Складні випадки керування

Які вади найчастіше трапляються в мові ділових паперів? Це неточність чи двозначність формулювань, безпредметні й не дуже грамотні розмірковування, нечіткість у висловленні думки.

Інформація, яка міститься в службовому документі, повинна бути виражена максимально точно і зрозуміло для адресата. Недостатньо чітке формулювання, з одного боку, збільшує обсяг тексту, а з другого — викривлює зміст написаного. Розглянемо конкретні мовні ситуації.

Особливо часто помилки виникають внаслідок того, що при дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків, уживається спільний додаток, наприклад: у доповіді було також відзначено, що ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами. Порівняймо: опанувати методами і вдосконалення методів. Ще приклад: для організації колективу на активні дії замало самого інформування, повідомлення фактів. Порівняймо: повідомляти факти та ін формувати про факти. Спільний додаток тут неможливий.

Помилки з’являються й тоді, коли в стійких слово сполученнях замінюються або вводяться нові слова. Від цього словосполучення руйнується, наприклад: взяло за самолюбство, за гордість, (так перероблено вислів узяло за живе).

Близькозначні слова можуть вимагати після себе не однакових відмінків. При недостатньому знанні мови одне слово підміняється іншим, а спосіб керування залишається, так з’являється помилка. Ось кілька близькозначних слів, які найчастіше служать причиною появи помилок:

властивий (кому) — характерний (для кого), завідувач (чого) — завідуючий (чим), сповнений (чого) — наповнений (чим), оснований (на u1095 чому) — заснований (ким), багата (на що) — славиться (чим), (чим), дорівнювати (чому) — рівнятися (на що), (на що), торкатися (чого) — (чого) — доторкатися (до чого). (до чого). Перегляньмо ще раз цей перелік і - опануймо його або оволодіймо ним, нехай знання ці будуть властиві нам або характерні для нас (але (але не властиві для нас й характерні нам — це неправильно!).

Помилки виникають і при нерозрізненні засобів української і російської мов: однакове за значенням дієслово може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм в обох мовах. Для усного мовлення загалом нетипові складні, довгі й заплутані речення: у повсякденному неофіційному мовленні ми звичайно вдовольняємося короткими, простими реченнями й пов’язуємо їх між собою сурядним або підрядним зв’язком.

Проте частіше ми — учасники діалогів. Щоб відштовхнутися від повсякденного побутового мовлення, доповідач, готуючи писемний текст виступу, будує речення за зразком наукового стилю (це його уявний ідеал). Одне з правил цього стилю вимагає сказати про об'єкт думки якомога повніше в межах одного речення (саме тому в наукових текстах речення великі за кількістю слів і ускладнені за будовою: у них багато відокремлених обставин, означень, вставних і вставлених конструкцій). Написати такий текст доповіді чи лекції можна, а от як його прочитати? А як слухати? Як свідчать дослідження, проведені у нас, і за рубежем, сприймання тексту на слух прямо залежне від таких його параметрів, як довжина речення (кількість слів у ньому), довжина слова (кіль кість довгих, багатоскладових слів), кількість особових займенників (чим їх більше, порівняно з безособовим способом мовлення, тим легше сприймається текст). Багато значить у процесі сприймання виступу на слух його синтаксична будова, насамперед початок фрази. Якщо речення починається називним відмінком іменника, воно сприймається значно легше, ніж речення, яке починається цілою низкою непрямих відмінків та ще й із прийменником. Наприклад: У значному технічному відставанні нашої країни від західних не останню роль відіграв механізм організації й управління науковою діяльністю, котрий був гальмом не тільки розвитку зв’язків науки з виробництвом.

Доповідач тут припустився кількох помилок: вісім непрямих відмінків на початку речення; сутність фрази (механізм управління механізм управління — - гальмо розвитку) захована всередині речення; довжина речення — двадцять два захована всередині речення; довжина речення — двадцять два витку повнозначних слова — перевищує норму писемного тексту. Складна, велика фраза не лише важко сприймається на слух — її ще й важко вимовити: поки лектор дочитає її до кінця, слухачі забудуть початок. Навіть сам мовець часом забуває, як він розпочав речення, й змінює його будову в процесі виголошення. Наприклад, репортер каже: Преса познайомила нас про цей законопроект. Якщо «познайомила» — то «з цим законопроектом», якщо «про цей» — тоді «розповіла». Журналіст думає, як би коротше й точніше переказати зміст закону; тому вся увага його зосереджується на наступному реченні, а у виголошуваному реченні через не уважність помиляється. Такі помилки звуться синтаксичним зміщенням. А ось приклад синтаксичного зміщення в більшому за обсягом реченні; тут під впливом емоцій заплутався промовець, а за ним, слід гадати, й слухачі: Наведений щойно неприємний, прямо скажемо — обурливий факт, панове, ми повинні вважати, безумовно, як нагадування, як пересторога тим, хто стоїть на такому шляху. Під кінець промовець збився і перейшов з однієї синтаксичної конструкції (вважати нагадуванням, пересторогою) на іншу (факт — це нагадування, пересторога). Щоб уникнути цього, треба одразу — при підготовці виступу — орієнтуватись на коротку фразу.

Щоб утримати увагу слухачів, необхідно пам’ятати про повтори. З точки зору логіки повтор того самого слова чи словосполучення створює багатослів'я. Проте з психологічної точки зору повтори необхідні - насамперед повтори смислові. Багатство можливостей української мови дозволяє повторювати думку, не повторюючи форм вираження.

Якщо промовець хоче створити атмосферу вільної, невимушеної розмови, він повинен уникати повторення сполучників на зразок тому що, через те що, завдяки тому що, внаслідок того що як нетипових для усного мовлення. В усному мовленні громіздкі сполучні засоби заміняє інтонація, простіші причинно-наслідкові засоби зв’язку (найчастіше сполучник бо).