Методики та технології застосування адвокатами психологічного впливу

Практична діяльність адвокатів потребує побудови цілісного уявлення про конкретні способи, прийоми, методику Й технологію застосування акмеологічного впливу, адже способи психологічного впливу, що використовуються адвокатами, можуть істотно різнитись. Наприклад, Є. В. Сидоренко визначає такі види психологічного впливу: переконання, самопросування, навіювання, зараження, пробудження імпульсу до подразнення, формування благоприхильності, прохання, примус, деструктивна критика, маніпуляція.

Переконання як вид психологічного впливу означає свідомий аргументований вплив на іншу людину чи групу, котрий змінює їхні судження, ставлення, наміри чи рішення. Саме цей вид впливу найбільш поширений при здійсненні адвокатом своїх функціональних обов’язків. Самопросування, тобто повідомлення цілей і презентація свідчень своєї компетентності та кваліфікації, щоб бути оціненим за гідність і завдяки цьому здобути перевагу. Поширеним у судових засіданнях також є навіювання, свідомий аргументований вплив на особу чи групу осіб, що має на меті змінити їхній стан, ставлення до обставин справи. Великої професійної майстерності потребує використання зараження, що має спричинити передання свого стану чи ставлення іншій людині чи групі людей, які сприймають цей стан або ставлення. Специфічними видами психологічного впливу є пробудження імпульсу до подразнення та формування благоприхильності. Такі заходи часто застосовуються через певні іміджеві ходи, мовленнєві та невербальні чинники. Жодне судове засідання не відбувається без прохання як основної форми звернення до суддів. На відміну від попереднього виду психологічного впливу, примус у судовому процесі застосовується вкрай рідко, можна лише вказати на можливість оскарження судових рішень до вищестоящих судових інстанцій. Однак вважати право на оскарження чистим видом психологічного впливу, напевно, складно. На жаль, застосовуються в ході судового розгляду і такі види акмеологічного впливу, як деструктивна критика та маніпуляції.

Указані способи психологічного впливу діють вибірково щодо свідомості людини. Так, психічне зараження спрямовано на підсвідомий рівень об'єкта акмеологічного впливу і полягає у переданні йому емоційного стану суб'єкта цього виду впливу. В механізмі зараження основну роль відіграє пов’язаність стадного інстинкту і почуття належності особистості до соціуму. Якщо вдається заразити емоційним станом одну чи декількох осіб, інші, найімовірніше, приєднаються до подібного емоційного настрою. Таку реакцію можна порівняти з охопленням єдиним емоційним станом глядачів будь-якого видовища. У певному розумінні судовий процес також є видовищем. Недарма С. С. Сливка звертав увагу на необхідність розвитку акторської культури юриста як складової професійної юридичної культури в цілому. Як зазначає Р. Чалдіні, люди, щоб вирішити, чому вірити та як діяти у певній ситуації, орієнтуються на те, чому вірять і що роблять в аналогічній ситуації інші люди. Автор називає це принципом соціального доказу.

Навіювання здійснюється як на підсвідомому, так і на свідомому рівнях і, як висловився відомий фізіолог В. М. Бєхтерєв, «становить один зі способів впливу одних осіб на інших, яке може відбуватись як навмисно, так і не навмисно з боку особи, яка впливає,… шляхом безпосереднього прищеплення психічних станів, тобто ідей, почуттів і відчуттів, не вимагаючи взагалі жодних доказів і не потребуючи логіки» .

Переконання як спосіб акмеологічного впливу відбувається вже тільки на свідомому рівні. Переконання за допомогою доказів, аргументів дає можливість «перетворити інформацію, що повідомляється слухачу, на систему його настанов, ціннісних орієнтацій, принципів» [1]. Водночас, треба визнати, що для забезпечення високої ефективності процесуальної діяльності адвокатів вони повинні використовувати як прямий, так і побічний способи переконання. психологічний адвокат навіювання благоприхильність Таке визначення способів акмеологічного впливу, що можуть і повинні бути застосовані адвокатами, відповідає необхідності звернення їх аргументації до логіки, почуттів та емоцій суду. Ще дореволюційні науковці зазначали, що «оратор повинен або переконати, або стурбувати, або полонити. Переконують — доказами, турбують — збудженням відповідного настрою чи почуття і беруть у полон своєю особою, тобто рисами характеру» [2]. Інакше кажучи, переконання впливає на логіку, зараження — на почуття, навіювання — на емоції. Такий вплив має бути комплексним як такий, що має вищу ефективність порівняно з використанням окремих способів впливу.

Отже, на «фільтр безпеки» впливає в основному такий спосіб впливу, як зараження («це безпечно, довіряй мені»), на «фільтр інтересу» діє переважно переконання («це цікаво і важливо, слухай мене»), і, нарешті, «фільтр довірливості» долається за допомогою навіювання («ми схожі, думай як я»).

Найчастіше на практиці адвокати використовують такі прийоми акмеологічного впливу:

• 1. Прийоми акмеологічного впливу, спрямовані на подолання «фільтра безпеки» :
  • — метод позитивної соціальної установки, що реалізується адвокатами за рахунок таких факторів, як зовнішній вигляд, визначність авторитету як професіонала високого ґатунку;
  • — метод віддання пошани, що реалізується через прояв підвищеної поваги до об'єкта акмеологічного впливу (судді, присяжного, свідка), висловлення розуміння залежності напряму розвитку подій від позиції цього об'єкта;
  • — метод особистої привабливості, що реалізується комплексним набором психологічних прийомів, спрямованих на формування стійкого позитивного враження від професійного учасника процесу.

Одні з найкращих рекомендацій щодо формування особистої привабливості надав Д. Карнегі[3];

• — метод схожих поглядів, що реалізується за допомогою виявлення адвокатом схожих з об'єктом акмеологічного впливу (найчастіше загальноприйнятих) поглядів на певні явища чи відносини.
• 2. Прийоми акмеологічного впливу, спрямовані на подолання «фільтра інтересу» :
  • — метод важливої інформації, що реалізується шляхом роз’яснення об'єкту акмеологічного впливу важливості його участі в дослідженні певної інформації (соціальна важливість, особиста зацікавленість);
  • — метод роздумів, що реалізується шляхом створення адвокатами у об'єкта акмеологічного впливу враження спільних думок щодо обставин вчиненого злочину, спільного аналізу наявних доказів;
  • — метод професіоналізму, що реалізується адвокатом шляхом демонстрації вільного оперування як нормативною базою, так і матеріалами справи;
  • — метод прийнятої допомоги, що реалізується внаслідок створення уявлення у об'єкта акмеологічного впливу про отриману адвокатом від нього суттєву допомогу в процесі встановлення істинних обставин, досліджуваних у процесі подій.
• 3. Прийоми акмеологічного впливу, спрямовані на подолання «фільтра довірливості» :
  • — метод «особливої інформації», що реалізується адвокатами через розкриття особливої (таємної, негативної, неочікуваної) інформації об'єктові акмеологічного впливу з метою створення враження відвертості та прозорості діяльності цього адвоката;
  • — метод нейролінгвістичного програмування (НЛП), що реалізується шляхом комплексного використання методик НЛП, спрямованих на розширення, доповнення та зміну внутрішніх настанов об'єктів акмеологічного впливу шляхом керування їх образним і понятійно-логічним мисленням та уявою з урахуванням особливостей процесуальної форми та дотриманням етичних засад процесуальної діяльності.

Процес акмеологічного впливу складається з певних етапів. В. Г. Гончаренко виокремлює послідовні блоки процесу психологічного впливу слідчого при здійсненні процесуальних дій: естетичний блок (формування у допитуваного поваги до слідчого за рахунок зовнішніх ознак); процесуальний блок (чітке виконання слідчим процедур, передбачених КПК); етичний блок (найсуворіше дотримання норм етики службового спілкування); криміналістичний блок (набір прийомів психологічного впливу); психологічний блок (активізація пам’яті, виклик асоціацій, збудження певних емоцій тощо). В. П. Шейнов визначає таку схему послідовного впливу на свідомість людини: увага — інтерес — бажання — дія. Увагу можна привернути незвичністю викладення, його формою, візуальними засобами; інтерес виникає, коли слухач зрозуміє, що може задовольнити якусь зі своїх потреб; бажання виникає, коли він побачить, що мета є досяжною; дія є результатом бажання та підказки про те, що треба зробити.

Тож видається за можливе виокремити такі етапи застосування акмеологічного впливу з метою підвищення ефективності адвокатської діяльності:

• 1. Підготовка до здійснення акмеологічного впливу. Цей етап спрямований на отримання максимально повної інформації про об'єкт акмеологічного впливу: анкетні дані, інформація про досвід роботи у сфері юриспруденції, загальні дані про особливості характеру та будь-які інші відомості, що можуть допомогти адвокатові обрати максимально ефективну методику акмеологічного впливу. Зовнішність людини, характер її поведінки, як відомо, також дають достатньо широкий обсяг інформації, яка є не тільки вихідною точкою для задіяння певних прийомів акмеологічного впливу, а й забезпечує, так званий, зворотний зв’язок, який, у свою чергу, становить окремий етап процесу застосування акмеологічного впливу.
• 2. Реалізація акмеологічного впливу. На цьому етапі адвокати безпосередньо використовують різноманітні способи акмеологічного впливу, застосовуючи широкий арсенал психологічних прийомів. Розпочинається процес застосування акмеологічного впливу з намагання викликати у об'єкта впливу емпатію. Результатом досягнення емпатії є психологічний контакт між адвокатом та об'єктом акмеологічного впливу.
• 3. Зворотний зв’язок (отримання інформації про результати здійсненого акмеологічного впливу). Цей етап застосування акмеологічного впливу абсолютно необхідний з огляду на одночасне застосування методів психологічного впливу процесуальними сторонами. Таке одномоментне й різноспрямоване використання технологій акмеологічного впливу може суттєво зменшувати ефективність цього виду впливу. Тому видається необхідним отримання адвокатами інформації про результативність застосування ними різноманітних прийомів психологічного впливу з метою наступної корекції своєї процесуальної активності.
• 4. Корекція процесу реалізації акмеологічного впливу. Обрана адвокатом методика акмеологічного впливу може, й навіть повинна, бути відкоригована залежно від процесуальної активності протилежної сторони та отриманої завдяки зворотному зв’язку інформації про результативність застосованого акмеологічного впливу.

Вдале використання методів і засобів психологічного впливу, розуміння сутності такого впливу, механізмів його дії, факторів, що впливають на ефективність застосування, а також сформованих умінь і навичок щодо використання технології застосування на практиці мають значно підвищити рівень ефективності адвокатської діяльності.

[1] Деркач А. А. Идеологическое воздействие: социально-психологические и педагогические аспекты / А. А. Деркач, Е. В. Селезнева. — М.: Мысль, 198.

Вплив особистісних якостей адвокатів на ефективність їх професійної діяльності.

Для кожної професії потрібні свої необхідні, професійно значущі якості, якими можна вважати сукупність суттєвих ознак, якостей, особливостей людини, що формуються у процесі діяльності та забезпечують професіоналізм спеціаліста. Професія юриста належить до галузі «людина — людина», і успішна діяльність фахівця у цій сфері обумовлена наявністю відповідних професійно важливих якостей, а саме: врівноваженої емоційної та сформованої вольової сфер, комунікативних та організаторських здібностей.

Водночас, професійне й особистісне у діяльності юриста досить часто взаємопов'язані, а отже, особистісні якості є важливим фундаментом професійної успішності юриста[1]. Для цього юрист-фахівець окрім сукупності мотивів, адекватних цілям та завданням діяльності, і сукупності вмінь і навичок практичного вирішення професійних завдань повинен володіти значущими для професійної діяльності особистісними якостями[2].

Професійний відбір, тобто визначення відповідності індивідуально-психологічних особливостей людини умовам її діяльності й вимогам вибраної професії, сприяє виявленню професійно важливих якостей особистості, що в кінцевому підсумку сприяє подальшому підвищенню продуктивності праці. На цій основі формуються загальноособистісні властивості: позитивне ставлення до праці, активність, цілеспрямованість, інтерес до професії, відповідальне ставлення до професійних обов’язків.

Обов’язково треба враховувати якості особистості, що визначають професійну придатність кандидата. Зокрема, про професійно-психологічну непридатність кандидата в адвокати свідчать такі якості, як низький рівень моральності, психологічна неврівноваженість, підвищена особиста тривожність, імпульсивність і неврівноваженість у поведінці, низький рівень інтелекту, погані мовні здібності, грубість, агресивність і жорстокість. Тож, не викликають сумнівів важливість і значущість кваліфікаційного психодіагностичного обстеження осіб, які виявили намір здійснювати адвокатську діяльність. Як основні критерії відповідності кандидатів для здійснення адвокатської діяльності можемо виокремити такі особистісні характеристики, професійно важливі якості:

• —- усвідомлена, адекватна професійна мотивація, де основний мотив — здійснення правосуддя на підставі закону; можливі й інші мотиви (підвищення соціального статусу, самоствердження, самореалізація, професійне зростання тощо), які є підпорядкованими щодо основного;
• — високий рівень самоконтролю та емоційної саморегуляції, стресовитривалість;
• — висока інтелектуальна активність, розвинений абстрактний та вербально змістовний інтелект;
• — самостійність і відповідальність, упевненість у собі, здатність протистояти груповому впливу;
• — комунікативні здібності, здатність конструктивно вирішувати конфліктні ситуації;
• — гуманні риси, емпатійність, вдумливість і вміння розуміти особливості іншої людини;
• — моральнісно усвідомлена позиція.

Процес становлення професіонала складний і багатоплановий, але завжди є індивідуальним процесом розвитку та саморозвитку особистості у професійній діяльності. Особливо важливим у цьому контексті є самостійний пошук професійного шляху, вибір власної позиції, методів, стратегії та стилю діяльності, визначення конкретної сфери практичної діяльності, що виражає індивідуальну своєрідність кожного фахівця.

Більшість фахівців, які вивчають процес формування особистості професіонала, вважають, що він починається задовго до започаткування власної професійної діяльності, з ранніх років. Аналізуючи проблеми гармонійного розвитку майбутнього спеціаліста, його ставлення до світу й самого себе, до інших людей, французький вчений-соціолог Е. Дюркгейм досить переконливо показав необхідність поєднання імперативу культури й імперативу життєдіяльності: «…студент-правознавець не повинен обмежуватися тлумаченням юридичних текстів. Якщо насправді він проводить увесь свій час у коментуванні текстів, і тому щодо кожного закону його єдина турбота — намагатися вгадати, який міг бути намір законодавця, у нього виробляється звичка бачити єдине джерело права у волі законодавця. А це означає сприймати букву за дух, видимість за реальність. Право утворюється з глибин суспільства, а законодавець лише освячує процес, який відбувався без нього» [3].

Щодо процесу формування особи як адвоката-професіонала може йтися про необхідність формування професійних компетенцій, які можна чітко визначити, сформулювати й оцінити і які у сукупності утворюють професійну компетентність. Разом з тим, з огляду на діяльнісний підхід до розуміння компетентності, до цього поняття включають знання, вміння, навички, а також способи здійснення діяльності на високому рівні кваліфікації відповідно до конкретних умов. Під кутом зору особистісно-діяльнісного підходу компетентність можна визначити як складну інтегративну якість особистості, спрямовану на підвищення її ефективності.

Сутність професійної підготовки майбутнього адвоката полягає в набутті правником під час навчання та в роботі необхідних для виконання професійної діяльності знань і вмінь. Ефективність професійної підготовки фахівців у галузі юриспруденції полягає в єдності процесу навчання і виховання, забезпеченні тісного взаємозв'язку професійного навчання з практикою.

Ідеал професіоналізму — досконалість, вища мета діяльності, яку можна уявити як узагальнений ціннісно-нормативний образ належного майбутнього, результат максимально широкого узагальнення соціального життєвого досвіду суб'єкта. Психологічні науки визначають досягнення ідеалу професіоналізму як «акме», тобто вищий рівень реалізованості всіх здібностей, можливостей та резервів на конкретному етапі професійної діяльності. Рівень акмепрофесіоналізму дістає вияв у тому, що адвокат володіє професійною майстерністю, демонструє професійну творчість, виступає як суб'єкт професійного розвитку, має сформовану систему професійних кваліфікацій та компетенцій, сповідує сформовані гуманістичні цінності та прийнятий етичний кодекс адвоката.

На підставі професіографічного аналізу в літературі виокремлюють п’ять основних факторів професійної придатності адвокатів, які охоплюють комплекси професійно важливих якостей:

• 1-й фактор — високий рівень соціальної (професійної) адаптації, який безпосередньо пов’язаний з нормативністю поведінки юриста і розглядається як один з головних факторів професійної придатності адвоката. До якостей особистості, що утворюють цей фактор, належать: високий рівень правосвідомості, чесність, порядність, принциповість, добросовісність.
• 2-й фактор — нервово-психічна (емоційна) стійкість особистості адвоката, що передбачає витривалість до стресу, високий рівень контролю за емоціями та поведінкою, працездатність у критичних, таких, що викликають фрустрацію, ситуаціях і в стані втоми, здатність адекватно реагувати на різні події.
• 3-й фактор — високий рівень інтелектуального розвитку, пізнавальна активність, зумовлена такими якостями особистості: високий освітній рівень, розвинений інтелект, широкий світогляд, творче мислення, аналітичний склад розуму, прогностичні здібності, вміння виділяти головне, активність, рухливість психічних пізнавальних процесів, інтуїція, здатність до абстрагування, рефлексії.
• 4-й фактор — комунікативна компетентність, яка включає такі особистісні якості: здатність встановлювати емоційні контакти з різними учасниками спілкування та підтримувати достатньо довірливі відносини з ними, прозорливість, здатність розуміти внутрішній світ співрозмовника, вільне володіння вербальними та не вербальними засобами спілкування, здатність до співробітництва, розвинений контроль над емоціями.
• 5-й фактор — організаційні здібності, що дістають вияв у вмінні впливати на різних суб'єктів, з якими необхідно контактувати. Тому крім знань та досвіду необхідні такі особисті якості, як активність, ініціативність, креативність, рішучість, наполегливість, цілеспрямованість, самостійність, відповідальність, організованість.

Окремо треба згадати про таку властивість особистості адвоката, як готовність до діяльності, з якою пов’язують можливість ефективного та оптимального вирішення поставлених завдань. При цьому компетентність, по суті, є накопиченим досвідом успішного здійснення діяльності, що підтверджує високий рівень готовності до неї.

У професійній діяльності адвоката найважливіше місце посідають мисленнєві процеси, які, по суті, охоплюють отримання та перероблення специфічної інформації. З огляду на це видається за можливе виокремити такі особливості професійного мислення адвокатів, які, на нашу думку, впливають на успішність їх процесуальної діяльності: 1) поліспрямованість — уміння оцінювати широке коло питань і фактів з використанням максимального обсягу знань з минулого досвіду, здатність до одночасного висунення та аналізу декількох стратегій діяльності; 2) гнучкість — уміння змінювати свою діяльність та прийняті раніше рішення залежно від нової інформації, здатність діяти нешаблонно; 3) сприйнятливість — чутливість до змін обставин, розвитку ситуації; 4) критичність — співвідношення задумок з об'єктивними умовами того, що відбувається, обґрунтованість задумів, що виділяються як першочергові; 5) оперативність — уміння визначати правильне рішення в стислі строки, швидка орієнтація у змінних умовах діяльності; 6) вибірковість — уміння знайти в тому, що відбувається, найсуттєвіше, відрізняти головні зв’язки та закономірності від неіснуючих і другорядних; 7) прозорливість — уміння розбиратись у мотивах, що рухають людьми, здатність розуміти та передбачати їх вчинки.

Виконуючи професійні обов’язки, адвокати змушені систематично витримувати й долати високі емоційні навантаження, діяти за умов міжособистісного протиборства, що визначає важливість вольового аспекту. Суб'єктам адвокатської діяльності необхідно постійно прогнозувати події та, застосовуючи вольові зусилля, усувати емоційні прояви, які негативно впливають на ефективність діяльності. Виявлення сміливості, розумного ризику, мужності, наполегливості та самовладання безпосередньо пов’язані зі ступенем розвитку вольових якостей особистості.

Як ми з’ясували у п. 2 цієї глави, можна стверджувати про визначну роль довіри до адвоката як обов’язкову умову застосування акмеологічного впливу і, в кінцевому підсумку, високої ефективності адвокатської діяльності. Відомий юрист-практик Дж. Спенс зазначає: «Щоб перемогти, треба, щоб нам повірили. Щоб нам повірили, ми повинні навіювати довіру». Саме тому на особливу увагу заслуговує питання створення позитивного іміджу адвоката. Імідж (англ. image, від лат. imago — образ, вигляд) — це цілеспрямовано створюваний образ (будь-якої особи, явища, предмета), що має здійснити емоційно-психологічний вплив на будь-яку особу з метою популяризації, реклами тощо. Цей образ виникає насамперед на підставі зорового та слухового сприйняття особистості.

На формування позитивного чи негативного іміджу адвоката впливають такі основні елементи його вербальної та невербальної поведінки: 1) зовнішність і стиль саморепрезентації, їх відповідність чи невідповідність статусу, складній та відповідальній обстановці судового процесу; 2) культура мови.

Одним із найважливіших факторів, що визначають характер початкової стадії спілкування, є зовнішній вигляд комунікатора та реципієнта. О. О. Бодальов у зв’язку з цим писав: «Перше враження—це складний психологічний феномен, який включає чуттєвий, логічний та емоційний компоненти. До нього входять ті чи інші особливості зовнішності або поведінки людини, яка стала об'єктом пізнання». На жаль, адвокати нерідко дозволяють собі неохайність, екстравагантність у зовнішньому обліку, що неприпустимо у професійній діяльності. При цьому позитивний імідж формується тоді, коли поведінка адвоката свідчить про його розсудливість, здоровий глузд, моральну та професійну компетентність.

Щоб сформувався позитивний імідж у цілому, позитивний візуальний імідж має збігатися з позитивним вербальним іміджем, провідним фактором якого є культура мови. Мовні характеристики адвоката виявляються при проведенні різноманітних процесуальних, слідчих, судових дій і мають свідчити про зрозумілість, правильність, логічність, благозвучність, щирість і точність мови.

Крім визначених вище властивостей особистості адвокатів, що прямо обумовлюють ефективність діяльності адвокатів, останні повинні мати також і спеціальні вміння, що забезпечують можливість застосування психологічного впливу. Серед них можна виокремити уміння:

• — визначати й формулювати конкретні цілі та завдання психологічного впливу з урахуванням нормативних вимог;
• — швидко оцінювати об'єкт психологічного впливу;
• — обирати найбільш ефективні засоби, способи та прийоми психологічного впливу, зважаючи на цілі впливу та особливості його суб'єкта;
• —уміння оцінювати результати впливу.

Не можна не помітити, що для професій соціономічного типу визначальним є комунікативна взаємодія, спілкування з клієнтами та багатьма іншими людьми, які так чи інакше входять до поля зору діяльності професіонала. Треба особливо відзначити таку особистісну характеристику, обов’язкову для адвокатів, як легкість у спілкуванні. Вона передбачає швидкість вступу в соціальний контакт, знайомства з новими людьми (навіть за відсутності особистої ініціативи), відчуття легкості та свободи у незнайомій обстановці, відсутність властивості розгублюватись на людях, а також здатність легко пристосовуватись до нових фактів та обставин.

Схильність до саморепрезентації спостерігається у осіб із високим рівнем комунікабельності, котрим притаманні висока самооцінка, мовленнєва активність, потреба у спілкуванні, екстраверсія, активність, екстравагантність, почуття гумору, ініціативність, підкреслювання свого «Я». Для комунікативного процесу також необхідна незалежність мислення від стереотипів і зовнішнього впливу інших людей на процес і результат спілкування. Успішний комунікативний процес, високоефективний для окремого учасника цього спілкування, можливий тільки за наявності у цього учасника і таких рис, як агресивність у захисті свого «Я», критичність, скептицизм, сміливість, мужність, відхилення від шаблону, прямота суджень, чесність, наполегливість, енергійність, кмітливість, впевненість у ситуації хаосу та дефіциту інформації. Водночас, високі комунікативні здібності передбачають і здатність до маніпулювання. Також зазначимо, що креативна людина володіє більшою, порівняно з людьми з непроявленим творчим потенціалом, привабливістю у спілкуванні.

Усі ці якості особливо яскраво проявляються в адвокатській діяльності.

Успішний творчий акт комунікації передбачає тривале накопичення відповідного досвіду, який консолідується у вміннях, знаннях і навичках вирішувати ті чи інші комунікативні проблеми. Сукупність таких умінь можна назвати комунікативною компетентністю. Мовна культура як акмеологічний інваріант професіоналізму визначається як оптимальне використання засобів і можливостей мови для досягнення професійно значущих цілей у процесі мовної комунікації.

У будь-якому разі, розвиваючи комунікативні, в тому числі ораторські, навички, не можна забувати порад відомих юристів. Ще Р. Гарріс зазначав, що кожному, звичайно, приємно буває провітрити перед публікою свій ораторський талант, однак у цьому, як і в провітрюванні інших речей, є й негативний бік: стають помітними проріхи. Загалом, чим менше слів, тим краща промова. І далі: стриманість у спілкуванні завжди скоріше наближає до мети, ніж галасливість… у піні немає ваги, у несамовитих словах немає сили[4].

Підбиваючи підсумки, можна зауважити, що професійні якості адвокатів мають вдосконалюватись у процесі професійної підготовки поряд із формуванням специфічних, спеціалізованих якостей, необхідних для ефективного здійснення адвокатської діяльності.