Висновки. 
Питання щодо вживання запозичень (на прикладі будь-якої мови чи споріднених мов)

Запозичення мали великий вплив на розвиток української літературної мови. Лексичні запозичення є одним із способів поповнення словникового складу будь-якої мови протягом усієї історії її існування. Проблеми дослідження запозиченої лексики не нові, але й досі вони залишаються розглянутими лише частково.

Інтенсивне переймання іншомовних слів зумовлюють інтерлінгвістичні (комунікативні, наукові, виробничі, словотворчі) та екстралінгвістичніні (економічні, суспільно-політичні, культурні, наукові, соціально-психологічні), облігаторні й факультативні чинники, які на сучасному етапі розвитку мови підтримувані інтеграційними процесами.

Проникаючи в мову, лексеми проходять кілька етапів адаптації іншомовного слова в українській мові, серед яких найважливішими є такі:

• 1) початковий (чи етап проникнення іншомовної лексеми до мови-рецептора);
• 2) період запозичання;
• 3) підпорядкування законам сучасної української літературної мови;
• 4) реєстрація іншомовних слів у словниках та фіксація їхнього входження до складу фразеологічних зворотів.

Під час з’ясування особливостей графічної, фонетичної, граматичної чи семантичної адаптації виявляється невпорядкованість цього процесу, про що свідчать випадки відхилення від норми, наприклад, передача англійських g, h українською х, англійської w — українською у. Активна деривація, яка відбувається на базі новозапозиченої соціально-економічної лексики, актуалізує й робить продуктивними низку словотворчих суфіксів (-ник, — ик, — ець, — к), суфіксоїдів, префіксоїдів, що активізують словотворчі процеси в українській мові.

запозичений лексика іншомовний фонетичний.