Розділ 4. Хто такий раб?

Це питання порушує Леся Українка в драматичній поемі «В дому роботи, в карїні неволі» (1906). Продовжуючи суперечку, розпочату Елеазаром, раб-гебрей і раб-єгиптянин ведуть гарячу дискусію з цього питання. Обидва є рабами на величезному будівництві. Кожен виконує свою роботу: гебрей бабрається в болоті, єгиптянин — у фарбах. Раб-гебрей у «заболоченій одежі, шкарубкій від мулу, увесь засмічений присохлим баговинням, худий, вузькогрудий, знесилений». Одежа раба-єгиптянина «замащена фарбами, але ніякого іншого бруду на ній нема; він худий, як і гебрей, але його тонка, сухорлява постать широкоплеча і неначе викована з червоної міді, по ній знати уперту, незламну силу, якусь немов нелюдську витривалість».

Кожен з них має своє розуміння рабства. Гебрея гнітить усвідомлення того, що він працює на будівництві храма для чужих богів:

Нехай би се був дім, чи там дворець, чи хоч темниця, клуня, стайня, хлів, а то — каміння купа величезна, поставлена стовпами, бовванами довготелесими — який в тім глузд?

Гебреєві боляче служити чужим богам. Він є невільником у чужій країні, виконує роботу, сенсу якої не бачить:

Я служу отим потворам, ;

не хотячи, кленучи, а служу!

Його обурює те, що єгиптянин смиренно працює на будівництві, чинить насильство над собою. Проте єгиптянину подобається будувати храм для своїх богів, і рабство на нього так не тисне. Якби він був вільним, то запровадив би певні зміни у чинному порядку:

Спочинок довший, свята частіше я б собі давав,.

і страву певне б мав далеко ліпшу, мене б не бито — се вже річ видима!

Либонь, що я б не мури малював, ;

різьби, малярства, будівництва вчився б.

Якби єгиптянин був вільним, він би на свій смак будував храми. Він відчуває себе невільним саме з тієї причини, що йому не можна творити по-своєму. Він абстрагується від фізичних обмежень, працює на справу, яка йому близька, і тому не обтяжує себе міркуваннями про рабство. Єгиптянин настільки звик до такого стану речей, що йому це все здається природнім. На його думку, треба використовувати те, що вже є, а прагнути надзвичайного — просто глупо.

Гебрей продовжує ряд образів бунтарів. Він намагається достукатися до свідомості вільної людини, яка є закутою в крицю рабства. Працюючи на чужу ідею, він чується абсолютним рабом серед рабів, точніше рабом рабів. Бачить вихід у повстанні місцевого населення, а воно не розуміє свого жалюгідного, ганебного становища. І Леся Українка устами раба-гебрея відмовляється від подальшої безрезультатної боротьби за «рідну волю»:

Я мушу знать, що я тут раб рабів, що він мені чужий, сей край неволі,.

що тут мені товаришів нема.

Більш ти від мене й слова не почуєш!