Постановка проблеми. 
Упровадження державно-громадського механізму управління якістю вищої освіти

Проблема якості вищої освіти сьогодні набула всіх ознак ключових проблем суспільних перетворень. Вона є одночасно основним критерієм та виразним індикатором державної політики в галузях державного управління та вищої освіти. Об'єктивність цілепокладання у державному управлінні вищою освітою в Україні визначається його відповідністю потребам, зумовленим виживанням людства у ХХІ ст. у створеному ним же техногенно-інформаційному форматі суспільства, переходом до інноваційного типу прогресу, нових науково-інформаційних технологій, висуненням людини в центр суспільного розвитку.

Зазвичай вважається (очевидно за фактичними проявами), що державна освітня політика виявляється в діяльності держави щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти як системи [8,с.20]. Враховуючи перманентну змінність умов становлення української держави та її зовнішні відносини з європейськими державами, підвищені вимоги суспільства не тільки щодо форми, а й змісту та результату освітньої діяльності, вважаємо за необхідне чітко визначити та закріпити в законодавчому порядку визначення її освітньої політики як діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, побудованих на науковій основі та скоординованих з суспільно-громадськими інституціями щодо забезпечення функціонування та конкурентоздатного розвитку освіти як системи, як процесу і як результату. Саме за такого підходу політика якості у сфері вищої освіти стане невід'ємною (базисною) органічною складовою підсистемою державної політики якості освіти, яка формується із врахуванням актуальних стратегічних пріоритетів розвитку держави та її позиціонування в європейському просторі та світі.

Зростання самосвідомості українців, демократичні зміни в суспільному житті «знесилюють» колишні методи управління, що тримались на силовому тиску. Філософська осмисленість сутності управління, повага до особистості виконавця, зростання ознак суб'єктності громадськості, її значущість і відповідальність власне за кінцевий продукт — якість вищої освіти та освіченість студента, фахівця — далеко не повний перелік факторів, які підсилюють актуальність проблеми державно-громадського управління якістю вищої освіти і нівелюють її належність тільки до проблем освітньої галузі. На наше глибоке переконання саме на платформі якості отриманої вищої освіти починається вирішення економічних, соціально-політичних, культурно-духовних проблем країни, формування рушійних сил розвитку громадянського суспільства.

Державна освітня політика реалізується органами державного управління вищою освітою, які, усвідомлюючи необхідність забезпечення й перманентного підвищення якості вищої освіти, мають і відповідну мету своєї діяльності - забезпечення та гарантування цієї якості від імені держави на рівні, не нижчому від конкурентоспроможного. При цьому слід розуміти, що управління соціальною системою, якою є система вищої освіти «…є специфічною цілеспрямованою діяльністю людей, спеціально наділених відповідними повноваженнями, з метою забезпечення належного здійснення виконавцями певної кількості функцій у складі спільної діяльності різних груп, колективів та інших людських об'єднань, спрямованої на успішне досягнення системи заздалегідь визначених соціально значущих цілей» [7, с.25]. Тому ми переконані, що на державному рівні управління якістю вищої освіти має брати витоки з Національної концепції забезпечення якості вищої освіти, яку слід якнайшвидше розробити та ухвалити як складовою частиною Національної доктрини розвитку освіти в Україні рішенням Уряду.

Одним із актуальних завдань, що мають слідувати з Національної концепції забезпечення якості вищої освіти, слід визнати формування та запровадження механізмів участі споживачів освітніх послуг, громадських інститутів в здійсненні оцінювання та управління якістю вищої освіти. Зокрема, необхідно створити на національному рівні незалежну інституцію, наприклад Національне агентство управління якістю вищої освіти (НАУЯВО) — оцінювальний та координуючий орган для оцінювання програм навчання, якості вищої освіти, здійснення освітнього аудиту, громадсько-професійної акредитації, поширення практики громадсько-професійної сертифікації слухачів освітніх програм ВНЗ, промоутерів з входження до міжнародних асоціацій з акредитації освітніх програм та ВНЗ в цілому, тощо.

Також доцільним було б підготувати та затвердити відповідною Постановою Кабінету Міністрів України державну програму зі стимулювання розвитку системи незалежних рейтингів та громадсько-професійної акредитації вищих навчальних закладів, організацій та програм безперервної професійної освіти, а також розвитку конкуренції в сфері вищої освіти та освітніх послуг.