Роль ідеологій в тоталітарному і демократичному суспільстві

Вступ

У даній роботі ми познайомимося з функціонуванням ідеології в тоталітарному і демократичному суспільствах, приділивши окрему увагу до впливу ідеології на політику і міжнародні відносини.

Ми розглянемо ідеологію, її застосування у формуванні та перетворенні суспільства, і подальшого функціонування в ньому. Ідеологія перетворює суспільство, вводить і зміцнює там свої істини — ту інформацію, яка є більш вигідною як для ефективного функціонування держави так і для політичної верхівки даної держави. Завдяки ідеології формуються політичні режими, що визначає внутрішню, а також зовнішню політику держави.

У нашій роботі йдеться про два абсолютно протилежних видах суспільства — про тоталітарний і демократичному, їх пристрої, особливості, і, звичайно, про роль, яку ідеологія в них грає.

Для наочності ми розглянемо політику двох країн, світових лідерів, (тимчасові рамки 30−50 рр.) головною відмінністю яких є протилежні суспільні ідеології, а як наслідок і колосальна різниця в політиці.

Актуальність обраної теми визначається декількома критеріями.

По-перше, ми розглядаємо ідеологію як систему концептуально оформлених поглядів та ідей використовувану для впровадження основних принципів та ідей у суспільство, тим самим забезпечити ефективне функціонування тієї чи іншої політичної системи. Я вважаю, що нам, як елементам суспільства дана тема близька і важлива.

По-друге, ми не можемо стверджувати, що ця тема добре вивчена. Досить багато літератури стосується окремо ідеологій, політичних режимів і зовнішньої політики; однак причинно-наслідкового зв’язку між цими трьома поняттями було приділено мало.

І в третіх, компоративного аналіз функціонування ідеологій в тоталітарному і демократичному суспільствах може стати ключем до розумію багатьох проблем на міжнародно-політичній арені.

Об'єктом дослідження в даній роботі є політика держав, предмет дослідження — ідеологія в суспільстві.

Метою дослідження є визначення ролі та функції ідеології в тоталітарному і демократичному суспільствах, визначення її впливу на політику і міжнародні відносини держав.

До завдань відноситься: вивчення перетворення суспільства ідеологією, формування певного типу суспільства за допомогою ідеології, розкриття функції ідеології в тоталітарній і демократичній політичній системі, проаналізувати вплив ідеології на формування та реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики, аналіз функціонування ідеології в тоталітарному і демократичному суспільствах в таких країнах як СРСР і США.

Методологічною основою є системний аналіз, оскільки він єдиний дає можливість створити цілісну картину еволюції тоталітарної держави та трансформації її зовнішньої політики. За допомогою цього методу можна отримати максимально об'єктивні результати, які були б вільні від ціннісної орієнтації науковця, що видається особливо важливим при дослідженні такої заполітизованої теми.

Окрім системного методу для вивчення функцій і ролі ідеології в певних суспільствах застосовувався структурно-функціональний аналіз. Характеристика особливостей тоталітарного та демократичного суспільств була б неможливою без компаративного аналізу.

В сукупності означені методи надали можливість максимально об'єктивно висвітлити тему курсової роботи.

Серед використаних джерел, перевага віддавалася вітчизняним ученим. Найбільша кількість літератури присвячено проблемам тоталітарного режиму (в основному СРСР), а проблем впливу ідеології на зовнішню політику — дуже небагато, це пояснюється малою вивченістю теми. Результати даної роботи ґрунтуються на документах, ідеологічних програмах.

Курсова робота складається з введення, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури. Структура курсової роботи підпорядкована меті і поставленим завданням дослідження.

1. Ідеологія в тоталітарному суспільстві

1.1 Функціонування ідеології в тоталітарній політичній системі

Для тоталітарного політичного режиму характерно повне, що пронизує панування в суспільній свідомості і діяльності державного апарату заради реалізації якої виправдані будь-які засоби і жертви.

Для формування і підтримки тоталітарного суспільства влада широко використовує тоталітарну ідеологію — систему концептуально оформлених поглядів та ідей, що містить основоположні принципи тоталітаризму, в якій усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, а також обґрунтовується їх перетворення. Згідно тоталітарної ідеології, держава охоплює і регламентує всі сторони життя громадян і суспільства, зливається з суспільством, поглинає його, так що традиційний дуалізм приватної та публічної, громадянської та політичної сфер повністю зникає. У такій державі індивідуалізм, роз'єднаність і класова боротьба нібито поступаються місцем солідарності, що знаходить вираз у системі різних одержавлених масових організацій на чолі з тоталітарною партією. При тоталітаризмі є єдина масова світоглядна партія, очолювана харизматичним лідером, організована за жорстко ієрархічним принципом навколо понад-ідеї і культу вождя, що володіє безумовною монополією на ідейну «правду», злита воєдино з державним апаратом і здійснює функції держави.

Під час дослідження тоталітаризму поняття харизматичності пов’язано з формуванням культу особи. Йдеться про створення харизми як необхідність, що дає змогу тоталітарному руху використати риси масового суспільства, члени якого прагнуть знайти лідера та готові до підпорядкування. 34]. При тоталітаризмі присутній тотальний контроль за економічною сферою, за допомогою методів примусу будується гігантська адміністративно-планова економічна система, підпорядкована ідеологічним постулатам, що оперує на командно-бюрократичної основі, здебільшого відірвана від потреб суспільства, що складається з заводів-гігантів; особиста ініціатива в економічній сфері жорстко карається, заперечується свобода праці, вводиться система трудової повинності, скасовуються всі недержавні економічні інститути.

Правова система при тоталітаризмі характеризується яскраво вираженою подвійністю: декоративне право для народу, включаючи конституцію і закони, і секретне неопублікований «правоневидимка «, яким керуються державні органи і в якому на першому місці стоять обов’язки і заборони. Тоталітарна правова система носить яскраво виражений ідеологічний характер, широко використовується моралізаторство. Ідеологія тоталітаризму переслідує світлі і утопічні ідеї, а також проголошує благо кожної людини, яка цю ідеологію визнає і поділяє її принципи. Таким чином, тоталітарний режим мімікрує під демократію, надягає маску народовладдя за допомогою інституту виборів, референдумів, плебісцитів, громадських судів, масових маніфестацій, парадів, мітингів на підтримку влади; при тоталітаризмі декларуються права людини, державна влада патерналістськи піклується про кожного громадянина, впроваджує соціальні пільги тощо При тоталітарному режимі фактично провідну роль в державному апараті грають силові структури, які підпорядковуються безпосередньо вождю, діють негласно, згідно з секретними інструкціями або взагалі за принципом «все дозволено», здійснюють широкомасштабну розправу над «ворогами народу», інакодумцями, ідеологічними конкурентами режиму.

В процесі функціонування механізмів тоталітарної держави масовий терор виступає інструментальним, а не структурним чинником, який притаманний лише для етапів тоталітарної революції і тоталітарної автократії. Перманентна чистка пояснюється потребами встановлення і утвердження абсолютної влади, коли усі опоненти і противники (навіть потенційні) сприймаються як вороги. [23]

Ханна Аренд пояснювала походження тоталітаризму з атомізованого суспільства, яке складалося не з громадян, а із маси, що виникла внаслідок розкладу класової системи і, перебуваючи в стадії загальної розгубленості, шукає вождя, без якого вона є натовпом. Водночас вождь без мас — ніщо. В такому суспільстві, де існує рух заради руху, терор стає головним стрижнем політичної діяльності. Х. Аренд розрізняла «терор революційної диктатури», спрямований проти противників режиму, і тоталітарний терор, спрямований проти всіх. Вона вважала, що основна відмінність тоталітарних диктатур від попередніх полягає у нерозривному зв’язку ідеології і терору.

Тоталітарна ідеологія проникає в кожну сферу життя людини змінюючи її, підпорядковуючи своїм нормам і принципам. Саме завдяки такій зміні свідомості і поглядів людини стало можливим все перераховане вище.

1.2 Вплив ідеології на формування та реалізацію зовнішньої політики в умовах тоталітарного режиму

Особливості зовнішньої політики режиму часто пояснюються його ідеологією. Саме поняття «тоталітаризм» передбачає висунення воістину тотальних претензій. Якщо порівняти ідеологію різних тоталітарних режимів, можна виділити кілька спільних рис і відмінностей.

В межах теорії демократії тоталітарна держава переважно розглядалась як апріорі агресивна та схильна до загарбницьких війн, силового вирішення конфліктів і насадження режимів за власною подобою. Причини такої експансіоністської міжнародної поведінки науковці вбачали в самій природі тоталітаризму, називаючи наступні чинники:

1) Психічна схибленість і моральна зіпсованість правлячої еліти тоталітарної держави.

2) Релігійний запал месіанізму і прозелітизм «тоталітарної» ідеологічної доктрини.

3) Чисто військові переваги тоталітарної держави, зумовлені її внутрішньою цивільно-мілітарною організацією.

4) Внутрішньополітичні потреби пошуку зовнішнього ворога.

5) Бажання тоталітарної держави зберегти і посилити свою внутрішню гомогенність.

6) Природна агресивність класу номенклатури. [34]

У тоталітарних державах завжди політична ідеологія ставить метою досягнення якоїсь спільної мети — «загальне благо», «побудова комунізму» і т.п. Шлях до цієї мети зазвичай лежить через світове панування (наприклад, панування арійців над неарійцями, комунізм у всьому світі). При цьому характерно поява елементів расизму, націоналізму, шовінізму і т.д. (наприклад, в СРСР постійно підкреслювалося перевагу російського народу над його «молодшими братами», в Німеччині расистські ідеї втілювалися вже мало не в формі племінного скотарства). Такі ідеї своєрідно долали «комплекс неповноцінності «народних мас, служили знаряддям пропаганди і їх ідеологічної обробки, а також платформою жахливої практики. Образ ворога — ще одна характерна риса ідеології тоталітарної держави. Під приводом боротьби з цим ворогом («імперіалісти «, «вороги народу», євреї та ін.) заохочувалося доносительство, недовіру людей один до одного, виправдовувалася цим агресія і тероризм влади. Із зовнішніми ворогами держава розправляється кривавими методами. Звідси виростають правовий нігілізм, нехтування законності і прав особистості. Правова концепція: право — це те, чого хоче народ, а волю народу висловлює вождь. Ніхто не відчуває себе катом. Все організовано за принципом конвеєра; виконавці волі вождя проводять в життя політико-економічний план вождя, тобто виконують свій обов’язок.

Не існує переконливих доказів, що тоталітарний устрій спричиняє агресивну зовнішню політику. Внутрішній суспільно-політичний лад країни взагалі виступає другорядною детермінантою її міжнародної поведінки, причому вплив цього фактору дуже неоднозначний і вкрай суперечливий. Різні політичні режими тоталітарної держави можуть виявитись як сприятливими, так і несприятливими для проведення експансіоністського зовнішньополітичного курсу. [34]

Втім, можна зустріти і інший варіант зовнішньої політики тоталітарного режиму. Так, керівництво Північної Кореї, яка не має сил і ресурсів для проведення активної зовнішньої експансії, орієнтоване на максимальну ізоляцію від зовнішнього світу. Стратегія «залізної «або «бамбукової» завіси у відносинах із зовнішнім світом призначена насамперед для збереження режиму, зміцнення його ідеологічної та соціально-психологічної бази, збереження контролю влади над населенням. Це один з варіантів більш загальної моделі взаємозв'язку між зовнішньою політикою і характером режиму.

Тоталітарні режими, як правило, зацікавлені в наявності справжньої або вигаданої зовнішньої загрози, яка дозволяє правлячій верхівці проводити жорстку лінію всередині країни, придушувати інакомислення, припиняти спроби демократизації, мобілізовувати ресурси на користь армії і оборонних відомств, мотивуючи це необхідністю фізично і морально готувати суспільство до боротьбі із зовнішнім ворогом.

ідеологія тоталітарний демократичний політика

2. Ідеологія в демократичному суспільстві

2.1 Функціонування ідеології в демократичній політичній системі

Демократія — це такий політичний режим, в основі якого лежить метод колективного прийняття рішень з рівним впливом учасників на результат процесу або на його істотні стадії. Саме народ є джерелом влади в громадянському суспільстві, а основними принципами демократії є свобода і права людини.

У загальному вигляді лібералізм можна визначити як ідеологію, головною цінністю якої є свобода індивіда. Всі соціальні і, політичні системи та інститути оцінюються відповідно до даної цінністю як універсальним критерієм. [14 ]

Ідеологія, в свою чергу, являє собою систему концептуально оформлених поглядів та ідей, що виражає інтереси різних соціальних класів і груп або деяких індивідів. Поширення ідей, вигідних лише обмеженої частини суспільства вже суперечить основоположним принципам демократії. Свобода — головна цінність лібералізму. У цьому сенсі історія лібералізму є процес боротьби з різними формами тиранії, включаючи їх ідеологічне обґрунтування. Абсолютна влада, теократія і капіталізм — головні політичні та ідеологічні вороги лібералізму. [ 14 ]

Роздуми про суть демократії підпорядковані рішенню головною його проблеми: визначення взаємодій її з ідеологією. Спробуємо їх представити предметно.

1. І ідеологія, і сучасна демократія — явища одного і того ж політичного суспільства. Це не може не з'єднувати їх один з одним. Політика в чому опосередковує їхні стосунки.

2. У кожного демократичного процесу, у кожного типу демократії є своє, специфічне ідеологічне підґрунтя.

3. Через демократію як специфічний соціальний інститут реалізуються завдання всіх областей життя, у тому числі і духовно-ідеологічною.

4. У демократичного інституту, існуючого в тій чи іншій країні, може бути підстава, інтегруюча різні ідеологічні системи. Як і навпаки. Одна ідеологія може «обслуговувати «різні типи демократичних інститутів.

5. Демократія і ідеологія працюють в одному соціальному інтервалі, його межі визначають правові та моральні норми, що існують в конкретній країні, в конкретному союзі держав.

6. Важливо підкреслити і таку позицію, у демократичного процесу в кожній країні, як уже зазначалося, є своє, теоретичну підставу. У той же самий час теорія демократії є своєрідна ідеологічна система.

Ідеологія в громадянському суспільстві відстоює демократичні права і свободи особи, свободу політичних уподобань. Для такої ідеології характерні такі риси:

індивідуалізм — на першому місці знаходяться інтереси особистості, а не суспільства або іншої соціальної групи ;

свобода — свободі віддається пріоритет перед іншим і цінностями, вважається, що вона може бути обмежена лише свободою іншої людини; гарантується також свобода підприємництва;

розум — найраціональніше рішення буде найправильнішим, а емоції, почуття і прихильності мають другорядне значення ;

рівноправність — всі мають рівні громадянські та політичні права і свободи (однак це не означає, що у всіх мають бути однакові доходи або соціальний стан) ;

толерантність — всі повинні терпимо й шанобливо ставитися до інших поглядів, думок, переконань, вірувань; вітається і політичний плюралізм ;

згоду — політичні та інші соціальні відносини повинні грунтуватися на взаємних домовленостях (наприклад, на демократичних виборах), а не на насильстві ;

конституціоналізм — влада обмежується законом, а система політичних стримань і противаг повинна бути обговорена в конституції.

політичний плюралізм — свобода політичних поглядів

Ідеологія важлива в громадянському суспільстві, адже в суспільстві, де інакодумство не заборонено мало стабільності. Саме ідеологія є її гарантом. Дублюючи основні положення демократії, і не залишивши гострих кутів у своїх положеннях для протиріч, ідеологія в громадянському суспільстві проголошує першість демократії як найбільш ефективного політичного режиму.

Ідеологія перетворює суспільство, вводить і зміцнює там свої істини — ту інформацію, яка є більш вигідною як для ефективного функціонування держави так і для політичної верхівки даної держави.

2.2 Вплив ідеології на формування та реалізацію зовнішньої політики в умовах демократичного режиму

Демократія давно переступила державні кордони і стала глобальним явищем сучасності, що впливає на всю сукупність взаємин, що складаються в світі. Поширення демократії по багатьох країнах і континентах вносить корективи у формування нової конфігурації відносин між державами, що впливає в кінцевому підсумку на геополітичні реалії та пріоритети багатьох країн. Однак широко поширився демократичний процес не сприяв вирішенню протиріч між суб'єктами міжнародних відносин. [ 2 ]

Можна виділити два аспекти впливу демократії:

· поширення демократії по багатьох країнах і континентах вносить корективи у формування нової конфігурації відносин між державами ;

· демократія стала прикриттям для ряду країн у вирішенні міжнародних і геополітичних проблем явно не в демократичному контексті.

Слід виділити деякі теорії та концепції, що використовують демократичну проблематику для геополітичних цілей. Наприклад, теорія світу (1983, М. Дойл), основні положення якої полягають у наступному:

· Демократії не воюють один з одним, а протиріччя дозволяють виключно мирним шляхом.

· Норми і принципи демократії універсальні і не залежать від цивілізаційних умов.

· Світ, що складається з демократичних держав, був би світом без війни.

Одним з найбільш послідовних критиків американської гегемонії як форми зовнішньополітичної діяльності є К. Лейн, який виступив у 1990 -х роках з концепцією «стратегії вільного балансування «. На його переконання, американський лібералізм — це гегемоністська ідеологія в самій Америці та ідеологія гегемона за кордоном. Саме лібералізм, наполягає цей автор, живить імперські амбіції Сполучених Штатів, оскільки «політична філософія американського лібералізму нетерпима до інших політичних ідеологій «. Вона, на думку К. Лейна, є не «теорією світу «, а, швидше, теорією «хрестового походу «. Розвиваючи це положення, американський політолог відзначає, що глобальна стратегія Сполучених Штатів, в основі якої лежать ліберальні ідеї, виступає «не стратегія світу, а стратегією конфлікту». Зовнішньополітичний реалізм, вільний від ідеологічної нетерпимості, дозволить іншим країнам брати участь у будівництві нового світового порядку разом з США. Це й означає, на думку автора, «вільне балансування «. Сьогодні в США переважає думка про пріоритетність саме ідеологічних об'єднань. Пропонується об'єднувати сили і ресурси тільки демократичних держав, які виявляться в переважному становищі порівняно з усіма іншими країнами. Багато в чому з К. Лейн можна погодитися, але він не приділяє належної уваги існуючому «сплаву «лібералізму і реалізму в американській глобальній стратегії. І реалісти, і ліберали підтримують американську гегемонію на основі військової сили і в ім'я «ідеологічних цінностей «в тому вигляді, в якому їх сприймають в США. [35]

Слід зазначити, що спроби примусового впровадження демократії дискредитують самі демократичні ідеали, що негативним чином позначається на подальшій демократизації. Для товариств, які не мають демократичних традицій, з традиціоналістських ставленням до влади характерно зневага інструментальним аспектом демократії. У даному контексті доречно зауважити — якщо демократичному прогресу судилося продовжитися в новому столітті, він повинен продовжитися в найбільш розвинених в економічному відношенні країнах. [2]

Щоб заслуговувати довіри і забезпечувати привабливість моделі та бачення глобального демократичного майбутнього, держави затвердилася демократії повинні проявити увагу до якості демократії в їх власних країнах.

Аналогічні якості затребувані і в геополітичних відносинах.

З точки зору автора, демократія може вплинути на геополітику в таких аспектах:

створення рівноправних відносин між суверенними державами ;

формуванні обстановки відкритості й довіри у зовнішньополітичній сфері;

проходженні міжнародним правовим нормам, що формується в рамках ООН та міждержавних договорів ;

об'єднанні держав зі схожими інтересами для вирішення внутрішньо-і зовнішньополітичних проблем;

інституціоналізації соціальних, економічних і політичних відносин через створення регулюючих структур;

розвитку мережевої геополітичної моделі (О.Андерссон, Е. Макгрю, Дж. Розенау, Д. Хелд) з безліччю вузлів і сплетінь — державних, міждержавних, недержавних і змішаних за своєю природою. [ 2 ]

Перенесення демократичних принципів на геополітичну сферу сприятиме формуванню безпечного, прогнозованого світу, в якому рішення світових проблем стане долею не тільки великих держав, але й усіх суб'єктів геополітичного простору.

3. Компоративний аналіз функціонування ідеологій в тоталітарному і демократичному суспільствах (на прикладі СРСР і США)

3.1 Внутрішня політика

Тоталітарний режим в СРСР характеризується епохою Сталіна, при чому більш пізніми роками його правління. Цей період — час великих змін у державі.

Для наочності розглянемо особливості демократичного суспільства в США приблизно в цей же час.

Почнемо з розгляду економічного фону країн, ролі ідеології у функціонуванні економіки та шляхів здійснення контролю над цією сферою владою країни.

СРСР — Вся економіка зосереджена в руках держави і ним же жорстко контролюється. Заборона на приватну власність, підприємництво.

Як до, так і після війни стан економіки було жалюгідним. Багато міст було зруйновано, а саме близько 1700. Більше 70 000 дрібних сіл стерли з лиця землі. СРСР втратив величезну кількість людей, техніки, військового майна, територію, де проживало 88 млн. людей, вироблялася третина продукції промисловості і була майже половина посівних площ. 21]

Завдяки централізації всієї економіки в руках влади, Сталін ввів п’ятирічний план її мобілізації, реконструкції, підняття. План передбачав, що за п’ятиріччя випуск промислової продукції збільшиться на 180%, засобів виробництва — на 230%, сільськогосподарського виробництва — на 55%, національний дохід — на 103%. Йшлося про приголомшливо швидкому прогресі, не що має прецедентів у світовій історії. Були встановлені деякі абсолютні показники: 10 млн. т. чавуну, 75 млн. т. вугілля, 8 млн. т. хімічних добрив.

США — Свобода людини на першому місці, у тому числі і економічна. Заохочується і підтримується підприємницька діяльність, приватна власність.

У першій чверті 20 століття США були в числі провідних держав світу і найбільш благополучної в економічному відношенні країною. У 1929 р. Вибухнув світова економічна криза. За своїм характером він являв собою циклічна криза перевиробництва, коли в наслідок недостатньої купівельної спроможності населення вироблена маса товару не знайшла збуту і виявилася не реалізованою. Він охопив банківську систему, промисловість, сільське господарство. Криза намагався залагодити президент Гувер, поставивши в основу своїх принципів «американський індивідуалізм «- невтручання у приватну підприємницьку діяльність, згідно проведеної в США ідеології, проте безрезультатно.

Криза був зупинений лише новим президентом Рузвельтом і його широкомасштабної програмою «Новий курс Рузвельта «Важливим мотивом ідеології та практики Нового курсу з самого початку був поворот обличчям до «забутого людині «; після 1935 цей мотив взагалі вийшов на провідне місце. в 1938 р. не визнав, що відповідальність має бути повністю покладена на державу і великих власників, що підпорядкували собі уряд і керували ним у своїх егоїстичних інтересах аж до початку Нового курсу «. Тим самим президент відхрещувався і від класичних постулатів індивідуалізму, що покладали відповідальність за приниження становище трудящих на самих трудящих.

Ми бачимо періоди кризи в цих двох країнах і методи його подолання. У кожному разі, для «підняття «країни їй потрібен лідер, а застосування політики індивідуалізму (як це зробив президент Гувер в США) не приносить результатів. Демократія — політичний режим для стабільного, а також забезпеченого суспільства. У рамках екстремальної ситуації він марний. Тоді ж, під демократичними гаслами, здійснюється вже зовсім інша політика. Звичайно, в обох випадках чималу роль зіграла ідеологія, що проповідує ідеї єдності, об'єднання зусиль заради загального блага і світлого майбутнього. Ми бачимо однакові гасла в демократичному суспільстві, що переживають кризу і в тоталітарному.

Говорячи про внутрішню політику, що проводиться цими країнами, то можна спостерігати колосальні відмінності в інституті права.

Тоталітарне суспільство жорстко підпорядковане своєму лідерові, главі держави, а також ідеям і принципам існуючої ідеології. Відхилення від цих принципів карається. Інакомислення вважається зрада своєї Батьківщини.

Особлива жорстокість і масштабність терору в СРСР була зумовлена кардинальним розривом із старою політичною системою, внаслідок чого було проведено повну трансформацію суспільства і створено найбільш чисту та послідовну модель тоталітарної держави. Крім того, оскільки Сталін був лідером другої хвилі і, відповідно, не мав авторитету «батька-засновника» партії, на шляху до абсолютної влади йому довелось знищити майже всю стару партійну номенклатуру (ленінську гвардію) і формувати вже новий бюрократичний апарат. [23]

Проте, 1936 року набирає чинності Конституція СРСР, в якій проголошувалася свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів, а також недоторканість особи і таємниця листування. Демократичний характер цієї конституції (у порівнянні з конституцією 1924 р.) був викликаний бажанням залучити до Радянського Союзу симпатії міжнародної громадськості для спільного протистояння набирав силу фашизму.

У демократичне суспільстві США ми спостерігаємо зовсім інші порядки. Саме народ є джерелом влади в громадянському суспільстві, а основними принципами демократії є свобода і права людини. Ідеалами політичної поведінки є дотримання закону. Згідно всім цим істинам і функціонує Конституція США (перша в історії людства Конституція в сучасному розумінні).

3.2 Зовнішня політика

Зовнішня політика СРСР, що будувалася на основі установок ленінсько-сталінської версії марксизму, виходила значною мірою з уявлень про класову боротьбу на міжнародній арені як рушійну силу світової політики, була орієнтована на максимальне сприяння революційним чи антиімперіалістичним, а точніше, антизахідним, і насамперед антиамериканським, рухам, що неминуче зіштовхувало СРСР з провідними державами західного світу, породжувало гострі конфліктні ситуації, вело до глобального протиборства держав, що належать до двох протилежних соціально-політичних систем. Це протиборство з властивими йому логікою і закономірностями визначало найважливіші механізми функціонування світової системи міжнародних відносин, що склалася наприкінці 40 -х років і отримала назву біполярної.

Зовнішня політика США, що будувалася на демократичних принципах, виходила з положень, що демократія є найбільш раціональною і чільною формою політичного режиму в світі. Цей фактор визначав прагнення США до розширення свого впливу на міжнародній арені, а також розширенню демократичного табору — у відповідь на соціалістичний.

Таким чином, після Другої світової війни складається біполярна світова система — два лідера, дві протилежні ідеології, що створюють антагоністичні табори, що розширюють своє впливу.

З тих пір, зовнішня політика цих країн цілком спрямована на придушення суперника і встановлення світового панування у своїй особі.