Мова як система

Язык як система.

Мова є матеріальним засобом спілкування осіб або, конкретніше, вторинної матеріальної, чи знаковою системою, використовувана як знаряддя чи спілкування. Без мови може бути спілкування, а без спілкування може бути суспільства, а цим человека.

Мова є продуктом цілого ряду епох, протягом що їх оформляється, збагачується, шліфується. Мова пов’язана з виробничою діяльністю людини, і навіть зі будь-якої іншої людини в усіх сферах його работы.

Слід зазначити, що існують безліч думок стосовно визначення поняття «мову», але ці визначення можна зводити до деякою загальної ідеї. Такий загальної ідеєю є ідея у тому, що мова є функціональну матеріальну систему семіотичного, чи знакового, характеру, функціонування якої у формі промови це і є її використання як засобу общения.

Мова як виключно складне освіту то, можливо визначено із різних точок зору залежно від того, яка сторона чи боку мови виділяються. Визначення можливі: і з погляду функції мови (чи функцій мови): мову є засіб спілкування покупців, безліч, як такий, є засіб формування, висловлювання й повідомлення думки; з погляду устрою (механізму) мови: мову є набір деяких одиниць і керував використання тих одиниць, тобто комбінування одиниць, ці одиниці відтворюються розмовляючими в момент; в) з погляду існування мови: мову є результатом соціального, колективного досвіду «роблення» одиниць із звуковий матерії шляхом поєднання деяких звуків з деяким змістом; р) з семіотичної погляду: мову є система знаків, то є матеріальних предметів (звуків), наділених властивістю позначати щось, існуюче поза ними самих; буд) з погляду теорії інформації: мову є хід, з допомогою якого кодується семантична информация.

Приведенные вище визначення взаємно доповнюють одне одного й частково перехрещуються і дублюють одне одного. Бо у єдиному визначенні навряд чи можливий дати досить повну характеристику мови, отже, потрібно спиратися на максимально загальне визначення, конкретизуючи її, принаймні потреби тими чи інші спеціальними характеристиками, можуть бути універсальними. Один із універсальних характеристик — системність языка.

Фердинанд де Соссюр теоретично обгрунтував системного характеру мови через запроваджене їм поняття співвідносної значимості, чи цінності, одиниць мови, і навіть через поняття синтагматических і парадигматических (у Соссюра: асоціативних) відносин між одиницями мови. Мова визнається, наприклад, системним освітою і формуватимуться тими, хто вважає мову знаковим освітою, і тих, хто заперечує знаковий характер мови. Системність є важливим характеристикою мови. Можна вважати встановленим, що мова належить до системним утворенням. Проте терміни «система» і «системний» в роботах розуміються по-разному.

Каждая система, понимаемая як певний матеріальний ідеальний об'єкт, має певний пристрій, організацію, упорядкованість. Пристрій, організація, упорядкованість системи є структуру цієї системы.

Язык як вторинна матеріальна система має структурою, витлумаченої як він внутрішня організація. Структура системи визначається характером взаємовідносин елементарних об'єктів, чи елементів системи. Структуру системи можна інакше з’ясувати, як сукупність внутрішньосистемних зв’язків. Якщо поняття системи належить до певного об'єкта як до цілісного утворенню відкладень і включає у собі елементи системи, та його взаємовідносини, то поняття структури даної системи включає тільки внутрішньосистемні відносини у відволіканні від об'єктів, складових систему.

Структура є атрибут деякою системи. Структура неспроможна існувати поза субстанції чи елементів системы.

Элементы структури мови різняться якісно, що визначається різними функціями цих элементов.

звуки є матеріальними знаками мови, а чи не просто «чутними звуками».

Звукові знаки мови мають двома функціями: 1) перцептивной — бути об'єктом сприйняття й 2) сигнификативной — мати здатність розрізняти вищі, значимі елементи мови — морфеми, слова, предложения.

Слова можуть називати речі й явища дійсності; це номинативная функция.

Предложения служать для повідомлення; це функція коммуникативная.

Кроме зазначених функцій, мову може висловлювати емоційні стану говорить, волю, бажання, спрямовані як заклик до слушающему.

Выражение цих явищ охоплюють експресивній функцией.

Элементы цієї структури утворюють у мові єдність, що легко зрозуміти, якщо звернути увагу до їх зв’язок: кожна нижча щабель є потенційно наступній вищої, і, навпаки, кожна вища щабель принаймні складається з однієї нижчою; так, пропозицію мінімально може складатися зі одного слова; слово з однієї морфеми; морфема з однієї фонемы.

Элементы тільки в випадках можуть розпочинати нові комбінації, створюючи нову сітку відносин (нове утворення), за іншими випадках що неспроможні, оскільки елементи самі структурно обумовлені й є тим, що що є, в силу своїх внутрішньосистемних зв’язків. Так було в однієї й того мови одні й самі слова утворюють різні типи пропозицій. Які можна як деякі системи, які мають інформацію. Усередині цих предложений-систем слова входять у різні зв’язку. Тому ми можемо сказати, такі пропозиції мають різну структуру. Наприклад, Les ouvriers construisent la maison — робочі будують будинок, La maison est construite par les ouvriers — будинок побудований рабочими.

Образовать ж із слів мови, А пропозицію до мові У неможливо, оскільки слова мови, А структурно обумовлені всієї системи цього мови, але водночас які самі зумовлюють структуру цієї мови. У кожному разі слова даного мови, будучи елементами системи даного мови, нерозривно пов’язані з цією структурой.

Два однотипних пропозиції однієї мови так можна трактувати як дві конкретні системи, у яких маються елементи (слова) і структури (зв'язку й взаємні відносини). Ці дві конкретних пропозиції є реалізацією деякого ідеального пропозиції інваріанту. Вони мають загальної інваріантної структурою, що можна розглядати, як ідеальну структуру ідеального пропозиції інваріанту. Ідеальне пропозицію відкинув і його структуру можна передавати у вигляді буквених схем, наприклад: П-С, П-С-Д тощо. Конкретні пропозиції виступають як варіанти даного инварианта.

Следует відзначити, що протягом кожного кола чи ярусу мовної структури (фонетичного, морфологічного, лексичного, синтаксичного) є своя система, бо всі елементи даного кола виступають як члени системи. Система — це єдність однорідних взаємообумовлених элементов.

Члены системи взаємозв'язані й взаємозумовлені загалом, тому й число елементів та його співвідношення б’ють по кожному члені даної системы.

Системы окремих ярусів мовної структури, взаємодіючи друг з одним, утворюють загальну систему даного языка.

Ко багатьох видів систем, зокрема і до рідної мови, застосовно поняття функціонування. До функціональних систем ставляться, наприклад, живі організми (первинні природні органічні системи), різноманітних механізми: автомобілі, верстати, локомотиви (первинні неорганічні штучні системы).

В процес функціонування такі втягуються повністю, хоча інтенсивність функціонування їх частин неоднакова. Прикладом можуть служити життєдіяльність організму, робота двигуна, переміщення локомотива.

Совершенно інакше функціонує мову. Як зазначалося, функціонування мови залежить від освіті з його елементів різного роду конкретних систем, виражають, зберігають і несучих інформацію. При функціонуванні мови в «рух» приходить зовсім на всю систему мови, а лише якась значна її частина. Так, висловлення та шляхів сполучення з деякою інформацією потрібне і відповідно відбирається тільки п’яту частину правил даного мови та небагато слів, наявних у даному мові. Інші правил і слова залишаються поза функционирования.

После того як інформація виражена передав, звукові хвилі згасають і дана конкретна система перестає існувати, якщо вона не зафіксовано у графічних знаках листа або не записана на магнітну плівку. Відбір правив і конкретних слів не веде до збідніння мови, оскільки правила суть ідеальні шаблони чи моделі, відповідно до якими «роблять» і аранжують одиниці мови, не бажаючи одиниці або «виробляються» за правилом, або «відтворюються» в готовому вигляді незліченну кількість раз.

Итак, мову — це сукупність правил, якими робляться пропозиції, і безліч наділених змістом, чи значенням одиниць, які використовують у відповідність до правилами. Система мови — це свого роду «комора», де складено правил і элементы.

Правила мови — сукупність потенційних відносин між елементами мови, які можна знайти у мовної ланцюга. Інакше висловлюючись, правила мови — це сукупність всіх можливих взаємозв'язків і залежностей, які є програмою побудови реальних мовних творів й у які можуть опинитися вступати елементи мови при освіті мовних произведений.

В кінцевому підсумку, правила є проявом властивостей елементів мови, оскільки ті властивості лежать у основі можливих зв’язків і залежностей між елементами. Правила мови зводяться до властивостями його элементов.

В відповідність до визначеннями правила мови як сукупність потенційних відносин між елементами мови входять до структури мови (структура — сукупність відносин між елементами). Проте правила мови не вичерпують всіх відносин, що існують між елементами: правила мови, про які йшлося, — це лінійні, синтагматические відносини. Але елементи мови утворюють деякі класи подібних елементів, відносини між якими називаються парадигматическими.

Отношения елементів, чи одиниць, всередині класів безсилі під поняття правил, проте ці відносини (внутриклассные, чи парадигматичні) також входить у загальну сукупність відносин між елементами і тим самим — до структури языка.

Итак, ми визначили систему мови як набір елементів і правил. Цей набір це і є скупчення елементів саме наявності правил, які В. М. Солнцев визначає як сукупність можливих, у даному мові відносин між елементами языка.

Правила хіба що накладають обмеження на можливі відносини елементів, будучи до того ж час переліком чи набором цих отношений.

При підготовці даної роботи було використані матеріали з сайту internet.