Зміст і особливості покарання за злочини, що посягають на здоров «я захисника чи представника особи, у зв» язку з діяльністю, пов"язаною з наданням правової допомоги

Анотація

Розглянуто зміст і особливості покарання за злочини, що посягають на здоров’я захисника чи представника особи, у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги.

Ключові слова: покарання; посягання на здоров’я; захисник; представник особи; правова допомога.

Аннотация

Рассмотрены содержание и особенности наказания за преступления, посягающие на здоровье защитника или представителя лица, в связи с деятельностью, связанной с предоставлением правовой помощи.

Ключевые слова: наказание; посягательство на здоровье; защитник; представитель лица; правовая помощь.

Abstract

The article is examined the table of contents and features of punishments for the crimes, encroached on the health of defender or representative of person in connection with activity, related to the grant of legal aid.

Key words: punishments; trenching upon health; defender; representative of person; legal aid.

У протидії злочинності використовують низку кримінально-правових заходів. Проте дослідження відповідного законодавства й практики його застосування переконує, що основним серед таких заходів було й наразі залишається покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється через погрозу покаранням, якою наповнена санкція кожної кримінально-правової норми, що встановлює відповідальність за вчинення злочину, а також шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, які вже вчинили злочин [1, с. 67].

Наукове дослідження покарання за злочини проти правосуддя здійснювалось у працях Т. К. Агузарова, І. О. Бобракова, О. А. Карманова, В. В. Кудрявцева, В. М. Мамчура, В. І. Осадчого, В. В. Сміха та ін. Однак ґрунтовного дослідження покарання за злочини, що посягають на здоров’я саме захисника чи представника особи, здійснено не було.

Мета наукової статті - розкрити зміст і особливості покарання за злочини, що посягають на здоров’я захисника чи представника особи.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Кримінального кодексу (КК) України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Законодавче формулювання поняття «покарання» повністю відповідає вимогам ст. 29 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої кожен член суспільства повинен піддаватися тільки тим обмеженням, які встановлені законом, виключно з метою забезпечення визнання та поваги прав і свобод інших осіб, задоволення справедливих вимог моралі й правопорядку в демократичному суспільстві. Тому дотримання вимог оптимальності законодавчого визначення міри цього обмеження в кримінально-правових санкціях є однією з гарантій його справедливого застосування в практичній діяльності, слугує індикатором дотримання прав і свобод людини й громадянина в нашій державі, може стати запорукою ефективності процесу виправлення й ресоціалізації засуджених [2, с. 113].

О.Ф. Кістяківський стверджує, що провідне місце в кримінальному праві, безсумнівно, належить покаранню. У ньому виражається душа, ідея кримінального права. Інші вчені обґрунтовують думку про те, що сам інститут покарання з’явився в суспільному житті та суспільній свідомості раніше, ніж виокремилося поняття злочину [3, с. 104].

Платон у творах «Республіка», «Закони», у діалозі «Горгій» визначав, що злочин є хворобою душі для злочинця, «інфекцією» для громадян, а для країни — нещастям. У покаранні він убачав зцілення, знищення цього зла. Аристотель у своїй праці «Політика» стверджував, що джерелом злочинності є чуттєві жадання людей, отже, покарання є обмеженням злої особи, що віддається згубним бажанням [4, с. 91].

Цицерон, аналізуючи практику здійснення правосуддя, сформулював верховний закон. Основне правило його справедливого застосування — рівність злочину й покарання, що можна назвати одним із перших загальних правил призначення покарання винуватому [5, с. 19]. Засновник класичної школи кримінального права Ч. Беккаріа, досліджуючи питання покарання, визначав: «Покарання неодмінно має бути публічним, негайним, необхідним, найменшим із можливих за цих обставин, пропорційним злочину, установленому в законах» [6, с. 47].

На думку В. В. Кудрявцева, найсуттєвішою ознакою покарання має бути як його адекватність вчиненому злочину, так і принцип справедливості в призначенні покарання [7, с. 180].

Принципове значення має справедливість покарання під час призначення його саме за посягання на здоров’я захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги. Принцип справедливості покарання вимагає побудови законодавства про кримінальну відповідальність, за яким вибір більш суворої міри покарання повинен пропорційно залежати насамперед від характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину й особи, яка його вчинила. При цьому, серед усіх даних, що характеризують особу винного, особлива увага має приділятися тим, які безпосередньо пов’язані з учиненням злочину [8, с. 121]. Тобто, покарання є несправедливим, якщо воно не відповідає тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого.

Потрібно зазначити, що покарання визначається санкціями, призначеними захищати суспільство й відображати ступінь морального осуду осіб, які вчинили злочин. Покарання за посягання на здоров’я осіб у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, та за посягання на здоров’я їх близьких родичів, визначено санкціями ст. 398 КК України, та є формою реалізації кримінальної відповідальності особи, яка вчинила цей злочин, тобто є заходом примусу, має законний характер і є природною реакцією держави на злочин.

Ураховуючи особливості діяльності захисника чи представника особи, здається безумовним, що санкції за посягання на їх здоров’я мають бути жорсткішими, ніж за тотожні посягання, учинені щодо інших осіб. Наведемо аргументи.

Відповідно до рівності громадян перед законом, захист усіх осіб повинен бути однаковим. Проте діяльність захисника чи представника особи, пов’язана з наданням правової допомоги, може викликати протидію. Це свідчить про те, що захисник чи представник особи перебувають у більш небезпечних умовах відносно інших громадян. Таким чином, вони повинні охоронятися більш посилено, оскільки така охорона — це необхідна складова запоруки їх безпеки.

Слід наголосити на тому, що в складі злочинів, відповідальність за які передбачена ст. 398 КК України, нарівні з основним безпосереднім об'єктом складу злочину — суспільними відносинами, що утворено в сфері здійснення правосуддя й забезпечують нормальну діяльність захисника чи представника особи, під кримінально-правовим захистом перебуває й безпосередній додатковий об'єкт складу злочину — суспільні відносини, що забезпечують безпеку здоров’я захисника чи представника особи, а також його близьких родичів. Це означає, що посягання на основний безпосередній об'єкт складу злочину здійснюється шляхом заподіяння шкоди безпосередньому додатковому об'єктові. Отже, і ступінь вини суб'єкта такого складу злочину, відповідно, вищий, ніж, наприклад, тотожний у злочинах, що посягають винятково на фізичне або психічне здоров’я особи, незалежно від виконання нею будь-яких обов’язків (ст. 121, 122, 125, 126, 129, 195 КК України).

У зв’язку з цим цілком природним є те, що покарання за посягання на особисті чи майнові блага потерпілого, що відбулося у зв’язку з виконанням ним службового обов’язку, або у випадку, коли разом із завдаванням шкоди основному об'єкту, завдається або виникає загроза завдавання шкоди додатковому об'єкту, — покарання має бути більш суворим, ніж у разі вчинення посягань на особу, не пов’язану з виконанням таких обов’язків [9, с. 24].

Санкція, передбачена ч. 1 ст. 398 КК України, встановлює покарання у вигляді арешту на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

На нашу думку, покарання за погрозу вбивством, насильством або знищенням, чи пошкодженням майна щодо захисника чи представника особи, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, є оптимальним і обґрунтованим інтеграцією частин санкцій ст. 129 КК України (ч. 1 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років; ч. 2 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років) та ст. 195 КК України (штраф до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців).

Зазначимо, що законодавцем установлено суворіші види покарання за насильство щодо особи, вчинене у зв’язку з виконанням нею діяльності, пов’язаної з наданням правової допомоги.

Покарання, визначене у санкції ч. 2 ст. 398 КК України, передбачає обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. Нижня межа покарання є вищою, ніж у санкції загальної норми, що встановлює кримінальну відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК України), а позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років є ідентичним покаранню за умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (ч. 2 ст. 122 КК України).

На думку В.В. Сміха, позиція законодавця щодо встановлення таких мір покарання, як обмеження волі й позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років заслуговує позитивного оцінювання [10, с. 175]. Ми повністю погоджуємось з цим поглядом.

Загалом, законодавець значно суворіше реагує на насильство, вчинене щодо осіб у зв’язку з виконанням ними певних обов’язків. Якщо за умисне легке тілесне ушкодження громадянинові передбачено штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, то ці види покарань відсутні в санкції статті, яка пов’язана з насильством щодо захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, а покарання у вигляді арешту передбачене лише за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 398 КК України.

Щодо санкції ч. 3 ст. 398 КК України, на нашу думку, законодавець, встановивши строк позбавлення волі від семи до дванадцяти років, значно підняв нижню межу покарання, що свідчить про різкий перепад у караності за ч. 2 та ч. 3 ст. 398 КК України. Тому очевидно, що у санкції ч. 3 ст. 398 КК України більш послідовним та оптимальним буде зниження нижньої межі строку позбавлення волі до п’яти років.

покарання злочин правосуддя законодавчий.

Висновки

На основі викладеного можна зробити такі висновки :

• — покарання за посягання на здоров’я осіб (та їх близьких родичів) у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, визначено санкціями ст. 398 КК України, та є формою реалізації кримінальної відповідальності особи, яка вчинила цей злочин, тобто є заходом примусу, має законний характер і є природною реакцією держави на злочин;
• — покарання за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо захисника чи представника особи, а також щодо їх близьких родичів у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, є оптимальним;
• — позиція законодавця в ч. 2 ст. 398 КК України щодо встановлення таких мір покарання, як обмеження волі та позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років заслуговує позитивного оцінювання;
• — у санкції ч. 3 ст. 398 КК України більш послідовним та оптимальним буде зниження нижньої межі строку позбавлення волі до п’яти років.

Список використаних джерел

• 1. Денисова Т. А. Покарання: кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз: [моногр.] / Денисова Т. А. — Запоріжжя: Класичний приватний ун.-т, 2007. — 288 с.
• 2. Палій М. В. Помилки у визначенні міри покарання в кримінально — правових санкціях (постановка проблеми) / М. В. Палій, Є. С. Назимко // Юридична Україна. — 2009. — № 8. — С. 113−116.
• 3. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства. Часть общая / Кистяковский А. Ф. — К., 1891. — 1230 с.
• 4. Кистяковский А. Ф. Главнейшие моменты истории развития науки уголовного права // Антологія української юридичної думки: в 10 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін.]. — Т. 7: Кримінальне право. Кримінальний процес. — К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2004. — 616 с.
• 5. Уголовное наказание / Светлов А. Я., Титаренко Ю. Л., Лановенко И. П. и др.; [ред. кол.: Ю. С. Шемшученко, Ю. Л. Титаренко, В. П. Филонов и др.]. — К. — Донецк: НАН Украины; Ин-т государства и права; МВД Украины; Донецкий ин-т внутр. дел, 1997. — 312 с.
• 6. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаних / Чезаре Беккариа. — М., 1939. — 226 с.
• 7. Кудрявцев В. В. Кримінально-правова охорона життя осіб, що є носіями судової влади, за кримінальним законодавством України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Віктор Вікторович Кудрявцев. — О., 2006. — 202 с.
• 8. Андреев Н. А. Социология исполнения уголовных наказаний / Андреев Н. А. — М.: Права человека, 2001. — 137 с.
• 9. Юношев О. В. Оптимізація міри покарання за погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу / Юношев О. В. // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. — 2009. — № 2 3. — С. 122−125.
• 10. Сміх В. В. Кримінальна відповідальність за порушення права особи на правову допомогу: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Василь Володимирович Сміх. — Львів, 2011. — 231 с.