Свідок у кримінальному судочинстві

МIНIСТЕРТСВО ВНУТРIШНIХ СПРАВ УКРАЇНИ.

ЗАПОРIЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ IСНТИТУТ.

кафедра кримiнального процесу та кримiналисти.

КУРСОВА РОБОТА З КРИМIНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА.

СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI.

Виконав: курсант 302 навчального.

взводу Мінаєв М.В.

Перевірив: старший викладач.

пiдполковник мiлiцї.

Яцюк В.I.

Запорiжжя 2000.

П Л, А Н Вступ… …3−5 1. Правове положення свідка в кримінальному процесі. …6−12 2. Права та обов «язки свідка … …13−16 3. Забезпечення безпеки свідка як учасника кримінального процесу…17−23 Висновок… …24 Список літератури… …25−26.

В З Т У П.

як про «єктивна істина в цілому, то й окремі факти, обставини справ встановлюються слідчими органами, прокурором й судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, под годину яко-го збираються, перевіряються, оцінюються докази й на їхнього підставі приймаються і обґрунтовуються процесуальні рішення. У вирішенні запитання: як встановлення про «єктивної істини, ми виходимо із то-го, що кожен злочин завжди залишає визначену сукупність слідів в навколишньому світі. Їх можна поділити на дві групи.

Перша група слідів — це сліди, котрі залишені подією злочину.

в пам «яті людей, котрі торкнулись злочинного діяння чи його наслідків.

Друга група слідів — це зміни матеріальних про «єктів, ма;

теріального середовища.

Усі ці сліди складають тієї фактичний матеріал, за допомогою якого слідчий й суд встановлюють про «єктивну істину. Джерелом інформації першої групи слідів є, наприклад, показання свідка—очевидця.

Формування показань свідка заговорили українською у «язано із різними джерелами от-римання інформації про злочин. існує кілька таких джерел. Перше — безпосереднє сприйняття злочинних дій. Повнота й точність уяв-лень про обставини злочинних дій безпосередньо визначається смис-ловою стороною сприйняття. Це залежить від життєвого досвіду й обсягу знань (загальних чи професійних) свідка.

Іншим джерелом одержання свідком відомостей про мотиви, мітку своїх дій, а також про інші суб «єктивні елементи злочину в останній момент його скоєння є вислови самого підсудного. Свідок часто запам «ятовує не лише зміст висловлювань, але й і окремі «ключові «слова підсудного: «давай гроші «, «мовчи «та інші Третім джерелом одержання свідком відомостей є сприйняття ним конфліктних стосунків між потерпілим та підсудним, котрі пере-дували злочинній події.

Усі ці джерела інформації свідка про злочин приводять до то-го, що показання свідка є найбільш поширеним виглядом джерел до-казів, а свідок є найважливішою постаттю в кримінальному судо-чинстві, інформація якого допомагає слідчому краще розібратися в справі, а суду — винести вірне рішення. Сказане визначає неабия-ку актуальність обраної тими, важливість її поглибленого вивчен-ня в курсі «Кримінально-процесуальне право України «й визначен-ня місця свідка в кримінальному судочинстві.

У даній роботі для всебічного розгляду тими використано різноманітну літературу й підручники радянських вчених Карева Д. С (1), Коблікова О. С (2), й головне, це підручники українських вчених, докторів юридичних наук, Михеїнко М. М (3), Тертишник В.М.(4).

Головним нормативним документом, де вказані права, обов «яз-ки й правовий статус свідка, є Кримінально-процесуальний кодекс (КПК) України від 28 грудня 1960 року.

1.Советский кримінальний процес: Підручник / Під ред.проф. Д.С. Ко-сарева. М.: Вищу школу, 1963. — 552 с.

2.Советский кримінальний процес: / Під ред. А. С. Кобликова. — М., 1972. — 534 с.

3.Михеїнко М.М., Нор В. Г., Шибіко В.П. Кримінальній процес України: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й доп. — До.: Ли-бідь, 1999. — 536 с.

4.Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України: Навч.

Посіб. — До.: Юрінком інтер, 1999. — 576 с.

Обєктом дослідження в курсовій роботі є відносини, котрі ви-никають між свідком та іншими учасниками под годину їхнього діяльності в кримінальному судочинстві. Предметом дослідження є свідок як особа, котра бере безпосе-редню доля в кримінальному судочинстві.

Мета курсової роботи полягає до того, що необхідно визначи-ти місце свідка через учасників кримінального судочинства.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі заподіяння :

. ознайомитися із учбовою та нормативною літературою, котра аналізує правове становище свідка в кримінальному судочинстві;

. використати цю літературу для розгляду прав й обов «язків свідка, як учасника кримінального процесу;

. визначити норми за допомогою які проводитися забезпечення без-пеки свідка від негативного впливу інших учасників процесу.

Для более вдалого написання роботи й вирішення її головних завдань були використані такі методи: аналіз, синтез, уза-гальнення, дедукція, індукція. Саме індуктивний метод знадо-биться при написанні висновків.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, виснов-ку та переліку використаної літератури.

1. ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ СВІДКА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ.

З розвитком демократичних традицій, зростанням політичної й громадської активності підвищується роль правоохоронних органів. Взаємовідносини громадянина й держави все більшою мірою бу-дуються за принципами пріоритету й законності. Зміцнення даних прин-кипів наближає нас до країн розвиненої демократії, таких, як :

ФРН, Великобританія, Франція, що дозволити Україні посісти серед них належне місце. Алі це потребує копіткої роботи у законодавчій та правозастосовчій практиці, вирішення багатьох правових проб-лем й завдань. До однієї із таких відноситься статус свідка у кримінальному процесі України.

Свідком по кримінальній справі може бути будь-яка особа, якій відомі будь-які обставини справ, якщо вона при цьому не є заінтересованою в кінцевому результаті справ як учасник процесу: потерпілий, підозрюваний, обвинувачений чи підсудний. Будь—який громадянин України, якщо він ставши очевидцем розслідуваної події, незалежно від його стану (начальник міліції, заходів, суддя, президент та ін.), може бути допитаний в якості свідка. Вік свідка не обмежений. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо завдяки свого розвитку правильно сприймали обстави-ни, котрі мають значення до справи.

При аналізуванні ролі свідка у кримінальному процесі зус-трічаються труднощі при визначенні його статусу. Поняття «учас-ник кримінального процесу», на форумі нашу думку, можна розглядати у двох розуміннях — широкому та вузькому. У вузькому — це обвинува-чений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний по-зивач, цивільний відповідач та їхні представники, тобто особини, названі у п. 8 ст.32 КПК України.

У широкому розумінні, загальному для всього кримінального судочинства, до названого поняття повинні включатися тих, хто так чи інакше бере доля хоча б у одній стадії процесу, хто наділяється у ньому тими чи іншими правами і обов «язками. До них можна віднести прокурора, громадського обвинувача, громадського захисника, експертів та спеціалістів.

Законодавець називає їхні учасниками суднового розгляду (ст. 261 КПК України), а експерта й спеціаліста — особами, котрі беруть доля в справі (ст. 295 КПК України).

Вказівки про надання будь-якого статусу свідку в кримінальнопроцесуальному законі відсутні, й це невипадково. Та-ке становище свідка склалось із години, коли його функції у кримінальному процесі зводились доти, щоб поставити підпис под показаннями, котрі викривають «ворога народу «, а наступного дня самому бути у такому ж становищі. (1).

Алі, Незважаючи на це, свідок є основним джерелом інфор-мації, якої можна отримати при його допиті про обставини, що підлягають встановленню в даній справі, зокрема про факти, котрі характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного й потерпілого, й його взаємовідносин із ними (ч.і й 2 ст. 68, ч.і ст. 167 КПК України).

За чинним КПК України як свідки можуть бути допитані :

запідозрені й потерпілі - доти, як смердоті офіційно, в передба-ченому законом порядку визнані підозрюваним, обвинуваченим, по-терпілим; цивільні позивачі, цивільні відповідачі, законні пред-ставники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; особини, офіційно визнані обвинуваченими — у цих випадках, коли справа що-до них був закрита, виділена в окреме провадження чи розгляну-та раніше, ніж щодо інших осіб, причетних доти ж зло-чину.

1 // Право України. — 1998. — № 4. — С.89.

Свідок дає показання про обставини, котрі ґрунтуються на без-посередньому сприйнятті, то й такі, котрі сприйняті із інших дже-рел, наприклад, зі слів іншої особини чи із будь-якого документа. У останньому випадку свідок винен вказати джерело, із якого йому стали відомі факти, про котрі він розповідає." Не можуть бути дока-зами дані, повідомлені свідком, джерело які невідоме" (год. З ст. 68 КПК України).

Предметом показання свідка також можуть бути факти довідко-вого характеру про обставини, котрі сам по собі не мають доказово-го значення, але й необхідні для розгляду справ. Свідок є не-замінним. Бо свідок ї незамінним закон забороняї сумісниц-тво обов «язків свідка із іншими процесуальними функціями (слідчо-го, прокурора, судье, експерта й т.д.).

Тому, якщо виникає необхідність допросити в якості свідка будь-кого із осіб, котрі ведуть судочинство чи виконують інші функції у процесі, то цей суб «єкт підлягає відводу, він звільняється від інших процесуальних обов «язків.

Доля в справі законних представників підозрюваного й обви-нуваченого не виключає можливості їхнього допиту як свідка. Особа на-буває процесуального статусу свідка із моменту його офіційного виклику для допиту в якості свідка.

Показання свідка, як й будь-які докази по справі підлягають перевірці й оцінці, оскільки свідок може бути заінтересований в кінцевому результаті справ й дає завідома неправдиві показання. Такі показання можуть бути викликані й дією свідка із боці обвину-ваченого, потерпілого чи близьких їм осіб (підкуп, шантаж, пог-роза вбивством й т.і.). Закон передбачає, що перед початком кож-ного допиту встановити визнаним між свідком та підозрюваним чи обвинуваченим, а також потерпілим (ч.4 ст. 167 КПК України), що має важливе значення для правильної оцінки показань свідка. Пока-зання свідка перевіряються шляхом аналізу їхнього змісту, порівняння із іншими доказами, котрі містяться в справі, под годину виконання додат-кових та повторних допитів, очних ставок, відтворення обстановки та обставин події.

Умовою добросовісних показань свідка є також психічна пов-ноцінність свідка. Особи, котрі у зв «язку із своїми фізичними чи психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, котрі мають значення для справ, й давати по них показання викорінює можливість участі його в якості свідка (п. 3 ч.і ст. 69 КПК України).

Не можуть бути допитані в якості свідка також:

. захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обста-вини, котрі стали йому відомі у зв «язку із виконанням обов «язків захисника;

. адвокат, представник професійної спілки та іншої громадської організації про обставини, котрі стали йому відомі в зв «язку із віконанням обов «язків представника потерпілого, цивільного позива-ча й цивільного відповідача.

Адвокат, який бере доля в справі як захисник чи представ-ник, вол «язаний зберігати адвокатську таємницю, й не може бути допитаний як свідок не лише із обставин, котрі стали йому відомі у зв «язку із виконанням обов «язків захисника чи представника, але й із всіх питань, із якими перед тим звернеться громадянин (чи юридична особа), суть консультацій, порад, троянд «яснень (ч.і ст. 9, ч.і ст. 10 Закону.

України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 року (1).

1.Законодательство України про боротьбу з злочинністю. — X.:

000 «Одіссей «, 1999. — 256 с.

існують певні особливості вчинку й допиту працівників дипло-матичних й консульських представництв іноземних держав. Так, гла-ва дипломатичного представництва й члени дипломатичного персона-лу представництва, а також члени їхні сімей, якщо смердоті проживають із ними й є іноземними громадянами, не вол «язані давати показання як свідка, а разі їхнього згоди давати такі показання не вол «я-зані для цого із «являтися в слідчі органи (ст. 31 Віденської кон-венції про дипломатичні злочини від 18 апреля 1961 р. (2).

Консульські посадові особини, у тому числі глави консульсько-го представництва, а також працівники адміністративно-тех-нічного і обслуговуючого персоналу консульського представництва не можуть відмовитись від даних показань саме свідка, крім пока-зань із питань, заговорили українською у «язаних із виконанням ними службових обов «язків. Консульські посадові особини й глави консульських представництв не несуть відповідальності за відмову від дачі показань (п. 13,14,15 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні (3).

Нездатність особини правильно приймати обставини, котрі мають значення для справ, встановлюються відповідно судово-медичного чи судовопсихіатричною експертизою.

2 Міжнародне право в документах. — М., 1982. — С.132.

3 / Голос України. — 1993. — 26 червня.

У ст. 120 проекту КПК України наведено коло осіб, які не підлягають виклику як свідки із питань, що становлять їхнього про-фесійну чи службову таємницю (адвокати, судді, журналісти, свяще-ники) (1).

Було б доцільно у новому КПК правовий статус свідка-мед-працівника та свідків-оперпрацівників СБУ, МВС та інших служб-суб «єктів оперативнорозшукової діяльності.

Оперативні працівники СБУ та МВС часто потрапляють у стано-вище, коли в судновому розгляді важливі їхнього показання. Практика бо-ротьби із організованою злочинністю є підтвердженням цьому. Якщо оперпрацівник якщо давати пояснення на запитання, відповіді на котрі вимагають розкриття джерел інформації, оперативних засобів на те це поставити под загрозу життя та безпечу осіб, які є співробітниками правоохоронних органів й виконують свої заподіяння у злочинних угрупуваннях.

У ст. 148 глави 19 Модельного Кримінально-процесуального ко-дексу для країн-учасниць СНР пропонується приймати показання свідка-керівного співробітника органу, який здійснюї оператив-но-розшукову діяльність, про явища, відомі йому із донесень та слів підлеглих. Дані показання використовуються для вирішення пи-тань про проведення невідкладних слідчих дій, але й як докази сам по собі не сприймаються, що повною мірою відповідає принципам до-казового права. Ні в чинному, ані в проекті нового КПК запитання правового статусу свідкаоперпрацівника не отримали законодавчого закріплення. Тому, даючи показання под годину суднового розгляду, опер працівники змушені розробляти «легенди «, посилатись на за-будькуватість, вказувати на неіснуючі джерела інформації.

1. Проект Кримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний робочою комісією Кабінету міністрів України. — До., 1996.

Тім самим даючи свідомо неправдиві показання, котрі порушують ст. 71 КПК України, бо смердоті помиляюся на імунітет свідків у тій частині правових питань, які становлять державну та службо-ву таємницю.

У подібне становище потрапляють також лікарі, коли на допиті виникає необхідність в порушенні лікарської таємниці, та інші особини (нотаріус, омбуцмен) котрі беруть доля в судновому роз-гляді як свідки, але й не названі у ст. 69 чинного КПК України, а чи не відображені у ст. 120 проекту нового КПК України.

Отже, із вище викладеного можна вказати правове положення свідка як не визначене чинним Кримінально-процесуальним кодексом, яку винне розроблятися у тому, щоб свідок був одним із найваж-ливіших учасників процесу, бо від його інформації залежить пра-вильне вирішення справи.

2. П Р, А У, А ТА Про Б Про У «Я З До І З У І Д До А.

як й будь-який учасник кримінального процесу свідок має пра-ва та коло обов «язків, котрі він винен неухильно дотримуватись, й що встановлені в Кримінально-процесуальному кодексі в ст. 69−1, 70.

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом як свідок, вол «язана із «явитися в зазначене місце і годину й дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Якщо свідок не із «явився без поважних причин, поважними причинами неяв-ки свідка за викликом в зазначене місце й годину є несвоєчасне вру-чення повістки, зернятко та інші обставини, котрі фактично позбав-ляють його можливості своєчасно із «явитися до слідчого, прокурора чи суду, — до нього може бути застосовано привід через органи внутрішніх справ, а суд вправі також покласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Пи-тання про грошове стягнення вирішується судом у судновому засіданні при розгляді справ, в якій свідок викликається.

Воно може бути вирішене в іншому судновому засіданні із викликом цого свідка. Його неявка без поважних причин, не перешкоджає розглядові про накладання копійчаного стягнення (ст. 70 КПК України).

За злісне ухилення від явки до суду, за непідкорення розпо-рядженню головуючого чи порушення порядку под годину суднового засідання свідок несе відповідальність за год. 1 ст. 185 3 Кп АП у вигляді штрафу чи адміністративного арешту на рядків до 15 діб, а й за злісне ухилення від явки до органів попереднього слідства чи дізнання — за ст. 185 4 Кп АП у вигляді штрафу. Праворуч про накла-дання адміністративного стягнення розглядається суддею (ст. 221 Кп АП).

За відмову давати показання про відомі йому обставини спра-ви свідок може бути притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 179 КК України у вигляді виправних робіт на рядків до шес-ти місяців чи штрафу, а й за дачу завідома неправдивих показань — за ст. 178 КК України у вигляді позбавлення волі на рядків до п «я-ти років чи виправних робіт до одного року.

Слід відмітити, що порушення кримінальної справ по відно-шенню до свідка, потерпілого, експерта чи перекладача за завідо-ма неправдиві свідчення, заключення чи неправильний переклад мо-же матір місце лише одночасно із постановлянням вироку по справі.

Свідок також вол «язаний: не розголошувати дані поперед-нього слідства без дозволу на це слідчого (ст. 121 КПК України); не входити в зносини із іншими свідками по тій ж справі (ст. 167 КПК України).

Свідок має визначені права, здійснення які максимально га-рантує правильність його свідчень (ст. 69- 1 КПК України) :

1. Давати показання рідною мовою чи іншою мовою, якою він вільно володіє, й користуватися допомогою перекладача.

Принцип національної мови судочинства застосовується у всіх стадіях кримінального процесу. Суть закріпленого в ст. 19 КПК України принципу полягає до того, що судочинство в Україні прово-диться державною, російською мовою чи ж, як виняток, мовою більшості населення даної місцевості. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не мо-же добро зрозуміти цю мову й вільно розмовляти нею. Тому ця осо-ба Має право виступати в суді рідною мовою й користуватися послу-гами перекладача (ч.2 ст. 19 КПК України). Він винен переклада-ти усі показання свідка, запитання й відповіді.

2. Заявляти відвід перекладачу.

Свідок має право заявити відвід перекладачу тоді, коли некомпетентність перекладача полягає до того, що він зле володіє мовою, якою ведеться процес, котрою говорити свідок чи складено документ.

3. Знати у зв «язку із чим й у якій справі він допитується.

4. Власноручно викладати свої показання в протоколі допиту.

5. Користуватися нотатками й документами при дачі показань у тихий випадках, Колі показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, котрі йому важко тримати в пам «яті.

6. Відмовитися давати показання щодо собі, членів сім «ї та близьких родичів. У ст. 63 Конституції України проголошується, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання чи пояснення щодо собі, членів сім «ї чи близьких родичів, коло які визначається законом (п. 11 ст.32 КПК України).

Зміни, внесені до інституту свідчення Конституцією, закріплюють загальні положення правового статусу допитуваного та свідка. Ме-ханізм їхнього реалізації ще винен бути розроблений у новому КПК.

Вітчизняні юристи висловлювались за включення до закону права свідка на імунітет, враховуючи повагу до таких моральних кате-горій, як совість, милосердя, родинні зв «язки, збереження які сприяє швидкому відновленню соціальних зв «язків у осіб, які відбувають покарання. (1).

1 // Рад. юстиція — - 1998. — № 1. — С.29−30.

Важливим аспектом зазначеного запитання ї відображення у ко-дексі підвалин застосування свідком права на імунітет. Особливою може вважатися його право відмовитись від самообвинувачення, ос-кільки даючи показання проти собі, він фактично піддається допи-ту як підозрюваний, а відсутність можливості не відповідати на запитання, що викривають його у скоєнні злочину, є ущемленням права на захист.

У країнах із установленими демократичними звичаями (Англія, Америка, ФРН) заборонено у суді використовувати обумовлені джере-ла доказів на тій підставі, що це завдає моральної шкоди особі та суспільству. Так, якщо у слідчого є докази, які дозволяють підозрювати особу, викликану як свідка у скоєнні злочину, то во-на не може нести відповідальності за відмову від дачі показань із цого питання.

7. Знайомитись із протоколом допиту й клопотати про внесення до нього змін, доповнень й зауважень, власноручно робити такі допов-нення й зауваження.

8. Подавати скаргу прокурору на дії дізнавача й слідчого.

9.Одержувати відшкодування витрат, заговорили українською у «язаних із викликом для дачі показань.

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експер-ти, спеціалісти, перекладачі та поняті мають декларація про відшкоду-вання вартості проїзду до місця виклику й тому, до місця пос-тійного проживання, витрат за наймом житлового приміщення, добо-вих, якщо місце проживання викликаної особини знаходиться в іншому населеному пункті. За переліченими вище особами зберігається се-редній заробіток за місцем роботи протягом години, витрачений у зв «язку із явкою за викликом. Особам, котрі не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їхні від позичити в межах від 20 до ЗО відсотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян за день.

У разі наявності відповідних підстав свідок має декларація про за-безпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених За-коном України «Про забезпечення безпеки осіб, котрі беруть доля в кримінальному судочинстві «від 23. 12.1993 р, й в порядку, пе-редбаченому в Кримінальнопроцесуальному кодексі.

Свідок, який не досяг 16-річного віку, не несе відповідальності за відмову від дачі показань й за дачу завід ома неправдивих показань, але й йому троянд «яснюються обов «язки говорити на допиті лише правду, а також право не давати показань чи пояснень щодо собі, членів сім «ї чи близьких родичів (ч.і ст. 63 Конституції України). Крім того, КПК України передбачає при до-питі неповнолітнього свідка присутність певних осіб. Допит свідка у віці до 14 років, а й за розсудом слідчого — до 16 років прова-диться за правилами допиту дорослого свідка, але й в присутності педагога, а при необхідності - лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Всім цим особам до початку допиту троянд «яснюються їхні обов «язок бути присутнім при допиті, а також право викласти свої зауваження на дії слідчого у зв «язку із допи-том та фіксацією його результатів й із дозволу слідчого ставити запитання свідкові. Запитання свідкові й зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене запитан-ня, але й воно та також заноситися до протоколу.

Закон забороняє домагатися показань від свідка шляхом на-сильства, погроз чи інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані «ком-бінації», припустимі, якщо смердоті не заговорили українською у «язані із повідомленням свідку явно невірних відомостей (обманом) й не притискають вільне волевиявлення, захищають можливість вільного вибору лінії поведінки.

Неприпустимі будь-які погрози, а також інші незаконні дії (шантаж, підкуп, Обіцянка вигоди тощо).

Свідок має допитуватися в денний годину. У виняткових випадках, наприклад, якщо свідок був очевидцем нічної події, припускається допитий й в нічний час.

Забороняються тривалі виснажуючи допити. До таких можна віднести допитий тривалістю понад вісім часів. Неприпустиме вико-ристання гіпнозу чи психотропних засобів, рівно як й отримання показань за винагороду, істину не можна підкупити, ані взяти си-лою. (1).

На наш погляд, розширення прав свідка й забезпечення проце-суальних гарантій його захисту дозволити не лише відгородити того від незаконного переслідування й тиску, а і підвищить ефек-тивність його участі у процесі із метою встановлення істини у справі.

1. Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України: Нав-ч.посіб.

— До.: Юрінком інтер, 1999. — 576 с.

3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СВІДКА ЯК УЧАСНИКА.

КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.

Проблеми захисту прав та інтересів у кримінальному судо-чинстві є багатоаспектними :

1) захист інтересів, порушених злочином (можливість звер-нення за захистом до правоохоронних й правозастосовчих органів, подолання безпідставних спроб відмови у захисті, можливість відшкодування заподіяної матеріальної шкоди тощо);

2) захист від неправомірних дій слідчого та інших працівників правоохоронних органів;

3) захист від впливу інших учасників кримінального судочин-ства чи їхнього родичів та близьких.

У зв «язку із цим необхідне розробка законопроектів, спря-мованих на розширення демократичних й гуманітарних засідок кримінального судочинства й вдосконалення процедур їхні застосуван-ня.

" Вищі соціальні ціності (психологічне здоровий «я) суспільства повинні матір пріоритет перед інтересами розкриття злочинів «.

Згідно із положенням ст. З Конституції України можна в прин-ципі погодитись із такою градацією соціальних цінностей. Однак, необхідно матір на увазі, що співвідношення цих кате-горій специфічне та своєрідне. Наприклад, встановлення можливості анонімного свідчення певною мірою обмежує можливості винного на захист, а протилежний порядок ставити под загрозу життя та здо-ров «я громадян, котрі можуть сприяти у боротьбі зі злочинністю.

Забезпечення захисту прав та інтересів людини й удосконален-ня раціональності розслідування злочинів завжди знаходиться у протиріччі: будь-яке посилення гарантій прав особини ускладнює процедуру розслідування та навпаки.

Тому, при створенні умів для вирішення завдань кримінально-го судочинства винне бути забезпечене розумне співвідношення врахування інтересів й прав всіх, хто бере доля в цьому. Нині все частіше доводитися зустрічатися із тім, що не лише свідки, а і нерідко й потерпілі не бажають проінформувати про відомі їм дані про злочин. Тут й «побажання зв «язуватися із правоохоронни-ми органами «, особіста зацікавленість (у тому числі і підкуп), а головне — боягузництво — як потенційне, то й реальне (нас-лідок уже вчиненого впливу).

Тому особливого значення набувають запитання забезпечення недоторканості осіб, котрі можуть надати допомогу слідству у вияв-ленні злочинців, тобто захиснику їхні від погроз та посягань. Про актуальність наведеного свідчать, зокрема, дані опитування працівників правоохоронних органів, котрі вказали, що у кожній другій кримінальній справі мав місце вплив на потерпілих й свідків.

Взагалі, категорії осіб, які потребують захисту в кримінальному судочинстві, складають дві основні групи :

1) працівники правоохоронних органів (слідчі, дізнавачі, судье, оперативні працівники, експерти тощо); 2) потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачувані та особини, котрі можуть сприяти виявленню злочинної діяльності (насамперед груп та угрупувань), а також родичі й близькі названих категорій.

У законодавстві ці групи конкретизуються по-різному. Так, у законі.

України «Про державний захист працівників суду та пра-воохоронних органів «від 23 грудня 1993 року, крім безпосеред-ньо виділених категорій, вказані працівники Антимонопольного комітету (ст. 2).

(1).

Про важливість захисту працівників правоохоронних органів свідчить світовий досвід боротьби із організованою злочинністю. У нашій практиці малі місце випадки, коли виникали труднощі при призначенні складу суду для розгляду кримінальних справ про особ-ливо тяжкі злочини.

Вже постала проблема анонімного провадження експертиз у зв «язку із необхідністю уникнення погроз та шантажу щодо експертів.

Особливу актуальність становить захист другої групи осіб.

Л.Брусницин зазначає, що незахищеність потерпілих й свідків від протиправного впливу спонукає їхнього (це цілком обгрунтовано) будь-як ухилятися від виконання кримінально-процесуальних обов «язків. (1).

Основна різниця між спрямованістю впливу на ці групи осіб полягає до того, що стосовно першої - позначка — не дати будь-що здійснити, а до другої - не допустити надходження інформації чи викривати її. У першому випадку, заляканого чи підкупного суддю можна замінити, а свідка чи, тім более потерпілого, як правило, замінити не можна.

Не протиставляючи значення та важливість (особливо життя) осіб першої та другої груп, необхідно відмітити масовість пося-гань та впливу на учасників процесу із другої групи.

1. Законодавство України боротьби з злочинністю. — X.: 000 «.

Одіссей «, 1999. — 256 с.

До другої групи законодавець відносить майже всіх учасників кримінального процесу — від потерпілих й свідків до цивільного позивача й відповідача та їхнього представників, а також членів батьківщин й близьких родичів цих осіб, котрі беруть доля в кримінальному судочинстві.

До основних напрямів та заходів захисту належати :

а) правові, що включають дві підгрупи:

. кримінально-правові (встановлення відповідальності за посяган-ня на життя, здоровий «я та майно осіб, які захищають);

. кримінально-процесуальні (удосконалення процедури отримання інформації від проінформованих осіб);

б) соціально-економічні (надання можливості змінити біографічні дані, місце проживання та роботи, державне забезпечення родини в разі смерти особини, якої захищають, тощо);

в) фізичні (надання охорони, технічний захист жилих та службових приміщень тощо).

Сучасні соціально-економічні та фізичні заходь захисту, по-перше, недостатньо надійні (охороняти завжди усюди неможливо, а «зникнути, розчинитися «у масштабах нашої країни складно, особливо із урахуванням можливостей організованої злочинності).

По-друге, держава одну годину не має надійних та ефектив-них заходів захисту. Так, Закон України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів «у ст. 10 визначив, що може бути накладена тимчасова чи постійна заборона на видан-ня відомостей про місце проживання осіб, котрі захищаються, та інших даних про них адресними бюро, паспортними службами, підроз-ділами державної інспекції, державними службами АГС та іншими офіційно довідковими службами.

У ідеалі це належний захід, але й в сучасних умовах, коли «гроші вирішують все «небезпека витоку інформації зростає.

У ст. 12 цого Закону йдеться, що вирішення питань пересе-лення до іншого місця проживання, надання жилої площі, ма-теріальної допомоги… забезпечується у порядку, визначеному Кабінетом.

міністрів України. Які можливості у нашої держави для реалізації цих заходів одну годину й практично ніяких. Так, навіть простий у здійсненні захисту засіб у вигляді забезпечення особистої охорони не реалізується чи при цьому від особини, якої захищають, вимагають сплати «охоронних «послуг. (1).

Тому, наявність конкретних законодавчих актів ще не свідчить про реальну захищеність громадян від злочинних посягань.

У США «Закон про посилення безпеки свідка «(1984 р.) вста-новлює тих ж заходь захисту, котрі передбачені нашим законодавством, а щодо матеріальної допомоги — навіть ширші. Наприклад, переве-зення меблів й великогабаритного майна на нове місцезнаходження, оплата грошей для задоволення основних життєвих потреб здійснюється за рахунок держави, їхні реальність забезпечується відповідним фінансуванням. Крім того, у 39 штатах прийняті пра-вові акти із видачі компенсацій особам, котрі давали показання як свідки та потребують захисту. (2).

1. Київські відомості. — 1997. — 10 ст.

2 // Юстиція. — 1994. — № 8. — З. 52.

Серед заходів захисту пропонуються винесення офіційного по-передження особі, від котрої виходить загроза насильства чи інших заборонених законом діянь. Пропозиція слушна й такий захід перед-бачити необхідно, але й його дієвість у сучасних умовах сумнівна.

Наведене свідчить про нереальність багатьох з зазначених заходів захисту, передбачених чинним законодавством, та необхідність пошуку таких, котрі можуть гарантувати належний захист.

На даний годину найбільш реальною й перспективною є система кримінально-процесуальних заходів захисту.

До них слід віднести :

1. Вилучення із матеріалів кримінальної справ відомостей про допитувану особу, допитий под псевдонімом (ст. 52 3 КПК України). 3ахід необхідний, але й для його реалізації (под годину до-питу, вилучення відомостей, забезпечення їхнього таємного зберігання тощо) звести до мінімуму кількість поінформованих осіб складно, а, відповідно, важко забезпечити зберігання у таємниці, одержа-них даних. 2. Надання на допиті (як на слідстві, то й в суді) відо-мостей, повідомлених особою, захист якої забезпечується тім, хто отримав їхні від неї. Наприклад, допитий оперативного працівника про дані, котрі йому стали відомі із донесень чи повідомлень негласних співробітників чи громадян. У судах США допускається допитий не самого свідка, а поліцейського чи слідчого, котрим від особини, якої захищають, у ході службової діяльності стали відомі обстави-ни злочину.

У ФРН як захист безпеки допустимий допитий «за судовим дору-ченням «агента поліції «спеціально уповноваженим суддею-до-повідачем «із наступним оголошенням змісту протоколу допиту в суді.

На даний годину є категорія справ, із які свідки не викли-каються до суду, — справа із незаконного обігу наркотиків. Алі до закону про захист свідків це не має жодного ставлення. У пакеті антинаркотичного законодавства існує спеціальна інструкція про порядок проведення оперативної закупівлі наркотичних засобів.

Однак, приховування джерел інформації викликає обурення, ос-кільки це суперечить принципам кримінального судочинства, зокре-ма, безпосередності, змагальності та рівноправності сторін.

У ФРН ця проблема виправлена за рахунок обмеження можливості використання даного захисту лише «при захисті особою, охоронюва-них інтересів (життя та здоровий «я) », а наприклад, образу не є достатньою підставою для її застосування.

3. Специфічними є заходь захисту, згідно ст. 19 Закону України «.

Про забезпечення безпеки осіб, котрі беруть доля в кримінальному судочинстві «, котра регламентує заходь забезпечен-ня безпеки осіб, котрі знаходяться в місцях позбавлення волі чи в місцях з спеціальним режимом утримання.

У даній з статтею передбачені додаткові заходь безпеки, тобто переведення в інше місце позбавлення волі чи спеціального режиму утримання. Дані заходь є лише незначною частиною передбачених за-коном.

Вони року забезпечують надійна захист особини, Яка бере доля в судочинстві. Такий захід, як окреме утримування, фактич-но є підвищенням суворості умів відбуття покарання.

Ця стаття має посилання до ст. 8 даного Закону. Остання пе-редбачає особисту охорону, охорону житла та майна, але й сто-сується вказаних вище осіб лише в тій мірі, не суперечить режиму утримування.

Внаслідок обмежень, передбачених ст. 8 для свідків, котрі відбувають ув «язнення чи примусове лікування за постановою суду, не надаються передбачені законом такі заходь безпеки, як й вида-ча спеціальних засобів індивідуального захисту та зв «язку, заміна документів та зміну зовнішності, забезпечення захисту членів їхнього батьківщин та близьких родичів.

4. Допит особини на закритому судновому засіданні. Рекомен-дується для випадків, коли ї дані про скоєння впливу із боці осіб, зацікавлених у неправомірному результаті розгляду справ. Цей захід варто віднести до умів, покликаних забезпечити належ-ну роботу суду, але й засобом захисту особини його навряд чи можна визнати, бо после завершення суднового засідання свідок пот-рапляє у зону досягнення зацікавлених осіб. 5. Проведення слідчих дій без контакту особини, котра потребує допомоги у захисті, із підозрюваним, обвинуваченим та іншими, роз-шифровка перед якими не бажана. Питання про це давно обгово-рюється на сторінках юридичних видань.

У зарубіжних країнах, наприклад США, проводитися впізнан-ня без прямого контакту впізнаючого та впізнаваного, для чого вікористовуються кімнати, розділені склом одностороннього огляду.

Вважаю, даний досвід може бути запозичений нами.

Щодо очної ставки запитання забезпечення безпеки можуть вирішуватися двома основними шляхами:

а) організацію її із використанням технічних засобів, коли допитувані не бачать одне одного;

б) за рахунок заміни прямого спілкування пропозицією прос-лухати магнітний запис показань іншої особини та дати із цого при-воду свої пояснення (можна використовувати й протокол показань особини, якої захищають, але й «мова, що звучить» сприймається кон-кретніше та емоційніше).

При використанні технічних засобів (аудіо-, відеозапис) можливі дві ситуації. Перша — забезпечувати анонімність учасника очної ставки не потрібно, необхідно лише виключити «пише », який легко реалізувати зацікавленій особі при безпосередньому спілкуванні.

Друга — анонімність потрібна.

У цьому разі й для забезпечення зберігання таємниці учасни-ка слідчої дії рекомендуються технічні засоби захисту «закриття зображення «, зміну звучання голосу тощо. У принципі наведене ви-користовувати можна, але й при цьому слід матір на увазі, що крім голосу та обличчя є можливість впізнати особу, якої захищають, за найменшими деталями (зовнішність, поведінка, одяг).

Відповідно, маскування (приховування) при цьому винне бу-ти повним, що виключає можливість впізнання за якими — небудь дрібними ознаками.

Крім того, зміст відомостей й способів їхнього подачі також мо-жуть служити орієнтиром у тому, хто міг матір цю інформацію, кому характерна така манера формулювання та на-дання матеріалу.

З цого випливає, заподіяння забезпечення тактичних прийомів використання конкретних даних. й, відповідно, необхідне розроб-лення таких прийомів. У основу можуть бути покладені напрацюван-ня тактичних прийомів використання оперативно-розшукової інфор-мації у розслідуванні злочинів. іншими словами, можна й необ-хідно вести мову про тактичні аспекти захисту при використанні інформації, отриманої від осіб, котрі потребують забезпечення безпеки.

Виходячи із викладеного вище, варто було б б запропонувати, щоб наша держава, спрямована на сприйняття всесвітніх правових тен-денцій, надала своїм громадянам право, не порушуючи закону, відмовитись від оприлюднення інформації, розголошення якої може створити загрозу їхнього безпеці; щоб не продовжувала переслідування у кримінальному порядку громадян свої, що пріоритетною мотивацією їхнього поведінки у процесі розслідування є природне почуття самозбе-реження та страх за життя близьких, навіть, коли це ускладнить судовий розгляд.

У І З М Про У Про К.

Встановлення про «єктивної істини по кримінальній справі ство-рює основний зміст процесуальної діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора й суду. Встановлення про «єктивної істини мож-ливе лише за допомогою доказів у вигляді надання інформації від учасника кримінального процесу, а саме — свідка.

У курсовій роботі при розгляді правового стану свідка виявляється відсутність чіткого підходу законодавця до визначен-ня його ролі у процесі чи такої, що звужується до між «живого носія доказів «, чи такої, що розширюється до стану особини, котра бере доля в справі, із метою встановлення істини шляхом сприяння всебічному, повному й про «єктивному дослідженню обставин справи.

Визначивши усі обов «язки та права свідка в кримінальному процесі, можна сказати що, Незважаючи на великий обсяг обов «язків, свідок має дуже мало прав, й таке безправне становище свідка суперечить не лише принципам кримінального процесу, а чи не відповідає його інтересам. Відсутність в КПК України прав у свідка робить неможливим також їхні захист, чим вдало користуються несумлінні слідчі із часів перших КПК СРСР.

Для забезпечення реальної безпеки осіб, котрі допомагають у подоланні злочинності, у кримінально-процесуальному законодавстві слід вирішити ряд принципових питань із процедури отримання та ви-користання доказової інформації, котра надходить від названих осіб. При цьому, оскільки гарантії захисту прав та інтересів різних категорій учасників процесу, а також позначка та умови бо-ротьби зі злочинністю й принципи кримінального судочинства пос-тійно перебувають у певному протиріччі, законодавець винен у кожному конкретному випадку встановити, чому він віддав перевагу захисту прав, зберіганню таємниці, встановленню про «єктивної істи-ни, створенню умів для подолання злочинності тощо.

На нашу думку, не зміни в чинному КПК України, ані проект КПК України не дають забезпечення прав свідка, не захищають особу від дачі інформації, котра може загрожувати їхні життю, доки політичне й соціально-економічне становище нашої країни якщо залишатися на тому рівні, на якому знаходиться тепер. Тільки зміни можуть дати слідчому, органу дізнання, прокурору й суду правдиву й точну інформацію для правильного розгляду справ, а особа, котра надала цю інформацію, може не боятися за собі й за членів своєї сім «ї.

З П І З Про До Л І Т Є Р, А Т У Р И.

1. Конституція України Голос України. — 1996. -13с. 2. Кримінально-процесуальний кодекс України із матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. — До.: Юрінком інтер, 2000. — 840 з. 3. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодек-су.

України: За станом законодавства та постанов Пленуму Верхов-ного Суду.

України на 15 июля 1997 р. / Відповідальні редактори В. Ф. Бойко,.

В.Р.Гончаренко. — До.: Юрінком інтер, 1997. — 624 із чотирьох. Кримінальний кодекс України. Кодекси України. У 3-х томах. Т.3 /.

Відп.ред. В. Ф. Бойко. — До.: Юрінком інтер, 1997. — 576 з п’ятьма. Кодекс про адміністративні правопорушення України. Кодекси.

України. У 3-х томах. Т.1. / Відп. ред. В. Ф. Бойко. — До.: Юрінком інтер, 1997. — 567 із шостої. Проект Кримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний робочою комісіїю Кабінету міністрів України. — До., 1996. 7. Про забезпечення захисти осіб, которие беруть участь у кримінальному судочинстві: закон України від 23.12.1993 р. Законодательство України про боротьбу з злочинністю. — X.: 000 «» Одіссей «,.

1999. — 256 с.

8. Про державну захисту працівників суду й правоохранительньых органів. закон України від 23.12.1993 р. / Законодательство України про боротьбу з злочинністю. — X.: 000 «Одіссей «,.

1999. — 256 с.

9. Про адвокатуру: закон України від 19.12.1992 р. / Законодательство України про боротьбу з злочинністю. — X.: 000 «Одіссей «,.

1999. — 256 з десятьма. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в України // Голос України. — 1999. — 26 червня.

И.Венская конвенція про дипломатичних відносинах від 18.04.1961 р. /.

Міжнародне право в документах. — М., 1982. — 245 з. 12. Арсеньєв В. Д. Питання загальної теорії судові докази у радянському кримінальному процесі. — М.: Юрид. літ., 1984. — 180 с.

13. Картева Л. Докази на радянському кримінальному процесі. :

Учеб. Пособ. — Волгоград: ВСШ, 1988. — 68 с.

14. Михеїнко М.М., Молдаван В. В., Шибіко В.П. Кримінально-проце-суальне право :

Навч.посіб. для студентів юр. вузів та фах.- До.: Вентурі, 1997. — 352 с.

15. Михеїнко М.М., Нор В. Г., Шибіко В.П. Кримінальний процес.

України: Підручник, -2-ге вид., перероб. й доп. — До.: Либідь,.

1999. — 536.

16. Молдаван В. В., Молдаван А. В. Порівняльне кррімінальне проце-суальне право :

України, ФРН, Франції, Англії, США: Навч. посіб. — До.: Юрінком інтер, 1999. — 400с.

17. Радянський уголовньый процес / Під ред. О. С. Кобликова.- м., 1972. ;

534 із 18-ї. Радянський кримінальний процес: Підручник / Під ред. проф.

Д.С.Карева — М.:

Вьюшая школа, 1963. — 552 с.

19. Строгович М. С. Курс радянського кримінального процесу саме. У 2-х то-мах.

Т.2. Порядок Виробництва з кримінальних справ за радянським кримінальнопроцесуальному виробництву. — М.: Наука, 1970.

20.Тертышник В. М. Проблеми теорії та практики докази на досудових стадіях радянського кримінального процесу саме. — Суми, 1995.

. 160 с.

21.Тертышник В. М. Нетрадиційні кошти та форми збирання і івпрямування доказів під час розслідування злочинів: Уч. по-соб.;

X.: ХИВД, 1994.-54с.

22.Тертышник В. М. Докази і доказів у радянському кримінальному процесі.: Фондова лекція. — Х.: ХИВД, 1992. — 80 с.

23.Тертышник В. М. Кримінальний процес: Учеб.издат.- X. Аракс, 1997. ;

528 с.

24.Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. — До.: Юрінком інтер, 1999. — 576 с.

25.Уголовный процес / Під ред. М. А. Чельцова. — М.: Юрид. літ., 1969.

— 964 с.

26.Якович Ю. Л. Кримінальний процес України: Учеб. пособ. — Х.:

ХУВД, 1998. — 256 с.