Ребёнок у системі дошкільного воспитания

Період дитинства людини більш тривалий, ніж дитинство навіть найрозвиненіших тварин. Що це — гідність людини або його недолік? Чи треба прагнути, подібно прибічникам теорії штучної акселерації розвитку, до того що, щоб скорочувати дитинство і шляхом інтенсивної тренування перетворювати дошкільника в школяра, школяра у дорослої людини? Вони ж можна припустити, що тривала дитинство — це найважливіша перевага людини, завдяки якому вона може досягти високих щаблів развития?

Те, що природа не обдарувала дитині від народження усіма необхідними йому формами поведінки й що він примушений опановувати ними протягом дитинства, дає їй величезне перевагу проти дитинчатами тварин. Тривалий дитинство — найважливіша умова людського развития.

Дитина дошкільного віку за своїми особливостям здатний до тону, щоб почати якийсь новий цикл навчання, недоступний йому доти. Він здатна цього навчання у якийсь програмі, але з тим саму програму він у природі своєї, за своїми інтересами, за рівнем мислення може засвоїти залежно від цього у міру що хоче є щодо його власної программой.

Л. З. Выготский.

МОЖЛИВОСТІ ДИТИНИ І ВОСПИТАНИЕ.

Нині особливе значення набуває завдання виховання нової людини — міцного і здорової, широкообразованного, всебічно розвиненого, який володіє високими моральними якостями. Вирішальна роль розв’язанні цієї першорядної важливості завдання належить сім'ї. Батьки, виховуючи своїх дітей, повинні постаратися правильно оцінити можливості малюка і розумно використовувати ці можливості так із його всебічного фізичного, розумового, морального і естетичного развития.

Можливості дитини великі. Дослідження, які проводилися в останні роки у нашій країні за кордоном, свідчать, що завдяки спеціально організованого навчання можна сформувати у дошкільнят такі знання й уміння, які раніше вважалися доступними лише дітям значно більше старшого віку. Дані про великих можливостях дошкільнят дають підстави батькам і педагогам шукати нових шляхів розумного використання тих можливостей, ознайомлюючи дітей лише з окремими явищами природи й життя, але й найпростішими зв’язками і взаимозависимостями з-поміж них, домагаючись вищого рівня їх фізичного, розумового і естетичного розвитку, виховання в них таких моральних уявлень, почуттів та звичок, формування які раніше здійснювалося більш пізніх щаблях развития.

Проте проблема у тому, як далеко варто йти шляхом інтенсифікації дошкільного виховання, які межі розумного використання дитячих возможностей.

З даних про великих потенційні можливості дітей, дійшли висновку, що «революція» у педагогіці нібито буде досягнуто в результаті сверхраннего, максимально форсованого навчання, забезпечує прискорення, штучну акселерацію дитячого розвитку. З цієї погляду можливості дитини безмежні. Як сказав якось відомий психолог професор Оксфордського університету Д. Брукнер, дитини віку можна навчити яким завгодно знань, якщо використовуватиме цього відповідні методи. Є дані, наприклад, що з спеціальної інтенсивної тренуванні немовлята можуть навчитися плавати, трирічні малята засвоюють навички читання і друкування на машинці, діти 4—5 років опановують досить складними логико-математическими операціями тощо. д.

Ідея прискорення штучної акселерації викликає своєрідний ажіотаж у частини батьків, які, плекаючи честолюбні задуми в максимально стислі терміни виростити зі свого дитини «вундеркінда», намагаються, не рахуючись із психофізичними особливостями дітей дошкільного віку, передчасно навчати малюка недоступним ще її розумінню до знань та умінь, навантажують його непосильними навчальними заданиями.

Такий необачний і необережний підхід для використання дитячих можливостей дуже небезпечний і погрожує завдати непоправної шкоди ребенку.

Йдеться як про найближчих безпосередніх результатах виховних впливів. Значно важливіше ті віддалені наслідки, які зовсім який завжди піддаються однозначного прогнозуванню. Саме тому доводиться рішуче застерігати проти необгрунтованого экспериментирования.

У процесі вдосконалення забезпечення і методів дошкільного виховання треба пам’ятати таке. По-перше, не можна забувати тому, що маємо працювати з маленькою дитиною, дозрівання організму якої ще триває, формування морфофизиологических властивостей мозку якої ще не закінчилося і працездатність якої ще обмежена. Тому потрібно враховувати не тільки те, які знання й уміння дошкільнята можуть засвоїти за інтенсивної тренуванні, але те, яких фізичних душевних сил це виключно від них зажадає. Бо всілякі перевантаження і викликаного нею перевтома загрожують надати негативний вплив на стан здоров’я дошкільника, з його фізичне і розумовий развитие.

Щоб уникнути перевантажень, треба раціонально організувати режим дня дитини, передбачивши правильне чергування сну й неспання, короткочасні (трохи більше 30 хвилин) навчальні заняття і вільні гри — все заходи, що проводилися закритому приміщенні, і її фізичне вправи, а також прогулянки на свіжому воздухе.

По-друге, слід враховувати як що може завчити дитина, а й то якій мірі він може осмислити засвоєне і це корисно у загальне розвитку малыша.

По-третє, передчасне, сверхраннее навчання дошкільника загрожує порушити нормальний перебіг гармонійного розвитку людської особистості. Річ у цьому, що у кожному ступені вікового розвитку формуються в певної послідовності найцінніші людські якості і способности.

Так, за умови правильного вихованні у віці найінтенсивніше розвиваються цілісне сприйняття навколишнього світу, наочно-образне мислення, творче уяву, безпосереднє емоційне ставлення до оточуючих людям, співчуття до потреб і переживань. Усе це мають першочергового значення як маленької дитини, але й зрілого, дорослої людини. Причому можна знайти, що у дошкільному віці що така якості ні належно своїх сформовані, то заповнити що виник недолік пізніше виявиться справою дуже важким, а часом і невозможным.

Беручи до уваги особливе значення дошкільного виховання загалом процесі формування людської особистості, годі було батькам намагатися передчасно навчати малюка недоступним її розумінню знань, формувати в нього складні формально-логічні операції, прагнучи швидше перетворити його з дошкільника в школьника.

Завдання у тому, щоб, зважаючи на вікові особливості і можливості малюка, виховувати в нього насамперед такі найцінніші якості, як здатність уважно стежити дійсність, творчо змінювати цю дійсність у своїй уяві, відчувати прекрасне у природі й мистецтві, відповідально ставитися до своїх маленьким трудовим обов’язків, емоційно відгукуватися потреби іншим людям і прагне допомогти їм у разі потреби. Для виховання цих найважливіших якостей в дошкільному віці є особливо сприятливі умови, і, будучи сформовані належним чином роки життя дитини, вони ввійдуть потім у золотий фонд зрілої людської личности.

РОЗВИТОК ДОШКОЛЬНИКА.

У період від 3-х до 6—7 років в дитини триває швидке розвиток мислення, формуються уявлення про світ, розуміння самого себе і свого місця у життя, складається самооцінка. Основне його діяльність — гра. Поступово є формування нового мотиви гри: виконання роль уявлюваного ситуації. Зразком головній ролі служить дорослий. Якщо вчора це ж часто були мати, батько, вихователі, то сьогодні під впливом руйнівної дитячу психіку телебачення кумирами нерідко стають гангстери, грабіжники, бойовики, ґвалтівники, терористи. Просто у життя діти переносять усе, що бачать на екрані. Підтверджується положення про вирішальної ролі умов життя та виховання уже в психічному і соціальному розвитку ребенка.

Природні властивості, задатки виступають лише умовами, а чи не рушійними силами розвитку. Як формується дитина, яким вона росте — залежить від його оточення, від цього, як вони його виховують. Дошкільна дитинство — це вікової період, коли процеси розвитку в всіх напрямах відбуваються досить інтенсивно. Дозрівання мозку ще завершилося, функціональні особливості ще й не склалися, робота ще й обмежена. Дошкільник дуже пластичний, легко піддається навчання. Можливості його значно вища, ніж це припускають батьки та педагоги. Ці особливості у повною мірою залучити до вихованні. Доведеться подбати, щоб він мало всебічний і гармонійний характер. Тільки органічно пов’язуючи моральне виховання з фізичною, трудове з емоційним, розумовий з естетичним, можна досягнути рівномірного і узгодженого розвитку всіх качеств.

Здібності дошкільника виявляється у точності, чутливості сприйняття, умінні визначатиму найхарактерніший властивості предметів, розумітися на складних ситуаціях, переконане використанні у мові логикограматичних конструкцій, спостережливості, кмітливості. До 6 років розвиваються і спеціальні здібності, наприклад музыкальные.

Мислення дитини пов’язане його знаннями — що більше знає дитина, тим більша в нього запас уявлень до виникнення нових думок. Але, набуваючи дедалі нові знання, не лише уточнює свої колишні уявлення — він потрапляє до кола невизначених, ні ясних знань, які у формі здогадок, припущень, питань. Це створює певні «бар'єри» для наростаючого розвитку пізнавального процесу. Він мусить «гальмувати» перед незрозумілим. Мислення стримується віком і залишається «дитячим». Звісно, різними хитромудрими способами можна кілька форсувати той процес. Але, як засвідчило досвід навчання шестирічних дітей, навряд треба до цього стремиться.

Дитина дошкільного віку дуже допитливий, задає багато запитань, вимагаючи негайної відповіді. У він продовжують бути невтомним дослідником. Багато педагогів вважають, що йти дитину, задовольняючи його цікавість і навчаючи тому, якого він сам виявляє інтерес, що спрашивает.

У відбувається найпродуктивнішу розвиток мови. Збільшується словниковий запас (до 4000 слів), відбувається розвиток значеннєвий боку промови. До 5—6 років більшість дітей оволодіває правильним звукопроизношением.

Поступово змінюється характер взаємовідносин дітей із дорослими. Триває формування соціальних і трудових навичок. Деякі з них, наприклад прибирати у себе, вмиватися, чистити зуби тощо. п., діти пронесуть крізь усе життя. Якщо ж упущений період, коли що цими якостями інтенсивно формуються, то надолужити згаяне буде нелегко.

Дитина цього віку легко перевозбуждается. Щоденний перегляд навіть коротких телевізійних передач шкідливий щодо його здоров’я. Нерідко вже дворічний малюк сидить з батьками годину і більше перед телевізором. Він тоді ще не може осмислити те, що чує, і бачить. На його нервової системи це сверхсильные подразники, утомляющие слух, зір. Тільки із трьохчотирирічного віку можна вирішувати дитині дивитися дитячу передачу в протягом 15—20 хвилин 1—3 рази на тиждень. Якщо перепорушення нервової системи може бути вони часто й триває, то вже безпосередньо до школі дитина страждає нервовими захворюваннями. За деякими оцінками, лише чверть дітей приходять до школи здоровими. І тут той самий злощасний телевізор, який позбавляє дитини нормального фізичного розвитку, стомлює зволікається без жодної користі його нервову систему, засмічує дитячу голову непотрібної інформацією. Батьки поки що дуже легковажно ставляться до порад педагогів та врачей.

Наприкінці дошкільного періоду в дітей з’являються зачатки довільного, активного уваги, що з свідомо поставленої метою, з вольовим зусиллям. Довільне і мимовільне увагу чергується, переходить одне до іншого. Слабко розвинуті в дітей такі властивості уваги, як розподіл і перемикання. Звідси — велика неусидчивость, отвлекаемость, рассеянность.

Дитина дошкільного віку вже багато знає і може. Але слід переоцінювати його розумові можливості, розчулюючись від, як бадьоро він мовить мудрі висловлювання. Логічний форма мислення їй майже недоступна, точніше ще й у нього. Вищі форми наглядно-образного мислення є результатом інтелектуального розвитку дошкольника.

Велику роль розумовий розвиток дитини грають математичні уявлення. Останніми десятиліттями світова педагогіка, дозволяючи питання дітей шестирічного віку, грунтовно вивчила багато аспектів формування логічних, математичних і взагалі абстрактних уявлень. Виявилося, що з вірного їх розуміння дитячий розум ще дозрів, хоча за правильно вибраних методах навчання доступні багато форми абстрактної діяльності. Існують звані «бар'єри» розуміння, над вивченням яких багато працював відомий швейцарський психолог Ж. Піаже. У грі діти здатні це без будь-якого навчання засвоїти поняття форму предметів, величині, кількості. Але без спеціального педагогічного керівництва ним важко переступити через «бар'єри» розуміння відносин. Наприклад, діти що неспроможні зметикувати, де понад за величиною, чи більший за кількістю. На двох аркушах намальовані груші. В одному сім груш, але дуже маленькі доньки та займають лише половину аркушика. На іншому — три груші, але де вони великі і позичають весь листок. Відповідаючи на запитання — де понад груш? — більшість дітей дає неправильний відповідь, нагадуючи про аркуш із трьома грушами. Цей простий приклад оголює принципові можливості мислення. Дітей дошкільного віку можна вивчити чи навіть дуже важким і складнішим речам (наприклад, інтегральному підрахунку), лише розуміти вони малий, що будуть. Народна педагогіка, звісно, знала «бар'єри Піаже» і дотримувалася мудрого рішення: поки молодий — нехай запам’ятовує, а підросте — зрозуміє. Не обов’язково витрачати величезних зусиль, щоб чи хоч якось прояснити у тому віці те, що звісно ж прийде згодом. Штучне форсування темпів розвитку нічого, крім шкоди, не дает.

На момент вступу до школи мотиваційна сфера дитини зазнає серйозні зміни. Якщо трирічний малюк діє здебільшого під впливом ситуативних почуттів та бажань, то вчинки п’яти-шести літнього дитину більш усвідомлені. У вона вже рухається такими мотивами, яких в цього ще був в ранньому дитинстві. Вони з інтересом дітей до світу дорослих, з прагненням бути схожими ними. Важливу роль грає прагнення отримати схвалення батьків, вихователів, і навіть завоювати симпатію однолітків. Мотивом діяльності багатьох дітей виступають особисті досягнення, самолюбство, самоствердження. Вони виявляється у претензії на головні роль іграх, у бажанні перемагати у перегонах. Це своєрідне прояв потреби дітей у признании.

Моральні норми діти засвоюють наслідуючи. Сказати правду, дорослі не завжди дають їм зразки для наслідування. Особливо згубно впливають на формування моральних чеснот сварки і скандали дорослих. Діти поважають силу. Вони, зазвичай, відчувають, хто сильніший. Навряд чи вводити на оману. Істеричність поведінки дорослих, образливі вигуки, драматизированные монологи і загрози для — усе це принижує дорослих у власних очах дітей, зробила їх неприємними, але ще не сильними. Справжня сила — спокійне дружелюбність. Якщо його демонструвати хоча б вихователі — крок до виховання врівноважену людину буде сделан.

Показати вибір дитини між непорядним і правильним вчинком можна лише одне способом — зробити виконання необхідної моральної норми емоційно привабливішим. Інакше кажучи, небажане дію на повинен гальмуватися, витіснятися правильним, але побеждаться їм. Цей принцип є спільною основою воспитания.

Серед індивідуальних особливостей дошкільнят педагоги багато уваги приділяють темпераменту і характерові, І. П. Павлов виділив три основних властивості нервової системи (силу, рухливість, врівноваженість) і чотири основних поєднання цих властивостей; сильний, неврівноважений, рухливий — «невтримний» тип; сильний, урівноважений, рухливий — «живої» тип; сильний, урівноважений, малорухомий — «спокійний» тип; «слабкий» — тип.

«Нестримний» тип є основою холеричного темпераменту, «живої» — сангвінічного, «спокійний» — флегматического, «слабкий» — меланхолійного. Звісно, ні батьки, ні педагоги не вибирають дітей, але темпераменту, виховувати потрібно всіх, але по-різному. У дошкільному віці темперамент виражений ще неяскраво. До специфічних особливостям цього віку ставляться: слабкість возбудительного і гальмівного процесів; їх неврівноваженість; висока чутливість; швидке відновлення. Бажаючи правильно виховати дитину, батьки та вихователі врахують життєву силу нервового процесу: збереження працездатності при тривалої напруженості роботи, стійкий і позитивний емоційний тонус, сміливість в незвичних умовах, стійка увага як і спокійній, і у гучної обстановці. Про силу (чи кволість) нервової системи дитини свідчать такі життєві показники, як він сон (швидко чи засинає, спокійний чи сон, міцний чи), швидке (повільне) відновлення сил, поведінка батьків у стані голоду (плаче, кричить чи виявляє веселість, спокій). До життєвим показниками врівноваженості відносять такі: стриманість, посидючість, спокій, рівномірність в динаміці і настрої, виправдатись нібито відсутністю них періодичних різких спадів і підйомів, плавність промови. Життєві показники рухливості нервових процесів — це швидко реагувати попри всі нове, швидка вироблення і зміна життєвих стереотипів, швидке звикання до нових людей, здатність «без розкачки» переходити від однієї виду роботи до іншого (Я. Л. Коломинский).

Характери дітей дошкільного віку поки лише формуються. Оскільки основою характеру є тип вищої нервової діяльності, а нервова система перебуває у стані розвитку, можна тільки ворожити, яким виросте дитина. Можна навести безліч прикладів, описати чимало фактів, але достовірний висновок буде лише одне: характер — то це вже результат формування, він складеться з тисяч великих грошей і непомітних впливів. Що в ній залишиться від п’яти-шестирічну дитину — сказати важко. Але якщо ми хочемо сформувати певний тип характеру, то виховання має бути соответствующим.

Проблемою нашого суспільства та школи є однодетная сім'я. У ньому дитина має ряд переваг, йому складаються сприятливі умови, він не бачить дефіциту спілкування з дорослими, що позитивно б'є по його розвитку. Дитина зростає улюбленим, обласканим, безтурботним і щасливим, з високої початковій самооцінкою. Але є держава й очевидні мінуси однодітної сім'ї: у ній дитина дуже швидко переймає «дорослі» погляди й звички, у нього формуються яскраво виражені індивідуалістичні і егоїстичні якості, його позбавлено багатьох радостей дорослішання, якими проходять діти в багатодітних сім'ях. У з такої сім'ї не формується одна з головних якостей — вміння працювати з другими.

Нерідко у сім'ях, особливо із дитиною, створюються «тепличні» умови, оберігають дітей від переживань невдоволення, горя, страждань. Певний час цього можна уникати. Але навряд чи захистити дитину від усіх неприємностей у дальшій життя. Тому потрібно готувати його до реальному житті. Доцільніше навчати вашу дитину переживати й страждання, і погане самопочуття, й невдачі, і ошибки.

Встановлено, що вона розуміє ті почуття, які сам переживає. Чужі переживання йому невідомі. Дайте можливість пережити страх, ганьба, приниження, радість, біль — буде лише тоді він зрозуміє, що це таке. Краще, якщо відбуватиметься в спеціально створеної ситуації та під медичним наглядом дорослих. Штучно захищати від неприємностей годі. Життя змінити не можна, потрібно ній готуватися по-настоящему.

Влучні контролю над особливостями розвитку зроблено в астрології. Відповідно до східного вікового гороскопа, все життя людини полягає з 13 життєвих періодів, кожен із яких символізує ту чи іншу тварина чи птах. Так, період від народження дитини до 1 -го року, т. е. період його грудного віку, чи дитинства, іменується віком Півня; від 1-го року по 3-х років (раннє дитинство) — віком Мавпи; від 3 до 7 років (перше дитинство) — віком Кози (Вівці); від 7 до 12 років (друге дитинство) — віком Коні; від 12 до 17 років (підлітковий вік) — віком Бика (Буйвола, Віля); від 17 до 24 років (юнацький вік) — віком Криси (Миші) і др.

Вік Кози (від 3 до 7 років) вважається однією з важких дитячих вікових груп. Наступ його легко помітити із поведінки дитини: маленький спокійний карапуз раптом перетворився на примхливого, істеричного дитини. Не можна у віці йти до нарощуванню фізичної сили, не можна гартувати волю ребенка.

Основне завдання фізичного розвитку, та й усієї сенсу віку, є гра, й вкотре гра (розвиток спритності, координації). У «Кізці» присутній некерована задерикуватість, бойовитість, запальність. Не заохочуйте забіякуватості, але й перешкоджайте її виникненню. У цьому вся віці керованими є емоції дитини — він може плакати радіти, нити і блаженствувати — і всі робить дуже искренне.

Головне завдання віку — розуміння навколишнього світу природи й світу слів, промови. Як людина навчиться говорити до 7 років, і говоритиме все життя — розмовляйте з нею як із дорослим. На природі вивчайте з нею основи ботаніки, зоології і геології. Основне властивість «Кози» — це ніякий і впертий учень. Не силуйте його волю, пам’ятаєте, що головна механізм навчання — гра. Дівчатка у віці набагато серйозніше, і ставлення до них слід бути більш взвешенным.

Дошкільник досі у стадії інтенсивному розвиткові, темпи якої дуже високі. Важливою особливістю є загострена чутливість (сензитивность) до засвоєння моральних та соціальних і правил поведінки, освоєння нових видів діяльності. Більшість дітей настає готовність до оволодіння цілями і всіма засобами систематичного навчання. Головний вид діяльності — гра, якою дитина задовольняє свої пізнавальні і соціальні потребности.

НАВЧАТИ, АЛЕ КАК?

Внутрішні дії, що виробляють діти, не з’являються самі собою. Вони формуються протягом дитинства під впливом дорослих — з урахуванням зовнішніх дій зі предметами, тому важливо, щоб дитина в ранньому дитинстві осягав світ предметів, навчався використовувати их.

Звісно, необхідно навчати вашу дитину і тих діям, котрі з виду, — робочим, практичним («техніці» малювання, конструювання, використанню предметів і игрушек).

Але це у жодному разі на повинен пре вращаться на самомету, на повинен відриватися від формування орієнтованих дій. Інакше замість дієвого навчання детей, способствующего їхньому розвитку, ми матимемо голе «натаскування», результати якого на початковому етапі зовні ефектні, але насправді не грають позитивну роль у розвитку ребенка.

Інколи деякі батьки намагаються натренувати малюка буквально в кожному русі, показати йому дедалі, що він, наслідуючи, повторил.

Ось її вчать будувати будиночок. Показують, як класти кожен кубик, показують багаторазово. Малюк засвоює у своїй лише зовнішня дію, а орієнтування виконано для неї дорослим. Користі від імені цієї никакой.

Ось її вчать малювати. Мама зображує на папері людинки у відповідь: «Намалюй ось такого». Копіювання малюнків дорослого, — вірніше, його рухів при малюванні — не вимагає здобуття права дитина сам справив орієнтування за умов завдання (але це йому завдання — намалювати); отже, й уміння малювати, щодо справи, в нього не складається — нічому «переходити вовнутрь».

Навіть керівництво іграми дітей дорослі іноді необдумано беруть на себе, нав’язуючи дитині готових рецептів поведінки у тій чи іншій ролі — «ти будеш шофером і має робити ось то-то».

Інакше кажучи, дитини всіляко оберігають від виробничої необхідності самостійно сприймати і осмислювати світ, що він відображає у своїх іграх, малюнках, віршах, конструкциях.

Погана й інша крайність — надати дітям таку самостійність, що опинилися «віч-на-віч» із навколишньою дійсністю. Шляхи до її пізнання і відображенню вони будуть змушені шукати навпомацки, і можна поручитися, що у переважній більшості випадків шляхи виявляться не лучшими.

Вчити, обов’язково вчити треба дитини, а насамперед не виконавчим діям, а діям, що дозволяють обстежити предмети, виявляти них ті чи інші якості, порівнювати їх, зробити висновок — і вже потім застосовувати ці висновки на деле.

Лише на самій основі, до речі, може прокинутись потім і більше власна творча активність малюка. Якщо ми «наносимо» його, він у стані виконувати лише те, що ми відповімо йому показували. Але коли він добре орієнтується в навколишній світ, його власним задумам буде що опереться.

ПЕДАГОГІКА І «ЗАВТРАШНІЙ ДЕНЬ» РЕБЁНКА.

Проти затвердження, за яким навчання має рахуватися з рівнем розвитку, крити нема чим. Однак що означає «вважатися»? Було б глибоко помилково витлумачувати це твердження так, ніби навчання має просто слідувати над розвитком, а розвиток — це щось стихійне, те що саме собою. Не так: дитина розвивається, опановуючи громадський досвід, опановуючи різноманітними діями, властивими людині. А формуються та передаються такі дії лише крізь обучение.

Навчання дитини треба будувати з урахуванням особливостей сприйняття, мислення, уваги, пам’яті малят? Давати лише завдання, які в особистий досвід дитини, не за межі відомих йому предметів і явищ? Обмежитися описом тільки для тих предметів та його властивостей, помацати власноруч (чи побачити власні очі)? Ті знання дробити на дрібні порції, ніж втомлювати уваги дитини, повторювати їхніх дуже багато раз, поки вони запам’ятаються самі собой?

Так думали багато фахівців. Однак глибші дослідження показали, що це особливості психічних якостей дітей — слідство традиційних способів дошкільного навчання, слідство підходу, у якому, за словами видатного радянського психолога Л. З. Виготського, «навчання плететься в хвості розвитку». Такому підходу він протиставив інший: «Лише те навчання є гарним, яке забігає вперед розвитку». Практичний висновок: «Педагогіка має орієнтуватися не так на вчорашній, а на завтрашнє дитячого развития».

Цей «завтрашнє» не щось невідоме, невизначене. Л. З. Виготський увів у психологію глибше поняття про рівень розвитку. Виявляється, у ньому можна розрізнити хіба що два поверху: однією («рівень актуального розвитку») — ті психічні якості, у яких сформувалися, ті психічні дії, які освоєно дитиною; на іншому — ті властивості психіки, що ще перебувають у становленні, у кар'єрному зростанні, рухається. Цей поверх, другий прийнято називати тепер зоною найближчого розвитку. Інакше кажучи, «завтрашнє» — не те, що ще загалом немає, те, що тільки складається — і тому воно особливо відчутно до впливу, що надає обучение.

Дитина може виконувати якісь дії самостійно; інші, більш складні, — лише з допомогою дорослого. Ось те, що може зробити з допомогою дорослого, і свідчить про «зону його найближчого розвитку». (Підкреслимо, йдеться щодо «натаскування» дитини, щодо сліпому наслідування — дитина виконує завдання не самостійно, але з допомогою те, які дорослих і з розумінням те, що він делает.).

Широта «зони найближчого розвитку» — показник дуже важливий, у ній ми можемо бачити, який «запас розвитку» є в дитини. Цей «запас розвитку» створюється навчанням. Кожен новий крок у навчанні використовує наявну в дитини «зону найближчого розвитку» і одиовременно створює новую.

Ми вчимо дитину говорити. А використовуємо можливостей його слухового і зорового розвитку, можливості наслідування дорослому і розуміння. (Ці можливості теж виникли внаслідок навчання, нехай не завжди помітного нам, часом стихійного, та все ж навчання.) Під час перебування чергу, оволодіння промовою породжує зрушення в психічному розвитку, створює нові можливості навчання — адже зробилося можливим мовленнєвий спілкування, стали під впливом промови досконалішими сприйняття і мышление.

Важливо вірно зорієнтоване, правильно побудоване навчання. Навчання, що з орієнтацією цього разу вже завершені цикли розвитку, впливати на сформовані, «затверділі» якості і їхні властивості психіки неспроможна, і тому вона виявляється бездіяльним з погляду загального розвитку ребенка…

Кажучи про те, що правильно поставлене навчання веде у себе розвиток, ми, зрозуміло, поспіль не можемо забувати, що є, як кажуть, нижню межу навчання — саме це мають на увазі, коли говорять про безглуздості спроб навчити грамоті шестимісячного младенца.

Проте важливим виявляється, і існування верхньої межі навчання. На погляд це може бути незрозумілим: окрім суто хронологічного відставання дитини одноліткам, що саме згубного у цьому, що його тим чи іншим розумовою діям розпочнеться пізніше звичайного? І ось факти. Коли дитина до 3 років за якихось причин не засвоїв і навчання починається після цього терміну, то навчання зі значно великими труднощами, довше і так успіху, що дає він у звичайні терміни. А сама затримка у розвитку промови тяжко позначається спільною для зростанні психічних можливостей дитини — в нього затримується розвиток сприйняття і мислення, немає рольова гра (властива, як ви вже пам’ятаєте, віку від 3 до 7 років), не розвивається предметне малювання, т. е, спроможність до зображенню предметов…

Кожен вік відрізняється виборчої підвищеної сприйнятливістю до різних видів навчання. Наш житейський досвід минулого і спеціальні спостереження психологів свідчать, що найбільших б у музичному розвитку, в вивченні мов, у деяких видах спорту (наприклад, фігурному катанні) досягають діти, навчання яких почалося досить рано.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

День, прожитий дитиною, не повернеш. Нашим дітям доведеться ще пройти важкий шлях становлення і зростання. Не уповайте те що, що попереду ще багато часу. Повірте: коли настане час зрілості, ми з тим самим подивом виявимо — роки минули быстро.

СПТИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Виготський К. С. Педагогічна психологія. — М., 1991. 2. Гуткина Н.І. Психологічна готовність до школи. — М., 1991. 3. Л.Є. Журова, Т. С. Комарова Світ дитинства: Дошкольник/Под ред. О. Г. Хрипковой; Відп. Ред. А. В. Запорожець. — 2-ге вид., доп. — М.: Педагогіка, 1987. — 256с. 4. Подласый І.П. Педагогіка початковій школи: Учеб. посібник для студ. пед. Коледжів. — М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2000. — 400с. 5. Соловейчик С. Л. Вічна радість. — М., 1986.