Українська масова культура та її маніпулятивний потенціал

За часів СРСР в умовах масовізації суспільного життя радянська масова культура, спираючись на ідеологію комуністичного суспільства, під натиском методу соціалістичного реалізму ставила за мету сформувати для широких мас соціалістичну за змістом і національну за формою культуру. Проте дійсно правдиве відображення життя засобами мистецтва за цих умов було об'єктивно не здійсненним.

В тих соціалістичних умовах універсалізація поняття «мистецтво» і підвищення індивідуалізації творів мистецтва побудували утопічну будівлю. Крім того, велика єдність мистецтва і його творів, які охоплюють епохи і народи, а також ізольована сукупність певних творів, до деякої міри розірвали герменевтичний взаємозв'язок і виснажили внутрішній зміст твору мистецтва. Це модерна ідея і модерний досвід, що твір мистецтва є формою, що її інтелектуальна конструкція може бути отримана насамперед не від його естетичної природи, а від її основної спрямованості та прихильності, і що саме така свобода, яка фактично є вторинною щодо естетичного прийому незалежно від ідеологічних та адаптативних функцій і є безкорисливою. Форма обертається проти повсякденного життя і художнього образу, яка має подолати реальність і сама собою стати реальністю.

Соціалістична система фактично диктувала не тільки художню форму, але й зміст мистецтва, розхитуючи онтологічні засади реальності. Розпад СРСР і здобуття Україною незалежності визначили важливі зміни в масовій культурі, що знайшли свій вияв у світоглядному розколі в суспільстві, переорієнтації з громадського пафосу на розважальний початок, у зміні домінуючих ціннісних пріоритетів у масових смаках, у зсилі масово-культурної продукції в українській масовій культурі.

Соціальна та культурна криза пострадянського простору не в останню чергу пов’язана з проблемою самовизначення широких мас після виходу з лона радянської соціокультурної реальності. Різкий вихід з-під жорсткого адміністративного контролю та цензури на всі види діяльності середньостатистичного громадянина країн посткомуністичного регіону спричинив багатоманітне, неоднорідне та вивернуте ставлення ще вчора повністю контрольованих народів до поняття «свобода». Свободаполітична, свобода вибору, свобода пересування і навіть свобода самовизначення постають і до сьогодні в усій своїй неоднозначності. Ця проблема стосується кожного з нас, що зумовлено її складністю, великою кількістю шляхів вирішення, що і становить актуальність теми дослідження.

В сучасному українському суспільстві існують базові цінності української масової культури, такі як: 1) гуманізм, 2) романтизм, 3) універсалізм, 4) доброзичливість, 5) традиційність.

У сучасному українському соціокультурному просторі в умовах бурхливого розвитку засобів масової комунікації, формується реальність символічної влади що витворює широкомасштабний грунт для формування ціннісно-нормативних уявлень в українській масовій культурі.

Загальна технологія глобального, загально-державного маніпулювання звичайно зводиться до систематичного занурення в процесі масової комунікації у масову свідомість соціальних міфів.

Ці міфи реалізуються в процесі масової комунікації за допомогою спеціальних методів і принципів маніпулювання свідомістю. Механізм маніпулювання масовою свідомістю базується на психологічному тиску й здійснюється через структурні елементи свідомості.

Розповсюдження технологій маніпулювання проявляється в таких основних способах організації українського дискурсу в процесі масової комунікації як PR, реклама та пропаганда.

Основний спосіб маніпулятивного впливу, що використовується в рекламі це процес просування певних стереотипів й образів. Засобами створення образів і стереотипів виступають три основні типи засобів масової комунікації: візуальні, слухові та змішані, характерні особливості яких уможливлюють здійснення маніпулювання.

Система засобів масової комунікації, створена, здавалося б, для зміцнення і збагачення, обертається чинником підриву комунікації (тобто спілкування, контакту між людьми) і знаряддям, здатним завдати тяжку втрату громадянському суспільству. Цей факт має стати застереженням і попередженням для сучасної України. Громадянське суспільство перебуває в зародковому стані, а результати соціологічних опитувань уже фіксують стійку позицію низькохудожніх серіалів у верхній частині стовпчика відповідей на запитання про найважливішу подію останнього тижня. За оцінками багатьох дослідників означеної проблеми, ці ЗМІ не повної мірою відповідають потребам, очікуванням, ціннісним орієнтаціям, загальному рівню культури дорослого населення в Україні. Зокрема, заслуговує на дорікання низький професійний рівень багатьох програм телебачення і радіо.

Сьогодні Україна переживає чи не найскладніший та найвідповідальніший етап власного становлення. В наш час необхідні реформи в демократичному суспільстві за умов, коли його засадний пласт — культура, все більше підкоряється маніпулятивним цілям фінансово-промислових, владних еліт, нівелюючи розвиток української громади.

Основне завдання сучасної масової культури, як завжди, обслуговування еліти — політичної, а сьогодні і економічної, доставка аудиторії певних стандартів поведінки, духовних запитів, доказ правомірності ідентифікації на зразках «із життя», формування іміджів і стереотипів свідомості, а також реабілітація економічного переважання певного соціального прошарку запровадженням міфів про рівні можливості всіх перед всіма.

Під політичним маніпулюванням ми розуміємо приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей в певних політичних інтересах. Важливим чинником обмеження можливостей політичного маніпулювання з боку правлячої еліти є суспільний контроль за інформаційною владою.

Найважливішим принципом демократичної організації мас-медіа є плюралізм влади в суспільстві та плюралізм власне ЗМІ. Зрозуміло, що ідеальних форм організацій ЗМІ не існує. Очевидно, раціональним є оптимальне співвідношення різних форм залежно від особливостей певної країни, звичайно, у поєднанні з ефективним контролем за діяльністю ЗМІ, здійснюваним на правових засадах.

Нині існування негативних моментів у масовій культурі відповідає політичній ситуації, яка не є стабільною, а масова культура — це продовження політики, тільки іншими засобами. Тому зусиллями представників інтелігенції треба зробити так, щоб розважальне, створене для відпочинку мистецтво своїми засобами і своєю художньою мовою могло сприяти пізнанню і перетворенню дійсності в дусі кращих ідеалів людства. Масова культура міцно закріпилася у сучасному суспільстві, і чекати її спонтанного зникнення, принаймні, в найближчий історичний період, не доводиться. Очевидно, що вона продовжить своє існування в теперішньому вигляді. Необхідна ідейна трансформація масової культури через її наповнення більш високими ідеями, соціально-значимими сюжетами і естетично досконалими образами. Вирішальну роль у такій позитивній трансформації може і повинна зіграти духовна спадщина українського народу.

Список використаних джерел

• 1) Бебик В. М. «Базові засади політології». Київ, 2000 р., ст. 268−270.
• 2) Застольська В. В. «Масова культура як чинник формування ціннісно-нормативних уявлень в українському суспільстві». Київ, 2012 р., ст. 10−12.
• 3) Наумкіна О.С. «Масова культура в сучасній Україні» .