. III. Kaunas, 1937, p. 205.

16. Російська частівка. Л., 1950, з. 220 (Б-ка поэта).

17. Див.: Єфімов А. І. Про вивчення мови малярських творів. М., 1952, з. 69, 80.

Список литературы

Б. А. Ларін. Про систематизації і методи дослідження фразеологічних материалов.