Рушниця, що залишилося невизнаним

Ружье, що залишилося невизнаним

Николай Аксьонов.

В важкій історії техніки можна знайти чимало випадків, коли изобрете-ние, позірна дуже новаторським, не отримувало схвалення сучасників, тому або за-бывалось, або про нього згадували через десятки, а де й через сотні років. З цього приводу американський історик зброї У. Сміт у своїй книзі «Стрілецька зброю світу „зазначав: “ …Рутина… активно пручається щосили найбільш законним і очевидним усовер-шенствованиям ». Не обминула ця негативна тенденція і вітчизняну військової техніки.

Можно згадати хоча б, як дуже важко прийшло усвідомлення незвичайній вогневої мощі реактивних мінометів — згодом прославлених фінансовий боєць і Великої Отече-ственной гвардійських «катюш », а як і завзято військові чини хотів визнавати нова-торские ідеї конструкторів М. И. Кошкина, В. Г. Грабина, Ф. Ф. Петрова, котрі запропонували заме-чательные зразки нашого озброєння… Доводиться підкреслити (це тут і «немод-но »), що талановитих творців танка Т-34, гармати Ф-22УСВ і гаубиці М-3О підтримав ніхто інший, як «грізний диктатор «Й.В.Сталін!

В стрілецькому зброї радянських років, також зафіксовано такий випадок (не з розповідей ветеранов-ковровцев): коли Г. С. Шпагин вперше показав начальнику КБ Василю Алексее-вичу Дегтяреву зразок сконструйованого їм пістолета-кулемета (майбутнього легендарного ППШ-41), той просто виставив його з кабінету (яка профанація зброї - «штамповка » !).

К честі В. А. Дегтярева, він швидко одумався і постарався всіляко підтримати молодого новатора переважають у всіх інстанціях, аж до «верхи » .

Имеется і свіжий приклад, викладений у журналі «Магнум «© 11/2000 р. — не-прикаянная доля стрілецького комплексу, створеного конструктором А. Ф. Барышевым.

В зв’язки Польщі з вищесказаним, хотілося б нагадати читачам «Магнума «схожу исто-рию з моделлю мисливської зброї, про якої згадував журнал «Природа і полювання «вісім років надійшло тому (© 1 за 1992 р.). Йдеться рушницю, запропонованому ще 1988 року відомим туль-ским конструктором Миколою Івановичем Коровяковым (напевно, кожен мисливець добре знає створене їм двоствольне рушницю T03−34, нагороджене в 1965 р. золотий медаллю Лейпцизької міжнародного ярмарку. За 30 років виробництва на Тульському збройовому заводі випущено більш МІЛЬЙОНИ цих рушниць).

Работая начальником КБ ТОЗа, Н. И. Коровяков у середині 1960;х рр. розробив модель двоствольного ПРОМИСЛОВОГО (саме тут ролі він був задуманий конструкто-ром) рушниці, давши йому маркірування T03−39. Певний час через, 1988 р., рушницю було ним істотно вдосконалене, у його маркуванню з’явилася літера «М «(модернизирован-ное): ТОЗ-39М.

Хотя рушницю мало класичну компонування з горизонтально спареними стовбурами, ряд конструктивних і технологічні рішення моделі було цілком оригінальними. Так, уст-ройство блоку стовбурів допускало виготовлення рушниці з гладенькими стовбурами калібру від 12 до 20, але була і можливість виконання в ствольном блоці третього нарізної стовбура ка-либра 5,6 мм під патрон кільцевого запалення. Отже, виходила «трехствол-ка », дуже необхідна промысловикам-таежникам, видобувним дрібного хутрових звірів (бел-ку, соболі тощо. п.). Два гладких стовбура, заряджені патронами зі свинцевій кулею, давали на-дежную гарантію самооборони при випадкову зустріч з «господарем тайги ». Конструкція муфти стовбурів рушниці ТОЗ-39М дозволяла отримати посадкове місце для кронштейна опти-ческого прицілу. Перелічені особливості рушниці ТОЗ-39М були дуже актуальні в 1980;х рр. т.к. моделі з цим поєднанням стовбурів тоді серійно не випускалися (штучні до-рогостоящие рушниці ЦКИБ СОО байдуже). Тому «бельчатники «змушені були тягати у собі по зимової тайзі малокалиберный карабін для промислу і гладкоствольное рушницю для самооборони. Як це по глибокому снігу, і при 40-градусному морозі, міркуйте самі!

Важной особливістю конструкції базових деталей рушниці була технологія изго-товления його коробки методом точного лиття, що зводило до мінімуму її станочную обработ-ку. З іншого боку, оригінальне пристрій вузла шарніра стовбурів дозволяло нескладними прие-мами, без трудомісткою слюсарної підгонки, домагатися необхідної щільності прилегания стовбура до коробці.

Прогрессивным методом точного лиття на рушницю ТОЗ-39М виготовлялися як ко-робка, а й багато інших деталей: підставу ударно-спускового механізму, важіль замикання, стійка ців'я та інших., що обіцяло значне скорочення трудомісткості виготовлення моделі. Для вилучення гільз в рушницю застосували звичайний екстрактор (ежектор): эжектор-ный механізм, враховуючи спочатку промислове призначення даної моделі, було б менш раціональний за умов периферійної експлуатації. Запирання стовбурів в рушницю ТОЗ-39М — одинарне, широкої планкою упрочненной конструкції за подствольный гак. Взведение внутрішніх курків здійснювалося при відкриванні стовбурів. Ударно-спусковий механізм був оснастили перехватывателями курків і покажчиками їх взведения. Предохрани-тель, замикаючий шепотіла і спускові гачки, міг працювати як і автоматичному, і у неавтоматическом режимі. Незвичною особливістю ударно — спускового механізму рушниці ТОЗ-39М було використання кронштейна як бойових пружин курків верхніх гілок розрізаної запобіжної скоби спускового механізму. Два спускових гачка діяли обыч-ным традиційним способом (зрозуміло, у разі «трехстволки «механізм піддасться не-которому зміни). Цівки мали стандартні дульные звуження.

Внешние форми рушниці ТОЗ-39М відрізнялися строгістю і раціональністю, отсутст-вием зайвих прикрас (можлива була скромна машинна гравіювання), що цілком відповідало умовам його промисловій експлуатації.

Приведенные вище конструктивні особливості і виключно висока технологич-ность виготовлення рушниці ТОЗ-39М робили його дуже вдалою моделлю, яка б, напевно, дуже швидко вирішити наболілу (у період) проблему виробництва промы-словых рушниць даного призначення.

К жалю, 1988 р. ці надії зазнали краху: на технічному нараді в глав-ного інженера Тульського збройового заводу його учасники явно відволіклися від головної мети — постановки даного рушниці на виробництво саме ЯК ПРОМИСЛОВОГО, ніж як за-мены выпускаемым заводі моделям, у результаті потрібне рішення був сформули-ровано. У результаті обговорення, поруч із зазначеними позитивними сторонами нової моде-ли, були висловлені й окремі зауваження до її конструкції, зокрема у відношенні пре-дохранителя. Справді, він дуже незвичайний для мисливської рушниці - його пристрій подібно з запобіжником, колишньому в пистолете-пулемете ППС-43, але й майже той самий запобіжник застосований, наприклад, в іжевському мисливському карабіні «Соболь ». Принаймні, згаданий недолік чи був уже настільки істотним!

К честі учасників наради слід зазначити, що де вони відкинули і геть геть-чисто конструкцію рушниці ТОЗ-39М, а вирішили доручити конструктору Н. И. Коровякову доопрацювати модель по зробленою зауважень навіть уявити допрацьовані екземпляри для за-водских випробувань. Але в рахунку питання серійне виробництво рушниці ТОЗ-39М не було вирішено на той період, отже історія нової моделі залишилася, так би мовити, «в анналах «ТОЗа.

Тем щонайменше, якщо на не решенную тоді проблему з позицій сьогодні, слід зазначити, що вона чи втратила своє значення, враховуючи явну потреба мисливців Росії у «робочому «мисливському рушницю класичної компонування, простому, непри-хотливом і надійному в експлуатації, а головне — необтяжливої для умов матери-ального становища більшості населення «глибинки «вартості, зумовленої техноло-гичностью виготовлення моделі ТОЗ-39М.

Возвращаясь до своєї історії цього рушниці, доводиться з великим жалем констатувати, що вона мала дуже сумні наслідки: Н. И. Коровяков, не знайшовши розуміння рідною Тульському збройовому заводі, був змушений з нею розпрощатися — так прославлене пред-приятие втратила безсумнівно талановитого конструктора, який зробив чималий внесок у його про-изводственную діяльність. Миколо Івановичу спробував налагодити виробництво сво-его ТОЗ-39М на одній із країн колишнього Ради Економічною Взаємодопомоги (РЕВ) — у Болгарії, але також зустрілися якісь труднощі, в результаті чого його було повернутися на Батьківщину і застосувати свої інтелектуальні зусилля у зовсім інший облас-ти — в теоретичної науці. Ще пору роботи з Тульському збройовому заводі його захопили дуже далекі від зброярства проблеми, пов’язані з цими глибоко науковими поня-тиями, як питання Світобудови і таємниці природних аномалій.

Природная допитливість розуму, оригінальний, нестандартний підхід до непорушним, каза-лось б, науковим постулатам, дозволили Н. И. Коровякову домогтися дуже помітних успіхів на ниві. Він, мабуть, є єдиним конструктором-оружейником, обла-дающим як авторськими свідоцтвами на винаходи у сфері збройової техни-ки, а й Дипломом Російської академії математично-природничої грамотності на відкриття; крім то-го, він визнаний гідним цілого ряду наукових звань і ступенів. Прикро, звісно, що изобретатель-ский талант Н. И. Коровякова залишився не затребуваним тульськими производствен-никами, хоча й двічі відзначений престижної премією імені С. И. Мосина, якої удо-стаиваются найвидатніші вітчизняні зброярі. Залишається побажати Миколи Івановича подальших творчих б у його науковій діяльності для нашої Роди-ны!

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.