Види мобільності індивіда

ВИДИ МОБІЛЬНОСТІ ІНДИВІДА

Базовими видами мобільності нами визначено: соціальну, академічну, культурну, соціокультурну, професійну (рис. 1).

Під соціальною мобільністю розуміються якість, процес, результат процесу, критерій оцінювання будь-якого переходу індивіда з однієї соціальної позиції в іншу.

Соціокультурна мобільність — якість, процес, результат процесу, критерій оцінювання будь-якого переходу індивіда з одного соціокультурного середовища в інше.

мобільність професійний соціалізація індивід.

Рис 1. Взаємодія видів мобільності (варіант 1)

Культурна мобільність — якість, процес, результат процесу, критерій оцінювання будь-якого переходу індивіда з одного культурного середовища в інше. Це — складний та багатомірний процес інтелектуального та культурного взаємозбагачення, обміну нормами, цінностями культури, зразками поведінки, культурним ресурсом, у тому числі й у межах професійної діяльності.

Академічна мобільність — це якість, процес, результат організованого процесу, критерій оцінювання будь-якого переходу індивіда або соціального об'єкта з одного академічного середовища в інше, спосіб формування власного навчального простору, власної освітньої траєкторії. Іншими словами, в рамках освітніх стандартів та навчальних компетенцій обирати предмети, дисципліни, модулі, курси, навчальні заклади згідно з власними нахилами, спроможностями, намірами, цінностями та орієнтаціями. Академічна мобільність у процесі професійного розвитку кадрів може бути організована шляхом організації підвищення кваліфікації, додаткового навчання, навчання на робочому місці, ротації, наставництва, самоосвіти, введення механізму обміну спеціалістами та заохочення участі працівників у програмах індивідуальних грантів. Академічна мобільність — невід'ємна форма існування інтелектуального потенціалу, яка відображає реалізацію внутрішньої потреби цього потенціалу в русі, у просторі соціальних, економічних, культурних, політичних, управлінських та інших взаємовідносин і взаємозв'язків. У реальності має місце складний та багатомірний процес інтелектуального, компетентнісного та діяльнісного взаємозбагачення людей, обміну науковим і культурним потенціалом, ресурсами, технологіями навчання та професійної діяльності.

Усі вказані види мобільності людини об'єктивно впливають на професійну і цей вплив взаємний. Професійна мобільність людини формується у соціальному, академічному, культурному, соціокультурному та, головне, у професійному середовищі. Отже, професійна мобільність формується на перетині інших видів мобільності.

Так, наприклад, культурний вид мобільності може стосуватися процесів набуття людиною відповідності культурному середовищу державного органу, установи, організації, підприємства, фірми, соціального інституту, спільноти. Культурна мобільність працівника значною мірою визначатиме вплив на нього професійного виховання, як фактора професіоналізації; академічний вид мобільності - те, настільки результативно розвиватиметься професійна компетентність працівника, його знання, уміння й навички. У структурі професійної мобільності персоналу, серед факторів, які обумовлюють індивідуальну професійну мобільність особи, ми виділяємо професійну научуваність як важливу якість, а професійна освіта (навчання) є важливою функцією професійного середовища, важливим фактором професіоналізації кадрів як безперервного процесу.

З іншого боку, перераховані базові види мобільності можна вважати різновидами соціальної мобільності, що суттєво не впливає на результативність наукових досліджень з цієї проблеми за умов чіткого виділення основного та другорядного предметів дослідження (рис. 2).

У цьому сенсі академічний, культурний, соціокультурний види мобільності обумовлюють рух індивіда у соціумі і впливають на його динаміку, місце у соціальній ієрархії, що досліджувалося західними науковцями[5]. Наукові дослідження можуть проводитися не лише на перетині соціальної та культурної мобільності (соціокультурна мобільність), а й в інших комбінаціях, наприклад: соціально-академічна, професійно-академічна, професійно-культурна та ін., за умови чіткого виділення, як вказувалося вище, основного та другорядного предмета дослідження.

Наприклад, державні службовці, як самостійна соціально-професійна група, виконують соціальну функцію у державі, а професіоналізм державного службовця можна вважати соціальним феноменом. Суто правовий та культурний інститут державної служби поєднує в собі характеристики соціального інституту, в якому відбувається не лише професійна, а й соціальна та культурна мобільність працівників. Державна служба як соціальний інститут тісно пов’язана з усією системою інститутів суспільства" [2], що створює умови для розвитку в ній міжпрофесійного типу професійної мобільності, руху працівника в інших інститутах, спільнотах, групах соціального простору.

Соціальним процесом є становлення (соціалізація) будь-якого працівника, що вказує на його одночасний розвиток в межах соціального та професійного видів мобільності. Державне управління є видом соціального управління [3, c. 32], а сама державна служба виконує певну соціальну місію в суспільстві. Аналогічно професійний досвід працівника є частиною його життєвого (соціального) досвіду, як і професійна компетентність є частиною його особистої компетентності. Професіоналізацію державної служби О. Турчинов визначає як соціальне явище, соціальний феномен [4, c. 8, 144].

Є інші докази взаємного впливу видів мобільності, зокрема, з позиції схожості їх структур. Так, наприклад, В. Воронкова стверджує, що у будь-якому випадку соціальна мобільність ставить індивіда в умови необхідності адаптації (пристосування) до нового соціокультурного середовища [1, c. 99]. Професійна адаптація є важливою функцією професійного середовища, як і соціальна адаптація — соціального середовища. Отже, професійна мобільність не стосується лише трудової, виробничої або професійної діяльності людини, а мають відношення до її соціального буття, особистісної сфери.

Таким чином, професійна мобільність індивіда є одним із видів мобільності, який, як і соціальна мобільність, також визначається приналежністю індивіда до професійно (соціально-професійної)групи і володіння певними повноваженнями, посадовою компетенцією залежно від внутрішньої ієрархії організаційної структури та руху в ній. Вона не існує окремо, розвивається або деформується під впливом інших видів мобільності, залежно від поєднання людиною професійної та інших видів діяльності.

Список використаної літератури:

• 1. Воронкова В. Г. Кадровий менеджмент: навч. посіб. / В. Г. Воронкова. — К.: Професіонал, 2004. — 192 с.
• 2. Государственная служба (комплексный подход): учеб. пособие; отв. ред. А. В. Оболонский. — 2-е изд. / Ин-т государства и права Российской Академии наук; Ин-т государственного управления и социальных исследований МГУ им. М. В. Ломоносова. — М.: Дело, 2000. — 440 с.
• 3. Молчанова Ю. Сутність та основні характеристики соціально-психологічного напряму підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби / Ю. Молчанова // Упр. сучасним містом. — 2004. — № 10 — 12 (16). — С. 32−39.
• 4. Турчинов А. И. Профессионализация и кадровая политика: проблемы развития теории и практики / А. И. Турчинов. — М.: МПСИ, Флинта, 1998. — 272 с.
• 5. VanderZanden J. W. Sociology: TheCore / J. W. VanderZanden. — N. Y.: McGraw-Hill Inc., 1993. — 419 p.; Berger P. L. Sociology: A BiographicalApproach / P. L. Berger, B. Berger. — 2-nd, exp. ed. — N. Y.: BasicBooksInc., 1975. — 406 p.; Abercrombie N. Contemporary British Society: A New Introductionto Sociology / N. Abercrombie, A. Warde. — 2-nd ed. — Cambrige: Polity Press, 1995. — 590 p.; Societytoday / R. R. Alford, B. Berger, W. Bloomberg, Jr. andothers. — Westmont: CRM Inc., 1971. — 592 p.; Bassis M. S. Sociology. AnIntroduction / M. S. Bassis, R. J. Gelles, A. Levine. — 4-th ed. — N. Y.: McGraw-Hill Inc., 1991. — 632 p.