Комеморативні практики. 
Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації

Важливу роль як у повсякденному житті людини окупаційної доби, так і в офіційному дискурсі влади відігравали свята та пам’ятні дати. На території Донбасу було здійснено спробу впровадити систему свят, пам’ятних дат, ритуальних практик, яка мала стати складовим елементом нової ідентифікації та соціокультурної інтеґрації населення, моделі політичної лояльності.

Особливого пропаґандистського значення на окупованій території було надано врочистому відзначенню 1 травня, яке вважалося одним із найбільших державних свят як у СРСР, так і в нацистській Німеччині. Під час окупації це свято набуло нової конотації, що в 1942 р. знайшло своє відбиття у пропаґандистському паролі «Звільнення праці від рабства більшовицької системи» Buhbender O. Das tцtende Erz: Deutsche Propaganda gegen die Rote Armee im zweiten Weltkrieg. — Stuttgart, 1978. — S.278., а сам Першотравень при цьому відзначався як День звільненої від більшовизму праціВА-МА. — RH 22/28. — Bl.277. Святкування 1 травня 1943 р. відбувалося більш масштабно під пропаґандистськими паролями дещо іншого змісту: «Боротьба трудящих усіх народів проти спільного більшовицького ворога» та «Боротьба Європи за новий соціальний лад і мирне співжиття проти більшовицько-єврейсько-плутократичної системи» Buhbender O. Das tцtende Erz… — S.278. Важливе місце у святковому календарі для окупованих територій було відведено 22 червня — даті нападу на СРСР, що в офіційному владному дискурсі інтерпретувалося як День визволення. Логічним наслідком визнання його особливої ролі в переліку свят стала організація на місцях урочистостей, присвячених, відповідно, річниці приходу вермахту до того чи іншого населеного пункту. Вони, як правило, відбувалися за участі представників командування військових частин або військово-адміністративних структур.

Намагаючись розширити свою соціальну базу, окупаційні владні структури не без успіху використовували релігійний чинник, проявляючи у цих питаннях більшу гнучкість, аніж радянська владаЛисенко О.Є. Релігійна ситуація на Україні в 1941;1944: Автореф. дис. … д-ра іст. наук. — К., 1999. — С.1. Це виявилося серед іншого і в поширенні практики церковних свят, заходи з нагоди котрих, особливо в містах, доволі часто мали світський характер і супроводжувалися певним офіціозом. Найбільші плани пов’язувалися з Великоднем 1942 та 1943 рр. Навіть зараз для жителів Донбасу, які пережили окупацію, незважаючи на значною мірою секуляризовану свідомість, враження від святкування Воскресіння Христового залишаються одними з найбільш незабутніх і позитивних: «Як би не було, а Великдень ми зустрічали. Хоча не було нічого, але Великдень ми святкували» Інтерв'ю з І. Тамарою Іванівною, 1931 р.н., «Ходили ми до церкви, і на Великдень, і в різні церковні свята. Церква була, як правило, завжди забита людьми» Інтерв'ю з Рогозом Б. В., 1933 р.н. (м. Донецьк, лютий 2005 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора., «І в мене з дитинства — до цього ж церков не було, я ж не бачила цього ніколи. Ось у мене залишилося, що люди йшли і несли ось так запалені свічки. Багато людей ходило до церкви» Інтерв'ю з Чепік-Мітрофановою З.А., 1929 р.н. У поширеному в тиловому районі 1-ї танкової армії вермахту спеціальному наказі з приводу відзначення Пасхи 1943 р. було заплановано такі заходи, як видача особливої грошової та продовольчої допомоги, прискорення роботи з відкриття нових шкіл, передача землі в оренду в містах та прирізка у великодні дні під час урочистих церемоній присадибних ділянок у сільській місцевості, надання додаткових вихідних днів, більш ліберальний режим перебування на вулиціВА-МА. — RH 21−1/161. — Betr.: Wir feiern Ostern!, 13.4.43. У рамках святкування передбачалося проведення кіносеансів та призначених спеціально для цивільного населення виступів театральних колективівГолос Донбасса (Горловка). — 1943. — 25 апреля., оплата роботи за особливим, підвищеним тарифомДержархів Донецької області — Ф. Р-1772. — Оп.1. — Спр.9. — Арк.74.

Період окупації став часом, коли відбулися зміни й у ритуальних практиках. Найбільший вплив на громадськість справляла можливість після багатьох років заборон скористатися ідентифікуючою роллю релігії, пройшовши обряд хрещення. На окупованій території це набуло масового характеру, не зустрічаючи ніяких перешкод із боку нової влади.

Потреба додаткової легітимації влади й, водночас, необхідність ідеологічного впливу на населення, віднайдення відповідних пропаґандистських арґументів зумовили спроби вшанувати пам’ять жертв сталінського терору. Проте брак відомих на той час «місць пам’яті» на території Донбасу, вищий рівень диференціації громадськості, у тому числі й у ставленні до радянського минулого (особливо в порівнянні з Західною Україною), зумовили невелику кількість не дуже масштабних комеморативних заходів у вигляді траурних зібрань або навіть просто відвідування могил закатованих, зокрема в Юзівці, де було виявлено 2 місця розправ енкавеесівців із в’язнями напередодні відступу Червоної арміїВА-МА. — rH 24−49/164. — Gen. Kdo. XXXXIX Geb. A.K., Abt. I c, Bericht ьber Industriegebiet Stalino, v. 1.11.41; Донецкий вестник. — 1941. — 23 ноября; Інтерв'ю з С. Іваном Андрійовичем, 1925 р.н.; Інтерв'ю з Рогозом Б. В., 1933 р.н.; Інтерв'ю зі Смоляковою І.Г., 1928 р.н. (м. Донецьк, січень 2005 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора; Інтерв'ю з Кріциним О.Д., 1929 р.н. (м. Донецьк, листопад 2010 р. Транскрибований аудіозапис) // Там само.

Вороже ставлення однієї частини населення до окупантів, зростання настроїв розчарування в політиці нової влади — серед іншої частини спричинили збереження в масовій свідомості пам’яті про радянські офіційні свята й навіть спроби неформального їх відзначення на рівні родини, близьких друзів. До радянських свят та врочистостей як одного з ключових елементів радянської ідентичності апелювало й антифашистське підпілля, здійснюючи свою пропаґандистську роботуМолодая Гвардия: Документы и воспоминания о героической борьбе подпольщиков. Але, незалежно від походження, свята у житті пересічної людини виконували важливу функцію релаксації, даючи можливість відволіктися від важкої реальності, постійної боротьби за існування.

Війна та окупація стали для населення Донбасу часом великих особистих втрат, пов’язаних зі смертю близьких, зміною роду діяльності, руйнуванням старих і створенням нових стереотипів, браком умов для повної культурної реалізації. Але й у реаліях окупації культурна сфера до певної міри, хай навіть у спотвореному та вихолощеному іноземним пануванням вигляді, зберегла своє значення своєрідного соціокультурного феномена, елементу життя підокупаційного населення, котре, як і до війни, потребувало інформації, нових вражень і релаксації. Культурні процеси, що відбувалися на території реґіону, стали свідченням надзвичайно складної картини побуту часів зміни влад та еволюції політичних лояльностей, спроб збереження старих уподобань і пошуку нових форм та місця культури за екстремальної ситуації. Незважаючи на те, що для більшості мешканців Донбасу питання задоволення своїх духовних запитів були другорядними порівняно з проблемою фізичного виживання, інституційні та позаінституційні прояви культурницької діяльності стали одним із факторів відвернення від жорстоких реалій життя в умовах іноземної окупації, символом збереження національної, соціокультурної ідентичності, певних історичних традицій.