Демографичаская ситуація у Украине

У З Т У П.

Природною основою демографічного стану в Україні є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає до того, що воно та виступає споживачем матеріальних благ й тім самим зумовлює розвиток насамперед галузей, котрі орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є ті, що воно та є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, котрі відіграють вирішальну роль як чинник розміщення трудомістких галузей господарства.

Чисельність населення, його динаміка й віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.

Найважливішим чинником динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух.

Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. «Старіння «населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченню народного господарства робочою силою.

Підвищення рівня життя населення в територіальному розрізі залежить від раціонального використання трудових ресурсів, що відображено й у витратах живої роботи на виробництво відповідної продукції.

Для характеристики розміщення населення використовують поняття «розселення ». Розселення є міським й сільським. Основними чинниками розселення, до того числі його інтенсивності й напрямів, є соціальноекономічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні.

Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельні ресурсів та ін.).

Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщень населення.

Щодо темпів зростання населення України, то смердоті надто повільні через зниження природного приросту, його механічну рухливість та інтенсивний відплив осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні й зумовить потребу максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.

1. Загальна характеристика демографічної ситуації.

Українському суспільству ніколи не бути процвітаючим чи навіть стабільним, якщо його населення не викличе відповідних умів життя, і не відчуватиме повної безпеки для реалізації нормальної демовідтворювальної поведінки, не якщо бачити перспектив для існування і розвитку кожної сім «ї та особи.

До останнього години проблеми безпеки досліджувалися переважно у військовій та політичній сферах і обмежувалися потенційними конфліктами між країнами та міжнародними загрозами. Однак результати модельних досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціальнодемографічна ситуація, зокрема, тієї чи інший режим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення і розвиток внутрішніх й зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації. як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емі-грантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тихий чи інших засобів планування сім «ї тощо можуть бути причиною приходу до влади чи відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії.

Отже, демографічний чинник є одним із визначальних для забезпечення стабільного і безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як чинник й водночас як результат її функціонування.

На шкода, нинішня соціально-економічна кризу ускладнила демографічні процеси, призвела до помилок й проблем, котрі болюче позначаються на головному суб «єкті нинішніх перетворень — населенні.

Загальна характеристика демографічної ситуації. Проведений аналіз Сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд з соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи, более інертної та практично некерованої, негативні наслідки якої для подальшого розвитку країни важко передбачити.

Статистичні порівняння із іншими країнами свідчать, що за основними показниками природних змін населення — народжуваності, смертності, природного приросту — Україна стоїть не лише после країн Заходу, але й і республік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності (9,6 ‰) вон посідає передостаннє місце серед них та країн Європи, за смертністю населення (15,4 ‰) — 2-ге місце серед країн континенту, за рівнем дитячої смертності (14,4 дитини на 1000 новонароджених) її показники входять у першу сумну десятку показників для європейських країн, за очікуваною тривалістю життя (67 років) — 109-е місце у світі, коли ще у 1994 р. посідала 87-е.

Загрозою для перспектив розвитку нації стають обсяги і темпи депопуляції, тобто абсолютного зменшення населення внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених. Вона почалася в Україні із 1991 р. й нині таке зменшення становить близько 1 млн осіб.

Втрачені в Україні традиції багатодітності призвели доти, що у 1995 р. сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що може народити кожна жінка упродовж усього репродуктивного періоду свого життя, становив 1,6 дитини однією жінку. Зазначимо, що для розширеного відтворенння населення необхідно матір 2,2−2,4 дитини. Падіння життєвого рівня, що триває, невирішеність екологічних проблем, загострених наслідками Чорнобильської катастрофи, соціально-психологічний дискомфорт — все це примушує більшою мірою, ніж раніше обмежувати розмір сім «ї. Процес зниження народжуваності характерний для багатьох розвинених країн світу, нині це загальна тенденція демографічного розвитку. Алі є та межа зниження народжуваності, якої не можна переступити, оскільки за нею — процес депопуляції набуває незворотного характеру. Україна сьогодні підійшла до цієї межі.

Крім того, різко зменшилася кількість шлюбів, зростає число розлучених, удівців й особливо удовиць, збільшується частка бездітних й однодітних батьківщин, а це ще понад погіршує демографічні перспективи держави.

У Україні постійно зростає рівень смертності населення. Спостерігається особливо висока смертність чоловіків у працездатному віці, Яка перевищує смертність жінок в аналогічному віці майже вчетверо. Тільки за рахунок цого чинника Україна втратила у 1969;1993 рр. понад 500 тис. чоловіків у віці від 16 до 50 років.

Відбувається зростання смертності населення від інфекційцних та паразитарних хвороб, що є ганебним явищем для цивілізованої країни. Збільшилася смертність від туберкульозу, котра у 2−9 разів перевищила відповідні рівні, наприклад, Польщі, хоча остання має найвищі показники серед розвинених країн.

Зростає смертність від факторів, спричинених соціальною напругою. У 1995 р. проти 1990 число вбитих зросло на 85%, самогубців — на 37%. Інтенсифікується вимирання найбільш вразливих груп населення — дітей, жінок, осіб похилого віку.

У результаті зниження народжуваності населення країни «старішає «. Частка осіб похилого віку у 1995 р. становила в цілому по Україні понад 1/5, а селах — 1/3 всього населення.

Головною ознакою Сучасної демографічної кризи є ті, у Україні відбуваютья негативні зміни в кількості, але й і у якості населення. Під годину обстеження стану здоровий «я населення виявилося, що рівень загальної захворюваності в Україні - один з найвищих серед країн на теренах колишнього Радянського Союзу. Поширюються соціальні хвороби. Так, за рівнем захворюваності алкоголізмом й наркоманією Україна перебуває на 2- му місці серед зазначеної групи країн. Існує тенденція значного погіршення здоровий «я нинішніх дітей й підлітків. Лише один із чотирьох-п «яті може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоровий «я населення сьогодні перетворилася у проблему його елементарного збереження.

На погіршення основ подальшого відтворення населення України вплинули також негативні зміни в його генофонді, що загрожують якісним виродженням українського народу. Цілеспрямоване винищення найосвіченішої, професійно підготовленої частини населення України, її інтелігенції, заможних селян под годину політичних репресій й голодоморів 30−40-х років, величезні втрати працездатної частини населення под годину другої світової війни, організовані переселення українців до Росії, Казахстану та інших республік колишнього СРСР, зрештою, нинішній відтік інтелекту за кордон, — все це завдало й продовжує завдавати багато в чому непоправної шкоди українській нації.

Техногенне й радіоактивне забруднення атмосфери, грунтів, водойм у більшості областей України спричиняє численні мутантні ушкодження генів, котрі можуть у майбутньому лавиноподібно поширюватись. Наслідком цого стані біологічно зумовлене зниження народжуваності, зростання потворності серед новонароджених, поширення спадкових хвороб й виявлення їхніх нових форм.

Якщо раніше для розвитку й збереження людського суспільства мусіли виживати найбільш інтелектуально розвинені та вправні його члени, то нині у зв «язку із погіршенням соціального й природного середовища реальні можливості вижити й облишити после собі потомство зберігають переважно люди фізично здорові, що віддає пріоритет чинникові фізичного розвитку людини над розумовим.

Формування призовних контингентів. Негативним наслідком демографічних змін є звуження бази для формування призовних контингентів. Становлення й розвиток самостійної Української держави передбачає створення армії, здатної забезпечити її обороноздатність при раціональному використанні демографічного потенціалу країни. На шкода, сьогодні склалася така ситуація, коли чисельність сучасних Збройних Сил може визначатися не скільки воєннополітичною обстановкою та військовою політикою держави, стільки обсягами наявних вікових контингентів населення країни.

Зіставлення даних двох останніх переписів населення — 1979 й 1989 рр. — свідчить про загрозливу тенденцію зменшення загальної чисельності молоді призовного віку. Відповідні контингенти молоді чоловічої статі у віці 15−19 років у 1989 р. становили лише 85% її чисельності у 1979 р. Чисельність чоловіків допризовного віку (17-літніх) в Україні у 1993 р. порівняно із 1980 р. зменшилася на 13,8%, призовного віку (18-літніх) відповідно на 8,5%.

Особливо швидке зменшення чисельності призовних контингентів спостерігалося у сільській місцевості. Регіональний аналіз свідчить, що до областей, де зменшується чисельність чоловічого населення допризовного та призовного віку в міських поселеннях, відносяться західні області України, а також Вінницька й Одеська, а сільських місцевостях — Харьківська, Луганська, Донецька, Київська, Вінницька, Миколаївська, Львівска, Хмельницька й Тернопільська області.

У динаміці чисельності мобілізаційних контингентів (чоловіків у віці 18- 49 років) небажані зрушення характерні лише для сільської місцевості. У містах чисельність цих контингентів у 1993 р. порівняно із 1980 р. збільшилася на 7,9%, а селах — зменшилася на 15,5%.

Демографічна кризу й песимістичні прогнози розвитку населення до 2000; 2015 рр. ще понад загострюють проблему формування контингентів призовників й офіцерського корпусу, оскільки питома ваги дітей у віці до 15 років за прогнозними розрахунками зменшиться із 23,2% у 1991 р. до 17,6% у 2016 р. При цьому тієї факт, що середня кількість дітей у сім «ї практично якщо зведена до однієї дитини (1,3 в середньому однією сім «ю із дітьми), ще понад загострює проблему формування військових контингентів.

Проблеми розвитку титульної нації. Непокоять тенденції, характер й перспективи розвитку титульного населення України — українців, а саме.

1. Існує тенденція до кількісних втрат української нації, тобто до зменшення питомої ваги українців (за період між переписами населення 1970 та 1989 рр. — майже на 3%) й зростання частки осіб інших національностей у складі населення України.

2. Спостерігається зменшення частки осіб, котрі вважають українську мову рідною (із 90% у 1970 р. до 87% у 1989 р.), а мовний вибір істотно впливає на формування національного менталітету.

3. Реєструються нижчі показники демографічного відтворення українського населення щодо деяких національностей, зокрема росіян, молдаван, представників Кавказького й Середньоазійського регіонів, котрі останніми роками інтенсивно іммігрують до України.

4. Значний приплив в Україну осіб із абсолютно відмінними релігійними, етнічними та етичними переконаннями підвищує вірогідність виникнення додаткової соціальної напруженості в державі. Україна все понад стає спільною домівкою для населення республік колишнього СРСР, яку піддається дискримінації, страждає від збройних конфліктів та інших політичних потрясінь. Лише за перший квартал 1996 р. в Україну із країн СНР прибуло близько 32 тис. Чоловік, у тому числі 63% - із Росії (у тому числі із Кавказького регіону), понад 7% - із Узбекистану, 6% - із Молдови, понад 4% - із Казахстану.

5. Відновлюється історична справедливість й щодо репресованих народів, які мешкали раніше на теренах власне України, — повертаються до місць постійного проживання кримські татари, кримчаки, німці, вірмени, болгари, греки та ін. Через це в місцях, куди смердоті повертаються, а й у місцях компактного розселення біженців й вимушених мігрантів можуть виникати очевидні чи приховані протистояння із місцевим населенням.

6. Зміцнення національної самосвідомості українців часто-густо сприймається неукраїнськими національностями, переважно російськомовним населенням України, як прояв націоналізму. Ці побоювання абсолютно безпідставні, оскільки російськомовне населення має достатню кількість шкіл із викладанням російською мовою й відповідні друковані видання. Поступово встановлюється справедливість щодо титульного населення держави.

Серед національних меншин України відбувається відродження їхніх культур й релігій, зростає кількість театрів, бібліотек й періодичних видань. Впровадження спеціальних програм матеріальної та організаційної допомоги розвитку національних культур й мов підтримується державними фондами. Алі прогресивні тенденції розвою всіх національностей в Україні останнім годиною зустрічають значні економічні труднощі, що заважають нормальному перебігові зазначеного процесу.

Безробіття. Сьогодні серйозну проблему для ефективної внутрішньої політики становлять різке соціальне розшарування й диференціація суспільства, що переростають у небезпечну соціальну поляризацію — на дуже бідних та дуже багатих. Нині в Україні практично немає середнього класу населення, який, із досвіду розвитку західних країн, є основним рушієм соціальних й політичних перетворень. Швидкість, із якою більшість громадян України зубожіє, й реальність перспектив масового безробіття на тлі зруйнованої системи соціального захисту можуть спричинити могутні вибухи народного невдоволення.

У зв «язку із розвитком нових тенденцій на ринку роботи із июля 1991 року в Україні запроваджено реєстрацію безробітних й громадян, котрі шукають роботу. Кількість осіб, що перебувають на обліку служб зайнятості, щороку зростає й на 01.09.96 становила близько 300 тис. Чоловік. Чисельність зареєстрованих безробітних із 1 января 1992 р. до 1 января 1996 р. зросла більше, ніж у 30 разів (із 6,8 тис. до 216 тис.).

Рівень безробіття в Україні, тобто ставлення чисельності зареєстрованих безробітних до всього економічно активного населення, на кінець Першого кварталу 1996 р. становив 0,8%, що на 0,3% вище, ніж на початку року. Найвищим безробіття залишається в Івано-Франківській (2,4%), Львівській (1,8%) та Волинській (1,7%) областях. Проте офіційно визначений відносно невисокий рівень безробіття не відповідає реальній ситуації на ринку роботи внаслідок існування неповної зайнятості працюючих (прихованого безробіття) й функціонування нерегульованого ринку робочої сили. Згідно із оцінками фахівців Світового банку реальне безробіття в Україні сягає 30%.

Соціально небезпечним й суспільно несправедливим є поширення безробіття серед жінок. Якщо в загальній кількості громадян, не зайнятих трудовою діяльністю й зареєстрованих у службах зайнятості, їхня частка досягала 70%, то серед працевлаштованих Службою зайнятості осіб, зокрема за 9 місяців 1996 р., жінки становили лише 45%. До ¾ безробітних становлять особини із вищою та середньою спеціальною освітою.

Нижча в середньому на 25−30%, порівняно із чоловіками, оплата роботи жінок, їхня концентрація у непрестижних галузях виробництва, часто із несприятливими умовами роботи, формують в Україні нову численну та вибухонебезпечну демографічну групу ризику. Зростання цін на товари першої необхідності, на комунальні послуги, на товари дитячого асортименту найсильніше вдарило по жінках, особливо по матерів, що виховують дітей без чоловіків. У Україні такою сім «єю є кожна дів «ята.

Еміграція. Ще однією загрозою для перспектив розвитку країни є реальна можливість втрати інтелектуального потенціалу наявного населення. Якщо економічні реформи в Україні зазнають невдачі, то значна частина її громадян може прийняти рішення емігрувати до сусідніх країн, у тому числі Заходу, сподіваючись знайти там краще життя. Згідно з статистичними даними лише у першому кварталі 1996 р. за межі України виїхало 51,5 тис. Чоловік. У країни далекого зарубіжжя виїхало 11,5 тис. Чоловік, у тому числі кожний третій — до Ізраїлю, кожний четвертий — до США, кожний шостий — до Німеччини. Згідно із даними ряду соціологічних опитувань, ще готові виїхати на роботу за кордон на термін до кількох місяців кожний третій респондент, на кілька років — кожний п «ятий, назавжди — кожний десятий. Причому найвищий відсоток тихий, хто має бажання працювати за кордоном, зосереджений у найпродуктивнішому віці, серед осіб з закінченою професійною освітою. Отже, найближчими роками цілком реальне зростання трудової еміграції із України, причому як індивідуальної, то й в організованій формі для виконання підрядних робіт.

Отже, соціально-демографічна ситуація, що склалася в Україні, настійно вимагає врахування демографічного чинника при визначенні перспектив побудови суверенної Української держави, створення відповідних умів для збереження та виживання населення, без чого підтримання її національної безпеки якщо справою безперспективною.

2. Розміщення населення по територї, його густота.

Розселення — розміщення населення на територї та форми його територіальної організації у вигляді системи поселень. Відображає як процес розподілу і перерозподілу населення на територї, й результат цого процесу у вигляді існуючої одну годину територіальної мережі поселень.

На 1.01.1998 р. на територї України мешкало 50,5 млн. осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі после Німеччини, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 84 осіб на 1 км².

У минулому великий вплив на кількість, густоту населення України й внутрішні територіальні відміни малі постійні війни, котрі вів Український народ із іноземними поневолювачами й загарбниками із Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії.

Особливо вплинули на кількість й густоту населення в Україні рокта радянської влади й входження у склад Радянського Союзу. Починаючи із 1917 р., Український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими й закатованими. Це найбільший із відомих геноцидів (знищення за національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна й агресія російських, польських й. німецьких військ 1917—1920 рр., голодомори 1921—1923 рр., 1932— 1933 рр., масові репресії 1935—1939 рр., Друга світова війна, голод 1946—1947 рр. Під годину освоєння цілинних й перелогових земель у 1953—1954 рр. із України було б вивезено понад 1,5 млн осіб. І, нарешті, чорнобильська трагедія, що призвела до міграції сотень тисяч осіб й перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні території.

Основними чинниками сучасного розміщення населення по територї держави є економічний, природний та історичний. Кількість населення в різних областях України неоднакова й, крім наведених вище чинників, залежить від їхньої площі. Найбільше його в Донецькій, Київській (разом із Києвом), Дніпропетровській та Харківській областях.

За густотою населення окремі територї України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських й степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономної Республіки Крим.

На кількість й розміщення населення України мало вплив й організоване владою переміщення населення із менш економічно розвинених областей у великі промислові центри й райони, а також Повернення на батьківщину репресованих комуністичним режимом народів, зокрема кримських татар у Крим.

Упродовж XX століття природні чинники, що визначають кількість населення нашої держави й особливості його розміщення по її територї, поступово втрачали своє значення. Алі й нині смердоті все ще мають певний вплив на ці показники. То в наш годину найменша густота населення й у північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості територї, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких регіонів належати північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, чернігівської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських й Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

Низькі показники густоти населення й в посушливих районах степових областей. Найнижчі смердоті в Херсонській області — 45 осіб на 1 км², а окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької областей та Автономної Республіки Крим.

Найкращі природні умови для життя, і виробничої діяльності населення в нашій стране склалися в лісостеповій зоні. Тому тут й спостерігається найвища густота населення.

З другої половини XX століття на розміщення населення України все більший вплив мало поступове загострення екологічної кризи й особливо чорнобильська катастрофа. То в 1986 р. були повністю відселені мешканці міст й сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було б визначено і інші територї безумовного (обов «язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає і інші зони екологічної біди, котрі займають близько 15% територї України.

3. Розміщення міського й сільського населення по окремих регіонах.

Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток які заговорили українською у «язаний із розміщенням промислових підприємств, про «єктів будівництва, транспорту, із пост-індустріальними видами діяльності. Критерії віднесення до міст у різних країнах неоднакові. То в Данії містами вважають поселення із кількістю жителів понад 250, Малайзії — 1 тис., Непалі — 5 тис., США — 2,5 тис., Японії — 50 тис. Крім людності, в Японії та Бельгії при цьому береться до уваги критерій середньої щільності населення. У Індонезії, Замбії, Перу введено критерій так званих міських ознак, под якими розуміють рівень благоустрою та наявність певних зручностей (електрика, каналізація, мережа культурнопобутових закладів). До категорії міст в Україні відносять населені пункти із людністю понад 10 тис. осіб, серед які не менше двох третин становлять робітники, службовці та члени їхніх сімей. Відсутність єдиних критеріїв для визначення міст свідчить про ті, що смердоті навряд чи доцільні, оскільки існують великі відмінності в різних регіонах р освоєнні територій та їхні заселенні, у природних умовах проживання та ін. Міське розселення характеризується такими властивостями: високою щільністю мережі та інтенсивністю розвитку міських поселень; великою насиченістю і тісними зв «язками між поселеннями й всередині їхні; різноманітністю вибору (місць роботи, видів спілкування, відпочинку тощо) й великою щільністю контактів; ускладненням форм розселення. Урбанізаційному розселенню властиві динамічність (зміну розселення в просторі і часі), ієрархічність (співпідпорядкованість різних форм розселення), багатофункціональність (виконання різних функцій; місць проживання людини, концентрації різних видів діяльності).

Сільське розселення — форма територіальної організації життя населення на позаміській територї у вигляді сукупності сіл, поселень інших типів, призначених для постійного чи тимчасового проживання. Воно відрізняється від міського тім, що забезпечує виконання переважно інших господарських функцій (сільськогосподарське виробництво, лісове і лісопромислове господарство, рекреаційне обслуговування, природоохоронні функції). Тому сільське розселення відзначається меншою людністю поселень, переважанням малоповерхової забудови й поширеністю односімейних житлових будинків. У більшості районів основну частину сільського розселення складають поселення, що безпосередньо заговорили українською у «язані із сільськогосподарським виробництвом. Існують й несільськогосподарські сільські поселення: промислові, лісопромислові, лісоохоронні, транспортні, рекреаційні, а також змішані агропромислові.

Включно із односімейними житловими точками, у світі — 12—20 млн сільських поселень. У Україні — 28,6 тис. сільських поселень (1991 р.), у тому числі 5,6 тис. малих (менше 100 жителів), 5,0 тис. великих (понад 1000 жителів), причому в останніх проживає 54,6% сільського населення країни.

Система сільського розселення в Україні формувалася століттями й тисячоліттями. На характер сільського розселення значно впливають природні умови. Тому найбільша густота сільського населення й у лісостепової зони. Нижчим є цей показник у поліській частині країни й ще нижчий у степовій.

На півночі. (Полісся) переважають невеликі села із середньою людністю 250—500 осіб. Вони розташовані на підвищеннях, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні — 500—1500 осіб — й знаходяться, як правило, біля річкових долин й ярів. На півдні села налічують по кілька тисяч осіб. Іноді на багато кілометрів простягаються смердоті вздовж річок й балок. У високогірній частині Карпатських гір окремі садиби розкидані на схилах за кілька кілометрів одна від одної й фактично не утворюють сіл.

У Україні є області, де сільське населення переважає над міським. Це Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області. Найвищий показник густоти сільського населення із розрахунку на 1 км² у Чернівецькій області (67 осіб), за нею йдуть сьогодні ІваноФранківська та Закарпатська області.

4. ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ ДЕМОГРАФІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.

Соціально-економічна перебудова суспільства в Україні спричинила гострі проблеми. Їхнє вирішення передбачає розробку науково обгрунтованої комплексної програми подолання демографічної кризи, Яка б охоплювала не лише запитання простого відтворення населення, але й і його розвитку у широкому соціальному контексті.

У першочерговому порядку необхідно розробити сучасну ідеологію демографічного розвитку України, що поєднувала б про «єктивний аналiз реалій із науково обгрунтованими цiлями та завданнями. У зв «язку із цим слід посилити наукові розробки в галузі демографічних та гендерних досліджень, їхні фінансову підтримку, а також пропаганду відповідних наукових знань.

У умовах значного зниження народжуваності, зростання смертності та погіршення здоровий «я необхідно докласти максимальних зусиль для збереження населення України. Це має бути основним змістом демографічних стратегій держави сьогодні.

При обмежених фінансових можливостях, а також занепаді системи соціального захисту основна увага й підтримка повинні бути спрямовані на вирішення проблем, що безпосередньо впливають на рівень захворюваності й смертності населення й, зокрема, дітей та жінок.

У зв «язку із цим необхідно реформувати систему охорони здоровий «я, на якій негативно позначилися зміни соціально-економічних умів, а також збільшити асигнування на розвиток цієї сфери. Тім понад, що в умовах стрімкого старіння населення потреба в коштах на охорону здоровий «я та соціальне забезпечення осіб похилого віку постійно зростає.

Питання пропаганди засобами масової інформації здорового способу життя винне розглядатися як одна із головних цілей стратегії зміцнення здоровий «я та продовження повноцінного життя, і включати такі аспекти:

— передача знань щодо профілактики захворювань та піклування про здоровий «я як населення в цілому, то й конкретних груп ризику, наприклад підлітків;

— засвоєння та застосування знань відповідними адресатами із тим, щоб домогтися змін люди, що зловживають курінням, алкоголем та наркотиками;

— розвиток різних форм піклування про власне здоровий «я.

У умовах, коли жінки становлять більшість серед тихий, хто звільняється із виробництва, й меншість серед працевлаштованих, необхідно на практиці забезпечувати їхнє декларація про працю у поєднанні із виконанням материнської функції. Йдеться, по-перше, про профілактичні заходь, спрямовані на раціоналізацію роботи жінок, котрі здійснюються на державному рівні й мають довготривалий характер. По-друге, про активну політику на ринку роботи, спрямовану на зменшення безробіття серед жінок, более повне урахування їхнього професійно-кваліфікаційного складу, надання можливостей перепідготовки й працевлаштування в конкретних умовах.

Населення має бути соціально захищеним, а специфічна демографічна політика винна підсилюватися заходами держави щодо виходу із економічної кризи. Проте суверенність особини несумісна із соціальним, а тім понад державним патерналізмом, котрим був пройнята демографічна політика в колишньому СРСР. Держава винна забезпечувати соціальний захист своїх громадян, але й не перетворювати їхнього на утриманців. Найвища позначка такої політики — домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала від суспільної благодійності.

Це у свою чергу передбачає удосконалення умів реалізації трудового та духовного потенціалів населення, його ефективного включення в суспільний поділ роботи, нарощування зусиль щодо примноження суспільного добробуту. Цьому можуть слугувати заходь щодо забезпечення зайнятості населення — створення нових робочих місць, навчання та перекваліфікація працездатних, особливо в тихий галузях суспільного виробництва, де очікується найбільше безробіття.

Необхідно також проводити демографічні та гендерні експертизи всіх законопроектів Верховної Заради, проектів указів Президента України, котрі заторкують права та інтереси населення.

За останніх 1,5 року наше населення скоротилось майже на 1,5 мільйона Чоловік! У мирний годину відбуваються явища, характерні для світових й громадянських воєн. За кілька десятків років нас може залишитися не понад 25−30 мільйонів. Такий невтішний висновок напрошується после проведення парламентських слухань: «Демографічна кризу в Україні: її заподій та наслідки».

Згідно із сумною статистикою, перше місце за зростанням смертності «завоювали» порушення системи кровообігу та інфекційні захворювання: туберкульоз, СНІД, сифіліс, педикульоз, маляряя… Друга — нещасні випадки, вбивства, самовбивства та інші негативні фактори впливу на людей. Третє - екологічні проблеми, заговорили українською у «язані із аварією на ЧАЕС й різким погіршенням стану навколишнього середовища.

У демографічному відношенні ми стали однією з найгірших країн світу. У першу чергу, це викликано неефективною політикою країни до найменш захищених категорій населення. Темпи економічного зростанню не віддзеркалюють життєвого рівня людей, повністю залежних від своєї держави. За рокта незалежності середній вік українців збільшився із 35 до 37 років. Зниження рівня народжуваності призвело доти, що сьогодні близько 30 відсотків населення — пенсіонери. На одного працюючого припадає за одним непрацюючому. Згідно із соціологічними даними, майже 70 відсотків моїх ровесників відмовляються народжувати дітей: 35 — через невпевненість у завтрашньому дні, 32 — через відсутність нормальної зарплати. як можна говорити про ріст народжуваності, якщо третя частина працездатної молоді - безробітні? Більше 6 мільйонів юнаків й дівчат заявляють, що через відсутність житла не будуть продовжувати свій рід.

Демографічна кризу може перетворитись на демографічну катастрофу: соціальний механізм відтворення нації вщент руйнується, а вся структура суспільного життя надовго втратить свою особливу системну (емерджентну) властивість — зберігати міру відтворення конкретно-історичного населення як єдності досягнутої якості й кількості. Про тенденції демографічного стану свідчать дані Держкомстату: на початку 2003 року населення України становило 47,956 мільйонів, скоротившись за місяць на 47 тисяч. Чисельність міського населення вдвічі перевищує чисельність сільського (відповідно 32,3 млн. й 15, 65 млн.). сучасний рівень народжуваності найнижчий за весь період післявоєнної історії України.

Втрата традицій багатодітності - загальна тенденція демографічної динаміки економічно розвинених країн. Алі є та межа її зниження, якої не можна переступати, оскільки за нею — втрата передумов сприятливих демографічних перспектив країни. Ця межа — сполучення дводітності із тридітностю, яку забезпечує трохи розширене відтворення населення. Україна давно переступила цю між, про що свідчать показники вичерпаної плідності й розподіл народжених за чергою народження. У умовах посилення деструктивних процесів в соціально-економічному житті в Україні поглиблюється кризу здоровий «я населення. Основними проявами цієї кризи є стрімке підвищення смертності, безпрецедентне для мирного години скорочення очікуваної тривалості життя, і несприятливі зрушення в структурі причин смерті.

До другої світової війни тривалість життя в Україні був значно нижчою, чим у розвинених країнах, але й завдяки успіхам медицини вдалося ліквідувати це відставання до середини 60-х років. Позитивні зрушення в динаміці смертності й тривалості життя протягом 50-х — першої половини 60-х років заговорили українською у «язані із докорінними змінами в структурі патології й причин смерти, у ролі старих й нових патогенних факторів. Це означало, що Україна успішно долає перший етап епідеміологічного переходу, на якому прогрес у боротьбі за людське здоровий «я й життя ставши можливим завдяки стратегії дій, орієнтованій на масові, не дуже дорогі профілактичні заходь, що не потребують значної активності із боці самого населення, на широке використання антибіотиків. Однак із середини 60-х років (в розвинених країнах із середини 50-х років) можливості цієї стратегії вичерпалися, внаслідок чого тривалість життя в Україні почала скорочуватися, а її зростання в розвинених країнах уповільнилося.

Аналіз еволюції структури причин смерти за останні 30 років показує, що вирішальний вплив на смертність населення мають й матимуть у перспективі два класи причин смерти — хвороби системи кровообігу й зовнішні заподій смерти. Вони визначають як генеральну траєкторію динаміки смертності населення України, то й її короткочасні кін «юнктурні зміни. У 70-х роках й в першій половині 90-х зростання смертності від хвороб системи кровообігу й зовнішніх причин смерти обумовило майже 4/5 скорочення середньої тривалості життя. Аналіз тривалості життя населення України в контексті історичної ретроспективи затяжної кризи у стані здоровий «я населення не дає підстав для особливого оптимізму щодо перспектив зниження смертності. За таких умів Україна навряд чи зможе зробити значний поступ на шляху продовження віку своїх громадян. Тому й через чверть століття її відставання від розвинених країн за показником середньої тривалості життя сягатиме 7−8 років.

У ході розробки прогнозу смертності населення України до 2025 р. Інститутом економіки НАН України розглянуто три можливі його сценарії, котрі умовно названі песимістичним, середнім й оптимістичним. При розробці середнього (стабілізаційного) варіанту прогнозу смертності зроблено припущення, що в межах прогнозованого періоду будуть створені умови, котрі перешкоджатимуть подальшому погіршенню стану здоровий «я населення. З «бути передумови зниження захворюваності та інвалідності, деякого підвищення тривалості життя, котрі, однак, не ведуть до принципових змін якості здоровий «я, до переходу від досить відсталої до более Сучасної моделі здоровий «я. Цей варіант можливий при істотному підвищенні життєвого рівня в Україні, поліпшенні екологічної ситуації, при перегляді ідеології української охорони здоровий «я та збільшенні її фінансування на 40−50 відсотків.

Загрозу національній безпеці становить від «їзд за індивідуальними запрошеннями на роботу переважно молодих освічених кадрів, до того числі секретоносіїв. Протягом останніх 5 років Україну залишили майже тисяча докторів й кандидатів наук, чверть із які - перспективні фахівці віком від 40 до 50 років. За розрахунками на основі методики ООН, кожний спеціаліст, що залишивши країну, вилучив із надбання суспільства близько 300 тисяч доларів США. Серед чинників, що впливають на збільшення еміграції інтелектуального потенціалу, слід зазначити низький рівень життя та неможливість належного застосування своїх знань та кваліфікації на Батьківщині.

У сучасних умовах, коли суспільне життя продовжує знаходитись у стані хронічної кризи й невизначеності, коли не вироблена досить обґрунтована економічна стратегія-прогноз, затверджена на держаному рівні, демографічне прогнозування перетворилось на операцію із багатьма невідомими. Створилась унікальна для демографа-прогнозиста ситуацію: практично відсутня соціальноекономічна основа для опрацювання демографічних гіпотез. 3 метою поліпшення демографічної ситуації необхідно спрямувати соціально-економічну політику на розв «язання найгостріших проблем сім «ї: стимулювання народжуваності, підвищення медичного обслуговування, посилення охорони та оплати роботи, поліпшення побутових умів й впровадження здорового способу життя, створення широкої мережі державних та недержавних служб соціальної допомоги.

На територї України постійно проживає менше 50 млн Чоловік. По цьому показнику наша держава знаходиться на п «ятому місці в Європі - после Німеччини, Великобританії, Італії й Франції. По густині населення Україна поступається багатьом країнам світу. Негативний вплив на чисельність й густину населення надали численні війни українського народу із своїми поневолювачами, громадянська війна 1917;1920 рр., голодомори 1920;1922 рр. й 1932;1933 рр., масові репресії 1937;1939 рр., друга світова війна, чорнобильська трагедія 1986 р. Чисельність населення в західних областях не однакова. Найбільша густина населення в Донецькій області, якнайменша — в Чернігівській. Розвиток економіки, спеціалізація її окремих галузей впливають на густину й розміщення населення. із свого боці населення, що історично склалося на певній територї, також впливає на розвиток, розміщення й спеціалізацію галузей господарства.

У годину природний приріст в Україні негативний, тобто смертність перевищує народжуваність. Середня тривалість життя складає 69 років, при цьому жінок — 74, Чоловік — 64. Статева структура населення України постійна: 46% - Чоловік, 54% - жінок. У стране зростанні частка людей літнього віку, тобто йде процес старіння нації.

Населення України живе в містах, селах, селищах міського типу, робітниках й курортних селищах. У містах зосереджене 68% жителів країни, в селах — 32%. Інтенсивно відбувається урбанізація — зростання міст й міського населення. Найвищий рівень урбанізації - в Донбасі. Сільські населені пункти мають значні відмінності в різних природно-географічних зонах. На Поліссі переважають невеликі села (250 — 500 Чоловік), в Лісостепі более багатолюдні (500 — 1500 Чоловік), на Півдні - багатолюдні села (декілька тисяч чоловік).

У деяких областях сільське населення перевищує міське (Тернопільська, Вінницька області). Найвищий показник густини сільського населення — в Чернівецьких області (близько 67 Чоловік на 1 км).

На демографічну ситуацію в Україні значний вплив надають міграції. Розрізняють внутрішня й зовнішня міграції. Зовнішня міграція ділиться на еміграцію й імміграцію. Внутрішні міграційні процеси в стране заговорили українською у «язані із переміщенням населення із недостатньо промислово розвинених областей Заходу й Центру України до Донбасу, Промислове Придніпров «я, на зрошувані землі Півдня. Значну хвилю внутрішніх міграцій викликала чорнобильська трагедія. Маятникові міграції - це переміщення населення із приміської зони в місто й зворотньо. Імміграційні процеси в Україні останніми роками заговорили українською у «язані також із поверненням репресованих народів й військовослужбовців, із переміщенням біженців з зон озброєних конфліктів в колишній Югославії, Чечні, країнах Закавказзі. Зростає еміграційна активність населення України. На територї України живуть представники понад 100 національностей. Більшість населення в стране — українці (73%). У Україні проживає 14 млн (27%) представників інших національностей. Найчисленнішою групою серед них є росіяни (22% від всього населення країни). У Україні також живуть євреї, білоруси, молдави, поляки, болгари, угорці й ін.

Окрім своєї етнічної територї, українці розсіяні по різних країнах світу й утворюють українську діаспору. Щонайбільше число осіб українського походження живе в Росії, США й Канаді; українці є в Австралії, країнах Південної Америки й ін.

Використана література.

1. Бугуцький Про. А. Демографічна ситуація та використання людських ресурсів на селі // Ін-т аграр. економіки Укр. аграр. наук. — До., 1999. — 278 с.

2. Бугуцький Про. А. Демографічна ситуація на селі // Економіка АПК. — 1997. — № 11. — З. 54−59.

3. Васильєва Л. Й. Демогpафічні аспекти Сучасної сім'ї // Актуал. пpобл. політики: Зб. наук. пp. — Одеса, 1997. — Вип.1−2. — С.15−17.

4. Вовканич З. Й., Цапок З. Про. Регіональний демоpозвиток: тенденції та паpадокси // Укpаїна в XXI столітті: концепції та моделі економічного pозвитку: Матеpіали доп. V Міжнаp. конгp. укp. економістів. — Львів, 2000. — Ч. 2. — З. 7−10.

5. Волович У. І. Сучасна тpанзитна мігpація в Укpаїні // Київський унівеpситет. Вісник. Сеp. Соціологія. Психологія. Педагогіка. — До., 1995. — Вип. 1. — З. 3−15.

6. Гpицевич У. З. Репpодуктивний потенціал тpудових pесуpсів pегіону в сучасних умовах // Укpаїнське Полісся: вчоpа, сьогодні, завтpа: Зб. наук. пp. — Луцьк, 1998. — З. 134−136.

7. Гавpиш У. П. та інших. Пpоблема демогpафічного дефіциту: соціальноекономічні наслідки та шляхи pозв’язання / Гавpиш У. П., Гавpиш Р. І., Дpаганова Т. П. // Велика Волинь: Минуле й сучасне: (Матеpіали міжнаp. наук. кpаєзнавч. цук., жовт. 1994 p.). — Хмельницький; Ізяслав; Шепетівка, 1994. — З. 524−527.

8. Глуханова Р., Куpило І. Hаpоджуваність у pадіаційно забpуднених pегіонах Укpаїни // Демогpафічні дослідження: Міжвід. зб. наук. пp. — До., 1999. — Вип. 21. — З. 28−37.

9. Гоpобець Про. Особливості пpоцесів мігpації та відтвоpення населення в Укpаїні // Теpнопільський педунівеpситет ім. В.Гнатюка. Hаук. зап. Сеp.: Геогpафія. — Теpнопіль, 1998. — N2. — З. 60−63.

10. Голуб Л. А., Жидченко H. У. Економічні наслідки демогpафической ситуації у сфері // Фінанси, облік, банки: Рб. наук. тp. — Донецьк, 1999. — З. 223−229.

11. Грушко З. Народові України загрожує вимирання // День. — 1999. — 5 жовт. — З. 2.

12. Гудзинський З. Про. Тpудовий потенціал села: демогpафічні пеpспективи // Укpаїнське село: вихід з кpизи: Зб. наук. пp. — До., 1994. — З. 79−92.

13. Гуреш Т. Немає кого послати у Декрет!: Демографічна кризу в Україні й в світі // Укр. слово. — 2000. — 18−24 трав. — З. 15.