Поети Молодої музи

Поети «Молодої музи».

Чи не парадокс, що поетична назва літературноі групи, Яка існувала у Львові на початку нашого століття , — «молода муза», досі пов"язана у нашій уяві не із молодістю й поезією, а, навпаки, з занепадництвом й чимось антипоетичним й антиєстетичним ?На шкода, це так. Єдиною втіхою може бути ті, що взагалі чув про «Молоду музу» лише тих, хто вивчав украінську літературу у вузі, у школі ж про «Молоду музу» взагалі не згадували (не було б у програмі), а твори учасників групи не друкували.

Хто ж були ці «молодомузівці» чи музики, як смердоті собі сам собі називали, що зблиснули на обрії української літератури на початку століття?..

Назвемо їхні імена—Михайло Яцків, Петро Карманський, Василь Пачовський, БогданЛепкий, СтепанЧарнецький, СидірТвердохліб Остап Луцький… Близьким до цієї групи був юний тоді Михайло Рудницький, що под її крилом починав свою літературну діяльність. Утім, «молода муза» не був організаціею, яка Веде облік своїх членів чи має розроблений статут чи програму. Це був радше клуб літераторів, до якого тяжіло чимало молоді, що працювала в різних галузях мистецтва: композитор Станіслав Людкевич, скульптор Михайло Паращук, живописець Іван Сиверин, скрипаль й маляр Іван Косинин, флейоніст Осип Шпитко…

Були серед них чи, радше, коло них богемісти,"митці життя «талант які понад розкривався в розмовах, а чи не в творах. Треба враховувати, що «молодомузівці» не малі жодного приміщення, де б смердоті могли збиратися. Те і не дивно—гурток становила молодь, вихідці з сіл та провінційних містечок Галичини, вчорашні випусники університету чи тих, що його не закінчили, канцеляристи, вчителі гімназій чи «вільні художники».

Олімпом «Молодої музи» був кав’ярня, напише пізнішенаймолодший її учасник М. Рудницький. Кав’ярня «молодомузівців» — «Монополь». Місце було б зручне із всіх боків.По-перше, щоб зайти сюди, треба було б матір якийсь гріш на склянку кави, й при ній можна було б посидіти весь вечір. По-друге, тут були свіжі газети і журнали. По-третє, сюди приходила різна публіка із якою можна було б подискутувати. Пожвавлення приносив приїзд до Львова Богдана Лепкого, якого називали «професором».Лепкий «мав викладати» в Краківському університеті, але професором ставши набагато пізніше.Він віддавав багато години педагогічній роботі. На творчість лишалися вечірні та нічні години.

І усе ж таки таки його положення було б краще, ніж інших скажімо Яцківа чи Карманського. Малі «молодомузівці» і свого мецената. Ним ставши сільський священик із Тернопільщини Михайло Світенький.

Колі він приїздив до Львова, неодмінно пригощав своїх друзівлітераторів вечерею чи обідом .Про що точилися розмови у кав"ярні? На основі спогадів учасників групи можемо уявити атмосферу палких дискусій та суперечок (її описавши у романі «Шрами на скалі «Р. І ваничук). Б. Лепкий, приїхавши із Кракова, розповідає про тамтешні новини, твори С. Пшибишевського З. Жеромського, К. Тетмаєра, розповідає цікаво, вносячи в обстановку домашнє тепло та затишок. Остап Лукицький намагається вдихнути ентузіазм в душі колег, котрі стурбовані тім, що галицьке громадянство їхнього не сприймає й не розуміє, Сидір Твердохліб носитися із планами видань творів «молодомузівців» іншими мовами, а практичний Володимир Бирчак своїм тверезим підходом до видавничих та фінансових справ спускає поетів на грішну, але й реальну землю. Василь Пачовський безжурний, але й певний свого покликання, кепкує із італійської єкзотики Петра Карманського, а Яцків, у натурі якого твердий селянський глузд із нахилом до іронії поєднаний із химерністю, вражає обізнаністю із новими європейськими іменами, ідеями, течіями. І усі прагнуть оновити українське мистецтво, кожнийволіє творити для вічності .Та чи не найважливішими для нихбули майже щоденні зустрічі та розмови із Іваном Франком.

Щоб передати атмосферу цого спілкування, наведу уривок зі спогадів П. Карманського:"Приходив шкірного дня под вечір до нашої кав’ярні «Монополь"незамітно, без галасу, немовби соромився, що важився засісти при одному столі із огрядно одягнутими, якими ми намагалися бути. Випивав свою чашку чаю, виймав із кишені в камізолі срібну монету й бавився нею. І ждав на нагоду побавитися із нами — молодими. Та приходилося звичайно ждати без успіху. Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добро знали гостроту його язика та великі відомості, із якими чимало з нас потребу не міг суперечити— Говоріть що ! — врешті відзивався Франко, якому хотілося поговорити й забути про ті, що после цілоденної мозольної роботи в Товаристві ім. Т. Шевченка дожидає його не менш важка робота вдома .Він ж ми нічого поганого таскав под піхвою цілий оберемок всіляких рукописів й коректи ! І хтось з сміливіших важився заговорити. Він слухав й ждав. Та коли приловив співрозмовника на якій фразі, що йому неподобалася, не втерпів, щоб не пришпилити його звичайним «дурниці кажете». І аж тоді розв’язувалась його губа. Ми довідувались чимало такого, чого були б не вичитали ані в одній книжці, ані не вчули від нікого з сучасних «.

Взаємини Франка із «молодомузівцями «були складними і неоднозначними. На шкода, досі це цікаве і дуже важливе для нашої літератури запитання не досліджувалось у всій його складності, вонопросто збувалося тезою про ті, що Франко різко критикував як теоретичну платформу цієї групи, то й твори її представників.

Критикував, й різко, хоч завжди цікавився творчістю своїх молодих колег, стежив за кожним, відгукувався на нові їхні книжки. «Був невмолимим суддею у мистецьких справах , — закінчує свій спогад про Івана Франка П. Карманський, — й прямо дивував нас своєю грибокою аналізою творчости нашої й чужої, хоча розходився у своїх поглядах із нами й не мав виправдання нашим ідеалів модернізму…

Хоч не можна сказати, що легковажив нами. Тішився, якщо вдавалося знайти йому в писаннях щось, що підпадало под вимоги його естетичних канонів, й хоча гнівили його наша сміливість не тюпати слідами, споривз нами серйозно". Донедавна ми могли прочитати лише одну сторінку цієї суперечки — думку І.Франка. Для дослідження ж проблеми й об'єктивної оцінки процесів, котрі відбувалися на початку ХХ ст. в українській літературі в цілому й на західноукраїнських землях зокрема, потрібно вивчати усі сторони, картину літературного руху в усій його повноті, послухати обидві брати, як то кажуть, pro et contra.

Коли ж являла собою «молода муза» як мистецьке явище? У вислові М. Рудницького, що «молодомузівці» схожі були на подружжя, якепостійно сперечається, але й жити одне без одного не може, є глибший сенс. Молодомузівців об'єднювало щось понад, ніж товариські стосунки молодих літераторів, художників, музикантів, що сходилися в кав’ярні на площі Бернандинів поговорити про мистецькі проблеми. Їх об"єднювало прагнення шукати в мистецтві нових шляхів, визволитися від єтнографізму й вкючитися в річище загальноєвропейського культурного розвитку.

Початком цієї групи як мистецької течії можна вважати появу в 1906 р. журналу «Світ», у склад редколегії ввійшли У. Бирчак, П. Карманський, Про. Луцький та М. Яцків. Сама ж «молода муза"була створена фатальністю пізніше — в 1907р. Звідки пішла назва —сьгодні сказати важко. М. Рудницький твердив, що її придумавши О. Луцький, у спогадах П. Карманського вон виводиться із новели М. Я цківа «Частка молодої музи «. Дехто приписує її Б. Лепкому. Та річ негаразд у назві, як у змісті: «молода муза «був однією із ланок літературних організацій багатьох країн Європи:"Молода Бельгія», «молода Німеччина », «молода Польща», що проголосили своїм гаслом символізм й служіння красі. Так, в одному із номерів журналу «світ» стверджувалося, що «молода муза «репрезентує «відомий в інших народів напрямок декадентський, символістичний, модерністичний, естетичний — й як там його всіляко називають. Мета цого напрямі служити красі».Як бачимо, за годину не було б ще чіткої диференціації цих термінів, різні автори вкладали вони різний зміст. Так, Леся Українка захищала «прапор модернізму», обстоюючи від вульгаризаторської критики З. Єфремова повість Ольги Кобилянської «Царівна», осуджуючи водночас монернізм польського письменника З. Пребишевського, який полягав у проголошенні «абсолютної свободи митця «від суспільства «. Подібне трактування модернізму знаходимо й в М. Коцюбинського, який у листі до Про. Кобилянської писавши, що «широкі кола читача… ще знаходяться под впливом реалізму й зливі ворожко ставлення до модерних напрямків літературних». Термін «декаденство» теж вживається годиною для означення художньго новаторства. Відомий поєт й літературознавецьВ. Щурат тлумачив його як «артистичним змислом ведене змаганнядо витвору свіжих оригінальних промислів, образів, зворотів мови й форм». Саме на цій підставі він відніс до цієї течії лирични драму І. Франка «Зів'яле листя «, проти чого автор рішуче запротестував відомим віршем Декадент .

Це сталося ще в 1896 р., за ці десять років до створення Молодої музи, але й ідеї, котрі лягли основою цієї групи, вже давно носилися в повітрі. У 1894 р., у Львові читавши лекції про бельгійських сивволістів польський співає й літературний критик Зенон Пшесмицький. І І.Франко у з статтею «Доповіді Міріама» розглянув основні положення цих лекцій.

Однак й містицизм символістів негаразд глумливо і безоглядно відкинули, як це зробив І Франко. Леся Українка у нещодавній з статтею «Міхаель Крамер» розрізняє містицизм філосовський й поетичний."Гаупман був містиком настільки, наскількиїм буває справжній співає …Ми вчуваємо не порив відійти від життя, що, можливо, звучить в кількох фразах Міаєля Крамера, а спробу знайти «визвольне слово «, яку визволяє від вавілонськогопрокляття «сімейної самотності». «Визвольного слова «шукатимуть й молодомузівці. Втім, родовід цієї літературної групи не слід виводити лише за однією якоюсь лінією .

Американський славіст Богдан Рубчак у грунтовному дослідженні джерел «Молодої музи"починає її «історію» з США — від Едгара По який посвоєму поєднав у поєзії європейський романтизм та його містицизм із американським прагматичним підходом, стверджуючи, що поетична мова — це неспонтанний вияв чуттів, а твердий розрахунок, який бере до уваги психологію сприйняття й націлює на єфект, що досягається алітерацією, ритмічними ходами, строфікою .

Французький поєт Шарль Бодлер «у своїх теоретичних міркуваннях» посилив думи По й підніс їхні з цілком практичної сфери до містичних висот, надаючи формі поезії священних, навіть магічних властивостей .У своїй поетичній творчости — у безсмертних «Квітах зла» — він ці теорії геніально перевтілив. Немає поета ХІХ століття, який бі сильніше впливав бі на поезію нашої доби, ніж Шарль Бодлер". Від Бодлера йде пряма дорога до Поля Верлена, Артюра Рембо, Стефана Малларме, поєтів, котрі і склали основу літературноїтечії символізму. Характер символізму як течії точно окреслив І.Франко у «Доповідях Міріама «, наголосивши, що символ не алігорія, що є заміною поняття, його образним еквівалентом й має не однозначний характер, а розрахований на багатозначність сприйняття, розширює часову й просторову перспективу й Веде до чогось таємничого і неземного.

Міріам Пшемицький не випадково читавши лекції про бельгійську школу символістів. У Бельгії ідеї цієї течії знайшли для свого розвитку сприятливий грунт. З Брюселем пов’язані життя, і творчість Бодлера, Рембо та Верлена. Ядро літературного гуртка створеного в Лювенському університеті, склали Еміль Верхарн, Жорж Розенбах, Моріс Метерлінк, котрі здобули згодом загальноєвропейське визнання. У 1886 р. був створена літературна група «молода Бельгія», Яка передала іншим «молодим» гурткам свою естафету, що через 20 років дійшла і до Львова й втілися в «Молодій музі». Одним із найулюбленіших поєтів «молодомузівців» був Шарль Бодлер .Його перекладали й Про. Луцький, й М. Рудницький, й М. Яцків. Переклади ці мають сьгодні історико-літературне значення. Над тою «Молодою музою» навис якийсь фатум. Давно уже минули часи, коли Бодлера й Верлена і інших символистів називали занепадниками, переоцінене їхні значення й роль історії літератури, бачено твори, а їхнім українським послідовникам то й лишалися буквально донедавна ці давні догматичні оцінки і характеристики .

Тім годиною «Молоду музу «треба розглядати як ланку в системі взаємодії різних течій літературного руху кінця ХІХ — початку Ххст. фрагмент загальноєвропейської панорами, бо ідеї модернізму приходили на Україну різними шляхами, поєднуючись з деякими рисами попередньої реалістичної школи й набуваючи в українському національному середовищі нових ознак. При цьому кожен письменник репрезентує свою лінію розвитку, пошуки власної концепції, що охоплюють сферу ідей й форм. Єдине, що об'єднювало представників всіх цих груп, течій чи просто індивідуальностей, було б неприйняття побутового реалізму, описовості старої школи письма.

З цого погляду не лише лірична драма «Зів'яле листя» І.Франка, а його з статтею «Принципи й безпринципність»,"Старе й нове в українській літературі" можна назвати виявленням модерністичного напрямі, модерністичного до того сенсі, що тут у центрі стоїть свідомість індивідуальності,—"людська душа", крізь призму якої розкривається,"освітлюється" навколишнє оточення. Отже, співає «вириває"свого ліричного героя із рамок біологічного існування й вводити широку часову й просторову перспективу, в єдність зі всесвітом.

Деякі укра-їнські письменники приходили від побутописання до психологізму, в їхні народницький світогляд вростали елементи модернізму; епіцентр дедалі понад переміщувався від зображення до вираження, від обсервування зовнішніх обставин до ідей й настроїв особистості. У Ольги Кобилянської та Лесі Українки попри деякі їхні розбіжності у поглядах формується неоромантична концепція, що грунтується на «визвольному» пориві, прагненні до повноти виявлення родового, саме людського потенціалу буття, ідеалу «повної людини» … Ідею цілісної особистості висунув й Микола Вороний у вірші-відповіді І.Франкові на його послання з назвою «Лісова ідилія». Відповідь був роз"ясненням й поглибленнямвідкритого аркуша М. Вороного до письменників, який він опублікував у «Літературно-науковому віснику», де запрошував їхнього взяти доля в альманасі «З-над хмар й із долин «. Він орієнтував письменників на твори, котрі б за змістом й формою могли «хоч трохи наблизитись до нових течій та напрямів сучасних європейських літератур» й в яких"було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манити нас своєю неосяжною красою, своєю незглибною таємничістю, бо спокою треба, відпочинку для стражденної, зневіреної душі сучасного інтелігента «.

Чи не подiбною є творча настанова молодих львiвських письменникiв, задекларована в журналi «Свiт «і розгорнута пiзнiше О. Луцьким у статтi «молода муза », де пiдкреслювалося: «Колі уже вiдкинемо наразi все царство сучасних сумнiвiв і перехресних кличiв в напрямi нашого пiзнання, а ограничимось лише на обсях людського чуття в сферi письменства і фiлософiї, то вистане назвати лише Нiцше, Iбсена та Метерлiнка, щоб всiм яскраво пригадалось ті живе биття сучасного, надмiру, може, вразливого людського серця і щоб пригадались нам всi його приюти там, де могло воно та знайти своє тепло і спокiй серед бурхливих днiв » .

Такi заклики не заперечувами нi громадянської тими, нi лiтературної традицiї. Доти ж притулком для серця оголошувалися не тiльки «метафiзичнi, мiстичнi краї «, а і саме життя, всі ті, де виявляється внутрiшня потреба митця, якої не можна замкнути «в нiяку розумовану шухляду » .

І. Франко назвавши статтю Про. Луцького маніфестом «Молодої музи». Франко критикував статтю Луцького свої саме, за що раніше бельгійських символістів — за містицизм, прийнявши їхні єстетичну програму платформи майже за політичну програму: «як ж се, мої панове, ві вербуєте до свого гуртка молоді духи, себто наших дітей, наших молодих братів й сестер? Куди ві думаєте вести їх?

У яким «містичним новім небі „ві обіцюєте їм тепло й заспокоєння ?“ Це було б явним перебільшенням. І в збірнику М. Вороного» З-над хмар й із долин ", й в альманасі «За красою «взяли доля письменники різних поколінь й неоднакових орієнтацій, хоч й проглядалась у яких певна загальна єстетична платформа, виражена уже в самих назвах. Ми не маємо сьогодні цілісної концепції українського модернізму початку ХХст. й навіть його визначення (вживаються терміни декаданс, ранній модернізм, предромантизм тощо), вульгарносоціологічний підхід до літератури не сприяв про «єктивному дослідженню цого явища .

Можемо лише відзначити його неоднорідність. Якщо перед ставники літературного угрупованння «Українська хата» іноді надто катигорично відмежовувались від народницьких традицій, Яка, мовляв ,"не пориває вперед, а топчеться на одному описуванні, регістрації сільськогосподарського інвентаря", то «молода муза «, як правило, не проголошувала такого розриву зі школою «старого» реалізму, а прагнула поєднати традицію із новиму західноєвропейськими віяннями.

«Ми усі любили нашу пісню народну, нашу літературу і театр, — згадував пізніше Б. Лепкий, — проте ж Бачили, що не скільки сонця, що в вікні .Чогось-то нового бажалося, захочувалось печеного леду, як дехто насміхався із нас… Я був тоді в Кракові, як «молода муза «прийшла на світло, але й я — не цурався.

Була це дівчина гарна, та невговкана і химерна. Розсипала перли, плила по морі тьми, сідала над рікою та приглядалася в свічаді плеса.

Не ступала слідами Квітчиної «Марусі», і неодному голову звернула «. Цей, слова Б. Лепкого, Sturm und Drang (буря й натиск) молодих західноукраїнських літераторів базувався на прагненні поєднати ідеї Кардуччі і Ніцше, Метерлінка і Ібсена із традиціями рідної культури. А шукали молоді цихтрадицій над стилі побутописання, а спиралися на символіку козацьких наспівів, містику Сковороди, демонологічний світогляд народу, «п"ятий єлемент підсоння й четвертий вимір людської душі «.Наталю Кобилянська написала статтю «Символізм в народній пісня «, в якій ствердшувала, щофолькльорна символіка часто співзвучна із тією, котра «послідніми годинами станула проти домінуючого в літературі натуралізму».

Чи вдалося молодомузівцям здійснити синтез цих двох почав, іншими словами, піднести народну символіку до глибини філосовських ідей, котрі мають загальнолюдський характер? Такою мірою, як це зробила Леся Українка в «Лісовій пісня», М. Коцюбинський в «Тінях далеких предків», не вдалося, та усе ж таки деякі новели М. Яцківа («Лісовий дзвін «, «Поєма долин»), драматична поема У. Пачовського"Сон української ночі» та вірші збірки «Ладі і Марені терновий огоньмій» були в цьому напрямку цікавими спробами, котрі знайшли продовження в українській літературі.

Нарешті, ще один принцип поетики «молодомузівців» — проголошення культу поезії як краси, як практичної безвартісності, антиутилітарості, поєзії, що не може обмежуватись роллю пропагандиста певної ідеологічної доктрини. Цей принцип сприймався й трактувався часто так, що"молодомузівці" дотримувались гаснула «мистецтва для мистецтва».

Знаходили і підтвердження в рядках одного із віршів У. Пачовлького: «Се є штука — я — не пхаю тут ідей!» Одначе це був радше реакція на вимогу писати «соціально-програмові», як висловився Про. Луцький в листі до Г. Хоткевича, запрошуючи його до участі в альманасі «За красою». І сам учасники цієї літературної групи рішуче заперечили такий погляд.М.Рудницький писавши пізніше із цого приводу: «Довго товкли по підручниках й газетних статтях фразу, повторювану і досі, начебто «молода муза» поклонялася ідеалові чистої краси та начебто цей ідеал був звичайним ідолом — шкідливою примарою «мистецтво для мистецтва». Він рішуче заперечує такий погляд, підкреслюючи, що особисті, суб"єктивні мотиви «не послабили у яких громадських почувань.».

Інакше і були бути, бо ж учасники цієї групи — вихідці з селянського середовища чи сині дрібних службовців, котрі сам нелегко пробивалися у життя, зазнали і далі зазнавали злигоднів, нелегко добуваючи шматок хліба.

«молода муза» існувала порівнянно недовго — від 1907 року до першої світової війни, отже, якихось сім — вісім років .Алі вон вписала свою сторінку в історію української літератури, був певним етапом на шляху її подальшого розвитку.

Водночас треба враховувати і ті, що літературний процес творять не лише й, може, не скільки течії та групи, як творчі індивидуальності.

Кожний учасник «Молодої музи» — людина зі своєю долею й митець з своїм неповторним обличчям .І як митець кожен із них виходить виходить за межіцієї літературної групи, оскільки творчість його не обмежується годиною існування .

По-різному склалися долі колишніх «молодомузівців». Найдовше судилося прожити Михайлові Яцківу (він помер у 1961 р.), йому вдалося чи не найповніше й найяскравіше виразити ідеї «Молодої музи «експресивним стилем, в якому гострота спостереження, точність деталі поєднана із виходом далеко за межі реальності, а тонка лірична настроєність сусідує з відразливою натуралістичністю, в нього чи не найтісніше поєднані й переплетені бодлерівські ідеал й сплін, й водночас він чи не найорганічніше поєднав фолькльорний символ із модерною технікою листи, що доходити місцями майже до сюрреалістичних образних конструкцій. На шкода, творчість М. Яцківа припинилася невдовзі после першої світової війни, й важго гадати, що давши бі цей яскравий талант зе сприятливих обставин.

Серед поетів, безсумнівно, найталановитішим був Петро Карманський. Його перша збірка «З течи самовбивці» є учнівським наслідуванням «Страждання молодого Вертера» Гете та «Зів"ялого лисття» І. Франка. Та в наступних книжках він утвердився як оригінальний поєт зі своїм обличчям.

Здається, в цого поета в крові був потяг до мандрів, й із Італії привіз він у поєзію «молодомузівців» замість галасу смерек та хвиль Дністра аромат кипарисів, хлюпання Тибру. Бодлерівське «денебуть, щоб лише поза цим світом «згодом ганяло його світами, та усе ж таки под кінець життя прибило до пристані — хоч не тихої, а понівеченої — рідного краю. Рання поєзія П. Карманського, сповнена «причинного смутку». М. Рильський мотиви смутку пояснює як умовами тогочасного життя Галичини, то й особистою вдачею поєта м"якою, вразливою, й тім, «що в колі його творчих зацікавлень були «поєзії» Леопарді, Бодлера, песимістичні сторінки Біблії».

Мотиви смутку і космічного болю, що на думку І.Франка підносять поезію П. Карманського від дрібниць буденщини до проблеми загальнолюдської духовності і етики, конфліктів між добром й злом, домінують у творах «молодомузівського» періоду. Пізніше, в рокта першої світової війни, тієї високий пафос й тон поволі поступаються місцем сатиричним тонах, гротескним образам. Співає тяжко переживає трагедію рідного краю, коли тисячі січових стрільців гинули на подільських полях, а деякі із їхніх провідників спали «под віденьськими перинами».

Біль, драму, силу гніву письменник передавши у збірці поезій «Alfresco «(1917), в якій трагізм світосприйняття попередніх років переходити у трагізм історичної долі народу, а самоіронія в сатиру.

Довгі рокта перебування автора в Бразилії принесли ниску майстерних пейзажних й ліричних поезій, на шкода, сьогодні майже невідомих нашому читачу, бо друкувались смердоті на сторінках малотиражних галицьких періодичних видань, доти ж недоступних…

На творчість поета повоєнного періоду наклала свій відбиток суспільна ситуація, котра мало сприяла виявленню таланту. Написавши й Карманський чимало декларативних віршів, та усе ж таки не припиняв творити інтимну лірику й уклав книжку «Осінні зорі «.

А ще — зднійснив справжній подвиг, переклавши «Божествену комедію «Данте. Перед самою смертю побачив виданою першу частину цієї праці.Дві наступні-досі чекають видання…

Не вкладається в «молодомузівські «рамки й поєзія Василя Пачовського та Богдана Лепкого, котрі продовжували літературну працю у 20−30 рокта. Один з основних мотивів лірики В. Пачовського — «розсипані перли «сліз ліричного героя від нерозділеного кохання, його плач за втраченою милою, що поступово зливається у збірний образ жіночого ідеалу.

Фольклорною символікою сповнені і драматичні поеми В. Пачовського, зокрема «Сон української ночі», «Сонце руїни», «Золоті Ворота», в основі які лежить ідея національного відродження .

Серед інших творів В. Пачовського назвемо історичну поему «Князь Лаборець», засновану на легендах й щедро насичену фольклорною символікою й яскравим закарпатським мовним колоритом.

Поезію Богдана Лепкого «молодомузівського» періоду пронизує туга осені, прощання. Вірш «Журавлі» наче концентрує в собі ці мотиви. У кількох строфах про осінній відліт журавлів умістилась широка галасу переживань й настроїв. Такими журавлями почували собі галичани, що залишали рідну землю в неясній надії частку за океаном.

Найбільше сспоріднює Б. Лепкого із іншими представниками «Молодої музи» мотив природи — як того острівця, де людина може відпочити від життєвих турбот й клопотів.

Події І світової війни, у вирі які опинився й сам письменник, внесли в його поезію нові мотиви. Якщо визначити найголовнішу зміну в поетичній творчости Б. Лепкого воєнних років, то вона виявляється, мабуть, у бо «я» поета, яку було б в епіцентрі його лірики, втрачає свою домінуючу роль, зливаючись із колективним «я» народу.

У 20−30-ті рокта письменник вступає переважно виступає переважно в жанрі історичної прози, до поезії звертається лише годину від години. Вірші цого періоду не додають нічого суттєво нового до сказаного раніше, лише інколи проблиснуть спалахи тугі за молодістю, за коханням .

Від особистих настроїв до громадянської лірики прийшов й Степан Чарнецький, що мав серед своїх приятелів репутацію богеміста і заузятого театрала. Захоплення театром відбилося і на творчости Чарнецького. Джерелом його лірики є й настрої, викликані творами мистецтва, — він часто бачить собі персонажем тієї чи іншої п"єси чи опери.

У ліриці З. Чарнецького вражає тонке сприйняття природи. Ліричний герой поета стоїть перед нею зачудований, він «зливається» із нею у момент духовного сум"яття чи піднесення.

Цей, здавалось б, камерний співає із великою силою показавши трагедію людини, краю, народу в І світовій війні, його поєзія збагатилася новими барвами й тонами, здобула ноти сильного громадянського звучання.

Поетичний доробок Сидора Твердохліба та Остапа Луцького доволі скромний й не йде в порівняння із тім, що створили інші учасники «Молодої музи». Оригінальну спадщину С. Твердохліба компенсують його переклади. Багато і талановито переклав він, зокрема польською мовою своїх колег «молодомузівців», а також Миколу Філянського, Олександра Козловського, Олександра Олеся. Його інтерпритація «Каменярів» спонукала Франка написати цілу критичну статтю про цей переклад, в якій він назвавши Твердохліба перекладачем, що має широку духовну культуру й вироблений естетичний смак. Перекладав він також на німецьку, із польської на українську.

Якщо в С. Твердохліба над оригінальною творчісттю домінує переклад, то О. Луцький — передусім організатор й теоретик «Молодої музи». Сьогодні його ім"я понад відоме гострими відповідями Франка — на статтю «молода муза» та на епіграму «Іван Храмко», внаслідок чого склалося негативне стаслення до цого літератора, чия творчість тривала всього п"ять років.

З «Молодої музи» бере свій вушко й творчість Михайла Рудницького, понад відомого своїми літературознавчими та літературно-критичними статтями. Поетична творчість його за розмірами невелика: спорадичні публікації в периодиці. Нешироке і коло мотивів та настроїв — спогад із дитинства, любовне переживання, миттєве враження. У творах М. Рудницького не знайдемо філосовської глибини, багатоплановості образу. Вірш переважно елегантний, відшліфований, як мармур, й, наче мармур, холодний. Витончена техніка, несподівані ритмічні переходь при незрідка нарочитій заінтелектуалізованості, еклектизмі образів — все це робило поезію М. Рудницького явищем примітним на загальноукраїнському терені.

М. Рудницький «замикає» ті коло поетів, котрі беспосередньо пов"язані із групою «молода муза».

Який вплив мала творчість «молодомузівців» на подальший розвиток української літеретури, зокрема поезії?

Відомий співає Б.-І. Антонич писавши, що поети «Молодої музи» вичерпалися ще на початку ХХ ст. й «їхні роль у повоєнному літературному житті доволі скромна, а впливу на це життя смердоті не малі жодного. Сучасна літературна молодь зовсім відійшла від них, й їй блище навіть „Слово ополку Ігоревім“, ніж їхнього смутки, борошна й космічна туга».

Таку точку зору можна зрозуміти, але й важко визнати справедливою. Про впли можна говорити не лише тоді, коли відбувається засвоєння певних рис світогляду, мопивів, поетики, а і при відштовхуванні, протистоянні, опозиції.

Та хоч бі як трактувати вплив «Молодої музи» на дальший розвиток української літератури, її не можна викинути із історії нашої культури, як не можна викинути «Української хати», авангардизму 20-х років, празької школи української поезії чи нью-йоркської групи років шістдесятих… Бо тоді випадають ланки художнього розвитку, обриваються єдність й цілісність процесу.

«Молодомузівці» вписали свою сторінку в історію української літератури.

Список використаної літератури:

1. Рудницький М. Коли таке «молода муза»? — Львів, 1937.

2. Шаховський З. Смуток й радість поета. — Київ, 1969.

3. Карманський П. Українська богема. — Львів, 1936.

4. Щурат У. Доктор Іван Франко. — Львів, 1896.

5. Рубчак Б. Пробний років. — Нью-Йорк, 1969.

6. Гундорова Т. Ранній Український модернізм. — Київ, 1989.

7. Сріблянський М. Наша література. — Київ, 1909.

8. Лепкий Б. Три портрети. — Львів, 1937.

9. Тарнавський Про. Співає Василь Пачовський .— Торонто, 1984.

10. Франко І. Зібрання творів у 50 томах. — Київ, 1982.

11. Українка Леся Твори у 10 томах. — Київ, 1965.

12. Коцюбинський М. Твори у 6 томах. — Київ, 1961.

13. Рильський М. Про поезію П. Карманського .— Київ, 1986.

14. Кобринська М. Твори. — Київ, 1980.

Державний комітет зв’язку України.

Київський коледж зв’язку.

Реферат на задану тему :

Поети «Молодої музи».

Виконав студент групи АЕЗ-81б.

Цеслів Олександр.

Київ, 1998 р.