Празник рівноапостольного князя Володимира Великого

Празник рівноапостольного князя Володимира Великого Курсова робота.

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Життя і діяльність Володимира Великого.

1.1 Юнацькі роки і прихід Володимира на княжий престол (954? — 972).

1.2 Володимир на княжому престолі до свого навернення (980 — 987).

1.3 Навернення і охрещення Володимира.

1.4 Володимир, як християнський правитель (989 — 1015).

1.5 Процес канонізації Володимира Великого Розділ 2. Богослужбові тексти та ікона свята.

2.1 Богослужбові тексти свята.

2.1.1 Богослуження денного кола.

2.1.1.1 Вечірня.

2.1.1.2 Утреня.

2.1.1.3 Божественна Літургія.

2.1.2 Інші богослужіння.

2.1.2.1 Мале освячення води.

2.1.2.2 Акафіст рівноапостольному князю Володимиру.

2.1.2.3 Молебень до св. Володимира.

2.2 Ікона свята.

2.2.1 Походження і розвиток ікон св. Володимира.

Висновки Список використаної літератури Додатки володимир святий літургійний ікона.

ВСТУП В умовах сучасного бурхливого світу дуже важливо знати витоки своєї історії, щоб не блукати, в пошуках своєї національної чи релігійної ідентичності. Тому я вирішив замислитись над буттям нашої української свідомості і заглянути до початків нашої історії, в якій є багато світлих сторінок, одна з яких пов’язана з іменем Великого рівноапостольного князя київського Володимира. Я вважаю кожен українець повинен знати свою історію, своє походження, виникнення віри на своїй землі її поширення і розповсюдження. Надзвичайно важливим і доцільним та водночас цікавим є ще раз перегорнути сторінку тисячолітньої давності історії Руси — України, опинившись у світлій Княжій добі, щоб сьогодні нагадати українцям, що ми великий народ з великою історією та могутнім просвітителем Володимиром Великим, якого величають і шанують усі братні Руські народи за утвердження в Христовій вірі. Ця тема також є досить цікавою особливо з літургійної точки зору оскільки її майже ніхто не досліджував і в богословському доробку нашої Церкви є обмаль матеріалу на цю тему, тому ми повинні детально опрацювати цю недостатню обізнаність, адже Володимир — це наш український святий і віднайти свій особистий молитовний зв’язок з Богом через його посередництво.

Серед вінця українських святих яким нагороджена наша Церква, я вирішив зупинити свою увагу на особі Св. Володимира Великого і його божественній місії, даній українському народу у вигляді Хрещення через Господнє провидіння. З метою ще більше освятити постать великого князя, показати його заслуги перед нашим народом і Господом, систематично розкрити й пояснити богословський зміст празника на основі літургійної традиції я працював над даною роботою.

Дослідницькими методами, які я використовував в процесі написання праці є індуктивний та компаративний. Пошук різноманітних матеріалів та джерел пов’язаних з іменем Володимира Великого, не лише як великого політичного та культурного діяча України, а як святого УГКЦ і його заслуг перед нашою Церквою, та порівняння літургійних текстів складених в його честь.

Я працював над своєю роботою в двох ключах історичному та літургійному, і виділив такі основні завдання.

1. Встановити дату, час і місце канонізації Володимира, як святого.

2. Показати важливу роль св. Володимира в літургійному житті УГКЦ.

3. Показати основні особливості літургійних текстів, звичаїв та обрядів присвячених даному святу.

4. Визначити місце Володимира Великого в колі Руських святих.

5. Хрещення Русі це справа рук Божих, чи особисте провидіння князя.

Результати, які отримав внаслідок проведеного дослідження були дуже цікавими. До цього часу я вважав, що хрещення Русі відбулося в 988 році, проте доведено що це було на рік раніше, християнське ім'я Володимира — насправді Василій і що хрестився він не в Києві, і навіть не в Корсуні, а у містечку Василеві, що біля Києва. Після проведеного мною дослідження на сторінках роботи перед нами відкривається завіса святості і великого почитання Володимира, як святого. Практичне значення святості Володимира і пам’яті про нього присутнє в літургійних текстах, молитвах, іконах та обрядах через яких ми маємо можливість взивати до Всевишнього через посередництво Св. Володимира.

Проблематика даного свята полягає в тому, що Володимир був світською людиною і не мав ніякого відношення до християнства перед своїм наверненням, тому його святість може викликати сумніви, проте це не так і я намагався це довести в цій праці.

В своїй роботі, яка складається з двох розділів, я зупинився на двох аспектах: історичному та літургійному. В першому розділі я детально представив особу св. князя Володимира, його політичну, соціальну та економічну діяльність. В другому розділі я роблю аналіз текстів свята і описую їх характер на основі джерел та розглядаю ікону князя її основні особливості і богословський зміст.

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО В історії кожного народу є особи основоположники нації, віри чи своєї національної ідентичності. Таким в історії Руси — України був Великий князь Володимир. В першому розділі я розглянув його вклад в історичну спадщину України; його політичну, економічну, соціальну та релігійну діяльність і торкнувся деяких ділянок його особистого життя.

1.1Юнацькі роки і прихід Володимира на княжий престол (954? — 972).

Дата народження Володимира остаточно не є відомою.Оскільки ніяких документів які б засвідчували дату і місце народження князя до наших часів не збереглося, тому існують лише здогадки і припущення окремих істориків. Багато дослідників датою народження вважають 954 рікТолочко. П. Володимир Святий Київ 1996, с. 56. о. Назарко І. Святий Володимир Великий. Рим 1954, с. 48. о. Трух А. Життя святих т. 3. Львів 1992, с. 60. N. De Baumgarden, Saint Vladimir (в о. Іринея Назарка. Святий Володимир Великий, с. 48). Очевидно, що народився великий князь не пізніше 960 року, бо близько 978 — 79 рр. у нього була дружина Олова. Войтович Л. Княжа доба на русі. Київ 2000, с. 68. Володимир був позашлюбним сином князя Святослава який народився від ключниці Малуші о Назарко Іриней. Святий Володимир Великий", с. 49. Малуша була слов’янського роду, бо була дочкою Малка з Любеча, а її братом, тобто дядьком Володимира був знаний воєвода Добриня.

Про молоді роки Володимира маємо дуже скупі відомості. Свої дитячі роки Володимир проводив здебільшого зі своєю бабусею — княгинею Ольгою, що разом з його матір'ю Малушею (яка ймовірно також навернулася з поганства і охрестилася) виховували майбутнього князя у християнському дусі. о. Трух А. Життя святих т. 3 с. 61.

Юнак маючи за взірець батька — завойовника, звикав до військових трудів змалку. Маючи 14 років, Володимир був поїхав зі своїм дядьком лицарем Добринею до Новгорода, щоб після смерті Святослава посісти там княжий престол. Трух А. Життя святих т. 3 с. 61. Новгород був дістався майбутньому великому князю, як спадщина від свого батька, який поділив землі між трьох братів о. Ріпецький Мирослав. Св. Володимир Великий. Рим 1953, с. 3.. Старший брат Володимира Ярополк задумав забрати ще й спадщину Володимира. Коли вістка про це дійшла до Новгорода тоді князь не маючи достатньої кількості дружинників, вибрався за море до Скандинавів просячи в них військової допомоги. У Скандинавії Володимир пробув близько двох років. І не марнував він там часу даремно, а сміливо брав там участь у численних боях норманців майже на всіх морях. Таким чином здобув собі у скандинавців загальну пошану, зібрав сильне військо і вирушив з ними на Новгород проти Ярополка.о. Назарко Іриней. Святий Володимир Великий, с. 52. В своїй армії він мав не лише фінів і скандинавців, а й новгородців і кривичів. Без великих труднощів підступив Володимир під самий Київ. Ярополк замкнувся в місті, а згодом покинув Київ і заховався в містечку Родні. Володимир зайняв Київ і оточив військо Ярополка в його останній твердині. Проте Ярополк загинув саме тоді коли йшов на переговори до Володимира. Коли він зайшов у палату Святослава, де очікував його Володимир, два варяги вбили Ярополка мечами. о. Трух А. Життя святих, т. 3 с. 63. Таким чином Володимир став легальним одноосібним правителем Русі в 980 році. Зайцев Ю. Історія України. Львів 2000, с. 68.

Хоч Володимир дійшов до суверенної влади через братовбивство і при помочі скандинавців, однак він довів, що має великі природні здібності, не вгнуту силу волі, крицевий характер, щоби бути великим київським князем. о Назарко Іриней. Святий Володимир Великий, с. 59.

1.2 Володимир на княжому престолі до свого навернення (980 — 987).

Володимир Святославович прийшов до влади 980 року на хвилі язичницької опозиції і через труп свого брата — християнина, тому змушений був до певного часу орієнтуватися на ту частину панівної верхівки яка дотримувалась язичницьких вірувань. І як добрий правитель народу з великою ревністю і вірою шанував язичництво, і народні звичаї. Під час першого періоду правління князь будував жертовники і язичницькі капища прагнучи отримати підтримку народних мас. Моця О., Ричка В. Київська Русь — від язичництва до християнства .Харків 1999, с. 57. Побудова нового язичницького храму в Києві за Володимира стає визначною подією в духовному житті Русі. Не дарма вона знайшла своє відображення в Літописі минулих літ: «І постави кумири на холму вні двора тюремного: Перуна деревяна, а главу єго сребрену, а ус злат, і Хирса, Дажбога, і Стрибога і Симаргла і Мокош. І жряху им наричающия боги и привожаху сини своя і дочери і жряху бісом, і оскверняху землю требами своїми.» Повість Минулих літ. Київ, 1990 с. 46. Таким чином почалася пропаганда язичництва. Правління Володимира стало організувати традиційні культи богам рідше варязьким, а в більшості місцевим слов’янським і фінським Карташев А. Очерки по истории Руской Церкви. Москва 1993. пер. з рос. с. 106. Київські «старці і бояри» розв’язали справжню кампанію гонінь на християн. За їх намовою було вчинено тоді фізичну розправу над багатим варягом. Його син став жертвою жорстокого язичницького обряду. Моця О., Ричка В. Київська Русь — від язичництва до християнства, с. 58. Таким чином в Русі процвітало поганство і Володимир був ревним його захисником.

Є. Голубинський каже що всі ці факти Здебільшого літописні. не доводять якогось особливого язичницького благочестя Володимира і доводить що є неоправданим твердження, що Володимир був спочатку ревний поганин і протектор поганства, бо Володимир ще з дитинства жив у християнському довкіллі. Коли Володимир підріс то теж не цурався християнства, бо знаємо що з п’яти його офіційних жінок ах чотири були християнки Одна грекиня, одна болгарка і дві чешки. Не може бути щоб ці жінки — християнки не впливали на князя Володимира. Голубинский Є. История Русской Церкви, т. 1. Москва 1901, с. 148 — 151.

Інший історик Томашівський підкреслює, що Володимир допускав культ поганських богів, а навіть людські жертви не з особистого переконання, а з політичних поглядів. Як талановитий володар, Володимир скоро відчув, що примітивне і бездушне поганство не в силі дати моральних і культурних сил потрібних для збереження і розвитку його величезної країни. Упевнившися в необхідності великої реформи, Володимирові залишалося тільки вибрати відповідну нагоду до явного виступу та подбати про церковну організацію. Томашівський С. Вступ до історії Церкви на України. т. ІV, Жовква 1932, с. 77.

І. Огієнко говорить: «Справді наші давні пам’ятки, починаючи від літопису, мають Володимира за завзятого язичника. Це звичайний давній трафарет побожних «житій» тих людей, що пізніше стають святими. Володимир Великий — це справді був великий князь український, він перший князь який глибоко по — європейському розумів потреби своєї великої держави. Огієнко І. Українська Церква. Прага 1942. т. І, с. 57. Оскільки майже всі тогочасні цивілізовані держави уже були християнськими, Володимиру Святославовичу належала вирішальна роль у справі запровадження християнського віровчення. Він розумів, що християнізація підданих його країни відкриває шлях до визнання за Київською державою самостійного місця в тогочасному християнському світі, уможливлює закріплення за її володарем нових знаків та титулатури. Моця О., Ричка В. Київська Русь — від язичництва до християнства, с. 74. А найпершим ключем всього цього було одне — християнство, зміна старої віри на нову, — християнську. І тому Володимир вирішив охриститися і охрестити весь Київський народОгієнко І. Українська Церква, с. 77.

1.3 Навернення і охрещення Володимира Збереження язичництва перешкоджало рівноправним відносинам Київської держави з християнськими державами середньовічного світу. Тільки монотеїзм міг послужити сталою опорою для реалізації цих прагнень і допомогти забезпечити міцне становище владі великого князя. Моця О. Ричка. В. Від язичництва до християнства, с. 74. І це дуже добре розумів Володимир Великий, тому сміливо можна твердити що політичний аспект спонукав князя до прийняття християнства. Проте слід звернути увагу і на божественне провидіння і такий різкий перелом в думці князя. Чому він зламався, і так раптово змінив свою віру, можливо наступило розчарування, а можливо наступило божественне осяяння в глибині нутра князя, так як це сталося з Савлом по дорозі в Дамаск. Карташев В. Очерки по истории Руской церкви, с. 107. Багато істориків досліджували цю думкуГолубинський Є. История Русской Церкви т.1 с. 145 — 149. М. Грушевський. Історія Руси — України. т. 1 Львів 1904, с. 338 — 340. але вона мабуть залишиться таємницею, адже Божі помисли незбагненні. Це справа рук Божих тому момент Володимирового навернення є таємницею яка криється в його серці. Про ці глибокі мотиви навернення Володимира засвідчує мних Яків пишучи: «Володимир учувши про свою бабцю Ольгу, як вона їздила в Царгород і там охрестилась.» І ось під цим святим впливом цього факту «розгорілося Святим Духом серце Володимира, яке хотіло святого хрещення. Бачачи це бажання Бог зіслав з небес на нього Свою милість та щедроти і просвітив його серце прийняти святе хрещення.» Яків Мних. Пам’ять і похвала св Володимиру. с. 33. (в о. Назарка Іринея. Св. Володимир Великий, с. 77).

Голубинський твердить, що в питанні про особисте хрещення Володимира знаходяться два окремі питання: 1) хто навернув Володимира?; 2) хто його охристив? Голубинский Є. История Русской Церкви, т. 1 с. 128.. Можемо до цього додати ще й третє питання: коли й де Володимир охрестився? о. Назарко Іриней. Святий Володимир Великий, с. 77.

Літопис минулих літ подає широке оповідання про те, як Володимир шукав нової віри. Цей процес відображений у літописному епізоді «вибору віри» — досить своєрідному документі тієї епохи. Релігійний акт 988 р. є центральним епізодом в редакції «Повісті временних літ», що дішла до нас. «Сказаніє про Володимирове хрещення» носить складний характер та розпадається на декілька епізодів, нез'єднаних органічно одне з одним. Під 986 р. розповідається про прибуття у Київ місіонерів від чотирьох найбільш значних монотеістичних церков, авторитет яких був забезпечений відповідними політичними організаціями (це спеціально підкреслено у тексті): ісламу — від Волзької Булгарії; католицизму — від Німеччини, іудаїзму — від Хазарії, православ’я — від Візантії. Місія мусульман, латинян та іудеїв провалилася. Найбільш Володимиру сподобалася розповідь грецького проповідника, але не спонукала його прийняти остаточне рішення. Під наступним, 987 р. розміщена розповідь про посольство, яке направив київський князь у Волзьку Булгарію, Німеччину та Візантію для ознайомлення з богослужіннями та обрядами трьох релігійних систем. Повернувшися додому, посли негативно відізвалися про обряди магометан та латинян, натомість із захватом розповідали про «красу церковну», яку вони побачили у Константинополі. Вони рішуче закликали князя до східного християнства, висуваючи у числі інших і такий аргумент: «Аще лихъ бы закон Гръчкъыи, то не бы баба твоя Ольга прияла крещения, яже бъ мудръиши всих человъкь». Володимир дав себе переконати та спитав: «Где будем крестится?» — «Где захочешь», відповіли посли. Голубинський доводить, що це оповідання наскрізь казкове і вставлене воно в літопис значно пізніше. Голубинський Є. История Русской Церкви", т 1. с. 134. Історик твердить що до Володимира з проповіддю не приходив ніякий грецький філософ ні якийсь інший місіонер. Проповідників Володимира треба шукати в нього вдома, між варягами — християнами. Ці варяги християни каже Голубинський, вчинили внутрішнім християнином Ігоря і переконали Ольгу прийняти християнство, вони й навернули Володимира. Там же, с. 128.

Отже домашні Володимира: його бабуся Ольга, що за молодих літ його виховувала, відтак його жінки — християнки, а вкінці варяги — християни в війську — всі вони разом впливали на Володимира, підкреслювали йому вищість християнства. о. Назарко Іриней. Святий Володимир Великий, с. 79.

З черги друге питання: хто охрестив Володимира? Володимир як бистрий дипломат, уже заздалегідь думав узяти церковну ієрархію з Болгарії то попросив здійснити цей обряд болгарських священиків. Там же, с. 80. Це дуже дивно, що «Повість минулих літ» нічого не вказує про перших митрополитів чи єпископів. о. Федорів Ю. Історія Церкви в Україні. Львів 2001, с. 47. Володимир сам охристився на Русі, а ієрархію тобто митрополита і єпископів взяв з Болгарії, яка мала окремий тоді, незалежний від Візантії патріархат у місті Охріді. о. Назарко І. Святий Володимир Великий, с. 104.

Про дату хрещення великого князя цілком точно довідуємося з твору преподобного Нестора «Житіє Бориса і Гліба», він просто говорить, що це відбулося 6495 року від сотворення світу і 987 року по Христі Нестор. Житіє Бориса І Гліба. (в о. Іринея Назарка. Святий Володимир Великий, с. 80). Теж саме говорить і Яків Мних, що Володимир який помер 1015 року жив після хрещення ще 28 літ, отже охрестився 987 року. Мних Я. Пам’ять і похвала князю руському Володимиру (в о. Іринея Назарка. Святий Володимир Великий, с. 80).

Про місце особистого хрещення Володимира «Літопис минулих літ» говорить що вже тоді за його часів сумнівалися, де Володимир хрестився в Корсуні, Києві чи Василеві Повість минулих літ каже: «…Глаголють, яко крестился єсть (Володимир) в Києві, иниє же риста в Василеві; друзки же инако скажють», Василів, сьогодні Васильків, лежить над річкою Стругною, за 36 кілометрів на південний — захід від Києва с. 77.. Яків Мних у «Пам'яті й похвалі» каже що Володимир христився в Києві. Голубинський твердить, що Володимир охристився тайно, бо хотів свій нарід поставити перед доконаний факт свого охрищення. Голубинский пояснював це тим що Володимир боявся народу що вони не наважуться прийняти нову віру і визнати його християнським володарем тому й таємно охрестився у невеличкому місті Василів, що недалеко від Києва, це було логічно щоб не робити це у Києві князь охрестився у своєму помісті прийнявши християнське ім'я Василій від чого і назва міста в пам’ять хрещення в ньому князя. А до цього найкраще надавався Василів. Голубинський Є. История Русской Церкви, с. 133. Тієї ж думки є також С. Томашівський. Томашівський С. Вступ до історії Церкви, с 77. Натомість Грушевський думає, що Володимир охристився в Києві, і то перед походом на Корсунь, отже вже 987 року. Грушевський М. Історія України — Руси, т. 1 с. 488. Огієнко висловлюється: о. Назарко І. Святий Володимир Великий, с. 82.: «Коли така важна подробиця, як місце хрищення Володимира, була вже незнана в давнину (як стверджує сам літописець), то треба припустити, що Володимир охрестився тихо й тайно від свого народу». І. Огієнко. Українська Церква, с. 72. А до цього, найкраще надавався Васильків.

Тому на думку Голубинського й Томашівського, Володимир охристився у Василеві. А вже другорядною справою є те, чи Василів дістав свою назву від християнського імени Володимира, як це думає Голубинський).о. Назарко І. Святий Володимир Великий с. 82.

Підсумовуючи все досі сказане, доходимо до таких висновків:

Володимир навернувся в наслідок якогось глибшого внутрішнього потрясіння. До нього не проходили ніякі чужі проповідники, ні місіонарі, але виховний вплив його бабуні Ольги, приклад і вплив його жінок-християнок та його варязьких дружинників спричинилися до його рішення.Голубинський Є. История Русской Церкви. с 134 — 136., П. Толочко. Володимир Святий, с. 68 о. Назарко І. Святий Володимир Великий, с. 79 — 80. Карташев А. Очерки по Истории Русской Церкви", с. 110.

Хрищення Володимира відбулося в 987 році .Там же, с. 140., о. Ріпецький М. Володимир Великий, с. 45., хоча офіційно прийнято говорити про 988 рік.

3)Хрещення відбулося у Василеві.Там же, с. 133., Томашівський С. Вступ до історії Церкви, с. 188., Огієнко І. Українська Церква, с. 72.

1.4 Володимир, як християнський правитель (989 — 1015).

Князь Володимир шукав тільки якоїсь нагоди, яка полегшила б йому введення християнства в Київській Русі.о. Назарко І. Святий Володимир Великий, с. 82.

Така нагода трапилася ще того самого 989 року. Там же, с. 84. Літопис Минулих літ оповідає що 989 року Володимир пішов великим походом на Корсунь Повість минулих літ, с. 75 — 77. Голубинский говорить, що Володимир здійснив похід на Корсунь щоб привести на свою землю християн і священиків які б навчили його народ віри християнськоїГолубинский Є. История Русской Церкви, с. 125 — 127.

Вернувшись з Корсуня 990 року у Київ Володимир з ревністю неофіта взявся за те, що було найважливішою справою його життя — за хрещення Русі і введення християнства, як єдиної державної релігії. На Русі обставини були сприятливі для цього, бо «християнізація Руси наступила в часі Володимирової єдиновлади над усіма слов’янськими племенами Східної Європи і коли майже вся держава була зцентралізованою» Томашівський С. Вступ до історії Церкви, с. 39., що мало б забезпечити безперешкодне прийняття всією Руссю нової віри.

Охрещенню киян передувало знищення загальнодержавного язичницького пантеону, зовсім недавно спорудженого в центрі стольного града. Князь наказав, як повідомляє літописець, «поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями… Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: „Якщо не з’явиться хто завтра на ріці - багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде…“ А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду… а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається.». Повість минулих літ, с. 83.

Житіє Володимира, а за ним і літописна повість вказують на те що Володимир взяв з собою із Корсуні священиків, але ніхто не говорить що взяв з собою митрополита чи єпископа. Потім він хрестив з священиками царгородськими і корсунським. Володимир вводив християнство поступово не тільки примусово, а й посередництвом навчання Голубинский Є. История Руской Церкви. с. 163.

До скорого поширення християнства на Україні дуже причинилось те, що князь Володимир розмістив по головних містах своїх синів, яких висилав разом зі священиками та наказував їм ширити християнську віру у своїх володіннях.о. Ріпецький М. Володимир Великий, с. 22. В літописі є відомість, що князь Володимир в 992 році вибрався з священиками на Галичину й Волинь, щоб тут завести християнську віру. Повість минулих літ, с. 80. Історик Огієнко каже що князь запровадив туди ще й священиків місіонерів з Закарпаття, яке прийняло християнство сто літ раніше і розуміли українську мову. Огієнко І. Українська Церква, с. 79.

Не всюди заведення християнської віри відбувалось легко і спокійно. В деяких околицях люди боронили стару поганську віру до якої були дуже прив’язані. Літописець згадує, що в Новгороді збунтувалися погани і прийшло тут до кровавих подій, тому в деяких околицях Хрещення було запроваджене силою. о. Трух А. Життя святих. т. 3 с. 71.

З прийняттям християнства для українського народу зачинається нове краще життя, зникає темрява дикости, самолюбства і поневолення. Під впливом Христової науки любови ближнього щезають на княжій Україні дикі норови і звичаї. В ім.'я любови ближнього Церква починає добродійну працю. Князь Володимир Великий у своїм Уставі вказує на потребу допомоги вбогим та доручає духовенству закладати захисти для них, заїзні доми для подорожніх, лічниці для хворих о. Ріпецький М. Володимир Великий, с. 22.

Дбав великий князь і про освіту свого народу, Володимирова школа мала, вищий рівень. В ній учили мовних предметів, літератури і деяких реальних предметів, але все в застосуванні до богословських наук. Науку в цій школі Повість минулих літ називає загальниково «Книжное поученіе» Повість минулих літ, с. 81., в школах зорганізованих Володимиром вчителями і виховниками були болгарські ченці.о. Назарко І. Святий. Володимир Великий, с. 122.

Для утривалення християнства на Русі Володимир мусів у першу чергу подбати про будування Божих храмів у потрібній кількості. Це було найперше практичне завдання хри-стиян. Літопис минулих літ стверджує факт, що вже першого року після охрещення народу Володимир приступив до будування храмів. Рахуючись з людською психікою, Володимир, як мудрий володар, ставив християнські храми звичайно на тих місцях, на яких перед тим стояли поганські кумири; наприклад церква св. Василія постала в Києві на горбі, де раніше стояв Перунів ідол. Найщедріше церквами був прикрашений сам Київ.Там же, с. 122. Побожність Володимира проявлялася в той спосіб, що він, як каже літописець, будував Божі храми «на кожному місці» Повість минулих літ, с. 60.

Хрещення цілком змінило дику вдачу Володимира. Цей колишній суворий поганин в дуже короткому часі став ідеальним християнином: щедрим, лагідним і побожним. Колись він любив тільки дружину, а тепер його любов звернулася до хворих, убогих і нещасних. Там же, с. 86. Володимир після охрещення став батьком усіх бідних, нещасливих і голодних. Слава про його щедрість і милосердні діла переходила поза межі держави. Томашівський С. Вступ до історії Церкви, с. 85. Митрополит Іларіон так вихваляє Володимира: «Ты былъ одеждею нагимъ, ты былъ питателемъ алчущихъ, былъ прохладою для жансдущихъ, ты былъ помощникомъ вдовицамъ, ты былъ успокоителемъ странниковъ, ты былъ покровомъ не имъющимъ крова, ты былъ заступникомъ обидимыхъ, обагатителемъ убогыхъ». Иларіонь. Житіє Владимира с, 7 (у Толочко П. Володимир Святий, с. 80). Літопис Минулих літ записує, що Володимир наказав кожному бідакові приходити на його двір і там брати все потрібне з їжі і пиття, а хворим і немічним князь наказував доставляти потрібні харчі до їх домів. Повість минулих літ с. 86. Отже ця щедрість Володимира і вчинки мило-сердя — це були не тільки особисті чесноти Володимира, але, як каже Карташев, це була суспільна опіка в державному масштабі.о. Назарко Іриней. Святий Володимир Великий, с. 172(у Карташева А. Св. Великій князь Владимірь,с. 13).

Лагідність Володимира після охрещення не раз переходила межі державної конечности, Володимир зніс кару смерти на розбійників; злочини карано тільки грошевою «вирою». Але незабаром прийшли наслідки розбіжности між життям і законом: розбої і розбійники намножилися так, що навіть єпископи нахиляли князя привернути кару смерти. А Володимир відповідав на це словами: «Боюся гріха». Повість минулих літ с. 86.

1.5Процес канонізації Володимира Великого Для народу був князь Володимир Великий справжнім батьком. Для усіх був ласкавий і прихильний та для убогих і нещасних дуже щедрий. Кожний міг прийти на княжий двір та діставав усе потрібне. В Літописі Минулих літ читаємо: «тому нехай нарядять вози, накладуть хлібів, м’яса, риби, різних овочів, меду в бочках і розвозять по місті і випитують: Де хворий і нищий що не може ходити? Тим роздавали що потреба"Там же с. 87. За ту ласкавість і доброту всі любили князя і називали його «ласкавим князем, Красним сонечком». о. Ріпецький Мирослав. Святий Володимир Великий, с. 67.

Проте культ почитання Володимира поширився не скоро, було цьому причиною те, що в пам’яті народу залишалось вбивство ним брата Ярополка, його поганське життя перед хрещенням та розкішні пири з дружиною. Володимир міг стати святим тільки тоді коли жива пам’ять про його пирування і гучні застілля при різних столах зовсім щезла залишившись лише в легендах, і він був представлений для народу тільки, як хреститель Русі. Голубинский Є. История Русской Церкви, с.- 185.

Проблема канонізації Володимира Великого лишається до наших днів не цілком з’ясованою. Знаємо що сталося це не в Києві відразу по його смерті, хоч існує думка, буцімто відзначення пам’яті Святого Володимира Великого почалося ще за Ярослава Мудрого. Толочко П. Володимир Святий, с. 96. Є. Голубинский вбачав причину зволікання проголошення церквою Володимира святим в особливостях його характеру. Думається також що справа полягала не лише у його власних рисах і не тільки в пам’яті народній про них, проти канонізації Володимира зволікали й митрополити — греки, мовляв він не творить чудес. Голубинский Є. История Русской Церкви, с. 185. Чернець Іаков виступаючи на захист князя пише: «Не дивімося возлюблені що чудес не творить по смерті, багато по святих по смерті не створивши чудес святими є.» Яків Мних.Пам’ять і похвала князю Володимиру, (у Голубинского. История Русской Церкви, с. 185).

Автор посмертного панегірика Володимиру у «Повісті минулих літ» дорікає своїм сучасникам за недостатньо шанобливе ставлення до пам’яті хрестителя Русі. «Дивно же єсть се, колико добра створив Руській земли крестив ю. Ми же хрестьяне суще не воздам почести противу оного возданью». Повість минулих літ с. 91.

Із цитованих записів «Повісті минулих літ» і Якова Мниха можна дійти висновку, що справа, з канонізацією Володимира не була розв’язана ні за 70 х років ХІ ст. ні за перших десятиліть ХІІ ст. П. Толочко. Володимир Святий, с. 102.

Є. Голубинский вважає, що канонізація Володимира відбулася тільки у ХІІІ ст. і після 1240 року. Підставою для того послужило повідомлення про Невську битву в Новгородському літописі, яка сталася 15 липня 1240 року. Але в літописному записі перераховані лише грецькі святі, коли б Володимир був канонізований автор б неодмінно згадав його у свойому списку. Голубинский Є. История Русской Церкви, т. 1 с. 185.

Перша літописна згадка про Володимира Святославовича, як святого міститься в Галицько — Волинському літописі і датується 1254 роком Більш виразна інформація про святість Володимира подана в «Житті Олександра Невського», де згадано Невську битву, яка відбулася 15 липня в день пам’яті святого Володимира.

Із поданих літописних свідчень можна дійти висновку, що культ Святого Володимира Великого склався за перших десятиліть після монголо — татарської навали на Русь. З огляду на історичну ситуацію видається цілком слушним. П. Толочко. Володимир Святий, с. 102 — 103.

І. Малишевський запропонував місце і точну дату канонізації Володимира. Він вважав, що спонукальною підставою до встановлення свята св. Володимира була Невська битва, яка відбулася в день його смерті 15 липня 1240 року. Блискуча перемога новгородських дружин на чолі з князем Олександром розцінювалась як своєрідне знамення і чудо, яке приписувалось покровителю Русі Володимиру. Малышевский И. Когда и где впервие установлено празднование пам’яти св. Владимира 15 июля., с. 46 — 56. (у П. Толочка. Володимир Святий, с. 103).

Оскільки ідея канонізації Володимира належала новгородському князю Олександру, то й місцем її дійства став Новгород, маючи владу і підстави разом з архієпископом новгородським Спиридоном Олександр Невський встановив день святого Володимира.

Найімовірніше канонізаційні урочистості відбулися в Новгороді 1251 року. Свідчення цього міститься в Суздальському літописі. Як видно зі статті в Новгороді 1251 року зібралися найвищі світські й духовні владики Русі повноважень яких було достатньо для здійснення такої важливої загальноруської церковної акції, як проголошення Володимира Святим. Толочко П. Володимир Святий, с. 105 — 106.

РОЗДІЛ 2. БОГОСЛУЖБОВІ ТЕКСТИ ТА ІКОНА СВЯТА В особливий спосіб наша церква в літургійних текстах вшановує рівноапостольного князя Володимира Великого Иларіонъ Гмитрыкъ, Житія святыхъ. Самборъ 1892, с. 202, прославляючи Володимира в богослужбових текстах наш народ уподібнює його до купця який шукає доброго бісеру. І Володимир шукав та знайшоввіру святу та істинну і нас до святої віри покликав, коли мільйони інших людей ще в темряві блукали. Серед святих нашого народу він займає почесне місцео. Катрій Юліан. Пізнай свій обряд, с. 432. В історії Русі - України він записався не тільки, як могутній і розумний володар, але передусім, як Христитель, Просвітитель і ревний Апостол християнської віри., тому так урочисто величає св. Володимира наш народ, заносячи до нього молитви тому й йому присвячено так багато молитов до нього у яких наш народ просить його заступництва і нового утвердження у вірі, якою він просвітив наш народ вже понад тисячу років тому. див.

Молитовник християнської родини, видавництво ОО. Василіян, 1988 с. 185 -186.

Прийдіте поклонімося, молитовник.3 — тє видання. Львів 1998, с. 78. і малюючи в честь нього ікони.

2.1 Богослужбові тексти свята В даному розділі я подаю окремі частини богослужбових текстів Вечірні, Утрені Божественної Літургії та інших богослужінь, для кращого висвітлення теми, щоб прослідкувати зміни літургійних текстів даного свята в останніх літургійних книгах де вони містяться ХХ століття.

2.1.1 Богослуження денного кола.

2.1.1.1 Вечірня а) Стихири на «Господи взиваю я».

Стихири вечірні «на Господи взиваю я», величають св. Володимира, як Святого Просвітителя нашого українського народу і великого будівника християнської віри на землях Русі - України. Стихири порівнюють Володимира з Костянтином прославляючи його, як князя котрий вибрав і полюбив Христа, походячи з поганства. Бачимо велику ідентичність текстів, крім незначних додатків у другому тексті, і з’являється додаткова стихира на «і нині» у вигляді шостого догмату.

б) старозавітні читання.

Як бачимо старозавітніх читань в першому тексті вечірньої не подано, а в другому тексті старозавітніх читань прославляється вибраний народ, якого Господь освятив своєю ласкою і величається правитель цього народу, котрий просить в Бога благословення для своїх вибранців. Не дарма вибрані ці читання адже саме наш великий правитель, якого почитаємо в цей день освятив наш народ, якого Господь вибрав — ласкою хрещення.

в) стихири на стиховні.

Ми бачимо, що у першому випадку стихири на стиховні служаться з октоїха, а з Мінеї святому лише «Слава», проте у новішому виданні стихири на стиховні повністю служаться святому разом зі стихами, зміст, яких подібний до стихир на «Господи взиваю я», в яких Святий Володимир прославляється, як мудрий провідник і вірний Господній слуга.

2.1.1.2 Утреня.

Порівнюючи дані тексти утрені я знайшов декілька суттєвих відмінностей — в молитвослові новішого видання святому читається євангелія, прокімен і євангельська стихира. Також стихири на псалмі похвальному ідентичні, як стихири на стиховні вечірньої. Богослуження утрені віддають честь Святому Володимирові, як рівноапостольному провідникові і просвітителеві нашого народу. Тут знов бачимо похвалу і подяку святому за дар Хрещення, яке він подарував нашому народові. Особливо це помітно в текстах сідальних утрені. В яких Володимир виступає не лише просвітителем, а й світлим світильником і провідником заблуканих.

2.1.1.3 Божественна Літургія.

Тексти св. Літургії, які я розглянув у своїй праці, дуже подібні один до одного, хоч перший набагато раніший. Апостола в найстарішому варіанті Літургії не вказано, а євангелія у всіх трьох ідентичні і своїм змістом нагадують особу Святого Володимира і Божу благодать, яка зійшла на нього. Бо ж я її не прийняв, ані навчився від людини, лише — через об’явлення Ісуса Христа (Гал. 1, 11 — 19).

2.2 Інші богослуження свята Окрім богослужень денного кола свята вечірні, утрені, Божественної Літургії в честь св. рівноапостольного князя Володимира в УГКЦ служаться ще й приватні богослуження: акафісти, молебні, мале освячення води.

2.2.1 Мале освячення води.

В УГКЦ вже стало звичаєм в день пам’яті св. Володимира освячувати воду в церквах, як спомин хрещення киян. о. Марусин Мирослав. Чини святительських служб в Київському Евхологіоні з початку ХVI ст. Рим 1966, с. 104 В грецькій церкві мале водосвяття відправляли кожного місяця, на перший день, тому і чин цей називався «посвячення води нового місяця». Відбувається воно таким чином. Ставиться стіл з чотирьох ніжок перед церквою, або на інше раніше приготовлене місце, на столику покрівець і наверху блюдце приготоване з водою і чесний хрест з васильками, поставлений між двома світильниками. Тоді ієрей починає: Благословен Бог наш. Після початку звичайного псалом 50 — ий. І співають стихири на глас 6: Іже радость от ангела пріємши, і розшжди зиждителя свого, Діво спаси тебе величающія. По стихирах співається трисвяте так, як на святій Літургії. Прокімен: Господь просвітитель мій і спаситель мій. Апостол до євреїв: Браття, хрестим і хрещені ми від єдиного всі. Євангеліє від Івана: В той час ввійшов Ісус в Єрусалим, а була в Єрусалимі овеча купіль, яка по єврейськи звалась Витезда і мала вона п’ять притворів..

По євангелії мирна єктенія, як на йорданськім водосвятті. По єктенії священик читає три молитви, а потім благословить хрестом воду. По молитвах трисвятого і Отче наш, тропарі: Страстьми святих по тобі пріяша, умолен буди Господи. Слава і нині: Спаси Господи людей твоїх. По тропарях співає диякон єктенію: Помилуй нас Боже. І відпуст. Це власне нагадує нам період ранньої церковної історії Київської Русі, коли український народ прийняв християнство, як державну релігіюЗвернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства з нагоди празника великого рівноапостольного князя Володимира// www.ugcc.org.ua/ukr/documents/appeal2007/saint_Volodymyr. (22 березня 2008). В якому говориться, що та далека минувшина має для нас величезне значення й сьогодні - через понад тисячу літ, у ХХІ столітті. Адже ми — християни і водночас діти святого князя Володимира. Саме тому наше святкування в липні і серпні пам’яти українських святих повинні стати нагодою для іспиту сумління: якою мірою ми засвоїли той великий дар, що його отримала Київська Русь понад тисячу років тому? Чи ми справді є християнами, дітьми святого Володимира, чи справді живемо тим даром, який через нашого великого князя і предків одержали в Києві? Це дуже важливе питання, яке ми мусимо собі поставити, щоб наше святкування було не просто згадкою, підставою для внутрішньої гордости, що ось, мовляв, вже стільки століть Україна втішається християнською традицією, але конкретною відповіддю, які ми християни.

2.2.2 Акафіст рівноапостольному князю Володимиру Акафіст до Святого князя Володимира має звичайну структуру притаманну акафістам складається з дванадцяти кондаків та ікосів з додатком 13 — го кондаку і молитви. Автор абсолютно не шкодує епітетів та величань на адресу Великого князя про що свідчить не лише повага до нього автора, а й усього Руського народу. Володимир постає перед нами на сторінках акафісту, як світильник істинної віри, премудрий Владика народу Руського, наставник великої Української держави і її просвітитель. Акафістник. Івано — Франківськ, 1995 рік с. 357.

2.2.3 Молебень до св. Володимира З нагоди святкування тисячолітнього ювілею хрещення України на прохання Комітету святкування тисячоліття хрещення України був складений Чин ювілейного молебня до св. Володимира, в якому ми благодаримо Господа за те що подав правдиву віру нашому народу через св. Володимира.Чин ювілейного молебня до Св. Володимира на честь святкування тисячоліття Руси — України. Ст. 8.

2.3 Ікона свята До важливих історичних пам’яток після смерті св. Володимира належать ікони. Вони є свідченням живої пам’яті про нього і духовної присутності серед нас — на іконостасах наших Церков і на стінах в наших домах.

Особливо серед руських святих багато князів святих. Серед них важливе місце в іконографії займає ікона св. рівноапостольного князя Володимира Великого.

2.3.1 Походження і розвиток ікони св. Володимира Перші ікони князя виникли в Новгороді Це й не дивно, адже там був установлений празник, очевидно, що й там виникли перші ікони в його честь. в ХV ст. Таким чином даючи характеристику іконі цього періоду Додаток 1., можна виділити такі основні моменти: яскрава червона накидка, як символ святості, царська корона на голові князя, і простягнуті руки, які просять Господнього благословення.

На іконах теж Новгородської школи, проте пізнішого періоду, Ікона зображена в додатку 2. вже чітко видно риси обличчя і ознаки Христового воїна: меч в лівій руці і хрест, яким він благословляє народ силою Святого Духа, як рівноапостольний.

Наступний етап в розвитку іконографії Святого рівноапостольного князя ХІІ ст. зосереджується на українських землях.

На іконі цього періоду Ікона показана в додатку 3. ми бачимо князя уже в руській мантії, з хрестом на грудях, символ його святості та жезлом, що символізує його боговибраність і скіпетр в правій руці означає владу.

Ікони новішого періоду ІХХ — ХХ століття., намальовані яскравими фарбами і просякнуті глибоким символізмом і патріотичністю. На іконі Додаток 2. зображено два образи — Христа Пантократора Христос — Вседержитель, ікона яка займає центральне місце в іконостасах нашого обряду., який сидить на троні і Святого Володимира, який на своїй лівій руці подає Христові весь наш народ. Христос благословляє наш народ в образі св. Володимира, який заступається за нашу державу і біля ніг якого українські святині і люди.

ВИСНОВКИ Отож, відповідно до поставлених мною завдань і згідно отриманих в ході мого дослідження результатів я отримав такі висновки:

Літургійні тексти Св. Володимиру дуже давні ще з ХІІІ ст. і з ХІІІ ст. наша церква величає його як Святого. Він займає особливе місце в нашому літургійному календарі, в день його пам’яті щорічно відбувається мале освячення води в церквах, також служаться окремі молитви і служби в його честь.

В колі Руських святих Володимир займає особливе почесне місце, оскільки однаково велично його вшановують у всіх Церквах слов’янсько — візантійського обряду на Україні. Він є святий якого однаково урочисто величають Українські Православні Церкви та УГКЦ, і він є мостом екуменізму, який єднає наші конфесії.

Беззаперечно Св. Володимир був знаряддям в Божих руках, яким Господь через руки великого князя утвердив нас у Святій вірі.

Основні особливості літургійних текстів в тому, що в усіх Церквах слов’янсько — візантійського обряду він прославляється, як святий рівноапостольний і прирівнюється до апостола Павла.

Час і місце канонізації Володимира, як святого точно не встановлене проте є очевидною його святість і вічне безсмертя. Святість його полягала вже у тому, що він навернув тисячі людей до віри Христової.

Ікона св. Володимира є символом його присутності і нашого духовного єднання з Богом через посередництво молитов святого, і вона доповнює суть свята і його роль в нашому літургійному житті.

Праця над курсовою роботою поставила переді мною чимало запитань, які залишилися не до кінця розкритими. Однак проведене дослідження дає змогу «ширше» побачити та зрозуміти особу і свято в честь св. рівноапостольного князя Володимира Великого в Українській Греко-Католицькій Церкві, заохочуючи тим самим до подальшого дослідження щодо самої особи і даного празника у нашій Церкві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Джерела Акафістник. Івано — Франківськ, 1995.

Господи до тебе возношу душу мою, молитовник Патріарха Йосифа, Мельбурн, Австралія, 1991.

Греческы орологїонъ, изданъ въ Львові печатїю Ставропїгійскаго Заведенїя, 1879.

Молитвослов. Рим, 1975.

Молитвослов. Рим. Торонто, 1990.

Молитовник християнської родини, видавництво ОО. Василіян 1988.

Прийдіте поклонімося, молитовник.3 — тє видання доповнене. Львів 1998.

Чин ювілейного молебня до Св. Володимира на честь святкування тисячоліття Руси — України, 1988.

Література Войтович Л. Княжа доба на русі. Київ 2000.

Голубинский Є. История Русской Церкви. Москва 1901. т. 1.

Грушевський М. «Історія України — Руси» т. 1. Львів 1904.

Зайцев Ю. Історія України. Львів 2000.

Иларіонъ Гмитрыкъ. Житія святыхъ. Самборъ 1892.

Карташев А. В. Очерки по истории Руской Церкви. Москва 1993.

Луцик Г. Я. Илюстровани Житя Святыхъ, Львовъ. За печаттю Ставропигійскаго Института, 1907.

Моця О., Ричка В. Київська Русь — від язичництва до християнства. Харків 1999.

о Назарко Іриней. Святий Володимир Великий. Рим 1954. 41.

Список використаної літератури.

о Трух Андрій. Життя святих, т.3. Львів 1992.

о. Катрій Ю. Пізнай свій обряд. Видавництво ОО. Василіян, 1996.

о. Мирослав Марусин. Чини святительських служб в Київському Евхологіоні з початку ХVI ст. Рим 1966.

о. Ріпецький Мирослав. Святий Володимир Великий. Видавництво ОО. Василіян, 1953.

о. Федорів Ю. Історія Церкви в Україні. Львів, 1999.

Огієнко І. Українська Церква. Прага, 1942 т. І.

Повість Минулих літ. «Радянський письменник». Київ, 1990.

Толочко П. Володимир Святий. Київ .1996.

Томашівський С. Вступ до історії Церкви на України. т. ІV, Жовква 1932.

ДОДАТОК 1.

Князь Володимир. Новгород ХV ст.

ДОДАТОК 2.

Новгородська школа ХVI ст.

ДОДАТОК 3.

Володимир Великий, 1697 1699рр. Ікона Івана Рутковича з Жовківського іконостасу зберігається в Нац. Музеї у Львові).

ДОДАТОК 4.

Ісус Христос — Святий Володимир Великий. Ікона роботи Святослава Гординського Українська Папська колегія св. Йосафата, Рим.