Темы, ідеї, образи прози У. Набокова («Марійка», «Захист Лужина»)

ТЕМЫ, ІДЕЇ, ОБРАЗИ ПРОЗИ У. НАБОКОВА («МАРІЙКА», «ЗАХИСТ ЛУЖИНА»).

Любимым порівнянням Володимира Набокова, найбільшого представника російського зарубіжжя, було порівняння літературного творчості з шахової грою. У шахах важливо як знайти єдино правильне рішення, а й запровадити супротивника у оману, розробити систему обманчиво-сильных ходів, якщо хочете, слукавить.

Конечно, шахи, ще й такому високому інтелектуальному рівні, — гра задля всіх. Ось і твори Набокова розраховані на розумного досвідченого читача, здатного вловити гру художніх образів, розплутати ланцюг натяків, обійти мовні і стилістичні «пастки» автора. Читаючи деякі сторінки набоковську прози, часто ловити себе на думки, що розгадуєш ускладнений кросворд, і розгадку хитромудрого задуму витрачається багато часу й снаги. Зате потім, коли інтелектуальні труднощі позаду, починаєш розуміти, що сили та час витрачено недарма: світ Набокова неповторний та її герої залишаться у пам’яті навсегда.

Перу письменника належать твори як російською, і англійською мовами. Найвідоміші їх — романи «Марійка», «Захист Лужина», «Камера обскура», «Дар», «Лоліта», «Пнин». Крім того, Набоков—автор перекладів англійською мовою «Євгенія Онєгіна», «Слова про похід Ігорів», досліджень про Гоголя, лекцій з російської литературе.

Поэтому дивно, що з центральних тих його творчості — тема Росії. Це те сама Росія, образ якої постає зі шпальт прози Тургенєва, Льва Толстого, Буніна. І тоді ж час, Росія інша, набоковская: образ-воспоминание, забарвлене гірким усвідомленням назавжди покинутій родины.

Роман «Марійка» (1926) цьому плані особливо показовий. Головний герой, Лев Глібович Ганин, опинившись на чужині, разом із батьківщиною втратив і це відчуття молодості, сили, впевненості у собі. Хоча це й інші емігранти, воно, у Берліні, нікому непотрібен, та й йому непотрібні ні переповнений курний пансіон, і його мешканці, таку ж жалюгідні, розгублені істоти, ні сам Берлін, манірний, галасливий і метушливий. Дедалі частіше Ганин відчуває то гнітюче стан, що називається розсіюванням волі. Важка туга настільки захоплює душу, що людина неспроможна вирішити, що робити: «змінити чи становище тіла, стати чи, щоб піти вимити руки, відчинити чи вікно.» В нього не в змозі, а головне, бажання виборювати своє місце під сонцем: здається, що каламутні сутінки, наповнюючи тіло, перетворюють «саму кров в туман», припинити це «сутінкове наважденье» невозможно.

Описывая внутрішній стан свого персонажа, Набоков хіба що зле жартує над них і з читачем. Нам остаточно незрозуміло: чи душевні переживання деформують світ, чи, навпаки, потворна дійсність омертвляет душу. Ніби два кривих дзеркала поставлені друг перед ще й їх спотворені зображення взаємно подвоюються, потроюються, подесятеряються до якогось похмурої зламаною перспективе.

Однако геть несподівано собі Ганин дізнається на фотографії дружини сусіда але пансіону дівчину, який колись щиро любив. Це Марійка, безпосередньо з ім'ям якої пов’язані для героя ясні спогади. І душа Ганіна пробуджується: оживають у пам’яті кімната в петербурзькому домі, заміська садиба, три тополі, комору з розписним вікном, навіть мельканье спиць велосипедного колеса. Одне слово, оживає Росія, ще увійшовши в смугу історичних катаклізмів, яка зберігає поезію «дворянських гнізд» і теплоту родинних взаємин. Минуле настільки оволодіває свідомістю героя, що й чужі, відразливі вулиці Берліна здаються йому тепер «широкими, немов чорні блискучі моря», а похмуре ранок фарбується ніжними рожевими фарбами. Образ Машеньки, що виник з ниоткуда—это, пише Набоков, «знак, поклик, питання, кинутий до неба», який Ганин раптом отримав «самоцвітний, чудовий ответ».

Сделав все, щоб завадити сусідові зустріти дружину, прийшовши на вокзал, Ганин у той самий момент, коли поїзд загальмував у перону, відчув, що в зустрічі необхідності, що роман його скінчився назавжди. Прекрасне жіноче обличчя, що випливе після багато років життєвого забуття, знову пішов у небуття. Ось і образ Росії, яскравий у своїй достовірності, залишився лише спогадом минуле, якого немає возврата.

Роман «Захист Лужина» (1930)повествует про долі знаменитого шахіста, що й звично гастролюючого в Європі. Російська тема знову першому плані: петербурзьке дитинство, прогулянки з гувернанткою по Невському, заміський будинок, дівчинка з яблуком до рук. Але наголошувати зроблено за описі внутрішньої злагоди геніальну людину, який несумісний із обивательським здравомыслием.

Бездуховность оточуючих стає нестерпнішим від того, що Лужин усвідомлює у собі присутність вищого творчого початку будівництва і одночасно своє безсилля спричинити ближніх. Поступово він втрачає відчуття живої реальності, вже життя, а видимість життя, як «густа клейка маса», огортає його существо.

Черно-белое простір шахівниці заповнює душу героя, і його здається, що, беручи участь у шаховому турнірі, він готує проти далекого йому світу грізну матову атаку.

По порівнянню з «Машенькою» роман «Захист Лужина» — складніше формою твір. Письменник активніше вступає в інтелектуальну гру з читачем, і тепер ця гра гостріше, парадоксальнішим, трагічніше. Звідси відкритість фіналу. Лужин начебто робить самогубство: висаджує вікно, вилізає назовні, ухоплюється за підвіконня, розтискає пальці. «Олександр Іванович, Олександр Иванович!"—заревело кілька голосів. «Але ніякого Олександра Івановича не было».

А що було? «Геній завжди дивний», — говорив Набоков. У «Захисту Лужина» дивовижа доведено вкрай. Невипадково, читаючи роман, відчуваємо у ньому як класичну прозорість описів Тургенєва чи Буніна, а й фантасмагорію Гоголя, їдку іронію Чехова.

Владимир Набоков багато увібрав у собі від західноєвропейської головним чином, американської культури. Однак корені його, безперечно, російські, російські. Свою літературний родовід —від Пушкіна до Чехова — Набоков завжди пам’ятав і цінував.

Список литературы

В. Набоков «Машенька».

В. Набоков. «Захист Лужина.