Сфера науки про феномени, принципи, закономірності, методи і форми організації корекційно-реабілітаційних систем і процесів реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності, пов «язаними зі здоров» ям

Реабілітологія в системі теоретичного пізнання реабілітаційної дійсності є трансдисциплінарною метанаукой, яка являє собою результат синтезу наук про корекції психофізичного розвитку людей з інвалідністю та відновлення різних аспектів їх життєдіяльності, пов’язаних зі здоров’ям. Цей синтез основних елементів наукової основи корекційно-реабілітаційного процесу (педагогіки, психології, медицини, соціальної роботи, технології тощо) обумовлений метою створення єдиних, цілісних, системно-синергетичних наукових уявлень про корекційний розвиток і реабілітування людини з обмеженнями життєдіяльності.

Освітній принцип, будуючи системоутворюючу методологічну основу корекційно-реабілітаційної роботи з людьми з інвалідністю, будучи універсальним і формуючи кожен елемент комплексного соціального реабілітаційного процесу цей принцип породжує й інші закономірності і фундаментальні принципи реабілітаційної дійсності (диференційних підходів, самореабілітування, особистісної спрямованості, корекційно-реабілітаційного простору, безперервності та ін).

Серед принципів реабілітології, зокрема: освітній принцип комплексного соціального реабилитирования, принцип особистісної спрямованості процесу реабілітування, принцип неперервності реабілітаційного процесу, принципи диференційованого підходу і корекційної спрямованості освітнього процесу в рамках реабілітаційного простору, принцип компліментарності компонентів реабілітаційного процесу, принципи відкритості, динамічності та варіативності реабілітаційного процесу, принцип інтеграції всіх способів освоєння людиною світу (мультидисциплінарний принцип організації реабілітаційних систем).

В реабілітології визначається принцип комплексного соціального реабілітування засобами освіти, який розвиває концепцію «реабілітування дітей засобами освіти» (А. Гончарова, А. Кукушкіна), поширюючи її на всі вікові періоди реабілітованого і на всі елементи і функціональні зв’язки реабілітаційної системи. Педагогічний та андрагогічних підходи до здійснення таких реабілітаційних цілей як формування «стилю незалежної життя» і способу діяльності по типу «повноцінно функціонуюча особистість» (К. Роджерс).

Реабілітація засобами освіти, це відновлення дитини в правах на соціальне спадкування, тобто на спадкування культурно — історичного досвіду людства. Соціальне спадкування, яке і є специфічно людським типом успадкування, у будь-якої дитини завжди здійснюється тільки засобами і в сфері освіти. В людській культурі, в кожному суспільстві існує спеціально створений освітній простір, який включає в себе традиції і науково обґрунтовані підходи до навчання дітей різного віку в умовах сім'ї і спеціально організованих освітніх установ.

Реабілітація засобами освіти означає:

• — на рівні віку — збіг початку цілеспрямованого навчання з моментом виявлення і визначення порушення в розвитку дитини (починаючи з перших місяців життя);
• — на рівні змісту освіти — висунення тих завдань, які не включаються в зміст освіти нормально розвивається дитини;
• — на рівні методів навчання — побудова «обхідних шляхів» навчання, використання специфічних засобів навчання, більш диференційоване, розгорнуте за етапами, «покрокове» навчання, не потрібне в освіті нормально розвивається дитини;
• — на рівні організації - це особливі форми організації освітнього середовища, які не потрібні нормально розвивається дитини;
• — на рівні меж освітнього простору — максимальне розширення освітнього простору, необхідність постійного цілеспрямованого навчання дитини за межами навчального закладу;
• — на рівні тривалості освіти — це пролонгованість процесу навчання і вихід за рамки шкільного віку;
• — на рівні підготовки кадрів спеціалістів для системи спеціальної освіти — це принципова зміна (порівняно з підготовкою фахівців для навчання нормально розвиваються дітей) профілю професійної підготовки вчителя, тобто забезпечення підготовки фахівця з виявлення та подолання «соціального вивиху», корекції розвитку дитини в ході навчання, відновлення порушених зв’язків у різних галузях розвитку;
• — на рівні визначення кола осіб, які беруть участь у реабілітації засобами освіти — це обов’язкове включення батьків у процес реабілітації засобами освіти та їх особлива підготовка силами фахівців.

Таким чином, реабілітація засобами освіти означає в загальному вигляді відновлення дитини з порушеннями в розвитку в правах на спадкування культурно-історичного та соціального досвіду; досягнення максимально можливої для даної дитини ступеня інтеграції в суспільство в доступних для нього сферах. З сказаного слідує, що глибокою помилкою є уявлення про те, що реабілітація засобами освіти передбачає тільки, або перш за все, включеність в існуючу освітню систему і доступність загальної освіти в повному обсязі для аномального дитини.

Система корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми, які потребують психолого-медико-педагогічної підтримки представлені різноманітними закладами, це:

• — на дошкільному рівні-спеціальні дитячі будинки, спеціальні дошкільні навчальні заклади, дошкільні навчальні заклади компенсуючого типу, корекційні групи в структурі загальноосвітні дошкільних навчальних закладів;
• — на шкільному рівні - спеціальні школи-інтернати для дітей з психофізичними порушеннями; спеціальні класи в структурі загальноосвітніх навчальних закладів; санаторних шкіл-інтернатів;
• — спеціальні навчально-виховні комплекси (дитячий садок — школа);
• — реабілітаційні центри для дітей-інвалідів;
• — індивідуальне навчання (на основі спеціальних програм при загальноосвітніх навчальних закладах);
• — професійні заклади, вищі навчальні заклади.