Панас Мирний. 
Життєвий і творчий шлях

Мета: навчальна — ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Панаса Мирного, розкрити етапи творчості прозаїка, познайомити з основними його творами, їх жанровою й тематичною різноманітністю; допомогти учням збагнути перевагу індивідуальних та групових форм роботи на етапі осмислення матеріалу;

розвивальна — розвивати здатність вести пошукову роботу, зв’язне мовлення та логічне мислення учнів; вміння учнів робити висновки, узагальнення, оцінки, чітко висловлювати думки;

виховна — виховувати активну життєву позицію, самостійність, наполегливість. мирний творчість жанровий твір Тип уроку: урок вивчення життєпису письменника (через презентації учнів).

Методи і прийоми: «Відкриття через портрет», «Крісло автора», робота в групах «Біографів», «Літературознавців», створення презентацій, міні-лекція, робота в парах, самостійна робота, репродуктивний метод.

Наочність і ТЗН: учнівські презентації, портрет письменника.

Міжпредметні зв’язки: інформатика, образотворче мистецтво, літературознавство.

Міжмистецькі зв’язки: усна народна творчість, живопис.

План уроку Організаційний момент (2 хв.).

Актуалізація опорних знань (7 хв.).

Мотивація навчальної діяльності (2 хв.).

Вивчення нового матеріалу (22 хв.).

Систематизація і узагальнення знань (9 хв.).

Підбиття підсумків уроку. Оцінювання знань учнів (2 хв.).

Пояснення домашнього завдання (1 хв.).

Хід уроку Організаційний момент Учитель (заходить до класу, вітається, відмічає відсутніх, вішає на дошку портрет Панаса Мирного). (Портрет див. набір унаочнення).

ІІ. Актуалізація опорних знань.

• 1) Змалюйте психологічний портрет Панаса Мирного.
• 2) Продовжіть речення. «Патріотизм, скромність, працьовитість і талановитість — це …» (Визначальні риси характеру Панаса Мирного.)

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель: Сьогоднішній урок наш дуже важливий. Ви серйозно готувалися до нього, вели пошукову роботу, я б сказала, творили свої перші наукові дослідження, «перелопатили» (даруйте за просторічне слово) гору літератури про Панаса Мирного.

І хоча це перший урок знайомства із Панасом Мирним, але, я сподіваюсь, що він допоможе вам поповнити знання про письменника і людину — Панаса Яковича Рудченка.

Зараз ми будемо подорожувати життєвими та літературними стежками Панаса Мирного. Яких же результатів можна досягти в процесі роботи?

Презентація очікуваних результатів учнями:

навчитися презентувати проекти, над якими працювали в групах;

учитися працювати в групах;

учитися робити власні висновки і висловлювати думки; виховувати працелюбство, наполегливість.

ІV. Вивчення нового матеріалу Зацікавлювальний зачин «Відкриття через портрет».

На екрані монітора портрети письменника — у молоді роки і в зрілому віці.

Учитель: Діти, пропоную вам розглянути портрети письменника — у молоді роки і в зрілому віці і прокоментувати зображення майстра слова, вгадуючи її риси як людини і митця. Розглядаючи світлини Панаса Мирного, ми можемо відчути людину, якої ми ніколи не бачили, але яка залишила у своїх творах розповідь про себе і про свій час, адже портрет є не лише зовнішнім відораженням людини, як фото. Звернемо увагу на вираз обличчя, очі Панаса Яковича Рудченка.

Що ви побачили в очах цієї людини?

Очікувані відповіді учнів:

Добрий погляд, розумні проникливі очі говорять про вдачу письменника — людяність, щирість, доброту. І водночас погляд цей загадковий. Якась загадка відчувається в очах Панаса Мирного — уже зрілої людини.

Примруживши свій погляд, він вдивляється, напевно, у душу кожного, заглядає у найпотаємніші куточки не тільки того життя, в якому він жив, а й у наші дні.

Виступ групи «Біографів» та «Літературознавців».

Учні були об'єднані у групи. Усі мали попереднє завдання — ознайомитися із життєвим і творчим шляхом Панаса Мирного, прочитати уривки із роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Були створені дві групи «Біографів» і група «Літературознавців».

Завдання першої групи «Біографів» опрацювати біографічні відомості про Панаса Мирного і «запросити» його на урок.

Завдання другої групи «Біографів» — провести для однокласників цікаву заочну екскурсію в музей Панаса Мирного в Полтаві.

Третя група — «Літературознавці» — презентують проект «Літературна спадщина Панаса Мирного».

Перша група «Біографів». «Крісло автора».

Учень: Із портретів на нас дивиться Панас Мирний. Але уява дає змогу перенестися у ті далекі роки, коли жив і працював надзвичайно скромний і навіть сором’язливий чоловік, який кожного дня поспішав на службу, а, повернувшись додому, поринав у світ своїх літературних героїв, писав романи й повісті про життя-буття.

Вдома наша група біографів опрацювала сторінки життєпису цієї людини і дізналися багато цікавого про життєвий і творчий шлях письменника. Давайте запросимо у «Крісло автора» Панаса Мирного.

«Біограф»: «Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю», — писали ви. Розкажіть нам про той край, де народилися і виросли.

Автор: Панас Мирний — це мій літературний псевдонім. Справжнє моє прізвище — Панас Якович Рудченко. Народився я 13 травня 1849 р. в родині бухгалтера повітового скарбництва в м. Миргороді на Полтавщині.

Це місто нічим не відрізнялося «від звичайного села або містечка у хліборобській стороні»: чепурні біленькі хатки під соломою чи очеретом, на подвір'ях господарські будівлі для худоби та збіжжя, тік із стогами хліба та ожередами соломи, а за хатами грядки і садки.

Ще з дитинства був заполонений чарівним світом народних пісень, казок та легенд, які майстерно розказувала мені нянька Оришка. Артистично, «в особах», із змінами в інтонаціях розповідала мені різні бувальщини й історичні оповідки і мама, яка з нами, дітьми, спілкувалася тільки українською мовою.

Безсумнівно, ця стара жінка стала прообразом бабусі Чіпки в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?

…Казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на мій дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою… Глибоко западали вони в моє гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху… Як рій той гули, гули в моїй дитячій голівоньці; як завірюха, крутились, вихорились… Од билинки перелітали до птиці; од птиці до скотини; од скотини до чоловіка — поки не засягали всього світа!

Моя мама Тетяна Іванівна була тихою, лагідною жінкою. Свою безмежну любов до неї я висловив у таких рядках:

А ти, матусю, пророни Хоч так, на сміх, єдине слово ;

І голова моя готова Склонитися аж до землі…

Мама вміла майстерно розповідати, знала безліч прислів'їв і приказок. Можливо, саме від неї обидва ми з братом успадкували літературне обдаровання.

(Демонструються слайди із портретами батьків) З раннього дитинства я, на відміну від брата, викликав подив своєю мовчазністю, недитячою замкненістю, не переносив сварки. Цією рисою характеру наділив я пізніше свого героя Чіпку та інших персонажів.

Навчався я у початкових школах Миргорода та Гадяча, за старанність і відмінні успіхи мене щороку нагороджували «похвальними листами».

(На екрані монітора Похвальний лист, який зберігається у музеї Панаса Мирного) Вчителі радили батькові «не закопувати талант», далі вчити мене, бо я був здібним школярем у гімназії, в згодом — і в університеті. Однак батько і в гадці не мав таких намірів і вже у чотирнадцятирічному віці послав мене на «власний хліб». Так з ранньої юності і до останніх днів життя довелося мені тягнути лямку чиновницької служби.

Розпочалася моя праця в канцеляріях Гадяча, Прилук, Миргорода. Невеселим було моє життя в провінційних містечках тодішньої Полтавської губернії. Одноманітна, нецікава праця, рабське плазування нижчих чиновників перед вищими, зневажання гідності простої людини чиновницькою «братією» — такою була «клята» дійсність, яка щодня мене оточувала.

З 1871 р. я жив і працював у Полтаві, займаючи різні посади в губернському скарбництві, а згодом у казенній палаті. Усе життя намагався не поступатися своїми принципами й переконаннями при виконанні найскладніших доручень. «Вся моя слава — Україна, якби я їй добра хоч на мачину зробив, то б мені і слава була, я більшої не хочу», — ці слова — моє кредо.

Уперше мої твори побачили світ на початку 70-х років XIX ст. Моїм псевдонімом був підписаний вірш «Україні», опублікований у львівському народовському журналі «Правда» за 1872 р.

Друга група «Біографів».

Заочна екскурсію у музей Панаса Мирного в Полтаві.

Учитель читає слова Панаса Мирного:

«Якби я міг показати безталанную долю життя людського, високую його душу, тепле серце, як вони є у мирі, — то б моя слава була і моя надія справдилася…».

(Розповідь учня супроводжується показом слайдів «У музеї Панаса Мирного».

Учень: Запрошую вас, шановні однокласники, у місто Полтаву, у музей Панаса Яковича Рудченка, якого полтавці знали за його життя не як Панаса Мирного, а як простого старанного службовця, який щоденно поспішав тихими полтавськими вуличками на роботу. Лише після його смерті дізналися — хто ж такий насправді Панас Мирний?

Ось і він — будинок нашого славетного земляка. Білий під зеленим залізним дахом. Цікаво, що навіть вуличний номер будинку лишився той же — 56-й. На вхідних парадних дверях — латунна дощечка з вигравіруваним написом: «Афанасий Яковлевич Рудченко». І коли відчиняєш ці двері і срібно дзенькає при цьому підвішений над ними старовинний дзвоник, мимоволі охоплює таке відчуття: зараз вийде в передпокій тобі назустріч сам господар з білою-пребілою бородою і лагідними очима, котрі уважно придивляються до тебе крізь скельця окулярів — хто ти, мовляв, за чоловік?.. І гостинно запросить пройти далі.

Досить простора вітальня. Багатьох видатних людей прийняла вона, привітала. Свого часу тут побували Марія Заньковецька і Михайло Коцюбинський, Олена Пчілка і Леся Українка, Василь Стефаник і Володимир Самійленко, Микола Колесса і Михайло Старицький, Микола Дмитрієв і всі брати Тобілевичі… Вони сиділи на оцих самих стільцях і в цих кріслах, сперечалися про політику й мистецтво, вели мову про життя народне й літературу… А на цьому піаніно, що в дальньому кутку вітальні, грав сам Микола Лисенко…

А тепер господар запрошує нас до святая-святих — свого кабінету. Це невеличка кімната з одним вікном, що дивиться на заврунене зеленню подвір'я. Навпроти вікна, впритул до стіни — робочий стіл. Рахівниця. Прес-пап'є. Скляна чорнильниця з мідним ковпачком, яка так і проситься, щоб її назвали старовинним словом — каламар. Стілець, з яким письменник, працюючи, не розлучався майже півстоліття.

Тут він працював, тут і спочивав. Під правою від входу стінкою — ліжко з тумбочкою біля нього. Під лівою — незвичайної для ока форми канапа. На ній — письменникові халат і палиця. Умивальник з рушничком біля дверей. По другий бік — етажерка з книгами: видання творів Толстого, Шевченка, Гоголя, Тургенєва, Кольцова… Простота і затишок обстановки навівають враження, що тут і зараз витає дух поборника волі й справедливості, що кімната ця й досі повниться гіркими думами про сплюндрований на той час край свій рідний і уярмлений люд, жагучими мріями побачити свій народ вільним і щасливим…

Експозиція музею розгорнута ще в чотирьох кімнатах будинку: їдальні, кімнаті дружини письменника Олександри Михайлівни, дитячій кімнаті, в якій виростали всі три сини Панаса Яковича, і в так званій господарчій кімнаті. Сотні речей, сотні книг, документів, фотографій, що належали Панасові Яковичу і членам його сім'ї. У цьому відношенні музей Панаса Мирного — один з найбагатших серед подібних меморіалів, мабуть, не, лише на Україні.

За будинком квітує сад, що крутосхилом збігає до мальовничого ставка. Озброївшись садовим інструментом, письменник любив коротати тут вільні від служби години, обдумуючи ідею, сюжет, образи майбутнього твору.

Панас Мирний — великий гуманіст. Пронісши через усе життя своє палку любов до трудового люду, він і сам був невтомним трударем. Полишаючи це останнє пристановище в житті нашого славного земляка, мимохіть пригадуєш рядки в його невеличкого за розміром твору-роздуму «Робота», написаному вже на схилі літ — у грудні 1909 року: «Ні, не слава — ота шинкарка п’яна — поривала мене в мої молоді літа до роботи. Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона… підбурювала думку до роботи.

…Я брався за свою роботу, радіючи, що хоч малою-невеличкою цяточкою слугуватиме вона на користь рідній країні та її поневоленому народові!".

І далі, мовби підсумовуючи свій життєвий шлях:

«…Все, що довелося нажати за оцю пору, зложено в копи, звезено в стоги, вимолочено, провіяно… Чисте зерно пішло поміж люди, зосталася тільки солома та полова…».

Так, чисте зерно великого людинолюба лягло в благодатний грунт і добром проросло в мільйонах людських сердець.

Третя група — «Літературознавці» — презентують «Літературну спадщину Панаса Мирного».

• (Під час розповіді демонструються слайди)
• 1-й учень: Улюбленою темою Панаса Мирного були життя і праця, мрії і сподівання селянства.

Широка панорама життя українського села упродовж кількох поколінь постає з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1872−1875). Над цим твором Панас Мирний працював у співавторстві з братом Іваном Біликом — одним з відомих літературних критиків і публіцистів. Ті шість редакцій роману, які збереглися, показують ті інтенсивні пошуки втілення ідейного задуму в нову для української прози жанрову форму реалістичного соціально-психологічного роману.

Одним, а найвищих досягнень письменника є роман «Повія», основна редакція якого здійснена на початку 80-их років. Перші дві частини роману були опубліковані в альманасі «Рада» (1883, 1884), третя — в журналі «Літературно-науковий вісник» (1919), а повністю роман з’явився уже посмертно у 1928 році.

Роман «Повія» — це те художнє явище, яке виразно репрезентує розвиток соціально-психологічної ідейно-стильової течії в українському реалізмі XIX ст.

Кріпосницький характер «селянської реформи» викривається у незакінченій повісті «Голодна воля» (кінець 80-х років). Автор показує живучість і незнищенність прагнень поневолених людей до свободи, їхніх заповітних прагнень працювати на себе на своїй землі. Колишній кріпак Василь очолює селян і вимагає грамоту про справжню волю. «Наше не за горами, — говорить він. — Чутка про волю все росте і шириться. Діждемося її - оділлються наші сльози комусь другому!».

Розкриваючи ідею повісті «Лихо давнє й сьогочасне» (1897), Панас Мирний у листі до Володимира Науменка відзначав, що в творі йдеться про лихо кріпацьке «з його утисками, серед котрих скніли і ниділи людські душі», і горе новітнє з його безземеллям та голодом, що примушує людей «забувати про гурт, думати тільки про себе, а декого і йти проти свого ж таки брата».

Про безвихідь, в яку потрапили кріпаки в переломну епоху, йдеться також у повісті «За водою», створеній обома братами Рудченками в першій половині 80-х років, та вперше надрукованій тільки в 1918 р. Пішли за водою під час весняної повені халупа й кузня Грицька Коваля, що й поклало початок пролетаризації селянина. Втопився у річці панський наймит Федір Нужда, бо змушений був потай у буряну ніч ловити раків для хворої дитини. Ці життєві історії конкретизують «голу волю», в якій тепер опинилися селяни.

2-ий учень: У 70−80-х роках було написано цикл «образків із життя» під загальною назвою «Як ведеться, так і живеться». Тут у чотирьох оповіданнях («Пасічник», «Яків Бородай», «Замчище», «Визвол») описано життя трьох поколінь родини, представлених столітнім пасічником Карпом, органічно пов’язаним з хліборобством, його сином Яковом, що прагне виявити себе в дрібному підприємництві, а також внуком пасічника — хлопчиком Івасем, історія життя якого через незакінченість циклу не знайшла докладного висвітлення. Все ж автор зазначав, що внуки, переконавшись у помилках батьків, знову поверталися до народу.

«Перлиною» серед дрібних оповідань Панаса Мирного Іван Франко назвав сатиричну новелу «Лови» (1883). У ній створено образ пристава Костенка — бездарного, ні до чого не здатного поповича, який «десь під школою тинявся, був попихачем, був і в сторожах, у москалі ходив і там не погодився». Зрештою, він знайшов себе на поліцейській службі, та й тут виплив тому, що «одній барині на цегельні робочих усмиряв». А тепер він ганяється за політично неблагонадійними, мріючи про підвищення на службі. Та й тут Костенко потрапляє в халепу.

Щирою гуманістичною схвильованістю наснажене оповідання «Морозенко» (1886). Розповідь про наймичку Катрю та її семирічного сина Пилипка закінчується трагічно. Мати гине біля замерзлого синочка, який на Новий рік пішов засівати в інше село і збився з дороги. Майстерно розкрито своєрідність дитячого сприймання природи, де щільно переплелися реальність і фантастика.

Замерзаючи, Пилипко бачить багатобарвний казковий світ, у багатстві змін, звуків, кольорів якого втілилися уявлення малолітньої сільської дитини.

Визначним явищем української драматургії є п'єса Панаса Мирного «Лимерівна» (1883), в якій нищівно викривається «темне царство» родинного деспотизму. Трагедія Наталі зумовлена силуваним шлюбом з багатирем-нелюбом, тим пеклом, яке вбивало молоду жінку в хаті деспотки-свекрухи.

Панас Мирний усе своє життя самовіддано служив рідній культурі. Тому й мав право сказати: «Ми чесно свій вік прожили, все найвище носили в душі і найкраще гріли в серці».

Учитель: Молодці! Усі проекти були цікавими, добре підготовленими і заслуговують найвищих оцінок.

Міні-лекція вчителя.

І. Франко називав Панаса Мирного видатним українським прозаїком (справжнє прізвище тоді було не відоме), котрий відзначався вмінням давати влучну характеристику дійовим особам і глибоко досліджувати їхню психологію. І лише в 1913 р. з приводу 50-річного ювілею службової діяльності П. Рудченка один із часописів повідомив, що ювіляром є талановитий український письменник Панас Мирний, автор відомої «Лимерівни», яка не сходить зі сцени, популярного роману «Пропаща сила» та інших прекрасних прозових і поетичних творів.

На перший погляд, незрозуміло, як могла людина, котра глибоко вболівала за долю свого народу, водночас бути й високим чиновником Російської імперії? Але якщо подумки перенестися в середину минулого століття, коли жив і творив письменник, все стає ясно. У жорстких умовах Російської імперії справжнім патріотам важко було говорити правду про життя українського народу. Окрім того, діяв відомий циркуляр Валуєва про заборону українського друкованого слова. Саме у зв’язку з цим роман «Пропаща сила» вперше побачив світ у Женеві і лише в 1903 р. опублікований у Росії. Звичайно, за таких умов годі було сподіватися прожити на літературний заробіток, тому Панасові Мирному доводилося служити в казенній палаті і служити сумлінно, щоб не викликати підозри в начальства. Як свідчать щоденникові записи, таке життя дуже пригнічувало молодого письменника:

«…Серце моє наливалось огнем, у грудях ходили прибої гніву… О, чим я тобі відомщу, ти, кляте життя, невільне, підданське! Чим я тобі вимещу, дурний начальнику, за твої даремні попріки, за твоє огидне і неправдиве слово?! Нічим? Ні, я виставлю тебе на показ усьому мирові, твої дурні привички, твоє насилування чоловічої совісті…».

Через рік він записував: «Боже мій, як мені душно і противно тут». Такі записи переконують, що мрією Панаса Мирного була письменницька діяльність, творчість для свого народу, України. Клятву на вірність високому громадянському патріотичному обов’язку він дав ще замолоду:

«Вся моя слава — Україна, якби я їй добра хоч на мачину зробив, то б мені і була слава, я більшої не хочу. Якби я зміг показати безталанную долю життя людського, високую його душу, тепле серце, як вони у мирі, — то б моя слава була, і моя надія справдилася… Так що писання — моя думка, моя надія, моя віра… Все оддам задля його…».

Ми з вами на наступних уроках будемо працювати над історією написання, ідейно-художнім аналізом роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», характеристикою чоловічих та жіночих образів.

V. Систематизація та узагальнення вивченого Проблемне запитання до учнів.

Біографія Панаса Мирного дуже індивідуальна, неповторна чи, може, є в ній те, що можна наслідувати?

(Учні висловлюють свої думки).

VI. Підбиття підсумків уроку. Оцінювання знань учнів Учитель підводить підсумки уроку.

Виставляє оцінки.

VII. Пояснення домашнього завдання Знати біографію Панаса Мирного. Прочитати роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», опрацювати історію написання, участь І. Білика у створенні твору.

Список використаних джерел

• 1. Відкриті уроки з української мови та літератури. Випуск 3/ уклад. Н. Д. Павлова. — Х.: Вид. група «Основа», 2010. — С. 131−133.
• 2. Нищета В. Технологія життєтворчих проектів на уроках української мови та літератури / В. Нищета. — Х.: Вид. група «Основа», 2009. — С. 53−56.
• 3. Сиваченко М. Корифей української прози Панас Мирний. / М. Сиваченко. — К., 1998.
• 4. Черкаський В. Художній світ Панаса Мирного. / В. Черкаський. — К., 2000.
• 5. Шевченко З. Панас Мирний: спроба сучасного прочитання життєвого і творчого шляху письменника / З. Шевченко // Дивослово. — № 12 — 2001, С. 45- 47.
• 6. Шуляр В. Сучасний урок української літератури / В. Шуляр. — Х.: Вид. група «Основа», 2009. — С. 57−59.
• 7. Пасічник Є. А. Методика навчання української літератури в середніх навчальних закладах: Навч. посібн. для студ. вищих закладів освіти. — К.: Ленвіт, 2000. — С. 150−173.