Без Ольги Іллінській і її драми з Обломовим мотивів було б Іллі Ілліча адже ми його тепер знаємо…

" Без Ольги Іллінській і її драми з Обломовим мотивів було б Іллі Ілліча так, як ми його тепер знаємо… «.

«Разбирать жіночі образи, створені І. А. Гончаровим, отже пред’являти претензію бути великою знавцем віденського серця», — зауважив одне із найбільш проникливих російських критиків — М. А. Добролюбов. Справді, образ Ольги Іллінській може бути безсумнівною удачею Гончарова-психолога. У ньому втілилися як кращі риси російської жінки, але й краще, що письменник у російському людині взагалі.

«Ольга у точному смислі була красуня, тобто було і не білизни у ній, ні яскравого колориту щік та вуст, й очі не горіли променями внутрішнього вогню… Але якби її перетворити на статую, було б статуя грації і гармонії» — у такий спосіб, всього у кількох деталях дає І. А. Гончаров портрет своєї героїні. І вже у ньому ми бачимо ті риси, що завжди залучали російських письменників у будь-якій женщи-не: відсутність штучності, красу не застиглу, а живу. «Мало в якій дівиці, — підкреслює автор, — зустрінеш таку простоту і нормальну свободу погляду, слова, вчинку… Ні манірності, ні кокетства, ніякої брехні, ніякої мішури, ні наміру».

Ольга чужа у своєму середовищі. Але вона жертва, оскільки у ній є розум, і рішучість, щоб інакше відстоювати право зважується на власну життєву позицію, на поведінка, не орієнтоване на узвичаєні норми. Невипадково Обломов сприйняв Ольгу як втілення того ідеалу, якого він марив. Щойно Ольга проспівала «Casta diva», він відразу «дізнався» її. Часом не тільки Обломов «дізнався» Ольгу*, але вона його. Любов для Ольги стає лише випробуванням. «Де вона брала уроки життя?» — із захопленням думає про неї Штольц, який любить Ольгу саме такий, трансформована любов’ю.

Именно стосунки головного героя роману з Ольгою дозволяють нам глибше зрозуміти характер Іллі Обломова. Саме Ольжин погляд на свого коханого допомагає читачеві нього оскільки того хотів автор.

Что ж бачить Ольга в Обломові? Розум, простоту, довірливість, відсутність всіх світських умовностей, які теж чужі їй. Вона відчуває, що у Іллі немає цинізму, але є постійне прагнення до сумніву і співчуття. Але Ользі і Обломова не судилося бути щасливими.

Обломов передчуває, що із Ольгою відносини що неспроможні завжди бути їх особистою справою; вони неодмінно обернуться безліччю умовностей, обов’язків. Буде потреба «відповідати», займатися справами, до членства в нашого суспільства та головою сім'ї і таке інше. Штольц і Ольга дорікають Обломова в бездіяльності, і в відповідь лише дає незбутні обіцянки, або усміхається «якось шкода, болезненно-стыдливо, як жебрак, якого дорікнули його наготою».

Ольга постійно розмірковує як про своє почутті, а й вплив Обломова, про своєї «місії»: «І весь цей диво зробить вона, така боязка, мовчазна, якої досі хто б слухався, яка ще початку жити!» І тоді любов стає для Ольги боргом, тому не то, можливо безоглядної, стихійної. Понад те, Ольга неготовим пожертвувати для любові всім. «Тобі хотілося б упізнати, пожертвувала б я тобі своїм спокоєм, пішла б з тобою цим шляхом?.. Ніколи, нізащо!» — рішуче відповідає вона Обломова.

Обломов і Ольга чекають друг від друга неможливого. Вона від цього — діяльності, волі, енергії; у її поданні він має стати на Штольца, але зберігши у своїй краще, що є у його душі. Він від нього — безоглядної, самовідданого кохання. І вони обманюються, переконуючи себе, що це можливо, тому неминучий їхньому любові. Ольга любить ту Обломова, якого створила саму себе у своїй уяві, яку вона щиро хотіла створення у життя. «Я думала, що оживлю тебе, що ти можеш іще довго житиме мені, — а ти вже давно помер», — ніяк не вимовляє Ольга суворий вирок і задає гіркий питання: «Хто прокляв тебе, Ілля? Що ти від зробив? Що занапастило тебе?

Нет імені цьому злу…" «Є, — відповідає Ілля. — Обломовщина!» Трагедія Ольги і Обломова стає остаточним вироком тому явища, яку змалював Гончаров.

Ольга виходить заміж за Штольца. Саме він зумів домогтися, що у душі Ольги здоровий глузд, розум остаточно перемогли терзавшее її почуття. Її життя можна назвати щасливою. Вона в свого чоловіка, тому любить його. Але Ольга починає відчувати незрозумілу тугу.

Механическая, діяльна життя Штольца це не дає тих можливостей для руху душі, які був у її почутті до Обломова. І дуже навіть Штольц вгадує: «Дізнавшись разів його розлюбити неможливо». З французькою любов’ю до Обломова вмирає частина душі Ольги, вона назавжди залишається жертвою.

«Ольга, зі свого розвитку, представляє вищий ідеал, який тільки що тепер російський художник викликати з нинішньої російського життя,.