Трипільська культура

[pic].

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА.

Р Є Ф Є Р, А Т.

Національний технічний університет України («КПІ».

(Українська та зарубіжна культура).

[pic].

До І Ї У — 1 9 9 9.

З М І З Т Вступ Бронзовий вік України (3000 — кінець 2 ст. до н.е.) …3.

Глава 1. Тальянки: на перетині історичних шляхів …3.

Глава 2. Авторитетні думи про «Золоте царство » …4.

Глава 3. Значення Трипільської культури… …7.

Висновки…8.

Перелік використаних джерел …9.

ЗОЛОТИМ ЦАРСТВОМ ", слідом за батьком світової історії Геродотом, називав відомий дослідник слов`янства, академік Борис Рибаков Середнє.

Придніпров`я, правий беріг древнього Борисфена від Росі, Тясмину, річок, добро знаних із літописів, до сивочолого Києва. Він називає славну історію цого трикутника — півторатисячнорічною. Направду ж наші предки жили на цій землі, відколи й світу…

Володимир Дрозд.

Спроби встановити етнічну належність трипільців робилися неодноразово, проте досі немає твердо усталених поглядів на цю проблему.

Микола СУСЛОПАРОВ, етнолінгвіст.

Вступ.

Бронзовий вік України (3.000 — кінець 2 ст. до н.е.).

У цю епоху найбільше відома трипільська культура. Датується вона 4.000 — 2. 000 років до н.е. Жителі трипільської культури населяли Подніпров «я, Правобережну Україну й Подністров «я. Ця культура належала до найбільш розвиненої групи племен того години. Ці племена були знайомі із обробкою заліза, міді, уміли виготовляти знаряддя роботи, зброю, прикраси. Вони будували наземні прямокутні житла із дерев «яним каркасом й глиняною обмазкою. Ця культура відома своєю гарною керамікою із орнаментом у виді спіралей, ліній та інших прикрас.

Пам’ятники трипільської культури відомі в українських селах Лука-Врублевська та Ленковці на Дністрі, у могильнику на Червоному хуторі біля Києва (с.Тальянки).

Глава 1. Тальянки: на перетині історичних шляхів.

Складна історія не дає про собі забути ані на мить. Трипільська культура, із її величчю й пишнотою, високим гуманізмом й чином того «відкритого суспільства », про яку лише говорять сучасні політики, дає можливість нам поглянути в минуле у спробі розпізнати наше майбутнє.

Дослідниця трипільської культури Докія Гуменна у своїй роботі «Минуле пливе у прийдешнє «згадує про місця найбільшого розквіту Трипілля так:

" Поселення, досліджуване до сіл Майданецького, розкинулося на площі у три квадратових кілометри (270 гектарів). Воно мало чітке планування. Житла розміщалися по 12−15-х еліпсах.

…Тепер про сам житла. Від них нині залишилися шари перепаленої глини, бо поселення загинуло від пожежі. Вони являли собою глинобитні приміщення із вертикальним розвитком у два-три поверхи… Було виявлено близько двох тисяч жител, визначені точні розміри шкірного із них. Усі давало підстави вважати, що населення протоміста становило понад 15 тисяч осіб.

…пишна Володимирівка видається бідним присілком гіганта-протоміста Майданецького.

Слідом за Майданецьким виявлено було б із літака ще один такий гігант — Доброводи. Розташований на 250-х гектарах.

Далі ще один: Таллянку. 400 гектарів.

Всі три лежати недалеко Гуманя і Володимирівки. Всі три загинули від пожежі. «.

У тієї самий годину, коли археолог С. Бібіков розкопував на Дністрі трипільські поселення тисячолітньої давнини на українських землях творилася своя історія. 1947 року світло дізнався про прадавнє трипільське поселення Луку-Врублівецьку. 1947 року укра-їнські села пережили черговий голодомор, який продовжував нищити нащадків трипільської культури. Чорне крило нещастя накрило ці правічні землі. 1933 року в голодоморі загинуло близько 10 мільйонів людей. Потім був Друга світова війна. І нарешті голод 1947 року.

Найбільше від цих жахів постраждали діти. За підрахунками спеціалістів серед загиблих було б 36 відсотків дітей. Цвіт й надія України. Її майбутнє.

1991 року на правічних трипільських землях, в українському селі Тальянки на Черкащині було б виявлено погребение 4-х дітей віком від 4 до 14 років сім «ї Загребельних. 1993 року відомий археолог І.Черняков самотужки зробив з дуба їм пам «ятник, використовуючи мотиви трипільських статуеток. Це перший пам «ятник усім загиблим под годину лихоліть дітям України — загубленого сучасного, втраченого майбутнього.

Існує проект спорудження каплиці біля цого пам «ятника. На думку ініціаторів це має виключне значення, бо таке увіковічення пам «яті загиблих дітей у географічному центрі України, найбільш багатому за природними умовами лісостепового регіону, відомому зосередженням найбільших у Стародавньому Світі «протоміст «найдавнішої землеробської трипільської цивілізації IV-III тисячоліть до нашої ери, започаткує єднання духу народу у просторі й часі. Адже ці діти поховані на територї найбільшого трипільського поселення, яку має статі заповідником.

Глава 2. Авторитетні думи про «Золоте царство».

" ЗОЛОТИМ ЦАРСТВОМ ", слідом за батьком світової історії Геродотом, називав відомий дослідник слів «янства, академік Борис Рибаков Тисячі книжок написано про «ЗОЛОТЕ ЦАРСТВО », думи істориків, популяризаторів історії, людей, закоханих у цю землю, — часто дискусійні. Тут наведені деякі із таких думок, поглядів — можна думати над проблемами історії нашої прабатьківщини кожний окремо й спільно.

АКАДЕМІК Б. РИБАКОВ:

" Ядром держави Русі (що зветься за кабінетним терміном «Київська Русь ») був, як відомо порівняно невелика область Середнього Придніпров`я — від Десни до Росі… Найпобіжніший погляд на найдавнішу історію слов`янського світу переконує у тім, що впродовж двох тисячоліть, котрі передували виникненню Київської Русі, найбільш розвинутим й історично активним регіоном було б Середнє Придніпров`я… Головне ядро «Руської землі «по Дніпру й Росі цілком вписується в ореол прабатьківщини. …Люди Середнього Придніпров`я прокладали «священні шляхи «у грецькі міста й ставили кам`яних ідолів з рогом статку на цих шляхах. Десь у центрі золотого царства на Дніпрі має бути головне святилище всіх сколотів-землеробів, в якому зберігався священний небесний плуг. У релігійній історії Київської Русі багато що роз`яснюється завдяки звертанню до далеких предків Русі… «.

ДОСЛІДНИЦЯ ТРИПІЛЛЯ, ПИСЬМЕННИЦЯ ДОКІЯ ГУМЕННА (США):

" Україна це і був центр того величезного простору Євразії, де витворювалися рушійні міфи людства. Додаймо: на базі материнської родової громади, закріпленої десятками тисячоліть осілого побуту, у сусідстві із мамонтовими, Боже, не вменшай, табунами. …Трипільська людність був дуже численна. Терен, де осіли трипільські племена, ряснів селищами на віддалі 3- 5, бо і півкілометра. Мирні племена ці було невідомо між собою ніяких воєн, не малі ніякої зброї для войовничих нападів чи оборони. Селища їхнього були розташовані на відкритих місцях недалеко від струмків та невеликих рік. Від диких звірів охоронялися тім, що заганяли приручену худорбу усередину селища. За дві (три?) тисячі років нестурбованого нападами життя трипільці створили яскраву культуру, що сяяла й вигравала різними барвами на тлі убогої сірості тодішньої західної Європи та озерно-болотяних нетрів на північ від України. …Ця печатку Гіпербореї-Трипілля назавжди відкладена в психіці нашого народу. «.

ПРОФЕСОР ЛЕОНІД ЗАЛІЗНЯК:

" Наприкінці епохи каменю 7−6 тис. років тому на українських теренах поширилась нова, прогресивна, відтворююча економіка в архаїчній формі мотичного землеробства та присадибного тваринництва. Її остаточна перемога в Україні заговорили українською у «язана із поширенням у лісостеповому Правобережжі культури Трипілля. Остання датується 5−4 тис. р. до н.е. й прийшла в Україну із південного заходженню, із басейнів Серету та Пруту.

Економічною основою цієї яскравої археологічної спільності було б вирощування пшениці та ячменю, а також розведення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней. Орне господарство трипільців мало перелогову форму. З виснаженням землі трипільці переселялися далі на схід й врешті освоїли усі придатні для їхні землеробської системи чорноземи від Карпат до Дніпра.

…Трипільська землеробська людність досягла високого рівня розвитку й стояла на порозі цивілізації. Останньою називають такий рівень соціальноекономічного розвитку суспільства, коли виникають міста й писемність. Величезні трипільські поселення — Майданецьке, Тальянки, Доброводи та інші, котрі налічують до 3 тисяч жител й займають площу 200−400 га, з права вважаються протомістами. Житла тут розташовані концентричними колами, котрі із «єднувалися із центром численними радіальними вулицями. Населення цих племінних центрів перевищувало 10 тис. осіб. …Значення Трипілля в первісній історії України полягає до того, що саме із ним заговорили українською у «язана остаточна перемога відтворюючої економіки на українських землях у 4 тис. до нашої ери. Перехід частини трипільців від землеробства до скотарства знаменував кінець трипільської сторінки у давній історії України.

…Найдавніші індоєвропейські скотарі та трипільські нащадки близькосхідних землеробів півдня України вплинули на формування антропологічного типу українців. …Так звань Український антропологічний тип, за Ф. Вовком, є наслідком змішування трипільців із найдавнішими індоєвропейськими скотарями, котрі 5−6 тис. років тому рухалися з лісостепового Подніпров «я на Дунай. Згаданий антрополог та його послідовники вважали, що відносно високий зріст та міцна статура більшості українців — це перша спадщина індоєвропейських скотарів й «чорнії брови, карії очі «- трипільців. «.

АКАДЕМІК БОРИС РИБАКОВ:

" Священні міські, як вже неодноразово мовилося, часто носять назву «Лисих «чи «Дівичих ». Виникає припущення, що перша назва могла бути заговорили українською у «язана із тім чи іншим чоловічим божеством, а дівичі міські, природно, із жіночим божеством, із богинею-дівою, що був далекою попередницею християнської богородиці, діви Марії. …Ще одна Дівич-гора знаходиться у цьому ж Середньодніпровському регіоні на околиці с. Трипілля (літописний Треполь) на Дніпрі. На вершині міські, що здіймається над Дніпром, у зарубинецькі часи було б побудовано своєрідний жертовник-піч, що бувши собою композицію із дів «яті напівсферичних заглиблень. Певно, цей своєрідний жертовник із дів «ятьма гніздами призначався для посудин, в які под годину святкової церемонії могло варитися яке-небудь зілля чи зерно. …Кількість дів «ять у поєднанні із дівочим ім «ям цієї величезної й дуже імпозантної міські схиляє до думи (як й із приводу гадальної чаші із дів «ятьма клемами місяців), що творці жертовника із дів «ятьма складовими частинами передусім співвідносили цю центральну споруду Дівич-гори із дів «ятьма місяцями вагітності. Богиня — діва, як стійке уявлення про жіноче аграрне божество, мислилася, очевидно, подібно християнській Богоматері непросто дівчиною, а такою, котра уже «зазнала у череві своєму «й їй належало дів «ять місяців готувати народження нового життя. …Не було б ані міста, ані поселення. Сама гора являла собою зрізане пірамідальне узгір «я, що здіймалося над прибережними плавнями Дніпра. Верхня її майданчик невелика й складається із двох пласких сходин. …Жертовник поставлено так, що він займає серединне місце усієї вершини міські, поряд із ним — зарубинецьке погребение 1 ст. до зв. е. — 1 ст. зв. е. З боці, протилежного Дніпру, Дівич-гора спадає широким пологим спуском, немовби спеціально призначеним для урочистих обрядових процесій від поселення до жертовника богині-діви на вершині. Великий інтерес являє загальний погляд на завісься тієї середньо дніпровський регіон, у якому знаходиться Дівич-гора у Трипіллі. На новітній археологічній карті зарубинецької культури… у просторому ареалі всієї культури (Прип «ять, Дніпро, Десна, Сейм) різко виділяється кількістю пам «яток та щільністю заселення Середнє Подніпров «я (від гирла Десни до Тясмину). Тут зосереджено найважливіші пам «ятки зарубинецької культури. Відразу знайдена найбільша кількість предметів античного імпорту із Причорномор «я. …Кордоном між землею полян й землею Русі, можливо, слід вважати простір між Витачівським та Зарубинським бродами. …Якщо подальші пошуки підтвердять сказане, ми одержимо дуже цікаві дані про великий й давній центр у коліні Дніпра. Цей сакральний комплекс винен бути загальним для всієї області борисфенітів. У окремих племен могли бути племінні святилища: Дівич-гора у Трипіллі та Лисиця гора под Києвом у полян, Дівич-гора у Сахнівці та святилище Рода в Родні (на гирлі Росі) у Русі, що ще не гнівалася із полянами… «.

ГЕРОДОТ:

" Скіфи кажуть, що їхній народ є наймолодший серед всіх народів, й вісь як це сталося. Їхня країна був пустелею й перша людина, що там із «явилася, був такий, що називався Таргітаєм. Батьками цого Таргітая, як смердоті кажуть, але й я цьому не вірю, були за їхніми твердженнями Зевс й дочка бога річки Борисфена. Від них походив Таргітай й у нього було б троє синів: Ліпоксай, Арпоксай й молодший Колаксай. Колі смердоті були царями, із неба впали на скіфську землю зроблені з золота плуг, ярмо, сокира й чаша. перший побачив їхнього старший й наблизився, щоб їхні узяти, але й усе це золото, коли він підійшов туди, почало горіти. Він віддалився й тоді перед тим підійшов другий, але й з золотом сталося ті саме. Отже так своїм полум «ям прогнало їхні золото. Проте коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло й тоді він узявши його собі й прийшов з ним додому. І старші брати, после того, що смердоті побачили, погодилися передати все царство молодшому. …Ті священне золото пильно оберігають їхні царі й дуже шанують його й щороку, приносячи йому щедрі жертви, просять його захистити їхнього. …перший народ, котрий можна зустріти, це калліпіди, котрі є напівелліни й напівскіфи, з них є інший народ, що називається алізонами. Вони й калліпіди взагалі мають такий спосіб, як й скіфи, але й сіють й їдять пшеницю й цибулю та часник й сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи оратаї, котрі сіють пшеницю задля їжі, але в продажів. …Отже, серед інших рік Борисфен найбільш корисний людям, бо навколо нього найкращі й найбільш поживні пасовища для худоби й дуже багато в ньому риби, приємної на смак, й вода в ньому дуже чиста, порівняно до інших з каламутною водою, й ниви навколо нього чудові, в якому було, де не засіяно, виростає висока трава » .

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ:

" У колядках бог-Громовик описується ще в третім образі: як орач якоїсь незвичайної ниви. Якийсь господар, певне бог світла, блискавки і грому, має полі не міряне, не оране і не сіяне. …На тому полі оре золотий плуг шістьма половими волами з золотими рогами. На волів ярма тесові, кедрові, а занози мідні. За тім плугом ходити сам Господь.

…Грім й блискавка в образі орання й сівби — се все було б звісно й в інших народів. Скити-хлібороби вели свій рід од меншого сонцевого сина. Якщо з неба впавши плуг із гарячого золота із золотим ярмом. Два старших сонцевих сині, розпочавши тієї плуг, попекли собі руки. Тільки менший зумів орудувати тім плугом, а ще через ті він ставши царем у скитів. Грецький Язоп орав полі мідними волами, які дихали полум «ям, й засіяв його драконовими (змієвими) зубами, із яких повставали воїни. Одна великоруська билина розказує про Микулу Селяниновича, котрий орав позолоченим ралом. Український переказ про Кирила Кожем «якої розказує, що Кирило, побивши змія, запряг його у плуг, прооравши ним борозну до моря та і утопивши його у морі. …На кутю на Покуті ставлять снопи жита, а Галичині кладуть на стіл чересло од плуга, щоб кроти і миші не псували хліба, навіть ходять перед Новим фатальністю по хатах із плугом. Звідтіль вийшов й звичай на Новий рік посипати зерном у хатах. Народ злучив ці обряди, нагадуючи на сівбу й орання, із годиною повертання небесних світил із зими на літо » .

" ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ " :

" Для культури скіфського періоду характерна міфотворчість, хоча її ми спостерігаємо й в раніші часи. Так, найбільш відомий, завдяки Геродоту міф про походження слів «янь: «На березі Борисфена від скіфських богів Папая й Апі - доньки Борисфена — народився перший скіф Таргітай (чи Таргітаон). Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Арпоксая, Колаксая. Папай подарував їм (злетіли із неба) золоті: плуг, ярмо, топірець й чашу. Підійшов до золота старший — воно та загорілося, середульший — так саме, лише молодший зумів узяти тих речі й тому ставши за головного царя над скіфами » .

МИХАЙЛО БРАЙЧЕВСЬКИЙ:

" На початку доби раннього заліза в Східній Європі виникає орне хліборобство, про яку знаходимо деякі матеріали в писемних джерелах. В частности, Геродот — автор 5 століття до нашої ери — виділяв із числа племен Скіфії ряд хліборобських, до того числі скіфів-орачів, в які дослідники вбачають безпосередніх предків східних слів «янь. З скіфами-орачами заговорили українською у «язується легенда, в якій фігурують небесні даруй — священне скіфське золото: плуг, ярмо, сокира й чаша. Перші два із названих предметів мають безпосереднє ставлення до землеробського виробництва, причому в його орній формі «.

Глава 3. Значення Трипільської культури.

Трипільська культура був відкрита чеським археологом Вікентієм Хвойкою понад ста років тому на Правобережжі України. Ця подія мала велике значення для вченого світу. З-під землі вдалося дістати пам`ятки культури, настільки відмінної від звичних нам зразків «первісного «суспільства, що можна було б переписувати всю історію Сучасної цивілізації.

Колос, звичайно ж, устоявши. Історія Сучасної цивілізації, із її завоюваннями, помпезними соборами й кривавими революціями, не похитнулася. Та перша крапля, що підточувала камінь людської зарозумілості, впала на, здавалося б, непорушний граніт. Зовсім поряд із великим мегаполісом столиці України — Києвом, було б знайдено зразки матеріальної культури, що гармонічно співіснувала свого години із навколишнім світом.

Зразки ці свідчили, що ми лише починаємо підкрадатися у своєму розумінні ролі й місця людини на землі, доти рівня мислення, який побутував у період, назв дослідниками кам`яним віком. Швидше на, це трапилося над годину, коли здіймалась на ноги сучасна антропологія, а суспільстві почали міцнішати голоси із закликом пильніше подивитися на ще не втрачені знання малодосліджених народів віддалених куточків планети. Матриця планетарного знання почала поступово все понад відкриватися для всіх спраглих до знань із першоджерела.

Дивним чином фрагменти культурної спадщини давніх трипільців легко й гармонійно укладалися до концепції знань арійських племен Індії й малі безліч прямих паралелей із системами знань великої кількості давніх культур різних куточків світу: від Гірського Алтаю у Росії до пустелі Сонора у Мексиці.

Спроби науково вивчати культуру давнього Трипілля неминуче приводять до традиційних спекуляцій термінами й поняттями. Предмети матеріального вжитку й зразки духовного життя давніх людей намагаються оцінювати із точки зору сучасних уявлень про всесвіт. Та зрозуміти світло наших мудрих предків можна лише перейнявши їхні систему координат, їхнього спосіб мислення й їхнього прозірливий погляд на світло. У цьому зв`язку надзвичайно цікавими видаються порівняльні дослідження різноманітних подібних культур як далекого минулого, то й найближчого сучасного.

Предметом вивчення в випадку виступають різноманітні речі хатнього вжитку, як то черепки, горщики та інша кераміка, виконана, як тепер бі сказали, у модерновому ключі. Малюнки й зображення при уважному погляді не можуть не вразити нас глибиною й якимось прихованим змістом, над розгадкою якого б`ється не одне покоління археологів, етнографів та антропологів. Ці дослідження у своїх розгадках виходять із того величезного значення, яку надавалося в давні часи зображенню. Поза всяким сумнівом, й вчений світло це однозначно підтверджує, що необхідність надати символу зовнішню подобу із означуваним предметом й штовхала цих людей на створення зображень промов, на котрі хотіли справити магічну дію.

Помилки й вкрай негативні результати досліджень західноорієнтованих антропологів полягали в їхні позиції «оцінювача «чужого способу життя. Часто такі дослідження виходили із пріоритету власної культури й переваги західного способу життя. Таке ставлення, що виявлялося у певній мірі неприкритого расизму й пихатої зарозумілості, здатне лише на створення відразливого враження про західні ціності. А що, якщо ми помиляємося? Коли якщо давні, незнайомі нам цивілізації знаходилися на набагато вищому рівні інтелектуального розвитку, ніж ми зі своїми чадними авто й пральними машинами?

Дуже небезпечною помилкою вважає французький антрополог Клод ЛевіСтрос виведену ним «формулу хибного еволюціонізму ». Принципову відмінність давніх культур від сучасних технічно розвинутих цивілізацій він бачить в бо тих не розвивалися, а й у бо історія їхні розвитку не супроводжувалася накопиченням винаходів, але й орієнтувалася на збереження первісних способів установлення зв`язку із природою. Набагато более вірогідним видається складний й мудрий спосіб життя наших предків, ніж неуцький погляд на їхні життя як на «часи дикунства » .

Висновки.

Процитуємо ще раз Докію Гуменну:

" …І яку ж здивування наше, коли читаємо у Геродота, що самих теренах, де процвітало трипілля, через 1500 років далі живуть хліборобські племена, котрі сіють зернові культури та збирають врожай задля собі, але в продажів. Це племена, що населяють середнє Подніпров «я, Побужжя, Подністров «я… «.

Зараз вже багато дослідників дописемних цивілізацій відверто говорять про ті, що «у багатьох відношеннях архаїчна культура… виявляється набагато складнішою, ніж сучасна. Обряди, норми поведінки, статевовікова культура, системи кревності тощо у давнину були побудовані невимірно складніше, ніж тепер, так що сучасна людина зіштовхується лише зі слабкими пережитками цих явищ, зміст які тому часто буває від неї прихований » .

Здається, що такий погляд є набагато привабливішим із етичної точки зору й более продуктивним із точки зору можливості прилучитися до таємниць найдавніших систем знань про людину й Всесвіт.

Перелік використаних джерел:

1. Микола ЧМИХОВ. Джерела язичництва України-Русі.

(Упорядкування Валентина Чмихової).

Журнал «ІНДОЄВРОПА»: Тематичний випуск. — 7506 (1998—1999). — Кн. 1—4.

2. Журнал «ІНДОЄВРОПА» 1996;1997 рокта, книга 1−2.

3.Сайт AWM Trypilska Culture. Ancient Ukraine. internet.