Демократія

Демократия

Слово «демократія» народилося тут і площах міста Афін у Стародавній Греції близько двох із половиною років тому (див. Античність). По-грецьки «демос» — народ, «кратос» — влада, тобто влада народу. Просто площі міста проходили зборів вільних громадян Афін, де вирішувалися найважливіші питання: ухвалення законів, про оголошення війни чи його припинення. Кожен громадянин міг вільно висловлюватися в кожному питання. Після цього більшістю голосів приймалося рішення, яке всі мали виконувати. Але демократія у Стародавній Греції існувала лише вільних громадян, а чи не для рабів, яких людьми зовсім не вважали.

В історії людства існувало й є кілька видів демократії — рабовласницька (про неї ми згадували), феодальна (є у деяких країнах Азії та Африки) і буржуазна (в розвинених капіталістичних країнах).

Свои коріння має демократія у Росії. Пригадаємо її древні міста Новгород і Псков в 12—14 ст. Тут уже чітко у ті давні часи була однією з найдемократичніших управлінь. Так було в вищому органі Пана Великого Новгорода — народному зборах (віче) брали участь усі доросле чоловіче населення і вільні селяни з навколишніх сіл. Волелюбні новгородці за власним бажанням вибору обирали вищих посадових осіб і знімали неугодних, стверджували нові закони та скасовували старі. Віче повідомляло війну, і включало світ, визначало розмір податей із населення, розглядало найважливіші кримінальні справи. Але все-таки тон ставили як і Новгороді, і у Пскові добродії — купці і бояри.

Истинная демократія — це таке управління державі, коли всю владу належить народу, всі обговорюються більшість населення країни, законодавчі органи обираються народом, проте громадяни без винятку мають широкими правами і свободами. Однією з поборників демократії у Росії була видатна російський письменник, філософ А. М. Радищев (1749—1802). У межах своїх творах він обстоював народовладдя. Саме народ, його управління приносить державі, вважав він, силу, багатства і процвітання. Ці принципи розвивали письменники-демократи У. Р. Бєлінський, М. Р. Чернишевський, М. А. Добролюбов і інші мислителі уже минулого століття. Усі вони були за широке залучення народу до управлінню країною, за дотримання її законів. Про це ж боролися У. І. Ленін і його соратники, які здобули владу у країні у жовтні 1917 р. Після революції було проголошено деякі демократичні декрети (закони). Проте більшість із цих декретів не дотримувалося.

В 20—30-е рр. найважливіші державні пости у нашій країні зайняли прибічники диктаторською форми управління на чолі з І. У. Сталіним. Широкі верстви народу, як й раніше, були від влади. Чому така сталося? І тому, що демократія вимагає постійної контролю над тими, хто перебуває при владі. Цього у роки не допускалося. Людей, виступаючих за демократію, проти одноосібної влади Сталіна, садили у в’язниці, засилали до таборів, розстрілювали, тобто всіляко переслідували (репресували) від імені народу. У 1953 р. Сталін помер. Але вже довго принципи демократії ми порушувалися. І лише 80-х рр. ми розпочали будувати демократичну державу. У дивовижній країні йдуть інтенсивні процеси, головна завдання яких —забезпечити правничий та свободи творчої особистості — цього права на гідну, забезпечене життя, декларація про працю, відпочивати, освіту, на охорону здоров’я, житло, недоторканність особи тощо. Ці права і свободи сприяють зусиллям людини у життя, розвитку кожним своїх талантів і обдарувань. Коли перед державою виникає запитання щонайважливіші, проводиться референдум — всенародний опитування, всенародне голосование.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.