Судьба покоління в ліриці А. Ахматової

Судьба покоління в ліриці А. Ахматової

Уникальность лірики великої російської поетеси Анни Андріївни Ахматової у тому, що, за словами Осипа Мандельштама, вона увібрала у собі «всю величезну складність і психологічне багатство російського роману XIX століття». Не менший цікаві твори Ахматової для, людини, що прагне зрозуміти й відчути епоху, коли російська народ пережив випробування «справжнього Двадцятого століття», бо внутрішній світ ахматовською героїні дивовижно точно відповідав світу, її окружавшему. «Я — голос ваш, жар вашого дыханья, я — отраженье вашого особи», — сказала А. Ахматова, і її мала підстави мовити.

Анна Ахматова не могла прийняти Жовтневу революцію, оскільки сприйняла її як катастрофу, що зруйнувала сформований спосіб російського життя. А. Ахматова була вихована з урахуванням складывавшейся століттями російської культури, вічних моральних цінностях, глибокому повагу до особистості людини. Світ Росії її сприймала саме як частину загальнолюдської культури. Ще ранньої ліриці її героїня жила з відчуттям тривоги у душі, після революції ж відчуття що панує в світі неблагополуччя домінує мотивом:

Еще ніяких звань земне сонце світить.

И покрівлі у його промінні блищать,.

А тут уже біла вдома хрестами мітить.

И кличе воронів, і ворони летять.

Восприятие світу у послеоктябрьском творчості А. Ахматової незмінно виконано драматизму. Світ, у якому живе лірична героїня її віршів, небезпечний, ненадійний, сповнений тяжких передчуттів:

Как ідола благаю я двері:

«Не пропускай біду!».

Кто виє за стіною, як Звір,.

Что ховається садом?

Однако це отже, що поезія Ахматової наповнена скаргами та кривдами. Швидше, ми можемо назвати це протистоянням обставинам, ворожої долі, тяготами випробувань:

…На кожен виклик новий.

Есть в мене відповідь гідний суворий.

Героиня Ахматової опинилася у цьому ворожому світі непросто через обставини. Для поета надзвичайно важливий мотив вибору ж власної долі, вибору, визначеного відчуттям єдності з землею, де довелося народитися та у якій доведеться бути похованої. Сила духу, рух життя всупереч усьому — про те світле початок, яке у основі ахматовского ставлення до світу:

Все розкрадено, віддане, продано,.

Черной смерті миготіло крило,.

Все голодної тугою изглодано,.

Отчего само розвиднілося?

И поетеса сама відповідає це питання:

И таким близьким підходить чудесний.

К розваленим брудним домівках…

Никому, нікому невідоме,.

Но одвіку бажане нам.

Это невідоме, але бажане диво — це глиб липневих небес, подих квітучого вишневого саду, високе зоряне небо — усе те, що від часу, оскільки належить вічності. Тож А. Ахматова на гадку подумки не могла відвернутися від рідної країни.

В поезії Ахматової дивовижно органічно поєднуються слова «я» і «ми». «Ми» — це стосується її покоління, від чийого імені ще вона каже. Головним предметом художнього осмислення поетеси стає доля її сверстников.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.